15 березня 2007 року                                                                                   м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 вересня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 4 грудня 2006 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири.

Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3

Він звернувся в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, де дізнався, що квартира АДРЕСА_1, згідно договору дарування, належить відповідачці.

Посилаючись на те, що зазначена угода була укладена про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, відповідачка не прийняла в дар зазначену квартиру, не користувалася нею, що його батько проживав у квартирі до весни 2005 року, ніс витрати по оплаті квартирної плати та комунальних послуг, просив визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного 19 листопада 2003 року між його батьком - ОСОБА_3 та відповідачкою, недійсним.

Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 вересня 2006 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 4 грудня 2006 року, позовні вимоги задоволені: визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного            19 листопада 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, стягнуто з            ОСОБА_2 на його користь 8 грн. 50 коп. державного мита, 7 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 100 грн. витрат по наданню юридичної допомоги та на користь держави -                    56 грн. 67 коп. державного мита, 22 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 вересня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 4 грудня 2006 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.