Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #481419453

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/552/22

       08 листопада 2022 року                                                         селище Богородчани


        Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Куценка О.О., секретаря судового засідання Двібородчин І.В. за участю: позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Богородчани цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди спричиненої кримінальним правопорушенням ,


в с т а н о в и в:


08 липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просив про відшкодування моральної шкоди спричиненої кримінальним правопорушенням.

Позов обгрунтовує тими обставинам, що під час судового розгляду кримінальної справи №338/1383/15-к, щодо обвинувачення його у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення було з`ясовано, що ОСОБА_2 даючи покази в якості свідка, а саме: 1) 26 квітня 2012 року під час досудового розслідування кримінальної справи333580; 2) 14 травня 2013 року під час судового розгляду кримінальної справи 1-70/11; 3)12 грудня 2014 року під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42014090000000150; 4) 26 січня 2016 року під час судового розгляду кримінальної справи №338/1383/15-к, дв завідомо неправдиві показання, щодо своєї участі у якості понятого у процесуальних діях по ідентифікації речових доказів обвинувачення, які насправді не проводились і участі в якості понятого він не приймав.

Крім того ОСОБА_2 підписав п`ять завідомо недостовірних процесуальних документів, а саме: 1) протокол огляду та вручення від 26 березня 2012 року ; 2) протокол огляду та вручення від 31 березня 2012 року; 3) акт передачі грошових коштів; 4) протокол огляду та вилучення від 24 квітня 2012 року; 5) акт передачі грошових коштів.

Завідомо неправдиві показання свідка ОСОБА_2 під час досудового розслідування в 2012 році, поєднані із штучно створеними доказами обвинувачення у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, дали підстави судді два роки утримувати його під вартою у слідчому ізоляторі, що заподіяло йому значної матеріальної та моральної шкоди.

Після з`ясування обставин (відсутність вимагання неправомірної вигоди, фальсифікації процесуальних документів), суд повернув справу на додаткове розслідування та його було звільнено з під варти, що відображено у судовому рішенні від 26 травня 2016 року.

В подальшому суд визнав показання свідка ОСОБА_2 недопустимими доказами, що відображено у судовому рішенні від 04 лютого 2016 року.

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2020 року у справі №338/243/20, ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючою обставиною.

Зазначив, що свідомі протиправні дії відповідача заподіяли йому моральної шкоди, що виразилась у душевних стражданнях та психічній перенапрузі, що пов`язано з дворічною вимушеною ізоляцією від суспільства, зниженням престижу та ділової репутації та втратою довіри територіальної громади (оскільки до цього він п`ять разів обирався сільським головою), безповоротними змінами у життєвих та службових стосунках.

Посилаючись на положення ст.ст. 127-129 КПК України, ст.ст. 23,1167 ЦК України просив суд, з врахуванням наданих уточнень, стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 117 000 грн.

Ухвалою суду від 21 липня 2022 року відкрито провадження по справі.

Ухвалою суду від 19 вересня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав доводи позову та просив його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, пояснив, що давав правдиві свідчення на досудовому розслідуванні та суді на скільки він пам`ятав ці події на час його допиту та не мав наміру ввести в оману слідчого чи суд. Вважає, що його свідчення не могли привести до незаконного тримання позивача під вартою по кримінальному провадженню та відповідно спричинення моральних страждань. Просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши учасників справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

Так, право на компенсацію моральної шкоди передбачено статтею 23 ЦК України, яка надає приблизний перелік проявів моральної шкоди.

Стаття 1167 ЦК України, передбачає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду.

Згідно до положень вказаної вище статті, компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Зокрема, необхідно з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору" (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

Так з дослідженої судом копії ухвали Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2020 року справа №338/243/20 (а.с.8-9), вбачається, що було задоволено клопотання прокурора Богородчанського відділу Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області Поповича П.В. про звільнення  ОСОБА_2  від кримінальної відповідальності по кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016090120000031 від 11.02.2016 року, за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.384 КК України на підставі ст.49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Із вказаного судового рішення вбачається, що під час здійснення досудового слідства у кримінальній справі № 333580 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 368 КК України, ОСОБА_2 , житель АДРЕСА_1 слідчим СВ прокуратури Івано-Франківської області Корнутою В.І. був допитаний як свідок щодо обставин його участі при проведенні в ході досудового слідства слідчих дій в якості понятого.

В ході проведення допиту ОСОБА_2 був попереджений про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за надання завідомо неправдивих показань за ст. 384, 385 КК України. Однак, ОСОБА_2 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер та значення своїх дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, будучи попередженим про кримінальну відповідальність, 26.04.2012 року в приміщенні прокуратури Івано-Франківської області надав слідчому СВ прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_3 завідомо неправдиві показання як свідок.

Зокрема, ОСОБА_2 надав показання як свідок про те, що він 26.03.2012 року приймав участь як понятий при передачі ОСОБА_4 (особі яка повинна була передати предмети хабара ОСОБА_1 ) акваріуму, 31.03.2012 року - грошових коштів в сумі 10 000 грн., 24.04.2012 року - грошових коштів в сумі 38 000 грн.

Під час судового розгляду Богородчанським районним судом кримінальної справи №1-70/11 про обвинувачення ОСОБА_1 за ст.ст. 364 ч.2, 366 ч.2, 190 ч.4, 368 ч.3, 366 ч. І КК України (головуючий суддя Шишко О.А.), свідок ОСОБА_2 , будучи попередженим судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, в судовому засіданні, яке відбулось 14.05.2014 року надав показання, які повністю суперечать показанням, які він давав під час проведення досудового слідства, а саме заявив, що надані ним показання на досудовому слідстві є неправдивими, зокрема вказав, що він приймав участь як понятий тільки при огляді місця події 24.04.2012 року в. приміщенні Підгірської сільської ради Богородчанського району, водночас 26.03.2012 року участі в якості понятого при передачі ОСОБА_4 акваріуму, 31.03.2012 - грошових коштів в сумі 10 000 грн., 24.04.2012 -грошових коштів в сумі 38 000 грн. він не брав, при складанні протоколів вручення ОСОБА_4 вищевказаних предметів хабара в приміщенні Богородчанського РВ УМВС України в Івано-Франківській області присутнім не був.

Таким чином, ОСОБА_2 , будучи попередженим слідчим згідно ст. 384

КК України про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих

показань, під час досудового слідства, де його було допитано як свідка, надавав

завідомо неправдиві показання про обставини, що мають важливе значення для

правильного вирішення справи.

Крім того, під час нового судового розгляду Богородчанським районним судом кримінального провадження №338/1383/15 про обвинувачення ОСОБА_1 за ст.ст. 368 ч.3, 366 ч.1 КК України (головуючий суддя Гутич П.Ф.), свідок ОСОБА_2 , будучи попередженим судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, в судовому засіданні, яке відбулось 16.01.2016 року, знову надав неправдиві показання, які повністю суперечили показанням, які він давав під час проведення судового засідання 14.05.2014 року, а саме заявив, що він приймав участь в якості понятого при огляді місця події 24.04.2012 року в приміщенні Підгірської сільської ради Богородчанського району, приймав участь 26.03.2012 року у проведенні слідчої дії в якості понятого при передачі ОСОБА_4 акваріуму, 31.03.2012 року - грошових коштів, 24.04.2012 року- грошових коштів та був при складанні протоколів вручення ОСОБА_4 вищевказаних предметів хабара в приміщенні Богородчанського РВ УМВС України в Івано-Франківській області. Таким чином, ОСОБА_2 , будучи попередженим судом згідно ст. 384 КК України про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих, показань в суді, де його було допитано як свідка, надавав завідомо неправдиві показання про обставини, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Разом з цим, із вказаного судового рішення не вбачається (не встановлено), що позивачу, який був визнаний потерпілим вказаному кримінальному провадженню в результаті вчиненого ОСОБА_2 кримінального правопорушення передбаченого ст. 384 КК України була спричинена певна шкода, а тому відповідно вказані обставини підлягають доказуванню.

Як стверджує позивач в результаті протиправних дій відповідача (дачі завідомо неправдивих показань) заподіяли йому моральної шкоди, що виразилась у душевних стражданнях та психічній перенапрузі, що пов`язано з дворічною вимушеною ізоляцією від суспільства, зниженням престижу та ділової репутації та втратою довіри територіальної громади (оскільки до цього він п`ять разів обирався сільським головою), безповоротними змінами у життєвих та службових стосунках.

При цьому слід зазначити, що позивач не надав доказів, які підтверджують факт перебування останнього під вартою певний період часу, не зазначив на підставі яких судових рішень, як і не надав доказів, щодо наявності причинного зв`язку між діями відповідача у виді надання ОСОБА_2 завідомо неправдивих показань (протиправних дій) та їх наслідком - утримання його під вартою в результаті чого він зазнав моральних страждань.

При цьому слід зазначити, що згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі i щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, процесуальними нормами встановлено, як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів, але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Надані позивачем докази в обгрунтування позову, які досліджені судом під час судового розгляду, такі як: (витяг) вирок від 04 лютого 2016 року, справа 338/1383/15-к (а.с.4), постанова про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні від 06 серпня 2015 року (а.с.5), клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності від 25 лютого 2020 року (а.с.6-7), протокол огляду та вручення від 26 березня 2012 року (а.с.10), протокол огляду та вручення від 31 березня 2012 року (а.с.11), акт передачі грошових коштів 31 березня 2012 року (а.с.12), протокол огляду та вручення від 24 квітня 2012 року (а.с.13), акт передачі грошових коштів 24 квітня 2012 року (а.с.14), протокол допиту свідка ОСОБА_2 від 14 травня 2013 року (а.с.15-16), протокол допиту свідка ОСОБА_2 від 12 грудня 2014 року (а.с.17-18) – суд вважає неналежними та недостатніми доказами на підтвердження обставин, які підлягають доказуванню по цій справі.

Таким чином, позивачем не доведено, що він зазнав моральної шкоди та що вказана шкода була йому спричинена у наслідок дій відповідача.

Крім того слід зазначити наступне.

Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 1176 ЦК України, встановлює особливий режим відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч. 2 ст. 1176 ЦК України).

Спеціальним законом, який врегульовує спірні правовідносини є Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" згідно п. 1 ст. 1 якого підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (п. 2 ст. 2 Закону).

У наведених в ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується в тому числі моральна шкода (п. 5 ст. 3 Закону).

Згідно ст. 4 цього Закону відшкодування шкоди, в тому числі моральної, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Таким чином,  згідно ч. 1 ст. 1176 ЦК України та ст. 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" обов`язок відшкодування шкоди, в тому числі моральної, покладено на державу і провадиться за рахунок коштів державного бюджету України.

Таким чином, на думку суду позивач обрав невірний спосіб захисту своїх прав.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позов є необгрунтований та не підлягає задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.  2, 4, 10-13,76,77-80,81, 82, 89,141, 229, 263-265 ЦПК України, суд


у х в а л и в:


В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди спричиненої кримінальним правопорушенням - відмовити у повному обсязі.

Повний текст судового рішення складено 09 листопада 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.


Суддя :                           






Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація