Номер провадження: 22-ц/813/5784/22

Справа № 521/18780/21

Головуючий у першій інстанції Маркарова С.В.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2022 року                                                                 м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.

                        за участю секретаря: Дубрянської Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради у справі за позовом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_1 , державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України м. Київ Дурицької Марії Євгенівни, державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Тетяни Іванівни про визнання незаконними, скасування рішень державних реєстраторів, внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси, постановлену під головуванням судді Маркарової С.В. 23 листопада 2021 року у м. Одеса, –

встановила:

12 листопада 2021 року до Малиновського районного суду м. Одеси надійшов позов Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_1 , державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України м. Київ Дурицької М.Є., державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Т.І. про визнання незаконними, скасування рішень державних реєстраторів, внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2021 року у відкритті провадження в порядку цивільного судочинства у даній справі було відмовлено.

В апеляційній скарзі представник Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, посилаючись на норми КАС України, просить ухвалу суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Так, на думку апелянта, судом не було враховано, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Сторони про розгляд справи на 11 жовтня 2022 року були сповіщені належним чином.

Заяв, клопотань від сторін по справі на адресу Одеського апеляційного суду не надходило.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд, з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутності сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно ст.379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2021 року до суду першої інстанції надійшов позов Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_1 , державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України м. Київ Дурицької М.Є., державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Т.І. про визнання незаконними, скасування рішень державних реєстраторів, внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач ОСОБА_1 виконав будівельні роботи з реконструкції належного йому житлового будинку, зазначеного у технічному паспорті літ. «А», шляхом улаштування прибудови першого поверху та надбудови приміщень другого поверху з улаштуванням конструкції даху з покрівлею за адресою: АДРЕСА_1 , без отримання права на виконання будівельних робіт, чим порушив п.1 ч.1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», абз.1 ч.2 ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п.13 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого Постановою КМУ №466 від 13 квітня 2011 року.

На підставі викладеного Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради вважає, що державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на реконструйоване домоволодіння здійснена державними реєстраторами з порушенням ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно ч.1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція – це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства – цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.

Предметна юрисдикція – це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно ч.1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині першій статті 1 ЦК України зазначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Разом з тим, за приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.

Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято спірне рішення, здійснено оскаржуваний запис.

Натомість, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Рішення про державну реєстрацію стосувались реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та третьої особи щодо прав на спірне майно.

Як вбачається з матеріалів справи, виникнення спірних правовідносин у справі, що розглядається, зумовлено незгодою Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради із рішеннями державних реєстраторів, що має наслідком відновлення у Державному реєстрі відомостей про нерухоме майно до попереднього стану.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Зобов`язання вчинити дії що скасування рішення про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов`язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечують законності дій державного реєстратора з реєстрації за ними права на це майно. Такий спір має приватноправовий характер і залежно від суб`єктного складу сторін має вирішуватися за правилами цивільного або господарського судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 та у постанові від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а.

Вказане не було враховано судом першої інстанції, який дійшов помилкового висновку про те, що виниклий між учасниками справи спір не пов`язаний з вирішенням питання щодо майнового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення фактів порушення закону у сфері містобудівної діяльності та усунення порушень шляхом скасування незаконної державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна.

Одночасно, колегія суддів зазначає, що, звертаючись до суду апеляційної інстанції із даною апеляційною скаргою, представник Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради обґрунтовує порушення прав та інтересів апелянта нормами КАС України.

Колегія суддів звертає увагу представника апелянта на те, що Одеський апеляційний суд є одним із судів загальної юрисдикції в судовій системі Україні та здійснює правосуддя у порядку, встановленому цивільним процесуальним законом.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у апеляційній скарзі представник Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі, що не входить до повноважень суду апеляційної інстанції, передбачених положеннями ст. 374 ЦПК України.

Оскільки ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2021 року постановлено з порушенням норм процесуального права та за неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, то ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст.367,368, 374, 379, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради – задовольнити частково.

Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2021 року - скасувати, цивільну справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 04 листопада 2022 року.

Головуючий                                                        С.О. Погорєлова

Судді                                                        А.П. Заїкін

                                                       О.М. Таварткіладзе