АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 жовтня 2012 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Чупікової В. В.
суддів Перепелюк І.Б., Одинака О.О.
секретар Балацька – Геряк О.П.
за участю позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, їх представника ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на стороні позивачів ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_4 про відшкодування сплаченої майновим поручителем суми за апеляційними скаргами ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 серпня 2012 року та ухвалу цього ж суду від 08.08.2012 року про забезпечення позову,
встановила:
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 серпня 2012 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_4 у відшкодування сплаченої майновим поручителем суми в погашення кредитних зобов’язань за договором про іпотечний кредит № CVRSGI0000003439 від 14.02.2008 року на користь ОСОБА_1 - 8484 грн., на користь ОСОБА_2 - 11912 грн. та понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 214,60 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 серпня 2012 року ставиться питання про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав необґрунтованості рішення суду, прийняття цього рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці суду від 08.08.2012 року вжито заходи забезпечення позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на стороні позивачів ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_4 про відшкодування сплаченої майновим поручителем суми шляхом заборони відчуження автомобіля марки «FIAT DUCATO», державний номер НОМЕР_1, 2004 року випуску, який належить ОСОБА_4
В апеляційній скарзі на вищезазначену ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову ОСОБА_4 просить скасувати заходи забезпечення позову з врахуванням незаконності рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційної інстанції позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, їх представник ОСОБА_3 апеляційні скарги не визнали, просять їх відхилити, рішення та ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, як прийнять з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів вважає, що обидві апеляційні скарги підлягають відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 1,3 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотеко держатель має право в разі невиконання боржником зобов’язання забезпеченого іпотекою одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки в порядку встановленому вказаним законом, взаємні права та обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.
По справі встановлено, що 14.02.2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанком» та відповідачем ОСОБА_4 був укладений договір про іпотечний кредит № CVRSGI0000003439, за умовами якого банк зобов’язувався надати останньому кредит в сумі 207700 грн. останній зобов’язувався до 14.02.2038 року погасити кредит, сплатити відсотки за користуванням кредиту в сумі 13% річних. Відповідач ОСОБА_4 зобов’язувався щомісячно до 14 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані позивачем відсотки ануїтетними платежами в сумі не менше 2340,13 грн. шляхом внесення готівки до каси або шляхом безготівкових перерахувань на рахунок № 29093059092010. Належне виконання зобов’язань за вказаним договором забезпечується договором іпотеки(а.с.7).
14.02.2008 року між позивачами та третьою особою на їх стороні – банком був укладений та нотаріально посвідчений іпотечний договір, за умовами якого останні з метою забезпечення належного виконання зобов’язання, що виникає з договору про іпотечний кредит № CVRSGI0000003439 передають, а банк приймає в іпотеку 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить їм на праві власності вартістю 276950 грн.(а.с.11-13). Відповідно до ст.11, 33 Закону України «Про іпотеку» позивачі несуть відповідальність перед банком за невиконання відповідачем ОСОБА_4 зобов’язань в межах вартості предмета іпотеки. У разі невиконання або неналежного виконання останнім основного зобов’язання банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки.
На а.с.14 міститься вимога ПАТ КБ «Приватбанк», яку останній направляв в порядку ст.35 Закону України «Про іпотеку» на адресу позивачів та відповідача, про погашення заборгованості за кредитним договором, попередження про звернення стягнення на квартиру позивачів та пропозиція про добровільне звільнення ними цієї квартири.
З тексту договору про іпотечний кредит № CVRSGI0000003439 вбачається, що погашення кредиту та сплата відсотків здійснюється на рахунок №29093059092010(а.с.7). Представник третьої особи на стороні позивачів ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_5 в судовому засіданні першої інстанції 10.07.2012 року пояснював, що кошти на погашення кредиту в зазначений в позові період часу поступали на рахунок №29093059092010 шляхом внесення готівки в касу, про що видавалася квитанція із зазначенням прізвища особи, що вносила ці кошти, так і шляхом безготівкового перерахування через термінал. У квитанціях при перерахуванні коштів через термінал не вказується прізвище особи, що вносить кошти, і вважається, що особа, яка має відповідну квитанцію, внесла кошти на рахунок. Відповідач
ОСОБА_4 в судовому засіданні в суді першої інстанції 07.08.2012 року давав суперечливі пояснення: то пояснював, що особисто сплачував кошти по квитанціях наданих позивачами на підтвердження їх позовних вимог, то пояснював, що позивачам дав гроші в сумі 20396 грн. на погашення кредиту, про що має розписки, які суду так і не надав.
З врахуванням наведеного колегія суддів вважає, що розрахунком, наведеним в позовній заяві, який підтверджений квитанціями, доданими до позову, що засвідчують перерахування коштів на погашення кредиту на рахунок №29093059092010, доведений факт сплати позивачами коштів на погашення заборгованості по кредитному договору на загальну суму 20396 грн.(а.с.15-20). Відповідач ОСОБА_4 та його представники належними та допустимими доказами не довели, що в період часу з 14.06.2011 року по 13.02.2012 року кошти на погашення заборгованості по договору про іпотечний кредит сумі 20396 грн. внесені саме ним.
Уточнюючи позовні вимоги 11.07.2012 року, позивачі розподілили між собою стягувану на їх користь з відповідача ОСОБА_4 суму таким чином:
на користь позивача ОСОБА_1 просили стягнути - 8484 грн., на користь позивача ОСОБА_2 -11912 грн., що не збільшує обсяг відповідальності відповідача та не порушує його прав(а.с.60).
Відповідно до ч.3 ст.42 Закону України «Про іпотеку» позивачі, як майнові поручителі, виконавши зобов’язання в частині мають право вимагати від відповідача ОСОБА_4 відшкодування сплаченої ними суми.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта не дають підстав для скасування рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 серпня 2012 року, яке ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, на будь-якій стадії розгляду справи, може вжити передбачені ст.152 ЦПК України заходи забезпечення позову.
З матеріалів справи вбачається, що представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження транспортних засобів, які зареєстровані за відповідачем ОСОБА_4 До заяви ним додана довідка УДАІ УМВС України в Чернівецькій області про реєстрацію транспортних засобів саме за відповідачем(а.с.67-69, 77,78).
Задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом заборони відчуження автомобіля марки «FIAT DUCATO», державний номер НОМЕР_1, 2004 року випуску, який належить ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач позов не визнає, автомобіль знаходиться у його власності та володінні, він до вирішення судом позову по суті може розпорядитися ним, що ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову.
З врахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції врахував вимоги процесуального закону та вимоги п. п. 1, 2, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».
Доводи апеляційної скарги на зазначену ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову є безпідставними.
Керуючись ст.ст.209, 218, 308, 312 ЦПК України колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційні скарги ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 серпня 2012 року та ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08.08.2012 року про забезпечення позову залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді: