ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/12819/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

01 листопада 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Морської Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 Начальника Трускавецького міського відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції до ОСОБА_2 Заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів)   про визнання протиправною і скасування постанови ,-

встановив:

ОСОБА_1 Начальник Трускавецького міського відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі – позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до ОСОБА_2 Заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (далі – відповідач), у якому просить: визнати протиправною та скасувати Постанову № 25672004/14 винесену 19.08.2022 заступником начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів).

Ухвалою від 15.09.2022 відкрито спрощене провадження у справі, призначено судове засідання на 12.10.2022.

Позивач у судове засідання не прибув, надіслав клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач надав заяву про розгляд справи у письмовому провадженні.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України  якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, суд розглядає дану справу у порядку письмового провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.08.2022 заступником начальника західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) Бассарабом Т.Ю. винесена постанова № 25672004/14 про результати перевірки законності виконавчого провадження, якою визнано такими, що вчинені з порушенням закону дії позивача та дії державних виконавців Трускавецького міського відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів). Позивач вважає, що відповідачем порушений порядок проведення перевірки виконавчого провадження, надана невірна оцінка діям позивача та державних виконавців, крім того, постанова містить посилання на правові норми, які втратили чинність.

Із вказаних підстав просить суд задовольнити позов.

Відповідач у відзиві і запереченні на відповідь на відзив заперечив проти позову, мотивуючи тим, що Постанова прийнята в межах повноважень відповідача, передбачених розділом ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2010 № 512/5. Стверджує, що під час перевірки встановлені порушення, допущені державними виконавцями та позивачем, що і стало підставою для прийняття спірної постанови. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

10.08.2022 до Бассараб Т.Ю. заступник начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) виніс постанову про проведення перевірки виконавчого провадження № 25672004 та витребування його матеріалів.

Щодо доводів позивача про відсутність у заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Бассараба Т.Ю.  повноважень на призначення перевірки з власної ініціативи, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 3 Типового положення про управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністра юстиції України від 20 квітня 2016 року № 1183/5 (далі - Типове положення) основним завданням управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - Управління), окрім іншого, є організація, контроль та здійснення примусового виконання рішень у випадках, передбачених законом.

Підпунктами 1 та 4 пункту 4 Типового положення визначено, що Управління, відповідно до покладених на нього завдань, організовує, контролює здійснення примусового виконання рішень у випадках, передбачених законом, відповідним відділом примусового виконання рішень та відділом державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, а також здійснює державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями.

Відповідно до п.п. 10 п. 10 Типового положення начальник Управління забезпечує здійснення перевірки законності виконавчих проваджень відповідно до вимог закону.

Абзацом шостим пункту 1 розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої   наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5   (далі -   Інструкція № 512/5) (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) начальник Управління має повноваження перевірити законність виконавчого провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у відділі примусового виконання рішень цього управління та відділах державної виконавчої служби, що йому підпорядковані.

Згідно абзацу першого пункту 2   розділу XII Інструкції № 512/5   начальник управління забезпечення примусового виконання рішень може проводити перевірку законності виконавчого провадження за дорученням керівника вищого органу державної виконавчої служби та з власної ініціативи.

Відтак заступник начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Басараб Т.Ю. який є одночасно начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції   (м. Львів) має повноваження на проведення перевірки законності виконавчого провадження ВП № 25672004, яке перебувало на виконанні у підпорядкованому органі, з власної ініціативи.

Щодо доводів позивача про відсутність у відповідача повноважень на витребування матеріалів ВП № 25672004 для проведення перевірки, суд зазначає наступне.

Пунктом 3   розділу XII Інструкції № 512/5   передбачено, що перевірка законності виконавчого провадження посадовими особами, зазначеними в абзацах другому та четвертому пункту 1 цього розділу, проводиться на підставі матеріалів виконавчого провадження або їх копій, які підлягають витребуванню з відповідного органу державної виконавчої служби.

Разом із тим, суд відмічає, що наказом Міністра юстиції України від 01 грудня 2004 року №136/5 затверджено Порядок витребування та проведення перевірки виконавчого провадження (далі - Порядок).

Пунктом 1.2. вказаного Порядку визначено, що він поширюється на всі виконавчі провадження, які перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби, у тому числі на зведені виконавчі провадження.

Відповідно до пункту 3.1. Порядку перевірити законність виконавчого провадження мають право: директор Департаменту ДВС та його заступники - виконавче провадження, що знаходиться на виконанні у будь-якому структурному підрозділі органів ДВС;   начальники регіональних органів ДВС, їх заступники - виконавче провадження, що знаходиться на виконанні підрозділів примусового виконання рішень цих органів та територіальних органів ДВС, що їм підпорядковані.

Відповідно до пункту 2.1. Порядку перевірка законності виконавчого провадження посадовими особами, зазначеними у пункті 3.1 цього Порядку, може проводитись: …   2.1.2. З власної ініціативи.

Крім того, згідно пункту 2.2. Порядку витребуванню для проведення перевірки підлягають виконавчі провадження, що знаходяться на виконанні у відповідному органі державної виконавчої служби.

Про проведення перевірки виконавчого провадження та його витребування, відповідно до пункту 3.2. Порядку, виноситься вмотивована постанова.

Відтак суд вважає безпідставним твердження позивача про відсутність у начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Бассараба Т.Ю. повноважень на витребування матеріалів ВП № 25672004 для проведення перевірки.

Суд відмічає, що позивач не заперечував щодо проведення перевірки ВП № 25672004 на час її проведення та надав матеріали зазначеного виконавчого провадження вищестоящому керівнику без заперечень чи будь-яких зауважень.

Таким чином суд вважає проведення відповідачем перевірки ВП № 25672004 з власної ініціативи правомірним та таким, що вчинене в межах та у спосіб, передбачений законом.

За результатами перевірки 19.08.2022 прийнята постанова № 25672004, якою постановлено:

«…1. Дії державного виконавця Трускавецького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Бичка О.1. при виконанні виконавчого провадження № 25672004 визнати такими, що вчинені з порушенням вимоги пункту 8 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент винесення), вимог пункту 1.5.1 (б) Розділу І «Інструкції з організації примусового виконання рішень» (в редакції на момент винесення), та вимог пункту 2 статті 83 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент винесення).

2. Дії державного виконавця Трускавецького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Васьківа Р.М. при виконанні виконавчого          провадження № 25672004 визнати такими, що вчинені з порушенням вимог Розділу III пункту 21 абзацу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень та статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

3. Дії начальника Трускавецького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Корчинського Р.Т. при виконанні виконавчого провадження № 25672004 визнати такими, що вчинені з порушенням вимог частини 3 абц. 4 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», вимог абзацу 8 пункту 7 Розділу 1 «Інструкції з організації примусового виконання рішень», а також пункту 3 Розділу X Положення про автоматизовану систему виконавчих проваджень, Розділу (в редакції на момент винесення) V «Інструкції з організації примусового виконання рішень»… ».

Враховуючи ту обставину, що спірна постанова стосується трьох посадових осіб, суд розглядає її правомірність лише в частині, що стосується безпосередньо позивача.

Зокрема у постанові зазначено наступне.

«… У Трускавецькому відділі державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Відділ) на виконанні перебувало виконавче провадження № 25672004 з виконання виконавчого листа № 2-583/10 виданого 15.03.2011 Трускавецьким міським судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний банк» заборгованості на загальну суму 20 473,85 грн.

06.04.2011 державним виконавцем Бичко О.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

… Окрім цього згідно відомостей системи АСВП встановлено, державним виконавцем 15.01.2013 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 10 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент винесення), зазначена постанова в копіях матеріалів виконавчого провадження відсутня.

… У Відділ 27.06.2022 надійшла заява боржника ОСОБА_3 від 27.06.2022, щодо зняття арешту з усього її майна, у зв`язку з повним виконанням рішення суду.

29.06.2022 начальником Трускавецького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Корчинським Р.Т. (далі начальник Відділу) винесено постанову про скасування процесуального документа, а саме скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 15.01.2013 у виконавчому провадженні № 25672004, яка відсутня в матеріалах виконавчого провадження, наявна в АСВП, однак в мотивувальній частині не зазначено мотивів, з яких начальник Відділу прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого скасовано постанову, чим порушено вимоги абзацу 8 пункту 7 Розділу І «Інструкції з організації примусового виконання рішень».

Відповідно до вимог частини 3 абц. 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом, про те в постанові про скасування процесуального документу від 29.06.2022 дану норму не застосовано.

Окрім цього, при винесені постанови про скасування процесуального документу від 29.06.2022 начальником Відділу порушено вимоги абзацу четвертого частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки дана норма Закону вказує на здійснення контролю керівником вищого органу державної виконавчої служби.

Відповідно до вимог пункту 5 абзацу 8 Розділ V «Інструкції з організації примусового виконання рішень» передача виконавчого провадження від одного державного виконавця до іншого в межах одного органу державної виконавчої служби чи виконавчої групи, між державними виконавцями одного органу державної виконавчої служби здійснюється за письмовим дорученням начальника цього органу державної виконавчої служби чи керівника виконавчої групи. Про прийняття виконавчого провадження до виконання державний виконавець, якому воно передано, виносить відповідну постанову.

Проведеною перевіркою встановлено, що згідно інформаційної довідки сформованої АСВП встановлено, що виконавче провадження № 25672004 перебувало на виконанні у державного виконавця Бичка О.І., заступником начальника Відділу Костишиним Р.Т. передано 29.06.2022 державному виконавцю Васьківу Р.М., однак в матеріалах виконавчого провадження та даних АСВП письмове доручення начальника Відділу відсутнє, що свідчить про безпідставну передачу виконавчого провадження від одного державного виконавця до іншого, чим не дотримано вимоги Розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень…».

Позивач стверджує, що дана постанова порушує його права.

Надаючи оцінку твердженню позивача про порушення його прав, суд відмічає наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини 3 статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №826/4406/16, від 07.11.2019 у справі №826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), від 30.09.2020 у справі №806/204/17 (адміністративне провадження №К/9901/20487/18), постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №П/9901/370/18 (провадження №11-77заі18), від 28.10.2020 у справі №9901/153/20 (провадження №11-201заі20), тобто є сталою.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №802/2678/15-а (провадження №К/9901/1141/18), 03.08.2018 у справі №808/967/17 (адміністративне провадження №К/9901/992/17), від 28.02.2019 у справі №683/182/17 (провадження №К/9901/21182/18), від 24.04.2019 у справі №803/1184/17 (адміністративне провадження №К/9901/29206/18, №К/9901/26536/18).

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд відмічає, що постанова, яку оскаржує позивач, носить інформативний характер, як документ, який фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки.

Фактично спірна постанова лише документує певну інформацію та сама по собі не створює для позивача негативних наслідків.

Позивач до позову додав наказ Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) № 62 від 29.08.2022 «Про дисциплінарне провадження стосовно ОСОБА_1 ».

Із приводу цього, суд відмічає, що лише у разі притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за результатами дисциплінарного провадження, матимуть місце негативні наслідки для позивача, що є порушенням права позивача, яке підлягає судовому захисту.

Отже, право позивача на звернення до адміністративного суду з позовом виникає лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Водночас, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Натомість, як свідчать матеріали справи, позивач не надав суду доказів того, що оскаржуваним рішенням самим по-собі порушені його права, свободи та інтереси в сфері публічної служби.

Таким чином, проаналізувавши наведені обставини справи в контексті зазначених норм, суд прийшов до висновку, що позивачем не обґрунтовано належним чином наявність у нього порушеного права у публічно-правових відносинах з боку відповідача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог, відсутності витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, підстави для розподілу відповідно до статті 139 КАС України судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.   

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була  подана  у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили  після закінчення апеляційного розгляду справи.

                    Суддя                                                                       Морська Г.М.