КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/11114/21 Головуючий у суді І інстанції Макаренко І.О.

Провадження № 22-ц/824/7389/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,

за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 3 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у місті Києві, про виділення в натурі частки із спільної часткової власності,

в с т а н о в и в:

У березні 2021 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Третяка Т.О. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у м. Києві, про виділення в натурі частки із спільної часткової власності.

В підготовчому судовому засіданні представник відповідача - адвокат Мариніч І.Г. заявила клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору та стягнення з позивача на користь відповідача 10 000 грн витрат на правову допомогу.

На обґрунтування клопотання зазначила, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2003 року та додатковим рішенням цього ж суду від 24 жовтня 2003 року у справі № 2-3186/03 уже було вирішено питання щодо виділу та визнання права власності на частину домоволодіння, яку наразі позивач просить виділити їй в натурі. Оскільки вказаними судовими рішеннями майно поділено, а за позивачем визнано право власності на її частку, право спільної часткової власності було припинено.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 3 лютого 2022 року клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі та стягнення витрат на правову допомогу задоволено частково.

Провадження у цивільній справі № 761/11114/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у м. Києві, про виділення в натурі частки із спільної часткової власностізакрито. У задоволенні решти вимог клопотання відмовлено.Роз`яснено позивачу, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, судпершої інстанції виходив з того, що судовими рішеннями від 13 та 24 жовтня 2003 року у справі № 2-3186/03 було здійснено поділ майна, яке належало ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності, право спільної часткової власності на це майно припинилося з моменту набрання зазначеними рішеннями законної сили, а отже предмет спору на час пред`явлення позову відсутній. Суд вказав, що представником відповідача не надано доказів, що підтверджують обсяг, вартість наданих адвокатом послуг, а також належних доказів понесення відповідачем витрат на правничу допомогу, тому підстав для їх стягнення немає.

В апеляційній скарзі позивач в особі представника - адвоката Третяка Т.О. просить зазначену ухвалу скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи,неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що зазначення в резолютивній частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2003 року про виділення ОСОБА_1 57/100 частини будинку не свідчить про те, що було здійснено поділ майна у розумінні статей 364, 367 ЦК України. Тобто, рішенням суду від 13 жовтня 2003 року лише встановлений порядок користування будинком, що перебуває у спільній частковій власності сторін, за яким у користування позивача передається 57/100 частини будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Додатковим рішенням від 24 жовтня 2003 року суд також лише підтвердив право спільної часткової власності позивача на зазначений будинок. При цьому ОСОБА_3 , який придбав 43/100 частини будинку у ОСОБА_4 , у вересні 2007 року звернувся до суду з позовом про виділ в натурі частки із спільної часткової власності на земельну ділянку, що не відповідає принципу добросовісності, оскільки судові рішення у справі № 2-3186/03 містили однакові приписи щодо виділу як будинку, так і земельної ділянки.

У своїй апеляційній скарзі відповідач в особі представника - адвоката Мариніч І.Г. просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правову допомогу з мотивів невідповідності висновків, викладених в судовому рішенні, обставинам справи тапорушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким вказані вимоги клопотання задовольнити.

Аргументи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що твердження суду про відсутність документального підтвердження обсягу та вартості наданих адвокатом послуг і належних доказів понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу не відповідають обставинам справи та суперечать умовам договору про надання правової допомоги від 22 грудня 2021 року, згідно якого сума гонорару адвоката в суді першої інстанції у даній справі є фіксованою, не залежить від обсягу надання послуг та часу, що витрачається представником відповідача. При цьому представник позивача не заявляв клопотання про зменшення витрат на правову допомогу та не заявляв заперечень щодо заявленої суми витрат під час розгляду клопотання про закриття провадження у справі та стягнення витрат на правову допомогу. Суд не врахував висновків, які містяться у постанові Верховного суду від 19 травня 2021 року в справі № 235/4969/19.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у м. Києві просить апеляційну скаргу позивачазалишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість зроблених судом першої інстанції висновків щодо закриття провадження у справі внаслідок відсутності предмета спору.

В іншому відзиві Головне управління Держгеокадастру у м. Києві підтримало аргументи апеляційної скарги відповідача в частині необхідності відшкодування позивачем судових витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката у відповідності до положень статей 137, 141 ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Мариніч І.Г. просить у задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити з підстав відповідності оскаржуваного судового рішення нормам матеріального та процесуального права, а також стягнути з останньої на користь відповідача 5 000 грн витрат на правничу допомогу, пов`язаних з переглядом справи в апеляційному суді.

Представник позивача - адвокат Янчук А.А. у відзиві на апеляційну скаргу відповідача простить відмовити в її задоволенні з посиланням на те, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16). Вказав, що у даному випадку також відсутня складова, визначена частиною п`ятою статті 142 ЦПК України, адже дії позивача необґрунтованими не визнавались і в суду не було підстав в день постановлення ухвали про закриття провадження у справі вирішувати питання про розподіл судових витрат. Крім того, фіксованість гонорару не може безумовно означати, що абсолютно всі витрати повинні бути задоволенні і не звільняє сторону від обґрунтування заявленого розміру витрат відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також відзивів на них, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід частково задовольнити з таких підстав.

За правилом частин першої, другої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що у березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у м. Києві, в якому (з урахування уточненої позовної заяви) просила виділити їй в натурі зі спільної часткової власності 57/100 частки у жилому будинку та господарських спорудах, що розташовані по АДРЕСА_1 , частину житлового будинку літ. «А», загальною площею 34,9 кв. м з надвірними спорудами у складі: приміщення № 1-1 - коридор площею 4,2 кв. м;приміщення № 1-2 - комора площею 3,0 кв. м; приміщення № 1-3 - коридор площею 1,7 кв. м; приміщення № 1-4 - кухня площею 5,4 кв. м; приміщення № 1-5 - житлова кімната площею 17,5 кв. м;приміщення № 1-6 - санвузол площею 3,1 кв. м; погріб; сарай «Б»;сарай «В»; вбиральня «Г»; ворота № 1; хвіртка № 2; огорожа № 3, 4; а також зобов`язати третю особу внести зміни до Державного земельного кадастру щодо координат поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:262:0310 за фактичним використанням цієї земельної ділянки, встановленим у рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2003 року у справі № 2-3186/03.

Позивач вказувала, що вона є власником 57/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а власником іншої 43/100 частини вказаного домоволодіння була ОСОБА_4 , яка 13 січня 2004 року належну їй частину майна відчужила ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу.

З даних матеріалів справи встановлено, Шевченківським районним судом м. Києва розглядалася цивільна справа № 2-3186/03 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ будинку, господарських споруд та земельної ділянки.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2003 року був здійснений поділ спірного домоволодіння та земельної ділянки, а саме виділено ОСОБА_1 57/100 частин будинку АДРЕСА_1 , що складається з таких приміщень: коридор 1-1 площею 4,2 кв. м; комора 1-2 площею 3,0 кв. м; коридор 1-3 площею 1,7 кв. м; льох; кухня 1-4 площею 5,4 кв. м; житлова кімната 1-5 площею 17,5 кв. м; санвузол 1-6 площею 3,1 кв. м; господарські споруди: сарай «Б»; сарай «б»; сарай «В»; вбиральня «Г»; ворота № 1; хвіртка № 2; огорожа № 4; огорожа № 6.

Залишено ОСОБА_4 43/100 частин будинку АДРЕСА_1 , що складається з: кухня 2-1 площею 11,6 кв. м; житлова кімната 2-2 площею 6,4 кв. м; житлова кімната 2-3 площею 16, 1 кв. м; господарські споруди: ворота з хвірткою № 3; огорожа № 5; огорожа № 6.

Виділено ОСОБА_1 та ОСОБА_4 по 1/2 частині земельної ділянки, яка знаходиться у їх власності на підставі державного акта на право власності № 91-2-03061 за відповідною лінією розподілу.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду від 24 жовтня 2003 року визнано за ОСОБА_1 право власності на 57/100 частини будинку АДРЕСА_1 , що складається з вищенаведених виділених приміщень та господарських споруд.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 43/100 частини будинку АДРЕСА_1 , що також складається з вищенаведених виділених приміщень та господарських споруд.

Представник відповідача - адвокат Мариніч І.Г. у підготовчому судовому засіданні заявила клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами та стягнення витрат на правову допомогу.

Частково задовольняючи вказане клопотання та закриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що судовими рішеннями від 13 та 24 жовтня 2003 року у справі № 2-3186/03 було здійснено поділ майна, яке належало позивачу та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності, у зв`язку з чим право спільної часткової власності на це майно припинилося з моменту набрання зазначеними рішеннями законної сили, а отже предмет спору на час пред`явлення позову відсутній.

Однак із таким висновком місцевого суду колегія суддів в повній мірі погодитися не може.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Цивільним процесуальним законом чітко розмежовано підготовче провадження із проведенням підготовчого засідання, його особливості, строки проведення (Глава 3 Розділу III «Позовне провадження») та розгляд справи по суті із проведенням судового засідання (Глава 3 вказаного розділу).

Статтею 196 ЦПК України передбачено, що для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

Положеннями статті 189 ЦПК України визначено, що завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Таким чином, підготовче судове провадження - це стадiя судового прoцесу, в якій з`ясовується предмет спoру, позoвні вимoги, заперечення на позoвні вимoги, склад учасників судовoго процесу, вирішення відводів, xарактер спірних правовідносин та інших дій, які будуть слугувати для правильного і безперешкoдного розгляду справи пo суті, іншими словами, це важлива складова судочинства, що спрямована на створення умов для правильного, безперешкодного та своєчасного розгляду справи по суті.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Підготовче засідання є формою підготовчого провадження, яка полягає у вчиненні судом та учасниками судового процесу відповідних процесуальних дій.

Суд вправі закрити провадження у справі лише з тих підстав, які передбачені законом. Такі підстави визначено у статті 255 ЦПК України.

Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

За таких обставин закриття провадження з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, можливо лише в судовому засіданні, а не при проведенні підготовчого судового засідання, оскільки згідно зі статтею 200 ЦПК України, а саме її частиною четвертою, закриття провадження можливо на цій стадії процесу з двох підстав, це: відмова від позову, визнання позову та укладення мирової угоди, визначених статтями 206, 207 ЦПК України.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) з огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), відступив від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів: Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження № 61-2018св19); Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19 (провадження № 61-1807св20); Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 9 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 (провадження № 61-9658св20), конкретизувавши цей висновок так, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

В силу положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції зазначив, що вимоги ОСОБА_1 про виділення в натурі частки із спільної часткової власності були вирішені між сторонами рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2003 року та додатковим рішенням цього ж суду від 24 жовтня 2003 року у справі № 2-3186/03, внаслідок набрання законної сили якими право спільної часткової власності на це майно припинилося, у зв`язку з чим предмет спору між сторонами відсутній, що є підставою для закриття провадження у даній справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Разом з тим, суд першої інстанції на надав належної оцінки тому факту, що ОСОБА_3 , який визначений позивачем в якості відповідача у даній справі, участі у розгляді іншої справи № 2-3186/03 не приймав, набув право власності на 43/100 спірного частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , лише 13 січня 2004 року, тобто після ухвалення вищевказаних судових рішень, а відтак достатніх підстав вважати, що між ним і ОСОБА_1 відсутній предмет спору немає.

У контексті завдань цивільного судочинства (статті 2, 4 ЦПК України) звернення до суду є способом захисту порушених, невизнанихабо оспорюваних прав, свобод або законних інтересів позивача. Отже, особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Водночас, суд першої інстанції не звернув уваги, що закриття провадження з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, можливо лише в судовому засіданні, а не при проведенні підготовчого судового засідання.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 8 листопада 2021 року було відкрито загальне позовне провадження у цій справі та призначено підготовче судове засідання на 3 лютого 2022 року, у якому й було заявлено клопотання про закриття провадження у справі.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21)погодився з тим, що закриття провадження можливо на цій стадії процесу з тільки двох підстав, це: відмова від позову, визнання позову та укладення мирової угоди, визначених статтями 206, 207 ЦПК України (частина четверта 200 ЦПК України).

Зважаючи на викладене, висновки суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у м. Києві, про виділення в натурі частки із спільної часткової власності на стадії підготовчого провадження через відсутність предмета спору на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України є необґрунтованими.

Відмовляючи у задоволенні клопотання представника відповідача в частині стягнення витрат на правову допомогу, районний суд, застосувавши норми статей 12, 133, 137, 141 ЦПК України, зазначив, що стороною відповідача не надано доказів, що підтверджують обсяг, вартість наданих адвокатом послуг, а також належних доказів понесення відповідачем витрат на правничу допомогу, тому підстави для їх стягнення відсутні.

Варто відмітити, що самі по собі положення статті 141 ЦПК України не визначають порядок відшкодування учаснику справи інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі на професійну правничу допомогу, внаслідок закриття провадження у справі.

Натомість частиною п`ятою статті 142 ЦПК України закріплено, що у разі закриття провадження у справі відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Виходячи із системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статі 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.

Однак, суд першої інстанції, вирішуючи питання про відшкодування відповідачу судових витрат на правничу допомогу за рахунок позивача внаслідок закриття провадження у справі, на вказане уваги не звернув, не застосував наведені процесуальні норми та не встановив, які саме необґрунтовані дії позивача були нею здійснені та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяла позивач недобросовісно та пред`явила необґрунтований позов; чи протидіяла правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісна позивач мала на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь її вини й чим це підтверджується.

Подібного висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від: 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц, від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц, від 2 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18; Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах: від 9 липня 2019 року у справі № 922/592/17, від 21 січня 2020 року у справі № 922/3422/18, від 21 грудня 2020 року у справі № 922/1001/20; Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах: від 21 листопада 2018 року у справі № 820/4347/17, від 18 березня 2020 року у справі № 280/5628/18

За таких обставин, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду дійшла висновку, що доводи апеляційних скарг сторін частково заслуговують на увагу, а висновок суду щодо закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у м. Києві, про виділення в натурі частки із спільної часткової власності та відмову ОСОБА_3 у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через їх недоведеність у суді першої інстанції є передчасним та не відповідає нормам діючого законодавства, тому у відповідності до статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки справа передається для продовження розгляду до суду першої інстанції, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених сторонками у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 3 лютого 2022 року скасувати, справу № 761/11114/21 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: М.В. Мережко

С.І. Савченко