Справа № 461/2896/20                                 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/906/22                                         Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_8 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 23 листопада 2021 року,

з участю прокурора ОСОБА_9 ,

представника потерпілої ОСОБА_8 –

адвоката ОСОБА_10 ,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 , –

встановила:

цим вироком         ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Чишки, Пустомитівського району, Львівської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

засуджено за ч.2 ст. 286 КК України до трьох років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

       На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від призначеного покарання з іспитовим строком три роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ч.1 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільний позов задоволено частково та постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 58 992,94 грн. матеріальної шкоди та 50 000 грн. моральної шкоди.

Вирішено питання з процесуальними витратами та речовими доказами.

Згідно вироку суду, 15 лютого 2020 року, приблизно о 09 год. 30 хв., ОСОБА_7 , керуючи автомобілем марки «ВМW 520 І», н.з. НОМЕР_1 , та рухаючись ним по вул. Детька у м. Львові, здійснюючи виїзд на вул. Замарстинівську, порушив вимоги розділів 2, 12, 16, 18 «Правил дорожнього руху», затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року, зі змінами та доповненнями, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №46 від 23 січня 2019 року, а саме, своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху (розділ 2 п.п. 2.3 «д» «Правил дорожнього руху»), під час руху вказаним автомобілем, повертаючи ліворуч з вул. Детька та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу по вул. Замарстинівській у м. Львові, не надав дорогу пішоходу, який переходив проїзну частину по вказаному нерегульованому пішохідному переході (розділ 16 п.16.2 ПДР), та з моменту виникнення небезпеки для руху - не зменшив швидкість та не зупинився (розділ 12 п.12.3, розділ 18 п.18.1 «Правил дорожнього руху»), що призвело до наїзду на пішохода ОСОБА_8 , внаслідок чого потерпіла отримала згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи травми та наслідки спричиненні ними, у вигляді: хибного суглобу правої ключиці з помірно вираженою контрактурою (обмеження рухів) у правому плечевому суглобі; неконсолідованих (рентгенологічно) переломів правих лонної, сідничної кісток; консолідованого (зрощеного) перелому крижової кістки; посттравматичої контрактури правого кульшового суглобу зі значним порушенням статики та ходи. У зв`язку з вищенаведеним у ОСОБА_8 наявна стійка втрата професійної працездатності на 45%. Крім цього, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді травм та наслідків, спричинених ними, які призвели до розладу здоров`я, поєднаного зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину (35%), що належить до тяжкого тілесного ушкодження.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_6 покликається на те, що при постановленні рішення суд дав належну оцінку зібраним у справі доказам та обставинам, при яких відбулася дорожньо- транспортна пригода і постановив законне та обґрунтоване рішення в частині призначення основного покарання і щодо заявленого потерпілою цивільного зову.

Вважає, що призначене судом у вироку додаткове покарання у вигляді позбавлення обвинуваченого ОСОБА_11 права керування транспортними засобами строком на один рік є надто суворим.

Наголошує, що обвинувачений вперше потрапив у дорожньо-транспортну пригоду; надав потерпілій допомогу на місці події і в подальшому, допоміг матеріально під час її лікування.

Акцентує, що ОСОБА_12 не має іншої спеціальності та займається перевезенням вантажів і людей згідно цивільно-правової угоди, чим забезпечує свій основний заробіток, а відтак, позбавлення обвинуваченого на один рік права керувати транспортними засобами, суттєво вплине на строки відшкодування ним збитків потерпілій і на можливість вирішення побутових питань.

Просить змінити вирок Галицького районного суду м. Львова від 23 листопада 2021 року та виключити з вироку призначене обвинуваченому ОСОБА_7 додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 покликається на те, що вирок суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України в частині задоволення цивільного позову, оскільки судом першої інстанції не було в повній мірі встановлено дійсні обставини та стягнуто завдану шкоду із неналежного відповідача.

Зазначає, що місцевим судом не надано оцінки покликанню відповідача про те, що цивільно-правова відповідальність володільця транспортного засобу «ВМW 520 І», н.з. НОМЕР_1 була застрахована у ТзДВ «Страхова компанія «Київ-Ре», тобто відповідальність цивільного відповідача в частині відшкодування шкоди заподіяної потерпілому, регулюється відповідно до полісу страхування.

Акцентує, що суд першої інстанції у вироку формально зазначив, що цивільний позов потерпілої підлягає задоволенню, однак не залучив до участі у справі належного відповідача, а саме ТзДВ «Страхова компанія «Київ-Ре».

Вважає, що покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Крім цього стверджує, що не можуть братись до уваги покликання представника цивільного позивача, викладені у відповіді на відзив про те, що відповідно до розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №1316 від 11 липня 2019 року анульовано ліцензію ТзДВ «Страхова компанія «Київ-Ре», оскільки, як вбачається із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТзДВ «Страхова компанія «Київ-Ре» не перебуває у стані припинення, а зі змісту Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» випливає, що факт анулювання ліцензії в жодній мірі не звільняє ТзДВ «Страхова компанія «Київ-Ре» від обов`язку виконувати свої зобов`язання за укладеними договорами (полісами) страхування.

Також наголошує, що суд першої інстанції не врахував його майновий стан, а саме те, що він навчається і не має самостійного доходу, за рахунок якого може відшкодувати шкоду у присудженому судом розмірі.

Звертає увагу на те, що злочин, за який його засуджено, за формою вини є необережним.

Просить скасувати вирок Галицького районного суду м. Львова від 23 листопада 2021 року у частині задоволення цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_8 покликається на те, що не погоджується із вироком суду в частині щодо часткового задоволення її цивільного позову, пред`явленого до ОСОБА_7 .

Наголошує, що до дорожньо-транспортної пригоди була цілком працездатною повноцінною людиною та самостійно заробляла на життя.

Акцентує, що оскільки на момент дорожньо-транспортної пригоди була пенсіонеркою, то сума втраченого заробітку розрахована виходячи з розміру мінімальної заробітної плати є обґрунтованою та відповідає вимогам ст. 1195 ЦК України.

Вважає, що сума моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. із заявлених до стягнення 300 000 грн. не відповідає тяжкості моральних страждань та є явно заниженою.

Зазначає, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи №44 від 21 квітня 2021 року отримала травму ділянки правого плечового пояса у вигляді закритого перелому ключиці та травму кісток тазу у вигляді закритих переломів правої лонної, сідничної та крижової кісток справа. З цього приводу тривалий час перебувала на стаціонарному та амбулаторному лікуванні.

Звертає увагу на те, що в подальшому, в результаті аналізу медичної документації та її огляду травматологічною МСЕК 22 червня 2020 року було прийнято рішення про призначення їй першої групи інвалідності по причині травм, спричинених в дорожньо-транспортною пригодою, та вказано, що вона потребує постійного стороннього догляду та встановлено ОЖД III ступеня (обмеження життєвої діяльності) до самообслуговування, трудової діяльності з врахуванням супутньої патології визначено інвалідність I-В групи безтерміново. На даний момент функція ходи у неї відсутня. Для притуплення фізичного болю вона змушена приймати сильнодіючі обезболюючі препарати.

Просить змінити вирок Галицького районного суду м. Львова від 23 листопада 2021 року в частині вирішення цивільного позову та стягнути з ОСОБА_7 на її користь в рахунок заробітку (доходу), втраченого внаслідок втрати працездатності за період з лютого 2020 року по жовтень 2021 року 110 699,10 грн. 50 коп., крім цього, довічно, щомісячно по 6 000 грн., але не менше ніж мінімальна заробітна плата за відповідний період та моральну шкоду в розмірі 300 000 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та виступи його захисника – адвоката ОСОБА_6 , які підтримали свої апеляційні скарги та заперечили щодо задоволення апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_8 , виступ представника потерпілої – адвоката ОСОБА_10 , який підтримав апеляційну скаргу потерпілої і заперечив щодо задоволення апеляційних скарг сторони захисту та обвинуваченого, думку прокурора про заперечення апеляційних скарг захисника і обвинуваченого та часткове задоволення апеляційної скарги потерпілої, а саме в частині стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_8 300 000 грн. моральної шкоди, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника задоволенню не підлягають, а апеляційна скарга потерпілої – підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Так, ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення, відповідає фактичним обставинам справи і є обґрунтованим.

Наведеним у вироку доказам місцевий суд дав належну правову оцінку, вірно кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст. 286 КК України.

Оскільки фактичні обставини кримінального провадження ніким не оспорюються, суд не проводить детальний їх аналіз і відповідно до ст. 404 КПК України перевіряє вирок суду лише в межах апеляційних скарг.

Згідно вимог ст.ст. 50, 65 КК України суд призначає покарання в межах санкції статті Особливої частини КК України, відповідно до положень Загальної частини КК України.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Призначення покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставин справи, особи винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК України, законодавцем віднесено до кримінальних правопорушень проти безпеки руху.

Будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі (рішення ЄСПЛ у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. the United Kingdom») від 29 червня 2007 року).

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п.п.20, 21 постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 23 грудня 2005 року, при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а і характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, а також обставини, які пом`якшують, обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку при призначенні покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання – позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, реалізувавши принципи законності, справедливості та обґрунтованості, врахував ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, його особу та призначив ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України, яке відповідає вимогам ст. 65 КК України і підставно звільнив останнього від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком та покладенням відповідних обов`язків, згідно ст.ст. 75, 76 КК України, що, на думку колегії суддів, є необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Крім цього, оцінивши в сукупності обставини справи передусім з точки зору суспільної небезпеки винної особи та характеру вчиненого кримінального правопорушення, на переконання колегії суддів, всупереч доводам апеляційної скарги захисника обвинуваченого, місцевим судом підставно призначено ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, з огляду на допущені ним численні грубі порушення «Правил дорожнього руху», що призвели до заподіяння потерпілій ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, пов`язаних із частковою втратою її працездатності, оскільки обвинувачений під час повороту ліворуч допустив наїзд на пішохода, який переходив проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що у даному конкретному випадку, покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами не сприятиме досягненню його мети, яка також полягає у запобіганні вчинення обвинуваченим нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданих злочином збитків або усунення заподіяної шкоди.

Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу учасників.

Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки «ВМW 520 І», номерний знак НОМЕР_1 , яким керував обвинувачений ОСОБА_7 на момент дорожньо-транспртної пригоди була застрахована у ТзДВ «Страхова компанія «Київ-Ре». Наявність відповідних правовідносин підтверджується полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (т.1 а.с. 56).

Разом з тим, 11 липня 2019 року згідно розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, вищезазначеному товариству була анульована ліцензія у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відтак, невиконані зобов`язання ТзДВ «Страхова компанія Київ РЕ» перейшли до МТСБУ.

Положеннями ч.ч.1, 5 ст. 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ст.ст. 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України, страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом укладають із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

Таким чином, завдання потерпілому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов`язком боржника (особи, яка завдала шкоди).

Разом з тим, така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника – в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Однак, деліктне та договірне зобов`язання не виключають одне одного, тому потерпілий (кредитор) на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги про відшкодування шкоди виключно до особи, яка завдала таку шкоду, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Виходячи з наведеного, потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, у рамках деліктного зобов`язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, у розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Так, до початку судового розгляду потерпіла ОСОБА_8 звернулася з цивільним позовом до обвинуваченого ОСОБА_7 у межах кримінального провадження, разом з тим, як вбачається зі змісту, в її позовній заяві та в подальших уточненнях до позовних вимог не було зазначено як цивільного відповідача страхову компанію. Крім цього, клопотання про залучення страхової компанії як цивільного відповідача сторона захисту також не заявляла, натомість, захисник просив залучити МТСБУ.

Отже, з огляду на відсутність законних підстав для залучення до участі у кримінальному провадженні як відповідача МТСБУ, а також за відсутності клопотань сторін про залучення страхової компанії, колегія суддів вважає, що місцевий суд, всупереч доводам апеляційної скарги обвинуваченого з цього приводу, прийняв правильне рішення про стягнення заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди саме з ОСОБА_7 .

Що стосується покликань потерпілої ОСОБА_8 в апеляційній скарзі про невідповідність визначених вироком сум стягнень за цивільним позовом, рівню її моральних страждань, то колегія суддів вважає такі слушними, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому (ч.1 ст. 129 КПК України).

Зокрема, моральна шкода, відповідно до ст. 1167 ЦК України, заподіяна фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її заподіяла, при наявності вини вказаної особи.

Із роз`яснень, які містяться в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», вбачається, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Оцінюючи правильність вирішення судом цивільного позову в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 50 000 грн. моральної шкоди, з огляду на ступінь впливу наслідків отриманих травм на працездатність і загальний стан здоров`я та враховуючи обсяг моральних страждань потерпілої, порушення її звичайного способу життя, укладу і побуту, тяжкість вимушених змін у життєвих обставинах, які унеможливлюють ведення повноцінного способу життя у зв`язку з тривалим лікуванням та реабілітацією, крім цього, беручи до уваги посттравматичний емоційно-психологічний стан потерпілої, колегія суддів приходить до висновку, що такий розмір відшкодування, не відповідає вимогам розумності і справедливості цивільного судочинства та ступеню вини обвинуваченого і не є достатньою компенсацією завданої шкоди ОСОБА_8 , якій було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді численних травм, що призвели до розладу здоров`я, поєднаного зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину.

Відповідно п.3 ч.1 ст. 408 КПК України, суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі збільшення сум, які підлягають стягненню, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає за доцільне стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) грн. моральної шкоди.

В свою чергу, на переконання колегії суддів, місцевим судом об`єктивно визначено розмір матеріальної шкоди в сумі 58 992,94 грн., яка в даному випадку є виправданою.

Що стосується доводів апеляційної скарги потерпілої про стягнення на її користь в рахунок заробітку втраченого внаслідок втрати працездатності за період з лютого 2020 року по жовтень 2021 року в сумі 110 699, 10 грн. та довічно по 6 000 грн. щомісячно, але не менше ніж мінімальна заробітна плата за відповідний період, то, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_8 на час дорожньо-транспортної пригоди була особою пенсійного віку, що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_2 (а.с.38 т.1), таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що наведені вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами, а відтак, задоволенню не підлягають.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи, які були б підставою для скасування постановленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 418, 419 КПК України, колегія суддів, –

постановила:

апеляційні скарги захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_8 – задоволити частково.

Вирок Галицького районного суду м. Львова від 23 листопада 2021 року відносно ОСОБА_7 змінити в частині вирішення цивільного позову.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) грн. моральної шкоди.

В решті вирок залишити без зміни.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_2                         ОСОБА_3 ОСОБА_4