ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2022 року

м. Хмельницький

Справа № 686/1493/21

Провадження № 22-ц/4820/18/22

Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя – доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Магера О.В.

за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/1493/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 березня 2021 року (суддя Чевилюк З.А., повний текст постанови складено 05 березня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору нікчемним в частині та стягнення грошових коштів.

Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи та представника учасника справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Звертаючись до суду ОСОБА_1 зазначав, що 19.12.2018 між ним та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено угоду про надання кредиту № 501096325 з сумою кредиту 200000 грн, строком на 48 місяців. Графіком платежів, який є додатком № 1 до угоди про надання кредиту, передбачено щомісячну сплату фіксованої суми в розмірі 7964,30 грн, що складається із частини основного боргу, процентів за користування кредитом і плати за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 2500 грн щомісячно, яка й порушує норми чинного законодавства. Позивач вказує, що при укладенні договору вважав, що плата за розрахунково-касове обслуговування виходить із загальної суми кредиту 200000 грн, обчисленої в розмірі 1,25 % і підлягає сплаті одноразово, однак Банк нараховує йому щомісячно 2500 грн комісії за розрахунково – касове обслуговування. Також ОСОБА_1 зазначав, що банком при розрахунку зазначеної комісії залишено поза увагою, що сума кредитного боргу кожного місяця зменшується та обставину, що розмір плати за розрахунково-касове обслуговування перевищує розмір процентів, які сплачуються за користуванням кредитом.

Також позивач вказує, що у паспорті споживчого кредиту № 501096325 від 19.12.2018 зазначено, що платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, обов`язкові для укладення договору відображені в тарифах на видачу та обслуговування картки «Максимум»/«Максимум-готівка» для фізичних осіб, які позивачем не підписувалися також в самому паспорті відсутня інформація про розрахунково-касове обслуговування і його вид та вартість. Разом з тим, Офертою передбачено, що Тарифи є невід`ємною частиною договору та розміщені на сайті www.alfabank.com.ua, але до паспорту споживчого кредиту вказаний договір не долучався та з конкретними умовами договору він не ознайомлювався.

ОСОБА_1 зазначав, що відповідачем було встановлено щомісячну плату за послугу банку, яка за законом повинна надаватися безоплатно, у зв`язку з чим ним безпідставно за період з 19.12.2018 по 16.12.2020 сплачено на користь Банку 60000 грн.

Тому, з врахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив визнати нікчемною з моменту укладення умову угоди про надання кредиту № 501096325 від 19 грудня 2018 року щодо обов`язку ОСОБА_1 сплачувати АТ «Альфа-Банк» комісію за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1,25%, що згідно графіку платежів становить 2500 грн щомісячно та стягнути з відповідача АТ «Альфа-Банк» грошові кошти в сумі 60000 грн, які були сплачені ним в якості розрахунково-касового обслуговування кредиту № 501096325 від 19 грудня 2018.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 02 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не розглянуто вимогу щодо стягнення з АТ «Альфа-Банк» грошових коштів, сплачених апелянтом в якості розрахунково-касового обслуговування кредиту, тоді як підписаною сторонами офертою передбачалася одноразова комісія у розмірі 2500 грн. Звертав увагу, що відповідно до змісту паспорта споживчого кредиту платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, які обов`язкові для укладання договору, відображені в Тарифах на видачу та обслуговування картки «Максимум»/«Максимум - готівка» для фізичних осіб, які ним не підписувалися. ОСОБА_1 вказує, що Банком безпідставно плату за розрахунково-касове обслуговування обраховано із загальної суми кредиту в розмірі 1,25 % та отриману суму додано до всіх платежів, але та обставина, що сума боргу зменшується кожного місяця залишена Банком поза увагою. Також не враховано і той факт, що розмір плати за розрахунково-касове обслуговування перевищує розмір процентів, що сплачуються за користування кредитом.

Крім того, Банком передбачено сплату комісії за обслуговування кредиту, що має надаватися банком безоплатно, тому вказана вимога кредитного договору підлягає визнанню нікчемною.

Апелянт вказує, що судом не досліджено письмових доказів, а саме договір оферти та акцепту, з яких вбачається, що комісія за розрахунково-касове обслуговування складає 1,25 % від 200000 грн та є фіксованою, тобто 2500 грн одноразово, а не щомісячно. І судом помилково прийнято до уваги графік платежів, який виходить за межі домовленостей. Разом з тим судом проігноровано по суті заяву про уточнення позовних вимог.

ОСОБА_1 вказував, що відповідно до ч. 2 ст.1055 ЦК України передбачено письмову форму кредитного договору, тому кредитний договір між ним та АТ «Альфа-Банк» є нікчемним. Також ним сплачувалися щомісячно більші суми, ніж передбачено обов`язковим платежем.

Тому, ОСОБА_1 просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити.

       У судовому засіданні ОСОБА_1 просив задовольнити його апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів.

       Представник відповідача ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. (ч. 1 ст. 263 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із дійсності угоди про надання кредиту № 501096325, що підтверджена постановою Житомирського апеляційного суду від 05.08.2020 у справі № 295/3522/20, в якій встановлено, що оспорювана умова кредитного договору про встановлення плати за розрахунково-касове обслуговування не створює дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін та погодження позивача із усіма умовами, що свідчить про досягнення згоди щодо всіх істотних умов договору. Оскільки зазначеною постановою суду підтверджено як факт укладення угоди про надання кредиту, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії між сторонами по справі, так і її дійсність, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Однак, апеляційний суд не погоджується із таким висновком суду, виходячи з наступного.

Встановлено, що 19 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» шляхом підписання Оферти на укладення угоди про надання кредиту № 501096325, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, укладено Угоду про надання споживчого кредиту № 501096325, відповідно до умов якої Банк, як позикодавець, надав ОСОБА_1 , як позичальнику, споживчий кредит у розмірі 200000 грн зі сплатою 26,00 % річних за користування кредитом строком на 48 місяців терміном до 19.12.2022 року (а.с. 36, 38).

Графіком платежів та розрахунком сукупної вартості споживчого кредиту і реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг передбачено щомісячну сплату фіксованої суми в розмірі 7964,30 грн, що складається із частини основного боргу, процентів за користування кредитом і плати за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 2500 грн, щомісячно (а.с. 6).

Відповідно до пункту 1 Оферти на укладення угоди про надання кредиту №501096325, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 19.12.2018 і Акцепту пропозиції на укладення угоди про надання кредиту №501096325, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 19.12.2018, що укладені між сторонами - під час користування кредитом Банк надає Позичальнику послуги з розрахунково – касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та Договором. За ці послуги встановлюється комісійна винагорода за обслуговування кредиту, що становить 1,25% від суми кредиту, зазначеної в Оферті та Акцепті без ПДВ (підпункту «б» пункту 1) (а.с. 36,38).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України у редакції, чинній на час укладення кредитного договору).

Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.

Тому сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.

Аналогічні висновки Велика Палати Верховного Суду сформулювала у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункти 22-25).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).

Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачив право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування. Але законодавство визначає і низку пов`язаних із цим обмежень для банку.

На виконання вимог, зокрема, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі – Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, – щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Отже, банк має надати споживачу за визначеною формою детальний розпис усіх складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, включно з передбаченою у договорі комісією за обслуговування, за кожним платіжним періодом.

З матеріалів справи вбачається, що графіком платежів визначено платежі за додаткові та супутні послуги банку, у тому числі за розрахунково - касове обслуговування в сумі 2500 грн щомісячно (а.с. 37).

Зі змісту п. 1 Оферти на укладання угоди про надання кредиту № 501096325 обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії слідує, що під час користування Кредитом ОСОБА_1 пропонує Банку надавати йому послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та Договором, за надання яких пропонує встановити комісійну винагороду, а саме: за обслуговування кредиту 1,25% від суми кредиту, зазначеної в цій оферті без ПДВ (а.с. 38).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таким чином, за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункти 28, 29), у справі № 363/1834/17 (пункт 27).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України). Отже, суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 28).

Інакше кажучи, у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 31.25).

Розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, є діями, які банк вчиняє, насамперед, на власну користь. Надання за ціною встановленої у кредитному договорі комісії інших послуг за обслуговування, не пов`язаних із інформуванням позичальника, не передбачено.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункти 29-31).

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

За змістом цих приписів комісія за обслуговування може включати плату за розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, якщо споживач вимагає таку інформацію частіше одного разу на місяць.

Умови договору про споживчий кредит, укладеного після набрання чинності 10 червня 2017 року Законом України «Про споживче кредитування», про оплатність таких послуг, які один раз на місяць споживач вимагає або потребує для того, щоб виконати його обов`язок на користь банку, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункти 31.26-31.29).

Враховуючи те, що позивачу встановлено обов`язкову щомісячну плату (комісію) за послуги банку, які за законом він має один раз на місяць надавати безоплатно, положення п.п. «б» п. 1 Оферти на укладення угоди про надання кредиту № 501096325 щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування щомісячно у терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його недійсним (нікчемним) не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (пункти 71-73), від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункти 74, 75).

Отже, якщо сторона правочину (позичальник) вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимогу нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона (банк) звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання за правочином у натурі (про стягнення заборгованості), то відповідач (позичальник) може заперечувати проти позову (повністю чи у відповідній частині), стверджуючи про нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги та заперечення і вирішити cпip по суті. Якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то зазначає про це у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування висновку щодо суті спору, відображеного у резолютивній частині.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (пункт 6.20). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Відповідно до звичаїв ділового обороту у кредитних правовідносинах саме банк або інша фінансова установа розраховує заборгованість, маючи для цього необхідні технічні та професійні ресурси. Хоча такі дії кредитор вчиняє на власну користь, їх невчинення зумовлює стан юридичної невизначеності, неможливість припинення боржником зобов`язання виконанням, проведеним належним чином, за відсутності інформації про дійсну суму його заборгованості. Тому боржник може вимагати належного розрахунку заборгованості, а кредитор повинен виконати такий обов`язок (пункт 5 частини першої статті 16 ЦК України) задля задоволення інтересу боржника у юридичній визначеності (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь – якою заінтересованою особою (абзац перший частини п`ятої статті 216 ЦК України).

З огляду на це та враховуючи висновок про нікчемність комісії за обслуговування, у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину підлягає до часткового задоволення позовна вимога про стягнення із Банку на користь ОСОБА_1 57500 грн, сплачених ним в якості розрахунково-касового обслуговування, що забезпечить захист інтересу позивача у правовій визначеності.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права; неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи є обґрунтованими.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, часткового задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення підлягає до стягнення із відповідача на користь держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та пропорційно до розміру задоволення вимог апеляційної скарги 870,13 грн судового збору за подачу позовної заяви і 1346,06 грн - за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382 – 384, 389 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.  

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 березня 2021 року скасувати та постановити нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (ЄДРПОУ 23494714, вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 57500 (п`ятдесят сім тисяч п`ятсот) грн, що були сплачені ОСОБА_1 за розрахунково-касове обслуговування кредиту № 501096325 від 19 грудня 2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (ЄДРПОУ 23494714, вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ) на користь держави судовий збір в розмірі 2216 (дві тисячі двісті шістнадцять) грн 19 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 28 жовтня 2022 року.

Судді                А.П. Корніюк

       І.В. П`єнта

                                                         О.І. Талалай