РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2022 року

м. Рівне

Справа № 569/3958/21

Провадження № 22-ц/4815/1198/22

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач) Вейтас І.В.,

суддів: Боймиструка С.В.,

Ковальчук Н.М.,

секретар - Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 червня 2022 року, повний текст складено 24 червня 2022 року, у складі судді Бучко Т.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу,

ВСТАНОВИВ

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 , в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 14 травня 2021 року просила визнати недійсним з моменту його укладення договір купівлі-продажу квартири, укладений 8 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 8 травня 2019 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Матвійчук О.С., зареєстрований в реєстрі за № 894; припинити право власності за ОСОБА_3 на трикімнатну квартиру загальною площею 48,8 кв.м, житловою площею 33,4 кв.м за адресою АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 31459505, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 467693364 від 8 травня 2019 року 11:52:49, приватного нотаріуса Матвійчук О.С. Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1637083356101.

Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_1 та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -ОСОБА_4 (чоловіком відповідача ОСОБА_2 ) в період з 09 липня 2018 року по 25 липня 2018 року було укладено договори позики. Оскільки кошти у встановлений договорами строк ОСОБА_4 не повернув, ОСОБА_1 в квітні 2019 року звернулась до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення боргу за вказаними договорами. Крім того, 29 квітня 2019 року рішенням Третейського суду при Товарній біржі «Західноукраїнська» у справі № 08/1/19 стягнуто заборгованість за договорами позики з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 152400 грн, штраф в розмірі 30 480 грн, пеню у розмірі 117682,20 грн, інфляційні витрати за прострочення повернення суми боргу у розмірі 8382 грн, 365 % річних від простроченої суми в розмірі 294205,50 грн та витрати по сплаті третейського збору в розмірі 6031,50 грн.

В той час, 08 травня 2019 року відповідач ОСОБА_2 укладає договір купівлі-продажу, належної їй та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, квартири АДРЕСА_2 . Позивач вважає, що вказаний договір укладено виключно з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_4 в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням перед позивачем.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13 червня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність в оспореному договорі купівлі-продажу ознак фраудаторного договору.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що відчужена квартира за оспорюваним договором купівлі-продажу належить ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.

Судом зазначено, що в постанові Волинського апеляційного суду від 7 лютого 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення солідарно заборгованості за договорами позики, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач ОСОБА_2 не є зобов`язаною особою (боржником) за укладеними ОСОБА_4 договорами позики, оскільки згоди на їх укладення не надавала, а факт укладення цих правочинів в інтересах сім`ї та використання отриманих за ними коштів саме в інтересах сім`ї та саме на придбання квартири є недоведеним.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено факт обізнаності ОСОБА_2 до укладення спірного договору про подання позивачем заяви про забезпечення позову, якою передбачалося накласти арешт на квартиру, та прийняття рішення Третейського суду при товарні біржі «Західноукраїнська» про стягнення з її чоловіка коштів за договорами позики.

Суд першої інстанції вказав, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що вартість квартири на момент укладення договорів купівлі-продажу квартири 08 травня 2019 року не відповідала ринковій.

Не погоджуючись з вказаним рішенням адвокат Грабовський Віталій Анатолійович, який діє від імені ОСОБА_1 , оскаржив його в апеляційному порядку. Адвокат зазначає, що суд першої інстанції, при ухваленні рішення не врахував висновків щодо застосування положень ст. 60, 61, 63, 70 СК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 642/8107/ 14-ц, а також висновків стосовно фраудаторних правочинів, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, в постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року (справа № 910/8357/18), від 20.05.2020 року (справа № 922/1903/18) тощо.

Адвокат вважає доведеним, що єдиною метою укладення Договору купівлі-продажу квартири від 08 травня 2019 року, якої хотіла досягнути відповідач ОСОБА_2 , є уникнення звернення стягнення на майно, яке було спільною сумісною власністю її та її чоловіка ОСОБА_4 . Так, на його думку, матеріалами справи доведено, що в липні 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договори позики. 05 вересня 2018 року відповідач ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_4 з 06.09.2016 року, укладає договір купівлі-продажу та набуває у спільну сумісну власність зі своїм чоловіком спірну квартиру. В зв`язку з невиконанням зобов`язань за договорами позики, ОСОБА_1 в квітні 2019 року звертається до Третейського суду при Товарній біржі «Західноукраїнська» та до Рівненського міського суду Рівненської області про стягнення заборгованості за договорами позики з ОСОБА_4 , а також з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 солідарно. Також звертається до Рівненського міського суду Рівненської області з заявою про забезпечення позову, в тому числі шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідачів. 08 травня 2019 року ОСОБА_2 укладає договір купівлі-продажу спірної квартири, вартість за договором якої складає 146500 гривень, при тому, що 05 вересня 2018 року вказану квартиру було придбано подружжям за ціною 382000 гривень.

З наведених міркувань вважає, що позивачем доведена наявність підстав для визнання оспореного договору купівлі-продажу квартири від 08 травня 2019 року недійсним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Адвокат Янчук В.В., який діє в інтересах відповідача ОСОБА_3 , у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що твердження позивача про те, що спірний договір купівлі-продажу квартири був укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 без наміру створення юридичних наслідків, які визначені таким договором, є лише її припущеннями, оскільки не підтверджені жодним доказом. Вказує, що ОСОБА_3 не був знайомий зі ОСОБА_2 до моменту огляду вказаної квартири. На початку 2019 року він вирішив придбати житло і після огляду вказаної квартири, яка його влаштувала, та передачі коштів ОСОБА_2 ними було укладено спірний договір. Вказує, що продаж квартири було здійснено за її ринковою вартістю, яка була визначена на підставі Звіту з незалежної оцінки майна від 08.05.2019 року здійсненого ТОВ «Гарант Фінексперт». Вважає рішення суду законним та обґрунтованим та просить його залишити без змін.

Адвокат Ярмолюк О.В., який діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 , у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що ОСОБА_2 не мала грошових зобов`язань перед позивачкою, про розгляд справ, де відповідачем був ОСОБА_4 їй не було відомо, спірний договір укладено за ринковою ціною, узгодженою сторонами договору, новий власник зареєстрував за собою квартиру та розпоряджається нею. Вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані сторонами докази і дійшов обґрунтованого висновку, про відсутність умов визнання оспореного договору фіктивним. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, який підтримав апеляційну скаргу, представників відповідачів, які заперечують проти апеляційної скарги, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено і не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 6 вересня 2016 року перебувають у шлюбі (свідоцтво про шлюб НОМЕР_1 , видане Рівненським міським відділом державної реєстрації актів Цивільного стану Головного управління юстиції у Рівненській області 06.09.2016 року). Вказана обставина також підтверджена наявною в матеріалах справи заявою ОСОБА_2 від 11 травня 2018 року (надання згоди на укладення ОСОБА_4 договорів), засвідчена приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Червук В.М. (а.с.22 т.1)

5 вересня 2018 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Матвійчук О.С., придбала у власність квартиру АДРЕСА_2 (а.с.11-14 т.1).

8 травня 2019 року між ОСОБА_2 , як продавцем та ОСОБА_3 , як покупцем, укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Матвійчук О.С. (далі - спірний договір) (а.с.15-18).

Судом встановлено і не заперечується стронами, що 9 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір позики, за яким ОСОБА_4 отримав у позику 155 110 грн з терміном повернення до 13 вересня 2018 року.

13 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір позики, за яким ОСОБА_4 отримав у позику 14995 грн з терміном повернення до 16 вересня 2018 року.

16 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір позики, за яким ОСОБА_4 отримав у позику 2450 грн з терміном повернення до 17 вересня 2018 року.

18 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір позики, за яким ОСОБА_4 отримав у позику 149950 грн з терміном повернення до 20 вересня 2018 року.

20 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір позики, за яким ОСОБА_4 отримав у позику 149950 грн з терміном повернення до 24 вересня 2018 року.

25 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір позики, за яким ОСОБА_4 отримав у позику 130 грн з терміном повернення до 26 вересня 2018 року.

Як слідує зі змісту постанови Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі №569/7165/19 (за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договорами позики, якою залишено без змін постанову Волинського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року про відмову в солідарному стягненні боргу за договорами позики зі ОСОБА_2 ), всього за вказаними договорами у відповідності до розписок від 09, 10, 11, 12, 13, 14, 16, 21, 23, 24, 25 липня 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 отримала 455 140 грн. 25 липня 2018 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 25 липня 2018 року було укладено договір поруки між ОСОБА_1 , як позичальником, ОСОБА_5 , як поручителем і ОСОБА_4 , від імені якого на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяла ОСОБА_6 , як позичальником, за умовами якого поручитель ОСОБА_5 взяла на себе зобов`язання щодо виконання умов цього договору.

1 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Третейського суду при товарній біржі «Західноукраїнська» з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики від 16 липня 2018 року та за договором позики від 18 липня 2018 року.

Рішенням Третейського суду при товарній біржі «Західноукраїнська» від 25 квітня 2019 року у справі № 08/1/19 позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 152 400 грн, штраф в розмірі 30 480 грн, пеню у розмірі 11 7682,20 грн, інфляційні витрати за прострочення повернення суми боргу у розмірі 8382 грн, 365 % річних від простроченої суми в розмірі 294 205,50 грн та витрати по сплаті третейського збору в розмірі 6031,50 грн.

14 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського апеляційного суду із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.

Ухвалою від 18 червня 2019 року у справі № 4815/8/19 Рівненський апеляційний суд задовольнив заяву ОСОБА_1 про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Третейського суду при товарній біржі «Західноукраїнська» від 25 квітня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договорами позики.

4 липня 2019 року Рівненський апеляційний суд видав ОСОБА_1 виконавчі листи від 18 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за договорами позики, які позивач пред`явила до виконання 5 липня 2019 року.

26 липня 2019 року старший державний виконавець Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Федорчк А.О. відкрив виконавче провадження № 59655049 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованості; виконавче провадження № 59655118 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 третейського збору в розмірі 6031,50 грн та виконавче провадження № 59655210 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 384,20 грн.

29 липня 2019 року постановою старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального правління юстиції у Волинській області Федорчук А.О. накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_4 , в межах виконавчого провадження № 59655049.

2 серпня 2019 року постановою старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Федорчук А.О. накладено арешт майно боржника ОСОБА_4 в межах виконавчого провадження № 59655118.

10 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики від 9 липня 2018 року, договором позики від 13 липня 2018 року, договором позики від 20 липня 2018 року та договором позики від 25 липня 2018 року.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2019 року у справі № 569/7165/19 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

18 квітня 2019 року ОСОБА_1 подала до Рівненського міського суду Рівненської області заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все нерухоме та рухоме майно ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в межах суми позову 1863884,76 грн.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2019 року у справі № 569/7165/19 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто заявнику.

26 квітня 2019 року ОСОБА_1 повторно подала заяву про забезпечення позову у справі № 569/7165/19. Ухвалою від 21 травня 2019 року Рівненський міський суд Рівненської області відмовив в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2019 року у справі № 569/7165/19 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості передано за підсудністю до Луцького міськрайонного суду Волинської області.

16 серпня 2019 року Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та відкрив провадження у справі № 569/7165/19.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 лютого 2020 року у справі № 569/7165/19 позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 9 липня 2018 року, 13 липня 2018 року, 20 липня 2018 року в розмірі 1 863 368,53 грн, з яких основна заборгованість - 455 010 грн, штраф - 91002 грн, пеня - 368351,08 грн, інфляційних втрат - 28127,75 грн, 365 % річних - 920877,70 грн; стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 9602,34 грн, по 4801,17 грн з кожного; стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 25 липня 2018 року в розмірі 516,23 грн, з яких: основна заборгованість - 130 грн, штраф - 26 грн, 100,88 грн, інфляційних втрат - 7,15 грн, 365 % річних - 252,20 грн; стягнуто з ОСОБА_4 до ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 2,66 грн, по 1,33 грн з кожного.

8 вересня 2020 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області ОСОБА_1 видані виконавчі листи у справі № 569/7165/19.

18 листопада 2020 року старший державний виконавець Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Кирилюк Н.М. відкрила виконавче провадження № 63658413 з виконання виконавчого листа № 569/7165/19, виданого 8 вересня 2020 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області про стягнення солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договорами позики від 9 липня 2018 року, 13 липня 2018 року, 20 липня 2018 року в розмірі 1863368,53 грн (щодо боржника ОСОБА_2 ).

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 9 червня 2021 року заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 24 лютого 2020 року у цивільній справі № 569/7165/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про солідарне стягнення заборгованості за договорами позики скасовано, справу призначено до розгляду.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 2 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю, стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 09.07.2018 року, 13.07.2018 року, 20.07.2018 року в розмірі 1863368,53 грн, з яких: основна заборгованість - 455010 грн, штраф - 91002 грн, пеня - 368351 грн, інфляційних втрат - 28127,75 грн, 365 % річних - 920877,70 грн; стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 9602,34 грн, по 4801,17 грн з кожного; стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 25.07.2018 року в розмірі 516,23 грн, з яких: основна заборгованість - 130 грн, штраф - 26 грн, 100,88 грн, інфляційних втрат - 7,15 грн, 365 % річних - 252,20 грн; стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 2,66 грн, по 1,33 грн з кожного.

Постановою від 7 лютого 2022 року Волинський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасував рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 2 листопада 2021 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договорами позики та стягнення із неї судового збору та ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким відмовив в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики.

Постановою Верховного Суду від 15 червня 2022 року за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 постанову Волинського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року залишено без змін.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна вказати суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що сторони спірного правочину вчинили його з метою уникнення відповідальності ОСОБА_3 , який є чоловіком відповідачки ОСОБА_2 за договорами позики.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

В юридичній науці та судовій практиці договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору і така мета досягнута, називають фраудаторними правочинами.

Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам, може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 235/6483/20.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України), обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 522/23819/15-ц.

Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Цивільного процесуального кодексу в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 травня 2022 року у справі № 344/10730/16-ц.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання недійсним спірних договорів, ОСОБА_1 посилалась на те, що спірний правочин було укладено з метою уникнення цивільної відповідальності ОСОБА_4 за договорами позики.

Разом з тим сам по собі момент вчинення оспорюваного правочину (до ухвалення судового рішення про стягнення коштів на погашення сплачених боргів) як обставина, що дозволяє кваліфікувати правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору, не може свідчити про намір приховати майно від виконання судового рішення у майбутньому.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 524/5846/17.

Встановлено, що станом на час укладення договору купівлі-продажу від 08 травня 2019 року були відсутні обмеження щодо розпорядження квартирою, яка є предметом оспореного договору, а також не існувало рішень суду про стягнення боргу з відповідача ОСОБА_2 за договорами позики.

Судом першої інстанції надано оцінку доводам позивача про обізнаність ОСОБА_2 до укладення спірного договору про подання ОСОБА_1 заяви про забезпечення позову, якою передбачалося накласти арешт на квартиру, та прийняття рішення Третейського суду при товарні біржі «Західноукраїнська» про стягнення з її чоловіка коштів за договорами позики.

Так, рішенням Третейського суду при товарній біржі «Західноукраїнська» від 25 квітня 2019 року заборгованість за договорами позики на користь ОСОБА_1 стягнуто з ОСОБА_4 , а не ОСОБА_2 . Остання не була стороною справи, а відтак, у третейського суду був відсутній обов`язок повідомляти її про ухвалене рішення у справі № 08/1/19.

В матеріалах справи відсутні докази обізнаності про вказане рішення суду і ОСОБА_4 .

Виконавчий лист на примусове виконання рішення Третейського суду при товарній біржі «Західноукраїнська» від 25 квітня 2019 року виданий на підставі ухвали Рівненського апеляційного суду 4 липня 2019 року, тобто після укладення 8 травня 2019 року відповідачем ОСОБА_2 спірного договору купівлі-продажу.

Позов до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості подано ОСОБА_1 10 квітня 2019 року, заяву про забезпечення позову у справі - 26 квітня 2019 року.

Однак, ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/7165/19 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено, а позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 ухвалою від 22 травня 2019 року передано за підсудністю до Луцького міськрайонного суду.

Як ухвала про відмову в забезпеченні позову, так і ухвала про направлення справи за підсудністю постановлені судом без повідомлення та виклику сторін, в тому числі відповідача ОСОБА_2 , та після укладення спірного правочину. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про солідарне стягнення заборгованості за договорами позики відкрите суддею Луцького міськрайонного суду Волинської області 16 серпня 2019 року.

Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_2 знала про існування заборгованості ОСОБА_4 за договорами позики, та укладаючи спірний договір купівлі-продажу квартири сторони договору малипротиправний умисел на ухилення від сплати боргу ОСОБА_4 .

При цьому є юридично обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок, що зі змісту поняття фраудаторного правочину випливає, що правочин на шкоду кредитору вчиняється саме боржником в період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, а оскільки ОСОБА_2 не має грошових зобов`язань перед позивачем, тобто не є боржником, а тому вчинений нею спірний правочин не можна кваліфікувати як такий, що вчинений боржником на шкоду кредитору.

Так, згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Під час розгляду справи ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_8 не спростувалипрезумпцію спільності права власності подружжя на квартиру, яка є предметом оспореного договору купівлі-продажу.

Зважаючи на те, що вказана квартира є спільною сумісною власністю, висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_8 , відчуживши квартиру, що є спільною сумісною власністю її та її чоловіка, що є боржником за договорами позики, не могла діяти на шкоду кредитору, оскільки не має грошових зобов`язань перед позивачем, є помилковим.

Разом з тим, факт належності квартири на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_9 , за відсутності доведення належними та допустимими доказами існування протиправного умислу в діях сторін спірного правочину при його укладенні, не спростовує висновок суду першої інстанції про відсутність ознак «фраудаторності» оспореного договору.

Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції, дослідивши надані сторонами докази надав обґрунтовану оцінку доводами позивача щодо наявності ознак «фраудаторності» оспореного договору.

Так судом правильно зазначено, що нетривалий період користування квартирою за відсутності інших ознак фраудаторного правочину, сам по собі не свідчить про укладення відповідачем ОСОБА_2 правочину з метою уникнення відповідальності за невиконання зобов`язання ОСОБА_4 ..

Позивач не надала суду доказів, що сторони спірного правочину перебувають у родинних чи інших близьких стосунках.

ОСОБА_3 зареєстрував в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_2 , 8 травня 2019 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 251336834 від 6 квітня 2021 року.Тобто договір купівлі-продажу від 08 травня 2019 року фактично виконаний його сторонами, ОСОБА_3 набув право власності на квартиру.

Доводи апеляційної скарги такі висновки суду першої інстанції не спростовують.

Позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції не надано доказів на підтвердження того, що вартість квартири на момент укладення договору купівлі-продажу 08 травня 2019 року не відповідала ринковій.

Долучена до апеляційної скарги довідка про оціночну вартість об`єкта нерухомості квартири АДРЕСА_2 , датована 23 серпня 2022 року, відповідно до якої оціночна вартість об`єкта становить 913940,80 гривень, не була предметом дослідження суду першої інстанції, та не доводить, що вартість квартири на момент укладення договору купівлі-продажу 08 травня 2019 року не відповідала ринковій.

В пункті 7 оспореного договору зазначено що ринкова вартість відчужуваної квартири згідно зі звітом незалежної оцінки майна, виданим ТОВ «Гарант Фінексперт» становить 146424 грн, дата оцінки 8 травня 2019 року. Вказане позивачем не спростовано належними та допустими доказами.

Таким чином, вирішуючи спір щодо недійсності договору купівлі-продажу, суд першої інстанції, установивши, що станом на час відчуження були відсутні обмеження щодо розпорядження квартирою, яка є предметом оспореного договору, а також не існувало рішень суду про стягнення боргу з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договорами позики, а позивач не довела належними та допустимими доказами факту обізнаності відповідачів про існування боргу третьої особи - ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 , а відповідно і існування протиправного умислу в діях сторін спірного правочину при його укладенні, дійшов обґрунтованого висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом першої інстанції висновків, які були викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц., та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2022 року у справі № 638/19135/19.

Так, обґрунтовуючи вимоги у справі № 369/11268/16-ц банк вказував, що після видачі 02 листопада 2012 року виконавчого листа про стягнення з боржника коштів, останній 27 грудня 2012 року уклав договори дарування зі своїми дітьми щодо спірного майна. Залишаючи без змін оскаржувані судові рішення, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року вказувала, що боржник, відчужуючи належні йому на праві власності будинок і земельну ділянку своїм синам, був обізнаний про наявність вироку суду, що набрав законної сили, яким стягнуто, в тому числі, з нього на користь банку кошти, тому суди правильно вважали, що боржник міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання вказаного судового рішення.

У справі № 922/1903/18 суди встановили, що на час укладення оспореного договору №DNH1LON02888/1 від 01.08.2014 про заміну боржника у зобов`язані, ТОВ "Рекуперація свинцю" знаходилося в стані надкритичної неплатоспроможності, та дійшли висновків про те, що безоплатний характер вказаного договору свідчить про те, що внаслідок його укладення збільшилась поточна неплатоспроможність боржника та в співвідношенні із загальною сумою грошових зобов`язань боржника та збільшилась частка, в якій виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.05.2020 року залишено без змін рішення попередніх судових інстанцій та зазначено про те, що оспорювані правочини не відповідають критеріям розумності, не мають на меті добросовісне виконання зобов`язань, а фактично направлені на зменшення розміру активів боржника, а також висновки про те, що на час укладення договору про заміну боржника ТОВ "Рекуперація свинцю" вже не могло виконувати власні фінансові зобов`язання, а додаткове фінансове зобов`язання, отримане від третьої особи - ПАТ "Веста-Дніпро", суперечить вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання їх недійсними у відповідності до ч. 1 ст. 215, 234 ЦК України.

Отже, у справах на які посилається адвокат позивача, правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, не є подібними, відповідно, відсутні правові підстави стверджувати про неврахування висновків касаційного суду, викладених у постановах за результатом перегляду зазначених справ, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Враховуючи викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними є висновки суду першої інстанції по суті заявлених вимог. У мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду міститься обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні усправі докази надані сторонами, дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

За таких обставин підстав для скасування чи зміни рішення суду, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Грабовського Віталія Анатолійовича, який діє від імені ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 06 жовтня 2022 року.

Головуючий І. В. Вейтас

Судді С. В. Боймиструк

Н. М. Ковальчук