ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 534/2181/16-ц Номер провадження 22-ц/814/4472/22Головуючий у 1-й інстанції Куц Т. О. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.

Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі Коротун І.В.

учасники справи:

представник боржника – адвокат Ульянова Ю.А.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 – адвоката Ульянова Руслана Анатолійовича

на ухвалу Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 липня 2022 року, постановлену суддею Куц Т.О., повний текст ухвали складено - дата не вказана

у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Горішньоплавнівського міського ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми)

та на ухвалу Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 липня 2022 року, постановлену суддею Куц Т.О., повний текст ухвали складено - дата не вказана

у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню, -

В С Т А Н О В И В:

02 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Горішньоплавнівського міського відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), в якій просила суд визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця.

Скарга мотивована тим, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби перебуває об`єднане виконавче провадження №59938026 відкрите на підставі виконавчого листа №2/534/35/18 від 29.07.2019 року про стягнення з неї на користь ОСОБА_2 69 167,01 грн. та на підставі виконавчого листа №2/534/133/17 від 29.07.2019 року про стягнення з неї на його користь 7 210 грн. У той же час вона мала зустрічні вимоги на підставі виконавчого листа №2/534/13/17 від 26.12.2018 року, на виконання якого у відділі відкрито виконавче провадження та на її користь стягнуто 130 413,60 грн. Зазначала, що заявою від 12.10.2021 року нею було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 76 377,01 грн., внаслідок чого її грошові зобов`язання перед ОСОБА_2 , які виникли на підставі виконавчого листа №2/534/35/18 від 29.07.2019 року про стягнення з неї на його користь 69 167,01 грн. та на підставі виконавчого листа №2/534/133/17 від 29.07.2019 року про стягнення з неї на користь ОСОБА_2 7 210 грн., є припиненими повністю, отже грошові зобов`язання перед нею є відповідно зменшеними на вказану суму. 12.10.2021 року вона направила на адресу державного виконавця клопотання про закриття виконавчого провадження №59938026 на підставі п. 9 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв`язку з повним виконанням відповідних грошових зобов`язань, та врахування суми 76 377,01 грн., як суму, на яку зменшились грошові зобов`язання ОСОБА_2 перед нею. Однак, до цього часу державний виконавець не прийняв ніякого рішення з зазначеного клопотання та не закрив відповідне виконавче провадження.

Крім того, 02 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про визнання виконавчих листів такими, що не підлягає виконанню.

Заява мотивована тим, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби перебуває об`єднане виконавче провадження №59938026 відкрите на підставі виконавчого листа №2/534/35/18 від 29.07.2019 року про стягнення з неї на користь ОСОБА_2 69 167,01 грн. та на підставі виконавчого листа №2/534/133/17 від 29.07.2019 року про стягнення з неї на користь ОСОБА_2 7 210 грн. У той же час вона мала зустрічні вимоги на підставі виконавчого листа №2/534/13/17 від 26.12.2018 року, на виконання якого у відділі відкрито виконавче провадження та на її користь стягнуто 130 413,60 грн. Зазначала, що нею заявою від 12.10.2021 року було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 76 377,01 грн., внаслідок чого її грошові зобов`язання перед ОСОБА_2 , які виникли на підставі виконавчого листа №2/534/35/18 від 29.07.2019 року про стягнення з неї на його користь 69 167,01 грн. та на підставі виконавчого листа №2/534/133/17 від 29.07.2019 року про стягнення з неї на користь ОСОБА_2 7 210 грн., є припиненими, отже грошові зобов`язання перед нею є відповідно зменшеними на вказану суму. Просила суд визнати виконавчі листи №2/534/35/18 від 29.07.2019 та № 2/534/133/17 від 29.07.2019 такими, що не підлягають виконанню.

Ухвалою Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 липня 2022 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Горішньоплавнівського міського ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) - відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що положення Закону України «Про виконавче провадження» не містить заборони щодо можливості виконання судового рішення шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог. Також не містять обмежень щодо зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконання судового рішення (ст. 602 ЦК України). ОСОБА_1 у своїй скарзі просила зобов`язати державного виконавця закрити виконавче провадження №59938026 на підставі п. 9 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв`язку з повним виконанням грошових зобов`язань. Проте, Закон України «Про виконавче провадження» не містить юридичної дії, як закриття виконавчого провадження, а згідно ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» відсутні підстави закінчення виконавчого провадження на умовах зарахування однорідних вимог (або з підстав визначених у ст. 601 ЦК України). За таких обставин, оскільки відсутні підстави закінчення виконавчого провадження на умовах зарахування однорідних вимог (або з підстав визначених у ст. 601 ЦК України) і ОСОБА_1 не надано суду доказів щодо повного виконання відповідних грошових зобов`язань за ВП №59938026, тому відповідно відсутні підстави для визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця та для зобов`язання усунути порушення прав скаржниці.

Ухвалою Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 липня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчих листів №2/534/35/18 від 29.07.2019 року та №2/534/133/17 від 29.07.2019 року такими, що не підлягають виконанню - відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом. З викладених заявником обставин та наданих документів, суд не вбачає підстав для визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, а відтак у заяві відсутні належні та допустимі докази про наявність обставин, передбачених ст. 432 ЦПК України.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Ульянов Руслан Анатолійович, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, задовольнивши відповідно скаргу та заяву у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до п.9 ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню внаслідок фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Рішення суду про стягнення грошових коштів є виконаним тоді, коли відповідне грошове зобов`язання боржника перед кредитором є припиненим. Главою 50 ЦК України встановлено випадки припинення цивільних зобов`язань і вони не обмежуються виключно фізичною оплатою коштів або перерахування коштів. Отже, якщо судом встановлено обов`язок боржника сплатити стягувачу певні кошти, тобто, встановлено цивільне зобов`язання боржника перед кредитором, то це зобов`язання може бути припинене в будь-який спосіб, який передбачений цивільним кодексом для припинення зобов`язання, а не лише фізичною оплатою коштів. Вважає, що за таких обставин, державний виконавець після отримання доказів проведення ними зарахування однорідних вимог повинен був винести постанову, в якій описати, які саме вимоги було зараховано, в якому обсязі на підставі п.9 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Крім того, звертає увагу, що ухвалою Комсомольського міського суду від 29 листопада 2021 року у справі №534/961/16-ц між тими самими сторонами визнано виконавчий лист, виданий Комсомольським міським судом Полтавської області 26 грудня 2018 року за №2/534/13/17 про примусове виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у справі №534/961/16-ц, за яким відкрите виконавче провадження №59463138, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у сумі 130 413,60 грн., таким що не підлягає виконанню частково - у сумі 76 377,60 грн. Тобто, виконавчий лист про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 визнаний за його заявою частково таким, що не підлягає виконанню, в той же час виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 знаходяться на примусовому виконанні у повному обсязі.

Щодо оскарження ухвали суду першої інстанції, прийнятої за результатами розгляду заяви про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню, то представник ОСОБА_1 – адвокат Ульянов Р.А. зазначив, що виконавчі листи №2/534/35/18 від 29.07.2019 року та № 2/534/133/17 від 29.07.2019 року не підлягають виконанню, оскільки зобов`язання перед стягувачем ОСОБА_3 , на примусове виконання яких і було видано ці виконавчі документи, є припиненими внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог згідно ст. 601 ЦК України. Вважає, що у даному випадку мало місце зарахування зустрічних однорідних вимог, яке було оформлене заявою ОСОБА_1 , що була направлена стягувачу і останній не заперечував факту її отримання та проведення такого зарахування.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин вбачається, що 01.03.2017 року Комсомольським міським судом Полтавської області постановлено рішення у справі №2/534/133/17, яким встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як чоловіка та жінки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з 01.01.2004 року по 09.08.2007 року. Визнано житловий будинок по АДРЕСА_1 літ. «А-3,ап., А1-3», загальною площею 375,8 кв.м., житловою площею 170,2 кв.м., будівельною готовністю 94%, який в частині не прийнятий до експлуатації і право власності на яке не зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_2 як співзабудовником право на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями літ. «А-3,ап.., А1-3» по АДРЕСА_1 загальною площею 375,8 кв.м., житловою площею 170,2 кв.м., будівельною готовністю 94%, який в частині не прийнятий до експлуатації і право власності на яке не зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Додатковим рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 29 червня 2017 року доповнено резолютивну частину рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 01 березня 2017 року словами: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений ним у справі судовий збір у розмірі 7 210 грн».

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 04.07.2018 року у справі № 2/534/35/18 поділено в натурі житловий будинок з господарськими будівлями літ. «А-3, ап, А1-3» по АДРЕСА_1 , загальною площею 375,8 кв.м., житловою площею 170,2 кв.м., будівельною готовністю 94% (незавершене будівництво) відповідно до другого варіанту розподілу, зазначеному у висновку судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса від 12.03.2018 року №1759/1760, з відхиленням від ідеальних часток співвласників у відповідності до чинних будівельних норм.Виділено в натурі у власність ОСОБА_2 частину літ. «А1-3» житлового будинку з приміщеннями (в результаті розподілу квартира АДРЕСА_2 ): 1 поверх - хол із сходовою клітиною площею 25,9 кв.м., гараж площею 37,6 кв.м.; 2 поверх - хол із сходовою клітиною площею 20,3 кв.м., кухню площею 35,2 кв.м., поєднану вбиральню площею 5,3 кв.м.; 3 поверх - хол із сходовою клітиною площею 23 кв.м., кімнату площею 26,2 кв.м., поєднану вбиральню площею 8,3 кв.м., всього по частині будинку літ. «А1-3» - площею 181,8 кв.м. та господарські будівлі і споруди: сарай-літню кухню літ. «Б», навіс літ. «б», яму вигрібну №4, 1/2 частину огорожі і визнано за ОСОБА_2 право власності на таке майно, як окрему одиницю задля присвоєння окремої поштової адреси. Припинено право спільної власності на виділене в натурі майно: частину літ. «А1-3» житлового будинку з приміщеннями: 1 поверх - хол із сходовою клітиною площею 25,9 кв.м., гараж 37,6 кв.м.; 2 поверх - хол із сходовою клітиною площею 20,3 кв.м., кухню 35,2 кв.м., поєднану вбиральню 5,3 кв.м.; 3 поверх - хол із сходовою клітиною площею 23 кв.м., кімнату 26,2 кв.м., поєднану вбиральню 8,3 кв.м., всього по частині будинку літ. «А1-3» площею 181,8 кв.м. та господарські будівлі і споруди: сарай літню кухню літ. «Б», навіс літ. «б», яму вигрібну №4, 1/2 частину огорожі. Виділено в натурі у власність ОСОБА_1 частину літ. «А-3, ап» житлового будинку з приміщеннями (в результаті розподілу квартира АДРЕСА_3 ): 1 поверх - кімнату площею 49,2 кв.м., кладову площею 4,4 кв.м., вхід в погреб площею 2,8 кв.м., коридор площею 9,8 кв.м.; 2 поверх - кімнату площею 47,4 кв.м., гардеробну площею 16,2 кв.м.; 3 поверх кімнату площею 47,4 кв., гардеробну площею 16,8 кв.м., всього по частині будинку літ. «А-3, ап» площею 194 кв.м. та господарські будівлі і споруди: гараж літ. «В», 1/2 частину огорожі і визнано за ОСОБА_1 право власності на таке майно, як окрему одиницю задля присвоєння окремої поштової адреси. Припинено право спільної власності на виділене в натурі майно: частину літ. «А-3, ап» житлового будинку з приміщеннями: 1 поверх - кімнату площею 49,2 кв.м., кладову площею 4,4 кв.м., вхід в погреб площею 2,8 кв.м., коридор площею 9,8 кв.м.; 2 поверх - кімнату площею 47,4 кв.м., гардеробну площею 16,2 кв.м.; 3 поверх - кімнату площею 47,4 кв., гардеробну площею 16,8 кв.м., всього по частині будинку літ. «А-3, ап» площею 194 кв.м. та господарські будівлі і споруди: гараж літ. «В», 1/2 частину огорожі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості зменшеної частки у сумі 61 667 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 7 500,01 грн.

На підставі вказаних рішень були видані виконавчі листі №2/534/133/17 та №2/534/35/18, які пред`явлені до виконання і за яким відкриті виконавчі провадження.

Постановою від 18.10.2019 року вказані виконавчі провадження №59938026 та №59938194 зведені у виконавче провадження №60351765.

Згідно матеріалів справи та доданих доказів до скарги судом першої інстанції встановлено, що від ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 була скерована заява про зарахування зустрічних однорідних вимог, з урахуванням ст. 601 ЦК України.

За змістом заяви ОСОБА_1 заявляє про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 69 167,01 грн. + 7 210 грн. Внаслідок чого, грошові зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 , що виникли на підставі виконавчого листа №2/534/35/18 від 29.07.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 коштів на користь ОСОБА_2 у розмірі 69 167,01 грн. та на підставі виконавчого листа №2/534/133/17 від 29.07.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 коштів на користь ОСОБА_2 у розмірі 7 210 грн., є припиненими повністю. Грошові зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 у розмірі 130 413,60 грн. (на підставі виконавчого листа №2/534/133/17 від 26.12.2018 року) є відповідно зменшеними на зазначену суму та становлять суму: 130 413,60 грн. - 76 377,01 грн. = 63 036,69 грн.

Вирішуючи справу по суті вимог скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що положення Закону України «Про виконавче провадження» не містить заборони щодо можливості виконання судового рішення шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог. Також не містять обмежень щодо зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконання судового рішення (ст. 602 ЦК України).

Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення.

При цьому, судом першої інстанції врахована правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №761/33621/18.

Отже, судом першої інстанції визнано, що заява ОСОБА_1 про зарахування зустрічних однорідних вимог, яка надіслана ОСОБА_2 , за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.

ОСОБА_1 у своїй скарзі просить зобов`язати державного виконавця закрити виконавче провадження №59938026 на підставі п. 9 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв`язку з повним виконанням грошових зобов`язань.

При цьому, суд першої інстанції вказав, що Закон України «Про виконавче провадження» не містить юридичної дії, як закриття виконавчого провадження.

Згідно п.9 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Суд першої інстанції також зазначив, що за змістом ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» відсутні підстави закінчення виконавчого провадження на умовах зарахування однорідних вимог (або з підстав визначених вст. 601 ЦК України).

За приписом частини третьої статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні скарги необхідно відмовити, оскільки відсутні підстави для закриття виконавчого провадження на умовах зарахування однорідних вимог (або з підстав визначених вст. 601 ЦК України) і ОСОБА_1 не надано суду доказів щодо повного виконання відповідних грошових зобов`язань за ВП №59938026, тому відповідно відсутні підстави для визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця та для зобов`язання усунути порушення прав скаржниці.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Розглядаючи скаргу, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Предметом даної скарги є визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця та зобов`язання його усунути порушення прав ОСОБА_1 , а саме закрити виконавче провадження ВП №59938026 на підставі п.9 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з повним виконанням відповідних грошових зобов`язань.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно п.п.9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

При цьому, судом першої інстанції правильно зазначено, що дійсно добровільне виконання зобов`язання на стадії виконавчого провадження допускається, зобов`язання можуть бути припинені шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог (в даному випадку грошових) на будь-якій стадії їх існування, навіть після порушення виконавчого провадження щодо виконання одного із зустрічних зобов`язань, оскільки добровільне виконання може здійснюватися у будь-який передбачений чинним законодавством спосіб, або у спосіб, що не суперечить вимогам чинного законодавства. Якщо залік не потрапляє під обмеження, встановлені статтею 602 Цивільного кодексу України, він вважається таким, що може бути здійснений сторонами.

Проте, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що державним виконавцем всупереч вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та нормам Цивільного кодексу України, не враховано добровільного виконання частини зобов`язання, не прийнято до уваги заяву боржника про зарахування зустрічних однорідних вимог та не вирішено питання про закриття виконавчого провадження, з огляду на наступне.

Згідно ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено виключний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження.

Скаржник ОСОБА_1 , посилаючись на встановлену законодавством можливість щодо припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних вимог, зазначала, що за своєю правовою природою така заява є одностороннім правочином, який не потребує волевиявлення іншої сторони, та одночасно вказувала на встановлені умови, за яких такий залік може здійснюватися.

При цьому, колегія суддів зазначає, що аналіз статті 602 Цивільного кодексу України дає змогу дійти до висновку, що інша сторона зобов`язання має право заперечити заявлену вимогу про залік, наприклад, у разі недійсності вимоги або відсутністю передбачених законом умов для зарахування зустрічних однорідних вимог.

Для припинення зобов`язання таким способом достатньо волевиявлення однієї сторони, а саме направлення іншій стороні відповідної заяви, проте сам залік має бути здійснений взаємно і добровільно учасниками спірних відносин шляхом здійснення відповідних дій, зафіксувавши, таким чином, факт безготівкового розрахунку. Якщо інша сторона зустрічних зобов`язань заперечує проти зарахування вимог, вона може оскаржити таку заяву у судовому порядку. Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними, бути однорідними, строк виконання щодо таких вимог настав.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що у даному випадку на державного виконавця покладено функцію з примусового виконання рішення суду, тобто виконавець не є стороною приватно - правових зобов`язальних відносин, тому виконавець, діючи в межах повноважень, визначених законом, правомірно не вирішив питання про закриття виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із наявною заборгованістю згідно виконавчого документу, який перебуває на виконанні. У державного виконавця відсутні підстави для закриття виконавчого провадження, так як направлення заяви боржником стягувачу відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України не може визнаватись фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Крім того, колегія суддів звертає увагу ОСОБА_1 на те, що її право на припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог не оспорюється, оскільки таке право вона, як учасник спірних правовідносин, має в силу Закону, однак зарахування зустрічних вимог в порядку примусового виконання рішення не передбачено Законом України «Про виконавче провадження». У такому випадку ОСОБА_1 має право звернутися до суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню в частині тих вимог, щодо яких відбулось зустрічне зарахування.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця слід відмовити.

Щодо вимог заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконання, то суд першої інстанції зазначив наступне.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід`ємною частиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (п.40 рішення від 19.03.97 у справі «Горнсбі проти Греції»).

Згідно ч.3 ст. 431 ЦПК України виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Відповідно до ч.1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Частиною 2статті 432 ЦПК України передбачено, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Отже, закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.

Так, наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

Матеріально правові підстави свідчать про відсутність у боржника матеріально-правового обов`язку повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Так, помилковою є видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню).

Судова практика допускає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, з підстав його помилкової видачі, якщо вже після видачі виконавчого листа по справі рішення суду було скасоване.

Крім того, судом першої інстанції врахований інформаційний лист ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25 вересня 2015 року, у якому звернуто увагу судів на те, що процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Однак, суд першої інстанції зазначив, що з викладених заявником обставин та наданих документів, суд не вбачає підстав для визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, а відтак у заяві відсутні належні та допустимі докази про наявність обставин передбачених ст. 432 ЦПК України.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги відсутність підстав для визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з врахуванням наступного.

Як встановив суд першої інстанції, на підставі рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 01.03.2017 року у справі №2/534/133/17 видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений ним у справі судовий збір у розмірі 7 210 грн. Крім того, на підставі рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 04.07.2018 року у справі №2/534/35/18 видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості зменшеної частки у розмірі 61 667 грн. та судового збору у розмірі 7 500,01 грн., а всього 69 167,01 грн.

Постановою головного державного виконавця Горішньоплавнівського міського ВДВС Лепчанського В.В. про виконавче провадження від 05.09.2019 було відкрито ВП №59938026 з примусового виконання виконавчого листа №2/534/35/18, виданого 29.07.2019 року Комсомольським міським судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у сумі 69 167,01 грн.

Постановою головного державного виконавця Горішньоплавнівського міського ВДВС Лепчанського В.В. про виконавче провадження від 05.09.2019 року було відкрито ВП №59938194 з примусового виконання виконавчого листа №2/534/133/17, виданого 29.07.2019 року Комсомольським міським судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у сумі 7 210 грн.

Постановою головного державного виконавця Горішньоплавнівського міського ВДВС Лепчанського В.В. від 18.10.2019 року об`єднані виконавчі провадження №59938026 та №59938194 з примусового виконання виконавчих листів №2/534/133/17 та №2/534/35/18 у зведене виконавче провадження №60351765.

Крім того, на підставі постанови Полтавського апеляційного суду від 27.11.2018 року у справі №534/961/16-ц видано виконавчий лист№2/534/13/17 від 26.12.2018 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половини вартості від продажу автомобіля у сумі 130 413,60 грн.

Постановою начальника відділу Горішньоплавнівського міського ВДВС Тітовою Ю.М. від 06.07.2019 року було відкрито ВП №59463138 з примусового виконання виконавчого листа №2/534/13/17, виданого 26.12.2018 року Комсомольським міським судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половини вартості від продажу транспортного засобу у сумі 130 413,60 грн.

З врахуванням викладених обставин, ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 із відповідною заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Разом з цим, згідно матеріалів справи ОСОБА_2 пояснив суду, що не заперечує проти задоволення такої заяви, проте вважає, що у підрахунку зарахування зустрічних однорідних вимог ОСОБА_1 допустила арифметичну помилку і у разі її виправлення погоджується із заявою про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.

Крім того, ОСОБА_2 у поясненнях звертає увагу на те, що виконавчі листи, щодо яких ставиться питання про визнання їх такими, що не підлягають виконанню, видані у різних цивільних справах (№2/534/133/17 та №2/534/35/18), тому заява про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повинна бути подана окремо у відповідній цивільній справі.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 на виконання свого процесуального обов`язку не надала належні та неспростовні докази на підтвердження своєї позиції щодо визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, а також враховуючи допущену арифметичну помилку у підрахунку зарахування зустрічних однорідних вимог, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні заяви.

Згідно ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 – адвоката Ульянова Руслана Анатолійовича – залишити без задоволення.

Ухвалу Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 липня 2022 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Горішньоплавнівського міського ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) та ухвалу Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 липня 2022 року у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 жовтня 2022 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов