ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2022 року           справа №200/16795/21

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д., Гайдара А.В.,  розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області  на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 р.  у справі  № 200/16795/21 (головуючий І інстанції Арестова Л.В.)  за позовом   ОСОБА_1  до  Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області  про  визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії,-

                                                                 ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – відповідач, ГУПФУ), в якій просив: визнати протиправними дії щодо припинення нарахування та виплати пенсії за період з 01.07.2018 по 31.07.2021;  стягнути заборгованості по пенсії, яка виникла за період з 01.07.2018 по 31.07.2021.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року позов задоволено частково, а саме суд: визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсійних виплат за період з 01.07.2018 по 31.07.2021; зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 заборгованість із пенсійних виплат, яка виникла за період з 01.07.2018 по 31.07.2021; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 грн. 00 коп. Допустив негайне виконання рішення в межах суми стягнення за один місяць. В решті позовних вимог відмовив.

Відповідач, не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що підставою для відновлення пенсії є особиста заява особи, яка звертається за поновленням пенсії до управління Пенсійного фонду України в містах, де зареєстровано її постійне місце проживання на контрольованій території України відповідно до довідки внутрішньо переміщеної особи з доданими до неї необхідними документами. Таким чином, позивачем відповідно до встановленого порядку не вчинено необхідних дій для реалізації його права на отримання належних йому сум пенсійних виплат. Апелянт звернув увагу, що відповідачем не приймалось жодних рішень стосовно позивача, тому відповідно до норм КАС України не порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічного-правових відносин по причині відсутності таких відносин.

Апелянт зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165 затверджено  Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території (далі – Порядок № 1165), яким визначено механізм виплати пенсій, а саме пенсійні виплати за минулий період проводитимуться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік. Кошти Державного бюджету України включаються до бюджету Пенсійного фонду України в обсягах, визначених законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Облік сум пенсійних виплат за минулий період ведеться територіальними органами Пенсійного фонду України, в яких особи перебувають на обліку як одержувачі пенсій, в базах даних одержувачів пенсій (електронних пенсійних справах) на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України про відновлення виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання). Тобто, заборгованість по пенсії обліковано в органі, що здійснює пенсійні виплати та буде виплачена відповідно до бюджетного розпису.

Також апелянт посилається на пропуск строку звернення до суду.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою, пенсіонером за віком та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області.

З 01.07.2018 по 31.07.2021 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплату пенсії позивачу фактично не здійснювало, що підтверджується відповіддю Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на адвокатський запит представника позивача від 28.10.2021 вих.№22600/8, та не заперечується сторонами.

Рішення про припинення виплати пенсії позивачу в порядку встановленому законом  органом Пенсійного фонду не приймалося.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92  Конституції  України  визначено,  що виключно законами України визначаються,  зокрема,:1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

Частиною 2  статті 19 Конституції України встановлений обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією та законами України.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована  Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-VI).

Статтею 8 Закону № 1058-VI передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим  Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим  Законом  визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є  Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих  Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

За приписами  статті 47 Закону № 1058-VI, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час: нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрат.

Виключно цим  Законом № 1058-IV  визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування (стаття 5 Закону № 1058-IV).

Підстави припинення та поновлення виплати пенсії врегульовано  статтею 49 Закону № 1058-IV.

Відповідно до частини 1 зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить, що виплата пенсії припиняється лише на підставі відповідного рішення територіальних органів Пенсійного фонду або суду.

При цьому, перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду України, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відповідно до частини 2  статті 49 вказаного Закону  поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Як свідчить аналіз положень  Закону № 1058-VI  припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених  статтею 49 цього Закону.

Разом з тим, матеріали справи не містять рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії позивачу з підстав передбачених Законом № 1058-VI.

Судом встановлено, що відповідач фактично визнає ту обставину, що пенсійні кошти за спірний період нараховані та обліковані в органі Пенсійного фонду, як заборгованість по виплаті пенсії, однак наполягає на тому, що виплату таких коштів буде здійснено після прийняття окремого порядку та при надходженні відповідних коштів з Державного бюджету України до бюджету Пенсійного фонду України в порядку визначеному Порядком № 1165..

Суд зазначає, що положеннями статей  9  та  47 Закону № 1058-VI встановлено, зокрема, що пенсія за віком призначається та виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі  Конституції України  і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити  закон виключно  законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

Суд зазначає, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно  Законом № 1058-VI.

Жодних змін до  Закону № 1058-VI з приводу особливостей виплати пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, заборгованості по пенсії Верховною Радою не приймалось.

При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсійної виплати, суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах Закону.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений  законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Стосовно посилань на Порядок № 1165, суд звертає увагу на такі обставини.

У силу абзацу 2 пункту 1 названого Порядку, пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.

За пунктом 2 Порядку, облік сум пенсійних виплат за минулий період ведеться територіальними органами Пенсійного фонду України, в яких особи перебувають на обліку як одержувачі пенсій, в базах даних одержувачів пенсій (електронних пенсійних справах) на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України про відновлення виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), а також про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб або осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території (за наявності нарахованих сум, що підлягають виплаті за період до місяця відновлення виплати пенсій або до місяця смерті особи) (далі - рішення), та у cформованому на їх підставі переліку отримувачів виплат за минулий період (далі - перелік отримувачів).

Пунктом 4 згаданого Порядку передбачено, що пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.

Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці 1 цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів.

У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом 2 цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.

За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев`ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.

За пунктом 6 порядку, виплачені згідно з цим Порядком суми пенсійних виплат за минулий період обліковуються в порядку, визначеному законодавством.

Суд наголошує, що матеріали справи не містять доказів виконання його умов відбивачем, а саме обліку сум пенсійних виплат за минулий період, формування переліку отримувачів виплат за минулий період та включення позивача до переліку осіб, яким буде проведена виплата згідно з Порядком № 1165.

Також, суд зауважує, що  Порядок № 1165 визначає додаткові умови виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій за минулий період, що не передбачені Конституцією України та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому, положення Порядку № 1165 жодним чином не перешкоджають стягненню заборгованості з пенсій на користь відповідних отримувачів, зокрема в судовому порядку.

Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

У преамбулі до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Таким чином, суд зазначає, що Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд враховує, що Верховною Радою України не приймались зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами.

Крім того, суд зауважує, що Порядку № 1165 не існувало на момент виникнення спірних відносин.

Суд також наголошує на тому, що зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Аналогічну правову позицію викладено в зразковій справі №805/402/18-а, а також, постановах Верховного суду від 14.03.2018 у справі №243/6815/17, від 06.03.2018 у справі №243/6753/17, від 26.06.2018 у справі №185/5578/17, від 04.07.2018 у справі № 185/9746/16-а.

Також, підпунктом 2 пункту 1, підпунктом 2 пункту 2 Постанови КМ України № 335 від 25.04.2018 внесенно зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. N 365, та передбачено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМ України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2019, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019 у справі № № 640/18720/18, визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. №365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 р. у справі N 826/12123/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 р. та ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року, визнано нечинним Порядок здійснення  контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним  особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений  постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. N 365.

Суди дійшли до висновку, що положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абзац 10 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такою, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України.

Отже, правових підстав для невиплати заборгованості по пенсійним виплатам судом не встановлено.

Щодо посилання апелянта на пропуск строку звернення до суду з адміністративним позовом, суд зазначає, що статтею 46 Закону № 1058-VI передбачено, що  не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Статтею 316  КАС України  визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.

Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                                                                 ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області  - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 р.  у справі  № 200/16795/21  - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати підписання та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 12 жовтня 2022 року.

Суддя-доповідач                                                                             Е.Г. Казначеєв

Судді                                                                                              А.В. Гайдар

                                                                                                      І.Д. Компанієць