КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.02.2007 № 5/236б
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коваленка В.М.
суддів: Вербицької О.В.
Розваляєвої Т.С.
при секретарі: Котелянець О.О.
За участю представників:
від ініціюючого кредитора – Москаленко І.О. (дов. від 07.11.2006 року);
від інших кредиторів:
1) Управління пенсійного фонду України в Бобровицькому районі Чернігівської області - Овдій І.В. (дов. № 147\08 від 12.01.2007 року);
2) відкритого акціонерного товариства “Сан Інтербюро України” – Хренов Д.Ю. (дов. № 7 від 29.12.2006 року);
3) Бобровицького районного центру зайнятості – Власенко Л.В. (дов. № 86 від 02.02.2007 року);
4) Державного комітету України з державного матеріального резерву – Трембанчук А.А. (дов. № 2\6660 від 05.12.2006 року);
від боржника - не з’явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське "Співдружність",с. Нова Басань Бобровицького району Чернігівської області
на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 09.11.2006
у справі № 5/236б (Соломатiн В.Д.)
за заявою товариства з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське товариство “Співдружність”, с. Нова Басань Бобровицького району Чернігівської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба", с. Нова Басань Бобровицького району Чернігівської області
про визнання банкрутом
Суть ухвали і скарги:
Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 09 листопада 2006 року, яка прийнята у справі № 5\236-б (суддя – В.Д. Соломатін), за заявою товариства з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське товариство “Співдружність” (надалі – Ініціюючий кредитор, Товариство № 1) до товариства з обмеженою відповідальністю “Дружба” (надалі – Боржник, Товариство № 2) про визнання останнього банкрутом, заява Ініціюючого кредитора про визнання грошових вимог до Боржника в сумі 1 917 954 грн. 68 коп. залишена без розгляду (л.с. 48-49).
Товариство з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське товариство “Співдружність”, не погоджуючись з прийнятою ухвалою судом першої інстанції, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою та поясненнями до неї, в яких просить скасувати цю ухвалу (л.с. 52-53, 84).
Представники Управління в Бобровицькому районі Чернігівської області, відкритого акціонерного товариства “Сан Інтербюро України”, Бобровицького районного центру зайнятості та Державного комітету України з державного матеріального резерву у судовому засіданні не погоджуються з вимогами, що викладені Ініціюючим кредитором в апеляційній скарзі, а тому просять залишити ухвалу господарського суду Чернігівської області від 09 листопада 2006 року без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення з підстав, викладених, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу № 63 від 26.01.2007 року (л.с. 71-73) та наданих поясненнях.
Київський апеляційний господарський суд частково задовольняє заявлене у судовому засіданні 05.02.2007 року представником товариства з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське товариство Співдружність” усне клопотання про залучення до матеріалів справи пояснень до апеляційної скарги від 19.12.2006 року та доданих до нього документів (довідок відділення Державного казначейства у м. Чернігові та акціонерного комерційного банку “Київ”) (л.с. 84-86, 87-88). Між тим, при розгляді апеляційної скарги у даній справі апеляційний суд не враховує, не досліджує та не оцінює додані до вказаного пояснення довідки відділення Державного казначейства у м. Чернігові № 03-27\1750 від 13.11.2006 року та акціонерного комерційного банку “Київ” № 5-06\1128 від 22.11.2006 року у якості доказів у справі відповідно до ст.ст. 4-1, 33, 34, 36, 43 ГПК України у зв’язку з наступним. Частинами 1, 3 ст. 101 ГПК України передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Апеляційна інстанція звертає увагу на те, що нормами означеної статті та будь-якими іншими положеннями ГПК України не передбачено здійснення перегляду в апеляційному провадженні на підставі нових доказів, які не існували на момент прийняття судом першої інстанції відповідного процесуального документу та на прийняття якого такі документи (докази) не могли вплинути ніяким чином, оскільки вони не існували взагалі. З огляду на дати визначених наданих скаржником суду апеляційної інстанції довідок - № 03-27\1750 від 13.11.2006 року та № 5-06\1128 від 22.11.2006 року, слід вказати, що останні були видані та датовані після прийняття оскаржуваної ухвали 09.11.2006 року у даній справі, у зв’язку з чим ніяким чином не спростовують або не підтверджують викладені в такій ухвалі обставини.
Враховуючи, що матеріали справи містять належні докази повідомлення всіх інших кредиторів Боржника та Боржника про день і час судового засідання по розгляду апеляційної скарги Товариства № 1, що підтверджується ухвалою від 11.12.2006 року та поштовими повідомленнями про вручення та отримання адресатами вказаної ухвали (л.с. 51, 58-70, 75-77), апеляційний суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу Ініціюючого кредитора без участі представників інших кредиторів Боржника та Боржника.
Заслухавши усні пояснення представників Ініціюючого кредитора та інших присутніх кредиторів Боржника в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи апеляційний суд
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 09.06.2006 рокубуло порушено провадження у справі № 5\236-б про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю “Дружба” за заявою товариства з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське товариство “Співдружність” в порядку Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Товариство з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське товариство “Співдружність” звернулось до господарського суду Чернігівської області із заявою від 06.10.2006 року, в якій просить визнати його кредитором до Боржника із вимогами на суму 1 917 954 грн. 68 коп., обґрунтовуючи свої вимоги передачею та вчиненням товариством з обмеженою відповідальністю “Самоцвіт” індосаменту на простих векселях, переданих в рахунок оплати придбаної у Товариства № 1 продукції, в яких (векселях) боржником визначено Товариство № 2, а також заборгованістю Боржника за укладеним з Ініціюючим кредитором договором про надання послуг по зберіганню та годівлі великої рогатої худоби та свиней з посиланням на ст.ст. 11, 14, 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (л.с. 1-3).
Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 09 серпня 2006 року заява Ініціюючого кредитора про визнання грошових вимог до Боржника в сумі 1 917 954 грн. 68 коп. залишена без розгляду.
В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції посилається на те, що до заяви із вимогами до Боржника не доданий належний доказ, що підтверджує сплату державного мита за подачу вказаної заяви у встановленому порядку, оскільки на зворотній частині відповідного платіжного доручення відсутній напис про зарахування відповідної суми до державного бюджету України, а на вимогу місцевого суду, викладеній у відповідній ухвалі про призначення судового засідання, відповідні докази Ініціюючим кредитором не надані. При цьому, місцевий суд керувався ст. 14 Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст. 63, п. 5 ст. 81, 86 Господарського процесуального кодексу України (л.с. 48-49).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Ініціюючого кредитора та інших присутніх кредиторів Боржника у відкритому судовому засіданні апеляційний господарський суд вважає, що ухвала господарського суду Чернігівської області від 09 листопада 2006 року, яка прийнята у даній справі є законною і обґрунтованою у зв’язку з повним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, відповідністю висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. За таких умов, оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства № 1 без задоволення.
При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне констатувати, що Ініціюючий кредитор в порушення вимог статті 33 ГПК України, не довів ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, як у суді першої інстанції, так і при апеляційному провадженні.
Так, в апеляційній скарзі Товариство № 1 посилається як на підставу неправомірності прийняття місцевим судом оспорюваної ухвали на те, що держмито за подання заяви із кредиторськими вимогами до Боржника було сплачено, але від держказначейства відповіді про зарахування відповідної суми державного мита на час слухання справи та прийняття оскаржуваної ухвали отримано не було. Вказані посилання є неналежними, оскільки не підтверджуються наявними у справі доказами, та викладені із невірним застосуванням норм діючого законодавства у зв’язку з наступним.
Згідно до ч. 2 ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Стаття 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі – Закон), яка визначає порядок подання заяв кредиторів із вимогами до боржника після порушення справи про банкрутство та опублікування відповідного оголошення в офіційних друкованих органах, не визначає перелік документів, що додаються до вказаної заяви кредитора. Між тим, згідно пп. “б” п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів “Про державне мито”, ставка державного мита із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство становить 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі ж самі положення законодавства визначені в п. 3 Роз’яснення “Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України” № 02-5\78 від 04.03.1998 року, згідно якого державне мито справляється з первісних та зустрічних позовних заяв майнового і немайнового характеру, у тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів з підстав, зазначених у законодавстві; про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; зі спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів чи визнанні їх недійсними; заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство та кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство; апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови та про перегляд рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами.
Також, п. 14 Інструкції “Про порядок обчислення та справляння державного мита” затвердженої Наказом Головної Державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р. (із змінами та доповненнями), встановлений порядок справляння державного мита, згідно якої при сплаті державного мита готівкою до документа, щодо якого вчиняється відповідна дія, додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж, а при перерахуванні мита з рахунку платника - останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту "Зараховано в дохід бюджету ___ грн. (дата)". Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відтиском печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення.
З матеріалів справи вбачається, що на доданому до заяви Ініціюючого кредитора із вимогами до Боржника платіжному дорученні № 157 від 06.10.2006 року відсутня відмітка кредитної установи визначеного у вказаній Інструкції зразку (л.с. 1-3, 6). Пунктом 3.3 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” № 02-5\289 від 18.09.1998 року (із змінами та доповненнями) визначається, що у разі виникнення сумніві щодо надходження і зарахування державного мита до Державного бюджету України суди мають право згідно з пунктом 4 ст. 65 ГПК витребувати від позивача чи кредитора відповідне підтвердження територіального органу Державного казначейства України.
Саме відповідно до вказаних положень місцевим судом згідно ухвали від 23.10.2006 року (л.с. 35-36) Ініціюючого кредитора було зобов’язано надати суду довідку держказначейства про зарахування державного мита до державного бюджету. Між тим, як вбачається з матеріалів справи, тексту оскаржуваної ухвали та тексту апеляційної скарги відповідні витребувані у Товариства № 1 докази (щодо зарахування державного мита) останнім надано не було. Твердження ж скаржника про неотримання у встановлений термін (на час прийняття оскаржуваної ухвали) від відділення державного казначейства в Чернігівській області відповіді на запит Ініціюючого кредитора про зарахування державного мита спростовуються відсутністю, як у матеріалах справи, так і недоданням до апеляційної скарги вказаного запиту Товариства № 1 до відділення державного казначейства в Чернігівській області, тобто відсутні докази виконання Ініціюючим кредитором вимог місцевого суду, викладених в ухвалі від 23.10.2006 року (л.с. 35-36). Також, в судовому засіданні 05.02.2007 року на запитання судді щодо обставин неможливості надати суду першої інстанції визначеного запита про зарахування державного мита представник скаржника жодних належних пояснень та доказів, що відповідають вимогам ст. 34 ГПК України, не надав (л.с. 87-88).
Таким чином, враховуючи норми ст. 4-1 ГПК України, слід зробити висновок про правомірне застосування судом першої інстанції положень п. 5 ст. 81 ГПК України щодо підстав залишення без розгляду заяви Товариства № 1 із кредиторськими вимогами до Боржника у зв’язку із ненаданням на вимогу суду доказів зарахування державного мита до державного бюджету. При цьому, слід звернути увагу на те, що відповідно до ч. 4 ст. 81 ГПК України залишення без розгляду заяви із кредиторськими вимогами не забороняє повторного звернення Товариства № 1 із такою заявою до господарського суду в загальному порядку після усунення обставин, що зумовили залишення її без розгляду.
Таким чином, Товариством № 1 не доведена неправомірність залишення без розгляду місцевим судом його заяви про визнання кредиторських вимог до Боржника, та прийняття оскаржуваної ухвали.
Враховуючи викладене, керуючись нормами ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, ст.ст. 1, 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та ст.ст. 22, 33, 34, 36, 43, 63, 65, 81, 91, 94, 99, 101 – 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Ухвалу господарського суду Чернігівської області від 09 листопада 2006 року у справі № 5\236-б залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське товариство “Співдружність” без задоволення.
2. Справу № 5\236-б повернути до господарського суду Чернігівської області.
Головуючий суддя Коваленко В.М.
Судді Вербицька О.В.
Розваляєва Т.С.
07.02.07 (відправлено)