Дата документу 05.10.2022 Справа № 335/4991/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/4991/16 Головуючий у 1-й інстанції: Воробйов А.В.

Провадження №22-ц/807/1749/22 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2022 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Дашковської А.В., Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2022 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обгрунтування позову зазначає, що 08 грудня 2006 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №ZPV0GK49940159, відповідно до умов якого Банк зобов`язався надати останньому кредит у розмірі 30 090,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, щомісячної комісії - 0,20 % від суми виданого кредиту на термін до 08 грудня 2026 року, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Для забезпечення виконання зобов`язань за Договором ZPV0GK49940159 від 08 грудня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 08 грудня 2006 року було укладено іпотечний договір № 284 за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку Банку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 08 грудня 2006 року було укладено договір поруки, згідно з яким поручитель зобов`язався нести солідарну майнову відповідальність перед кредитором за виконання у повному обсязі зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за кредитиним договором виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у розмірі 30 090,00 доларів США.

В порушення умов кредитного договору, ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки. Станом на 11 березня 2016 року має заборгованість у розмірі 22350, 42 доларів США з яких: 20297, 31 доларів США - заборгованість за кредитом; 1461, 08 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 356, 13 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 235, 90 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

З огляду на зазначене, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приват Банк» заборгованість за кредитним договором ZPV0GK49940159 від 08 грудня 2006 року у сумі 22 350,42 доларів США, що за курсом 25,51 відповідно до службового розпорядження НБУ від 11 березня 2016 року складає 570 159, 21 грн. Також просить стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2022 року в задоволені позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2022 року у цій справі та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» задовольнити в повному обязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову не перевірив обставини справи, не надав оцінки всім доказам у справі та прийшов до помилкового висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним позивачем у справі. Водночас, суд першої інстанції не взяв до уваги та не надав оцінки тому факту, що з 19 лютого 2007 року ПАТ КБ «Приватбанк» відступив своє право вимоги за кредитним договором, договорами поруки та іпотеки на користь « Юкрейн Мортегейн Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ, проте, 14 квітня 2016 року « Юкрейн Мортегейн Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» відступив право вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк». Тобто, з 14 квітня 2016 року право вимоги за кредитним договором № ZPV0GK49940159 від 08 грудня 2006 року належало саме АТ КБ «ПриватБанк», яке має усі необхідні ліцензії. У витягу з Додатку А до Договору викупу (відступлення) прав вимоги від 14 квітня 2016 року наявний актив клієнта ОСОБА_1 за договором № ZPV0GK49940159 від 08 грудня 2006 року (п.492). АТ КБ «ПриватБанк» подав позов у даній справі 26 квітня 2016 року, тобто на момент подачі позову в Банку було наявне право вимоги. Суд першої інстанції не надав оцінки тому факту, що договором про обслуговування іпотечних активів від 21 лютого 2007 року саме на Банк покладений обов`язок з обслуговування іпотечних кредитів, а пунктом 3.2.1 цього договору на Банк покладено обов`язок щодо стягнення встановлених щомісячних платежів, що належить до сплати позичальниками за кредитами. Згідно п. 2.2 цього договору обслуговуюча установа ПАТ КБ «ПриватБанк» має право, повноваження та компенсацію здійснювати та забезпечувати здійснення будь-яких та усіх дій, що необхідні, відповідні або пов`язані зі здійсненням розрахунків та пов`язаним обслуговуванням іпотечних активів або реалізацію такого права, повноважень та вчинення дій на власний розсуд або виконання таких зобов`язань та обов`язків. Згідно розділу 3 договору Банк має усі права на обслуговування вказаних активів, зокрема банк має всі права: отримання, стягнення платежів, переказ коштів, здійснення всіх дій, на підставі дозволів, ліцензій та згод, що вимагаються законами, нормативними актами України з метою надання можливості на законних підставах взяти на себе та виконувати зобов`язання за цим договором. Таким чином, висновки суду першої інстанції стосовно того, що проценти та інші нарахування в період з 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року не повинні нараховуватись, спростовуються тим, що весь цей період«Юкрейн Мортегейн Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» було власником активів, а обслуговував в повному обсязі всі фінансові операції ПАТ КБ «ПриватБанк», який має всі необхідні документи для здійснення фінансової та банківської діяльності на території України, а також відповідні ліцензії. Банк як установа, що обслуговувала в період з 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року кредит, який належав компанії «Юкрейн Мортегейн Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ», правомірно нараховував щомісячні платежі у повній відповідності до умов укладеного договору № ZPV0GK49940159 від 08 грудня 2006 року. Оскільки, ОСОБА_1 не виконував належним чином взяті на себе зобов`язання за цим договором, то відповідно до умов договору йому нараховувалися відсотки, неустойка та інші платежі, передбачені договором.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 , адвокат Працевитий Г.О.зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач ОСОБА_2 , повідомлялася про дату, час і місце розгляду справи відповідно до вимог процесуального законодавства, проте рекомендоване поштове відправлення судової повістки повернулося із відміткою « адресат відсутній за вказаною адресою» ( т.4 а.с. 212).

Відповідно до п.3) ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що врученням судової повістки є: день постановлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову провістку чи відмітку про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідмленою цією особою суду.

Отже, апеляційний суд виконав вимоги процесуального законодавства щодо належного повідомлення ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи, проте остання не з`явилася до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Оскільки ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частні або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Відмовляючи в задовленні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки 19 лютого 2007 року ПАТ КБ «ПриватБанк» відступив своє право вимоги за вищезазначеним кредитним договором, договором поруки та іпотеки на користь компанії «Юкрейн Мортегейн Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ, в порушення ч. 2 ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК України ні АТ КБ « ПриватБанк», ні «Юкрейн Мортегейн Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ не направили на адресу ОСОБА_1 інформацію щодо відступлення права вимоги та зміну кредитора, тому АТ КБ «Приватбанк» не є належним кредитором боржника та не може вважатися належним позивачем по справі. Кошти, що були сплачені позичальником з 19 лютого 2007 року повинні були бути направлені не на користь минулого кредитора АТ КБ «ПриватБанк», а на користь компанії «Юкрейн Мортегейн Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ», як нового кредитора позичальника, яка не є резидентом України, не має банківської або іншої ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України, тому не мала права за законодавством України здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України, а саме нараховувати та стягувати проценти і комісії. Отже, вся сума внесених ОСОБА_1 платежів за вказаний період 83 653,41 доларів США повина була бути направлена на погашення тіла кредиту в повному обсязі. Оскільки сума тіла кредиту станом на 19 лютого 2007 року становила 25 459,05 доларів США, а позичальником було повернуто 83 653,41 доларів США, вказаний кредитний договір фактично є припиненим в зв`язку з його повним виконанням, так як сума погашених коштів перевищує суму заборгованості. Також, умови кредитного договору щодо сплати на користь банку комісії (винагороди) за надання фінансового інструменту сеперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про банки та банківську діяльність», вони є нікчемними та недійсними.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитись, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону, виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Встановлено, що 08 грудня 2006 між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір N ZPV0GK49940159, згідно з умовами якого відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 30 090,00 доларів США, з яких: 25500, 00 доларів США - на купівлю житла в кредит та 4590, 00 доларів США на оплату страхових платежів, на строк до 08 грудня 2026 року зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту; щомісячної комісії - 0,20 % від суми виданого кредиту та суму, розраховану відповідно до пункту 3.11 кредитного договору ( т. 1 а.с. 12-14).

Відповідно до п.1.1 кредитного договору, погашення заборгованості здійснювалось в наступному порядку: щомісячно в період сплати, ОСОБА_1 повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією а також інші витрати згідно кредитного договору.

Для забезпечення виконання зобов`язань за Договором № ZPV0GK49940159 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 08 грудня 2006 року було укладено іпотечний договір за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку Банку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ( т. 3 а.с. 20-25).

Для забезпечення виконання зобов`язань 08 лютого 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №ZPV0GK49940159, відповідно до умов якого поручитель поручився перед банком за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором. Боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (т.1 а.с.15).

21 лютого 2007 року між АТ КБ « Приватбанк» та компанією Юкрейн Мортгейдж Лоун Фінанс N 1 пі-ел-сі (Ukraine Mortgage Finanance N 1 plc) було укладено договір про обслуговування іпотечних активів купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги, відповідно до якого позивач відступив компанії Юкрейн Мортгейдж Лоун Фінанс N 1 пі-ел-сі право вимоги за кредитним договором від 08 грудня 2006 року ( т. 4 а.с. 146-164).

14 квітня 2016 року між АТ КБ « Приватбанк» та компанією Юкрейн Мортгейдж Лоун Фінанс N 1 пі-ел-сі, укладено договір викупу (відступлення) прав вимоги. Сторони домовилися, що продавець компанія Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс N 1 пі-ел-сі бажає продати (відступити), а покупець АТ КБ «Приватбанк» бажає придбати відповідні основні іпотечні активи за оплату ціни викупу на умовах, викладених у цьому договорі.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 зазначеного договору викупу продавець погоджується продати, а покупець погоджується купити відповідні основні іпотечні активи. Сторони домовляються, що основні іпотечні активи продаються відповідно до переліку активів. Кредитний договір № ZPV0GK49940159 від 08 грудня 2006 року, укладений з ОСОБА_1 , знаходиться у списку активів, за якими компанія Юкркйн Мортгейдж Лоун Файненс N 1 пі-ел-сі відступила свої права АТ КБ « Приватбанк» ( т. 4 а.с. 165-178).

АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у розмірі 30 090,00 доларів США.

У зв'язку з неналежним виконанням своїх обов`язків, у ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» станом на 11 березня 2016 року виникла заборгованість у розмірі 22 350,42 доларів США, яка складається з наступного: 20 297,31 доларів США - заборгованість за кредитом; 1 461,08 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 356,13 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 235,90 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором (т.1 а.с.3-8).

Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

За положеннями статті 610 ЦК України порушення зобов`язаня є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (належне виконання). Одним іх видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений строк.

Згідно зі стеттею 1050 ЦК України, якщо договором позики встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до вимог статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша ст. 1048 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина перша статті 543 ЦК України).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За змістом статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України статті зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно достатті 514ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Устатті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610, частини першої статті 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку з порушенням боржником виконання зобов`язання за кредитним договором, в силу вимогстатті 1050 ЦК України, банк не позбавлений можливості реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту безпосередньо в судовому порядку шляхом подання відповідного позову.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2 статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Встановлено, що факт отримання коштів ОСОБА_1 не оспорювався, кредитний договір ним частково виконувався (частина першастатті 82 ЦПК України), а згідно зі статтею 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України ). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до укладеного договору викупу ( відступлення) прав вимоги, укладеного 21 лютого 2007 року між банком та Компанією " Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс N 1 ПІ-ЕЛ-CI" саме на Банк покладений обов`язок з обслуговування іпотечних кредитів, а пунктом 3.2.1 цього договору на Банк покладено обов`язок щодо стягнення встановлених щомісячних платежів, що належить до сплати позичальниками за кредитами. Згідно п. 2.2 цього договору обслуговуюча установа - ПАТ КБ « Приватбанк» має право, повноваження та компетенцію здійснювати та забезпечувати здійснення будь-яких та усіх дій, що необхідні, відповідні або пов`язані зі здійсненням розрахунків та пов`язаним обслуговуванням іпотечних активів або реалізацією такого права, повноважень та вчинення дій на власний розсуд або виконання таких зобов`язань та обов`язків.

Згідно розділу 3 договору ПАТ КБ « ПриватБанк» має усі права на обслуговування вказаних активів, зокрема: отримання, стягнення платежів, переказ коштів, здійснення всіх дій, на підставі доказів, ліцензій та згод, що вимагаються законами, нормативними актами України з метою надання можливості на законних підставах взяти на себе та виконувати зобов`язання за цим договором.

Таким чином, висновки суду першої інстанції стосовно того, що проценти та інші нарахування в період з 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року не повинні нараховуватись за кредитним договором №ZPV0GK49940159 від 08 грудня 2006 року, спростовуються тим, що весь цей період " Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс N 1 ПІ-ЕЛ-CI" було власником активів, а обслуговував в повному обсязі всі фінансові операції ПАТ КБ «ПриватБанк», який має всі необхідні документи для здійснення фінансової та банківськрої діяльності на території України, а також відповідні ліцензії.

Оскільки, ОСОБА_1 не виконував належним чином взяті на себе зобов`язання за цим договором, то відповідно до умов договору йому нараховувалися проценти, неустойка та інші платежі, передбачені договором.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 545/2635/15-ц, у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 161/1388/17

З приводу висновків суду щодо ліцензування діяльності фінансової установи та нарахування процентів позичальнику, колегія суддів також зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (тут і надалі - у редакції, чинній на час укладення договору відступлення права вимоги 21 лютого 2007 року) фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності (далі - суб`єкти підприємницької діяльності).

Відповідно до пункту 4 частини першої та частини другої статті 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" уповноважений орган у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами, зокрема діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Здійснення діяльності, зазначеноїу частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії.

Згідно з пунктом 11 частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовими вважаються, зокрема послуги факторингу.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові коштиу розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Факторинг передбачає наявність одночасно трьох обов`язкових умов: первинний кредитор поступається новому кредиторові грошовою вимогою в цілях здобуття фінансування; новий кредитор сплачує первинному кредитору як компенсацію певну грошову суму (фінансування); новий кредитор отримує плату за користування грошовими коштами, наданими первинному кредиторові. Способи визначення доходу нового кредитора можуть бути різними: знижка з вартості боргу, відсотки, комісійні, їх поєднання.

Відсутність цих ознак при відступленні права вимоги вказує на те, що має місце цесія або договір купівлі-продажу права грошової вимоги ( стаття 656 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі N 909/968/16 (провадження N 12-97гс18), у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі N 591/4552/17 (провадження N 61-46099св18), від 27 березня 2019 року у справі N 755/5751/17 (провадження N 61-34730св18), від 20 лютого 2019 року у справі N 128/639/17 (провадження N 61-45112св18).

Таким чином, у правовідносинах між АТ КБ «ПриватБанк» та компанією Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс N 1 пі-ел-сі відсутні елементи договору факторингу, оскільки умовами договорів (від 21 лютого 2007 року та від 14 квітня 2016 року ) не передбачено надання послуг з фінансування під відступлення права грошової вимоги і зміст спірних договорів не містить посилань на їх платність; факт отримання прибутку від здійсненої операції не підтверджується жодними доказами, оскільки сума переданої за спірним договором вимоги дорівнює сумі, що підлягає сплаті за договором як оплата такої вимоги.

Таким чином, висновки суду першої істанції про те, що компанія Юкрейн Мортгейдж Лоун Файнес N 1 пі-ел-сі, за відсутності ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій на території України, не мала права укладати з АТ КБ « ПриватБанк» договори відступлення права вимоги за кредитним договором, за яким нараховувала боржнику проценти, спростовуються положеннями пункту 11 частини першої статті 4, статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, оскільки встановлено, що між АТ КБ «ПриватБанк» та компанією Юкрейн Мортгейдж Лоун Файнес N 1 пі-ел-сі укладено договір відступлення прав вимог (цесія),а не договір факторингу.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що за приписами статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями необхідна при укладенні кредитних договорів, а не договорів факторингу.

Такі правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 643/11542/15-ц

Обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що позичальник належним чином не виконував зобов`язання ні щодо первинного кредитора, ні стосовно його правонаступника (хоча реквізити, спосіб виконання зобов`язань і кредитор залишалися тими самими протягом усього часу дії договору), апеляційним судом встановлений факт порушення зобов`язань з боку позичальника, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України 01 липня 2015 року у справі N 6-979ц15 про те, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Якщо боржник не сплатив заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, вона підлягає стягненню на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Таким чином, внаслідок відступлення прав вимоги до нового кредитора - компанії Юкрейн Мортгейдж Лоун Файнес N 1 пі-ел-сі, починаючи з 21 лютого 2007 року перейшли всі права кредитора за основними договорамиу повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення права вимоги, а не грошові кошти у визначеному розмірі. Відповідно до умов кредитного договору погашення заборгованості повинно було здійснюватися щомісяця в період з 20 по 25 число кожного місяця згідно з графіком, зазначеним у додатку до кредитного договору, що позичальником належним чином не виконувалося, тому станом на 12 березня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 22350, 42 доларів США.

Крім того, суд першої інстанції належним чином не перевірив та не встановив фактичні обставини справи, ненадав оцінки тому факту, що 14 квітня 2016 року « Юкрейн Мортгейдж Лоун Файнес N 1 пі-ел-сі» відступив право вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк».

Тобто, з 14 квітня 2016 року право вимоги за кредитним договором №ZPV0GK49940159 від 08 грудня 2006 року належало саме ПАТ КБ «ПриватБанк» правонаступиком якого є АТ КБ « ПриватБанк».

У витягу з Додатку А до договору викупу ( відступлення) прав вимоги від 14 квітня 2016 року наявний актив ОСОБА_1 за договором №ZPV0GK49940159 від 08 грудня 2006 року ( п. 492) ( т. 4 а.с. 173-174).

АТ КБ «ПриватБанк» подав позов у даній справі 26 квітня 2016 року, тобто на момент подачі позову в Банку було наявне право вимоги.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що АТ КБ «Приватбанк» є неналежним позивачем у справі.

Відповідно до підпункту "а" пункту 2.3.2 кредитного договору від 08 грудня 2006 року, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , банк має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати комісії й процентів за користування, виконання інших зобов`язань у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому згідно зі статтею 212, 611, 651 ЦК України, щодо зобов`язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену в повідомленні дату.

Матеріали справи не містять доказів про повернення відповідачами грошових коштів за кредитним договором у розмірі та на умовах, визначених цим договором, ні первісному, ні новому кредитору, що тягне за собою нарахування процентів за користування кредитними коштами, а також штрафні санкції за порушення строків здійснення платежів на погашення кредиту відповідно до умов кредитного договору.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про стягнення боргу солідарно з позичальника та поручителя, який зобов`язався перед банком відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором від 08 грудня 2006 року, оскільки банк виконав вимоги підпункту "а" пункту 2.3.2 кредитного договору, після чого скористався своїм правом, наданим йому статтями 1048, 1050 ЦК України, та пред`явив позов до суду.

При цьому, розмір заборгованості відповідачами не спростовано.

Згідно зістаттею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно достатті 2 Закону України « Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті. У статях 47та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Такі кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Згідно зістаттею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (стаття 524 ЦК України).

Загальні положення про виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Таким чином, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Саме такий висновок міститься в постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі N 522/14614/14-ц (провадження N 61-11414св21).

Щодо стягнення комісії.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії,а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України від 22 вересня 2011 року N 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", яким частину четверту статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" доповнено нормою такого змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 рокуу справі N 524/5152/15-ц (провадження N 61-8862сво18).

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору від 08 грудня 2006 року , позичальник сплачує банку винагороду за надання фінансового інструментуу розмірі 1,5 % від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 0,20 % від суми кредиту у день укладення кредитного договору.

Отже, умови кредитного договору, про нарахування винагороди за надання кредитних ресурсів (комісії) суперечить вимогам чинного законодавства України. Позивач не мав права встановлювати такі платежі, оскільки вони покладають на боржників обов`язок компенсувати можливі фінансові ризики банківської установи.

Оскільки обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої неможливе встановлення комісії, то позовні вимоги банку в частині стягнення комісії у розмірі 356, 13 дол. США не підлягають задоволенню.

З огляду на вищезазначене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ « ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 08 грудня 2006 року у розмірі 21994,29 доларів США, яка складається з: 20297,31 доларів США - заборгованість за кредитом; 1461, 08 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 235, 90 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Аргументи апеляційної скарги частково є виправданими.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (частина 1, пункт 2 частини 3 статті 133 ЦПК України).

За правилами частин 1, 6 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судові витрати, понесені позивачем, документально підтверджуються: за подання позовної заяви в розмірі 8552, 39 грн, за подання апеляційної скарги в розмірі 12828, 59 грн (т. 1, а. с. 22, т. 4 а. с. 143).

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання позовної заяви в загальному розмірі 8416, 14 грн ( 561074, 33х8552, 39:570159, 21), за подання апеляційної скарги в загальному розмірі 12624,18 грн (561074,33х12828,59:570159,21), всього підлягає до стягнення судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 21040,29 грн (8416,11+12624, 18), з кожного по 10520, 14 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2022 року у цій справі скасувати. Ухвалти нове судове рішення наступного змісту.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №ZPV0GK49940159 від 08 грудня 2006 року у розмірі 21994,29 доларів США, яка складається з: 20297,31 доларів США - заборгованість за кредитом; 1461, 08 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 235, 90 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 8416.11 грн, за подання апеляційної скарги у розмірі 12624, 18 грн, разом 21040, 29 грн , у рівних частках з кожного по 10520.14 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 14 жовтня 2022 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддя

Подліянова Г.С.Гончар М.С.Дашковська А.В.