УХВАЛА

29 вересня 2022 року

м. Київ

Справа № 904/1686/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

Банаська О. О. - головуючого, Огородніка К. М., Пєскова В. Г.

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

за участю представників:

скаржника (Товариства з обмеженою відповідальністю ?Істейтглобал?): Волова О. В. (в режимі відеоконференції)

боржника (Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями ?Новофарм-Інвест?): Тютюнник В. А. (в режимі відеоконференції)

арбітражний керуючий Шевченко Віталій Євгенійович (особисто в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Істейтглобал"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.08.2022

у складі колегії суддів: Вечірка І. О. (головуючого), Мороз В. Ф., Кузнецова В. О.

у справі за заявою Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями "Новофарм-Інвест"

про визнання грошових вимог

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника

1. У провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа № 904/1686/20 про банкрутство Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями "Новофарм-Інвест" відкрита ухвалою від 23.04.2020.

2. 27.05.2020 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ ?Приватбанк?) з грошовими вимогами до боржника в розмірі 131 025 302,75 грн - основного боргу, 39 210,36 грн - пені, 4 204,00 грн - судового збору.

3. 06.10.2020 до Господарського суду Дніпропетровської області від АТ КБ "Приватбанк" надійшла уточнена заява, за змістом якої кредитор просив:

- визнати грошові вимоги у розмірі 489 092 369,63 грн (489 053 159,27 грн - 4 черга задоволення, 39 210,36 грн - 6 черга задоволення);

- включити до реєстру вимог кредиторів боржника вимоги АТ КБ "Приватбанк" в розмірі 489 053 159,27 грн - 4 черга задоволення, 39 210,36 грн - 6 черга задоволення та судовий збір у розмірі 4 204,00 грн - 1 черга задоволення.

4. Вимоги кредитора обґрунтовані наявністю основної заборгованості та відсотків за користування кредитом, а також заборгованості щодо сплати суми винагороди, розмір якої розрахований відповідно до встановленої у кредитних договорах формули.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

5. У 2013 - 2014 роках між АТ КБ "Приватбанк" як позикодавцем та Дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями "Новофарм Інвест" як позичальником були укладені кредитні договори, в пункті 4.7. яких сторони узгодили, що позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом у розмірі згідно з передбаченою цими пунктами договорів формулою.

6. Згодом між сторонами були підписані додаткові угоди від 25.07.2016 до кредитних договорів, якими, зокрема, сторони внесли зміни до пунктів 4.7. цих договорів щодо порядку сплати винагороди за користування кредитом.

7. Кредитором нарахована винагорода згідно з пунктом 4.7 за наступними кредитними договорами:

1) кредитний договір від 29.11.2013 № DNHSLNI04558 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 3 901 626,48 грн;

2) кредитний договір від 17.09.2013 № DNHSLNI04201 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 670 207,26 грн;

3) кредитний договір від 12.09.2013 № DNHSLNI04176 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 748 603,45 грн;

4) кредитний договір від 02.07.2013 № DNHSLNI03804 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 962 583,48 грн;

5) кредитний договір від 06.08.2013 № DNHSLNI04005 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 12 600 086,74 грн;

6) кредитний договір від 12.11.2013 № DNHSLNI04431 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 37 185 561,97 грн;

7) кредитний договір від 10.12.2013 № DNHSLNI04595 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 3 296 728,35 грн;

8) кредитний договір від 27.03.2013 № DNHSLNI03283 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 3 427 639,51 грн;

9) кредитний договір від 23.04.2013 № DNHSLNI03443 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 30 016 342,42 грн;

10) кредитний договір від 03.12.2013 № DNHSLNI04565 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 13 559 437,94 грн;

11) кредитний договір від 15.08.2013 № DNHSLNI04058 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 1 006 274,83 грн;

12) кредитний договір від 18.07.2013 № DNHSLNI03930 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 687 714,09 грн;

13) кредитний договір від 29.05.2013 № DNHSLNI03631 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 2 126 125,48 грн;

14) кредитний договір від 03.07.2013 № DNHSLNI03820 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 2 596 634,14 грн;

15) кредитний договір від 12.06.2013 № DNHSLNI03683 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 818 364,47 грн;

16) кредитний договір від 25.07.2013 № DNHSLNI03962 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 549 148,62 грн;

17) кредитний договір від 26.12.2013 № DNHSLNI04721 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 18 433 946,57 грн;

18) кредитний договір від 15.08.2013 № DNHSLNI04054 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 3 798 269,02 грн;

19). кредитний договір від 05.06.2013 № DNHSLNI03058 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 45 791,81 грн;

20) кредитний договір від 05.11.2013 № DNHSLNI04412 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 395 442,55 грн;

21) кредитний договір від 14.02.2014 № DNHSLNI05068 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 14 147 525,73 грн;

22) кредитний договір від 15.03.2013 № DNHSLNI03228 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 13 180 155,26 грн;

23) кредитний договір від 14.05.2013 № DNHSLNI03516 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 1 621 172,64 грн;

24) кредитний договір від 31.05.2013 № DNHSLNI03649 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 3 820 326,06 грн;

25) кредитний договір від 13.12.2013 № DNHSLNI04612 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 3 540 437,08 грн;

26) кредитний договір від 07.10.2013 № DNHSLNI04297 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 20 813 057,23 грн;

27) кредитний договір від 24.12.2013 № DNHSLNI04683 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 11 009 420,03 грн;

28) кредитний договір від 02.07.2013 № DNHSLNI03806 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 3 037 669,18 грн;

29) кредитний договір від 02.07.2013 № DNHSLNI03805 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 5 735 274,31 грн;

30) кредитний договір від 25.12.2013 № DNHSLNI04714 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 29 167 929,85 грн;

31) кредитний договір від 10.07.2013 № DNHSLNI03863 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 28 976 066,25 грн;

32) кредитний договір від 24.12.2013 № DNHSLNI04690 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 6 360 747,95 грн;

33) кредитний договір від 25.12.2013 № DNHSLNI04715 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 951 669,66 грн;

34) кредитний договір від 25.09.2013 № DNHSLNI04246 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 6 080 520,71 грн;

35) кредитний договір від 22.07.2013 № DNHSLNI03937 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 2 632 470,88 грн;

36) кредитний договір від 03.07.2013 № DNHSLNI03829 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 19 339 909,18 грн;

37) кредитний договір від 02.08.2013 № DNHSLNI03993 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 808 516,47 грн;

38) кредитний договір від 17.09.2013 № DNHSLNI04200 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 3 852 616,83 грн;

39) кредитний договір від 16.12.2010 № Н077Г/С (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 8 404 210,81 грн;

40) кредитний договір від 12.04.2013 № DNHSLNI03371 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 966 814,22 грн;

41) кредитний договір від 24.12.2013 № DNHSLNI04689 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 2 534 749,89 грн;

42) кредитний договір від 04.10.2013 № DNHSLNI04293 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 1 261 227,56 грн;

43) кредитний договір від 29.08.2013 № DNHSLNI04112 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 1 665 410,10 грн;

44) кредитний договір від 29.08.2013 № DNHSLNI04111 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 749 605,25 грн;

45) кредитний договір від 10.12.2013 № DNHSLNI04594 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 7 517 670,21 грн;

46) кредитний договір від 25.11.2013 № DNHSLNI04498 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 3 040 436,68 грн;

47) кредитний договір від 14.11.2013 № DNHSLNI04450 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 1 361 262,27 грн;

48) кредитний договір від 07.10.2013 № DNHSLNI04296 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 14 872 134,12 грн;

49) кредитний договір від 25.11.2013 № DNHSLNI04499 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 3 198 832,05 грн;

50) кредитний договір від 29.03.2013 № DNHSLNI03293. (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 553 488,88 грн;

51) кредитний договір від 29.11.2013 № DNHSLNI04546 (зі змінами й доповненнями) - розмір заборгованості за винагородою складає 93 250 897,85 грн.

8. 29.09.2014 між ПАТ КБ "Приватбанк" (правонаступником якого є АТ КБ "Приватбанк"), як банком та Дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями "Новофарм-Інвест" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу від 29.09.2014 № DNHSLNI06172 (зі змінами й доповненнями).

9. Згідно з пунктом 1.1. договору фінансового лізингу банк здійснив придбання у власність у ТОВ "ІВЕКО Україна", а потім передав Дочірньому підприємству з іноземними інвестиціями "Новофарм-Інвест" як лізингоодержувачу, а Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями "Новофарм-Інвест" прийняло від банка в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів - у власність, у визначені цим договором строки на умовах фінансового лізингу майно, визначене додатком № 1 договору, вартістю 3 399 870,14 грн (пункт 1.2. договору).

10. Відповідно до пунктів 1.3., 11.1. договору строк лізингу був визначений до 05.06.2019, однак 04.10.2016 у зв`язку з достроковим розірванням договору лізингоодержувач повернув, а банк прийняв предмет лізингу.

11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що кредитором нарахована заборгованість в розмірі 3 831 640,07 грн за винагородою за моніторинг операції фінансового лізингу за договором фінансового лізингу від 29.09.2014 № DNHSLNI06172 (зі змінами й доповненнями) згідно з пунктом 2.4. договору (в редакції договору про внесення змін від 25.07.2016), відповідно до якого лізингоодержувач (боржник) зобов`язався сплачувати банку винагороду за моніторинг операції фінансового лізингу у розмірі згідно з відповідною формулою.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

12. 07.04.2021 Господарський суд Дніпропетровської області постановив ухвалу у справі № 904/1686/20, якою визнано грошові вимоги АТ КБ "Приватбанк" до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями "Новофарм-Інвест" в розмірі 4 204,00 грн судового збору (1 черга), 33 942 764,83 грн (4 черга), 39 210,36 грн (6 черга). В іншій частині грошові вимоги відхилено.

13. Відхиляючи грошові вимоги в розмірі 455 110 394,44 грн (заборгованості з винагороди за кредитними договорами), місцевий господарський суд виходив з такого:

- твердження кредитора про те, що умови кредитних договорів щодо сплати винагороди за користування кредитом є цілком правомірними та відповідають нормам статей 1048, 1054, 10561 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є безпідставними та такими, що ґрунтуються на довільному та вибірковому тлумаченні норм законодавства, а правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту не підлягають застосуванню до даних спірних правовідносин;

- винагорода за користування кредитом за формулою, яка міститься в кредитному договорі та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки. Крім того, зазначена в договорі формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту. Формула нарахування винагороди, також не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає частині шостій статті 10561 ЦК України. Відповідно до пункту А.12 кредитних договорів визначено, що позичальник сплачує банку винагороду за користування в розмірі, що визначається відповідною формулою, тобто свідчить про те, що кредитним договором не визначено, за які саме послуги банку встановлена спірна винагорода. Натомість, кредитними договорами визначено, що саме за користування кредитом позичальник сплачує річні відсотки по фіксованій ставці;

- оплатне надання послуги щодо надання кредитних ресурсів не належить до предмету кредитного договору;

- умовами кредитних договорів фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом;

- згідно правової позиції Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.07.2018 у справі № 910/11436/16, від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17 нарахування винагороди (комісії) за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок боржника є незаконною;

- положення кредитних договорів, які встановлюють обов`язок боржника сплачувати винагороду за користування кредитом, суперечать вимогам частин першої статті 1048, статей 1054, 10561 ЦК України та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства та є несправедливими умовами договору;

- розмір винагороди за користування кредитами по кредитних договорах становить 455 110 394,4 грн, що значно перевищує суму отриманих кредитів;

- банком під час розрахунків застосовано арифметичні знаки та символи попередньої редакції формули, що була зазначена в пункті 4.7 кредитних договорів, а не в редакції, що діяла в період, за який здійснені відповідні нарахування, згідно змін, внесених на підставі додаткових угод, що змінює алгоритм нарахування винагороди та суперечить формулі, погодженій сторонами;

- кредиторські вимоги банку, заявлені з винагороди, яка нарахована по складній математичній формулі, яка не відповідає погодженим умовам, що визначена в пункті 4.7. кредитних договорів у редакції договорів про внесення змін до кредитних договорів від 25.07.2016, оскільки банком під час розрахунків застосовані математичні знаки та символи попередніх редакцій цієї формули, а не останньої;

- кредитор не надав доказів нарахування винагороди саме за формулою, яка була погоджена сторонами в останній редакції. В наданих кредитором розрахунках застосовуються математичні знаки, які відсутні у погодженій редакції формули, зокрема, знаки "ділення", дужки тощо.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

14. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.08.2022 задоволено апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк", скасовано ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2021 в частині відхилення вимог АТ КБ "Приватбанк" в розмірі 455 110 394,44 грн (заборгованості з винагороди за кредитними договорами), ухвалено в цій частині нове рішення, відповідно до якого визнано грошові вимоги АТ КБ "Приватбанк" до боржника в розмірі 455 110 394,44 грн (4 черга).

15. Колегія суддів апеляційної інстанції при винесенні оскарженої постанови з урахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19, від 25.05.2022 у справі № 904/5314/20 та презумпції правомірності правочину зазначила, що незгода сторони з умовами договору про нарахування та сплату винагороди на стадії виконання, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання додаткових угод до договору, не є підставою для визначення умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, в тому числі розгляду заяв про грошові вимоги до боржника, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства, а відтак у справі, що розглядається судами не встановлено, а в матеріалах справи відсутні докази недійсності спірних кредитних договорів, договору фінансового лізингу та додаткових угод до цих договорів, в тому числі положень в частині сплати винагороди, на підставі яких виникли грошові вимоги АТ КБ "Приватбанк" та їх недійсність прямо не передбачена законом.

16. Відтак, врахувавши встановлені у справі обставини, а також вказані вище правові висновки Верховного Суду стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, перевіривши відповідні розрахунки заявлених кредитором сум щодо винагороди, дослідивши докази у справі та надавши їм правову оцінку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" до боржника (заборгованість за винагородою) в сумі 455 110 394,44 грн (4 черга задоволення).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17. Товариство з обмеженою відповідальністю "Істейтглобал" (далі - ТзОВ ?Істейтглобал?) звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.08.2022 у справі № 904/1686/20, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.08.2022, залишити в силі ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2021 у відповідній частині.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник стверджує про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, невірне застосування норм матеріального права, а також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та в якості підстави касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилаючись в контексті цієї підстави про застосування норм права без врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.06.2022 у справі № 910/15211/20, якими врегульовано розгляд заяв кредитора з вимогами до боржника, що стосуються розрахунку винагороди за користування кредитом, з урахуванням формули, передбаченої кредитними договорами.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

19. 29.09.2022 на електронну адресу Верховного Суду від АТ КБ ?Приватбанк? надійшли додаткові письмові пояснення, в яких кредитором заперечуються доводи касаційної скарги, зокрема щодо безпідставного посилання на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.06.2022 у справі № 910/15211/20 та зазначено, що оскарженою постановою законно й обґрунтовано було скасовано ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2021 у справі № 904/1686/20 в частині відхилення грошових вимог зазначеного кредитора в розмірі 455 110 394,44 грн.

Позиція Верховного Суду

20. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін до ГПК України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким, зокрема, змінено підстави касаційного оскарження судових рішень.

21. Законом від 15.01.2020 № 460-XI законодавець звузив критерії допустимості, які дозволяють звернутися до Верховного Суду з касаційною скаргою, встановивши конкретні випадки, в яких рішення судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку.

22. Частиною першою статті 300 ГПК України у редакції Закону від 15.01.2020 № 460-XI визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Отже, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

24. Суд наголошує, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

25. Тому у цій справі касаційний розгляд здійснюється в межах доводів поданої відповідачем касаційної скарги.

26. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

27. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

28. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження покладається на скаржника.

29. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

30. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 904/1686/20 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

31. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

32. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

33. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

34. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: 1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; 2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

35. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала свої правові висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини" при застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), визначивши, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

36. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що:

- правовідносини розуміються як різновид передбачених юридичними нормами чи зумовлених принципами права ідеологічних суспільних відносин, що встановлюються між суб`єктами права щодо об`єктів права на підставі юридичних фактів і виражаються у взаємних правах і обов`язках цих суб`єктів (пункт 17 ухвали від 15.06.2021 у справі № 212/7466/19 (провадження № 14-73цс21);

- подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16; ухвала від 14.12.20218 у справі № 910/21267/16; ухвала від 20.05.2021 у справі № 904/6125/20; пункт 18 ухвали від 15.06.2021 у справі № 212/7466/19);

- під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц; пункт 6.30 постанови від 19.05.2020 у справі № 910/719/19; постанова від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; постанова від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г).

37. Отже, подібність правовідносин може мати місце не лише у разі тотожності (аналогічності), тобто ідентичності (однаковості) суб`єктного, об`єктного і змістовного критеріїв, але й також у разі їх схожості, що визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

38. При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

39. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив, тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

40. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

41. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

42. Таким чином наявність передумов для реалізації скаржником права ініціювати касаційний перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення подібності таких складових елементів (критеріїв) як предмет спору (заявлених вимог), підстави позову (вимог), змісту позовних вимог, встановлених судами фактичних обставин та наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин у справі, що переглядається в касаційному порядку, та у справах за результатами перегляду яких Верховним Судом сформовано правовий висновок, про неврахування якого стверджує касатор.

43. Відмінність предмета розгляду (предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог) у справі, що переглядається в касаційному порядку, та у постановах Верховного Суду, на які посилається касатор обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, однаково як і не подібність правовідносин у таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв тягне за собою процесуальні наслідки встановлені статтею 296 ГПК України, а саме закриття касаційного провадження.

44. Аналіз висновків викладених в постанові Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 910/15211/20 на які посилався скаржник у касаційній скарзі як на висновки Верховного Суду, що не були враховані судом апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи, свідчить, що правовідносини у справах є неподібними, з огляду на таке.

45. У справі, яка переглядається (№ 904/1686/20), предметом розгляду є заява кредитора до боржника у справі про банкрутство про визнання кредиторських вимог в частині винагороди за кредитними договорами, які були відхилені судом першої інстанції в цій частині, а судом апеляційної інстанції визнані.

46. Як зазначено вище, приймаючи оскаржену постанову суд апеляційної інстанції врахувавши правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19 та від 25.05.2022 у справі № 904/5314/20 стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, перевіривши відповідні розрахунки заявлених кредитором сум щодо винагороди, дослідивши докази у справі та надавши їм правову оцінку, дійшов висновку про наявність підстав для визнання грошових вимог АТ КБ "Приватбанк" до боржника (заборгованість за винагородою) в сумі 455 110 394,44 грн (4 черга задоволення).

47. Водночас у справі, на яку посилається скаржник № 910/15211/20 судами першої та апеляційної інстанції відхилені грошові вимоги кредитора щодо заборгованості за винагородою.

48. Так, приймаючи постанову від 30.06.2022 у справі № 910/15211/20 про скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 та ухвали Господарського суду міста Києва від 07.07.2021 у справі в частині відмови у визнанні грошових вимог АТ КБ "Приватбанк" в розмірі 351 554,84 грн заборгованості за винагородою та передання справи у цій частині на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, колегія суддів касаційної інстанції врахувала висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі і яка не була врахована судами попередніх інстанцій під час вирішення питання щодо грошових вимог банку в частині винагороди за користування кредитом та у постанові судової палати з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 904/5314/20 у справі про банкрутство під час розгляду грошових вимог конкурсного кредитора щодо грошових вимог АТ КБ "Приватбанк" в частині винагороди за кредитними договорами.

49. За таких умов, помилковими є аргументи ТзОВ ?Істейтглобал? щодо незастосування судом апеляційної інстанції висновків викладених у постанові Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 910/15211/20, оскільки остання прийнята з урахуванням правових позицій Верховного Суду, застосованих судом апеляційної інстанції при винесенні постанови у цій справі № 904/1686/20, що переглядається.

50. Отже, правовідносини у справах наведених скаржником та у справі, що розглядається, є неподібними, оскільки неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив, тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

51. Натомість, як у справі № 910/15211/20 суд касаційної інстанції, так і у справі № 904/1686/20 суд апеляційної інстанції приймали рішення щодо застосування норм права, якими врегульовано розгляд заяв кредитора з вимогами до боржника, що стосуються розрахунку винагороди за користування кредитом, з урахуванням формули, передбаченої кредитними договорами однаково у відповідності до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19, від 25.05.2022 у справі № 904/5314/20.

52. Верховний Суд при розгляді цієї справи враховує, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

53. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

54. Крім того ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

55. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

56. Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

57. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

58. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

59. Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

60. Отже, Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

61. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

62. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

63. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

64. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

65. Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

66. Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

67. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див. mutatis mutandis рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden").

68. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція викладена в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18, від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 201/2832/19, від 03.07.2019 у справі № 757/12646/16, від 28.02.2018 у справі № 909/330/16, від 01.11.2018 у справі № 910/18436/16, від 14.02.2018 у справі № 379/1256/15-ц, від 08.02.2018 у справі № 756/9955/16-ц та постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-197цс14.

69. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТзОВ ?Істейтглобал? на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.08.2022 у справі № 904/1686/20 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, оскільки після відкриття касаційного провадження судом встановлено, що висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними правовідносинам у цій справі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 287, 296, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Істейтглобал" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.08.2022 у справі № 904/1686/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді К. М. Огороднік

В. Г. Пєсков