Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 278/3048/19

провадження № 61-3977св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: Служба у справах дітей Житомирської міської ради, ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на постанову Житомирського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Григорусь Н. Й., Галацевич О. М., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей Житомирської міської ради, ОСОБА_5 , про зняття з реєстраційного обліку та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом, який уточнено у лютому 2020 року, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей Житомирської міської ради, ОСОБА_5 , про зняття з реєстраційного обліку та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та земельною ділянкою.

На обґрунтування позовних вимог вказано, що згідно зі статтею 37 Закону України «Про іпотеку» право власності на житловий будинок, загальною площею 151,2 кв. м та земельну ділянку, площею 1000 кв. м, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки - 1822081200:03:001:0378, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , було перереєстровано за ТОВ «Кредитні ініціативи», що належала на праві власності ОСОБА_1 .

Правовою підставою для реєстрації права власності ТОВ «Кредитні ініціативи» на нерухоме майно є відповідне застереження в договорі іпотеки, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 09 серпня 2019 року № 176928593 за ТОВ «Кредитні ініціативи» зареєстровано право власності на житловий будинок, загальною площею 151,2 кв. м та земельну ділянку, площею 1000 кв. м, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної, ділянки - 1822081200:03:001:0378, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою від 04 грудня 2019 року № 1861, виданою управлінням з розвитку села Вереси Житомирської міської ради, за адресою: 1-й пров. Панаса Мирного, 3, с. Вереси, Житомирський р-н, Житомирська обл. зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_2 - дружина, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 - син, ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_4 - дочка, ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Оскільки законним власником вказаного житлового будинку та земельної ділянки є ТОВ «Кредитні ініціативи», то в силу статті 317 ЦК України відповідач ОСОБА_1 , втративши право власності на будинок, одночасно із його членами сім'ї втратили право користування будинком.

Таким чином, подальше користування відповідачами будинком, що належить на праві власності ТОВ «Кредитні ініціативи», та не бажання добровільно змінити адресу державної реєстрації місця проживання, перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд, внаслідок чого порушуються законні права та інтереси ТОВ «Кредитні ініціативи».

Враховуючи викладене, позивач просив суд:

- зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у житловому будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати відповідачів такими, що втратили право користування цим житловим будинком та земельною ділянкою площею 1000 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1822081200:03:001:0378.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2020 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відмовлено у задоволенні позовних вимог про зняття відповідачів із реєстрації та визнання їх такими, що втратили право користування земельною ділянкою. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірне житлове приміщення було набуте за рахунок кредитних коштів, повернення яких забезпечено іпотекою цього житла, тому відповідачі можуть бути визнані такими, що втратили право користування цим житлом, оскільки їхня реєстрація у ньому здійснює перешкоди позивачу у здійсненні права користування та розпорядження майном.

У задоволенні позовної вимоги про визнання відповідачів такими, що втратили право користування земельною ділянкою, відмовлено у зв'язку з відсутністю доказів наявності в останніх такого права.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині зняття відповідачів з реєстраційного обліку, виходив із того, що суд не вправі втручатися в роботу органів реєстрації.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 21 березня 2022 року апеляційну скаргу адвоката Ревуцького С. Б., який діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено частково.

Скасовано рішення Житомирського районного суду Житомирської області

від 23 грудня 2020 року в частині визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірне житлове приміщення було придбано не за рахунок кредиту, повернення якого забезпечено іпотекою цього приміщення, а тому, враховуючи положення частини другої статті 109 ЖК України, виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення не допускається.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У травні 2022 року ТОВ «Кредитні Ініціативи» через свого представника звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просить скасувати вказане судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим будинком.

У касаційній скарзі скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 199/3679/15, від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19, від 27 січня 2021 року у справі № 754/14503/16-ц, від 09 червня 2021 року у справі № 347/1073/19, від 23 червня 2021 року у справі № 279/2993/19.

ТОВ «Кредитні ініціативи» вказує, що, як вбачається зі змісту кредитного договору та договору іпотеки, з урахуванням змін до цих договорів, за кредитні кошти будувався саме предмет іпотеки, а отже, предмет іпотеки придбаний/набутий за кредитні кошти.

Жодних документів щодо того, що ОСОБА_1 витратив хоча б частину власних коштів на будівництво будинку, ним не надано.

Позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» як нового власника цілком правомірні, оскільки виселення громадян без надання іншого постійного житла при зверненні стягнення на предмет іпотеки допускається, якщо це майно було придбано за кредитні кошти.

Відповідачі не використовували тривалий час будинок для проживання як до звернення стягнення на предмет іпотеки, так і весь період після набуття на нього права власності ТОВ «Кредитні ініціативи», що є підставою для втрати користування та свідчить про наявність у відповідачів іншого житла.

Вказує, що відповідачі вже тривалий час на постійній основі проживають за кордоном, а тому, якщо особа має інше місце постійного проживання і не обов'язково на праві власності, то виселення або визнання особи такою, що втратила право користування житлом можливе без надання іншого житла.

Щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права скаржник зазначає, що суд надав перевагу не перевіреним належним чином доводам відповідача, проігнорувавши при цьому належні та допустимі докази позивача, чим порушив рівність сторін у процесі.

Аргументи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 278/3048/19 з Житомирського районного суду Житомирської області. Відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 21 березня 2022 року.

У серпні 2022 року справа № 278/3048/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що 04 червня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (далі - ЗАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк) та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № ф-295 для будівництва жилого будинку на суму 18 300,00 дол. США строком до 03 червня 2027 року, а 23 листопада 2007 року - договір про внесення змін і доповнень до вказаного договору, яким збільшено розмір кредиту до 57 300,00 дол. США (а. с. 171-185).

07 червня 2007 року ЗАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки № 2795, предметом якого є земельна ділянка для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд № НОМЕР_1 площею 1000 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1822081200:03:001:0378 (а. с. 4, 5).

30 листопада 2007 року ЗАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та ОСОБА_1 уклали договір про внесення змін та доповнень до вищезазначеного договору іпотеки, яким було доповнено договір положенням про те, що предметом іпотеки, окрім вищезазначеної земельної ділянки, є об`єкт незавершеного будівництва, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 6).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав від 09 серпня 2019 року № 176928593 за ТОВ «Кредитні ініціативи» 26 липня 2019 року було зареєстровано право власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі: повідомлення про вручення поштового відправлення від 25 січня 2019 року; кредитного договору

від 04 червня 2007 року, серія та номер: Ф-295; договору про внесення змін

від 23 вересня 2009 року, серія та номер: 3/02 Ф-295; іпотечного договору

від 07 червня 2007 року, серія та номер: 2795; вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи»; договору про внесення змін та доповнень від 07 червня 2007 року, серія та номер: 2795; договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17 грудня 2012 року, серія та номер: 142 (а. с. 7).

За інформацією управління з розвитку села Вереси Житомирської міської ради у житловому будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 40).

У жовтні 2019 року ТОВ «Кредитні ініціативи» надіслало ОСОБА_1 вимогу про добровільне виселення всіх мешканців із житлового будинку, який знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 (а. с. 8, 9).

Зі змісту листа Головного центру обробки спеціальної інформації від 04 червня 2020 року № 0.184-16149/0/15-20 вбачається, що ОСОБА_1 здійснив виїзд за межі України 29 травня 2019 року, ОСОБА_2 - 30 грудня 2019 року, ОСОБА_3 - 30 серпня 2019 року, ОСОБА_4 - 30 грудня 2019 року. Інформація про в`їзд останніх в Україну в термін до 03 червня 2020 року відсутня (а. с. 155).

Як убачається з листа Служби (Управління) у справах дітей Житомирської міської ради, остання тричі запрошувала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на засідання комісії для розгляду питання про надання висновку органу опіки та піклування у зв`язку з розглядом цієї справи (а. с. 169).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Суд визначає в межах, встановлених ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується в якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

У касаційній скарзі позивач посилався на те, що житловий будинок, з якого просить виселити відповідачів, придбаний за кредитні кошти.

Разом із тим згідно зі змістом пункту 1.2.2 договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 30 листопада 2007 року в іпотеку був переданий об'єкт незавершеного будівництва готовністю 58 %.

З урахуванням того, що в іпотеку був переданий об'єкт незавершеного будівництва готовністю 58 %, а право власності ТОВ «Кредитні Ініціативи» оформило на житловий будинок, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що це майно придбано не за кредитні кошти.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційний суд, визначившись правильно з характером спірних правовідносин, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. А. Стрільчук