Справа №601/724/22

Провадження № 2/601/427/2022

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2022 року Кременецький районний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Клим Т.П.,

при секретарі судового засідання Коляді О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Кременецької окружної прокуратури Тернопільської області в інтересах держави в особі Кременецької районної державної адміністрації Тернопільської області (Кременецької районної військової адміністрації Тернопільської області) до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення,-

за участю:

представника позивача                 прокурора Петрука С.О.,

відповідачки                         ОСОБА_1 ,

представника відповідачки         адвоката Сідорової І.А.

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся керівник Кременецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Кременецької районної державної адміністрації Тернопільської області (Кременецької районної військової адміністрації Тернопільської області) до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення.

В обґрунтування позову зазначено, що наказом керівника апарату Кременецької райдержадміністрації Тернопільської області Федишеної С.І. від 11.02.2020 №6-К звільнено ОСОБА_2 17.02.2020 року з посади головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців апарату  Кременецької райдержадміністрації, у зв`язку із скороченням чисельності та штату державних службовців апарату районної державної адміністрації відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу». Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.07.2020 року у справі № 500/714/20 визнано протиправним звільнення ОСОБА_2 з посади головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Кременецької районної державної адміністрації, скасовано наказ керівника апарату Кременецької районної державної адміністрації №6-К від 11 лютого 2020 року Про звільнення ОСОБА_2 , поновлено ОСОБА_2 на посаді головного спеціаліста відділу організаційної роботи та ведення Державного реєстру виборців апарату Кременецької районної державної адміністрації.

Крім того, рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.04.2021 року у справі № 500/1214/21 стягнуто з Кременецької районної державної адміністрації  на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 лютого 2020 року по 21 липня 2020 року в розмірі 66 454,70 грн. На виконання вищевказаного рішення суду Кременецькою райдержадміністрацією Тернопільської області нараховано та виплачено ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 66 454,70 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор в інтересах держави в особі Кременецької районної державної адміністрації Тернопільської області (Кременецької районної військової адміністрації Тернопільської області) просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Кременецької районної державної адміністрації Тернопільської області (Кременецької районної військової адміністрації Тернопільської області) завдану внаслідок незаконного звільнення працівника шкоду на підставі пункту 8 статті 134 та статті 237 КЗпП України.

Ухвалою суду від 09.06.2022 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

05.07.2022 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що  матеріальна відповідальність державних службовців регулюється главою 3 Закону України «Про державну службу», який є спеціальним законом у даних правовідносинах. Відповідач, перебуваючи на посаді керівника апарату Кременецької РДА, здійснювала свої повноваження як державний службовець. Згідно до ст.80 Закону України «Про державну службу», матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави. Держава в особі суб`єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначених законом, до: 1) державного службовця, який заподіяв шкоду; 2) посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв`язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. У разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю. Статтею 82 Закону України «Про державну службу» визначено, що для відшкодування шкоди керівник державної служби вносить державному службовцю письмову пропозицію, в якій зазначаються розмір, порядок і строки відшкодування шкоди, а також обставини, що стали підставою для відшкодування. Державний службовець повинен дати відповідь на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди у письмовій формі. Пропозиція може бути внесена протягом трьох місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався чи мав дізнатися про обставини, що є підставою для пред`явлення вимоги, але не пізніше ніж через три роки з дня заподіяння шкоди. Державний службовець повинен дати відповідь на пропозицію про відшкодування шкоди в письмовій формі протягом двох тижнів з дня отримання пропозиції. У разі ненадання державним службовцем відповіді на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, відмови від відшкодування шкоди чи невідшкодування шкоди до зазначеного у пропозиції строку керівник державної служби може звернутися з позовом про таке відшкодування до суду. Таким чином, статтею 82 Закону України «Про державну службу» встановлено чіткий порядок відшкодування шкоди державним службовцем, що дає підстави для висновку, що спірні відносини не можуть регулюватися положеннями Кодексу законів про працю України. Також, відповідно до ч.4 ст.1191 ЦК України, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди). Отже, відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами, не може бути підставою для пред`явлення державою зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, пов`язаного із трудовими відносинами. Крім цього, суб`єктом призначення ОСОБА_1 , який відповідно до ч.2 ст.80 Закону України «Про державну службу» має право зворотної вимоги, є не Кременецька районна державна адміністрація Тернопільської області, а саме голова адміністрації. Також прокурором не наведено належних підстав для представництва держави в суді, тому позовну заяву слід залишити без розгляду.

03.08.2022 року від керівника Кременецької окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якому вказано, що позивач обґрунтовує свої вимоги як нормами Цивільного кодексу України, так і нормами Кодексу законів про працю України. Безпідставним є посилання відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин статей 80-82 Закону України «Про державну службу», у тому числі щодо відсутності умислу відповідачки на заподіяння шкоди та недотримання встановленої ст..82 вказаного Закону процедури відшкодування шкоди, заподіяної державним службовцем. Матеріальна відповідальність у повному обсязі шкоди на підставі п.8 ст.134 КЗпП України настає незалежно від форми вини. Вказане підтверджується і практикою Верховного Суду. Крім цього, оскільки відповідач на даний час звільнена з державної служби, то неможливо застосувати до спірних правовідносин вимоги Закону України «Про державну службу», у тому числі і щодо надіслання керівником державної служби письмової пропозиції про добровільне відшкодування шкоди. Прокурором у позовній заяві ґрунтовно викладено підстави звернення до суду за захистом інтересів держави, визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та обґрунтовано його бездіяльність.

03.08.2022 року від представника відповідача надійшли заперечення, в яких зазначено, що доводи позивача про звільнення відповідача з державної служби не заслуговують на увагу, оскільки розпорядженням голови Кременецької райдержадміністрації від 26.03.2021 року відповідача призначено на посаду начальника управління з гуманітарних питань, забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування, інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Кременецької райдержадміністрації в порядку переведення. Отже на час виплати Кременецькою райдержадміністрацією грошових коштів ОСОБА_2 на підставі судового рішення, відповідач продовжувала працювати у Кременецькій райдержадміністрації як державний службовець. Розпорядженням голови Кременецької райдержадміністрації від 24.09.2021 року відповідача звільнено 05.10.2021 року із займаної посади, але рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.02.2022 року у справі №500/7182/21, що набрало законної сили, відповідача поновлено на займаній посаді. Відтак відповідач і надалі перебуває у статусі державного службовця. Отже, перешкод до застосування процедури, вказаної у ст.82 Закону України «Про державну службу», не існувало. Доводи позивача про те, що право зворотної вимоги має Кременецька райдержадміністрація, а не голова Кременецької райдержадміністрації прямо суперечать нормам матеріального права – ч.2 ст.80 та ч.4 ст.82 Закону України «Про державну службу».

Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 03.08.2022 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 03.08.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Прокурор Петрук С.О. в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити позов.

Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та запереченні.

Представник відповідача заперечувала проти позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та запереченні. Крім цього вказала, що згідно до вимог Закону України «Про державну службу», у разі застосування зворотної вимоги (регресу), державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю. У разі спільного заподіяння шкоди кількома державними службовцями, кожен із них несе відповідальність у розмірі, пропорційному ступеню вини У даній справі вина відповідача у незаконному звільненні ОСОБА_2 не доведена, позивач у справі є неналежним, порядок відшкодування шкоди, встановлений ст.82 Закону України «Про державну службу» не дотримано. Відповідач, виносячи наказ про звільнення ОСОБА_2 , не мала умислу на незаконне звільнення цього працівника, а також рішення про його звільнення приймала не самостійно, а спільно із іншими працівниками апарату адміністрації. Наказ про звільнення ОСОБА_2 крім підпису відповідачки, містить також візи трьох інших працівників Кременецької РДА – начальника відділу кадрів і мобілізаційної роботи апарату Кременецької РДА Ніколаєвої Н., головного спеціаліста юрисконсульта Кременецької РДА Студенної І., головного спеціаліста відділу фінансово-господарського забезпечення апарату Грушицької І. За зміст документа, який візується кількома особами, такі особи відповідають згідно з компетенцією. Крім цього, у рішенні Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.07.2020 року не встановлено вини саме ОСОБА_1 у видачі скасованого наказу, а лише визнано протиправним звільнення ОСОБА_2 .

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що розпорядженням голови Кременецької райдержадміністрації Тернопільської області від 25.12.2014 року призначено ОСОБА_1 на посаду керівника апарату Кременецької районної державної адміністрації, з 05.01.2015 року.

Розпорядженням голови Кременецької райдержадміністрації Тернопільської області від 01.07.2015 року призначено ОСОБА_2 на посаду головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Кременецької районної державної адміністрації з 02.07.2015 року.

Наказом керівника апарату Кременецької райдержадміністрації Тернопільської області Федишеної С.І. від 11.02.2020 №6-К звільнено 17.02.2020 року ОСОБА_2 - головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців апарату  райдержадміністрації у зв`язку зі скороченням чисельності та штату державних службовців апарату районної державної адміністрації (п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу»).

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.07.2020 року у справі № 500/714/20 визнано протиправним звільнення ОСОБА_2 з посади головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Кременецької районної державної адміністрації, скасовано наказ керівника апарату Кременецької районної державної адміністрації №6-К від 11 лютого 2020 року «Про звільнення ОСОБА_2 », поновлено ОСОБА_2 на посаді головного спеціаліста відділу організаційної роботи та ведення Державного реєстру виборців апарату Кременецької районної державної адміністрації. У вказаному рішення зазначено, що позивачка немає інших членів сім`ї з самостійним заробітком, оскільки вона є одинокою, що підтверджується довідкою відділу державної реєстрації Кременецької міської ради про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №216/08-11 від 12.03.2020. Проте, відповідачем даний факт при визначенні переважного права на залишення на роботі взято до уваги не було.

Наказом керівника апарату Кременецької райдержадміністрації Тернопільської області Федишеної С.І. від 31.07.2020 року, на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.07.2020 року у справі № 500/714/20, скасовано наказ від 11.02.2020 року №6 «Про звільнення ОСОБА_2 », поновлено ОСОБА_2 з 03.08.2020 року на посаді головного спеціаліста відділу організаційної роботи та ведення Державного реєстру виборців апарату Кременецької районної державної адміністрації.

Розпорядженням голови Кременецької райдержадміністрації Тернопільської області від 24.03.2021 року звільнено 25.03.2021 року ОСОБА_1 з посади керівника апарату Кременецької районної державної адміністрації в порядку переведення на посаду начальника управління з гуманітарних питань, забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування, інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Кременецької районної державної адміністрації.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.04.2021 року у справі № 500/1214/21 стягнуто з Кременецької районної державної адміністрації  на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 лютого 2020 року по 21 липня 2020 року в розмірі 66 454,70 грн.

Згідно до довідки Кременецької районної військової адміністрації від 13.04.2022 року №03-28/2, на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.04.2021 року у справі № 500/1214/21 Кременецькою райдержадміністрацією в травні 2021 року було виплачено ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 66 454,70 грн., а саме: готівка – 53496,03 грн., утримано прибуткового податку – 11961,85 грн., утримано військового збору – 996,82 грн. Вказане також підтверджується відомістю виплати від 31.05.2021 року, реєстром перерахувань за травень 2021 року та платіжними дорученнями №331, 333, 334, 365, 366, 367.

Таким чином, на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.04.2021 року у справі № 500/1214/21 з рахунку Кременецької райдержадміністрації виплачено 66 454,70 грн.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

У статті 237 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 33 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому немає необхідності встановлювати їх знову.

Зважаючи на те, що ОСОБА_2 було звільнено з роботи з порушенням закону наказом керівника апарату Кременецької райдержадміністрації Тернопільської області Федишеної С.І. від 11.02.2020 №6-К, суд приходить до висновку про те, що відповідач як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Аргументи відповідача, що матеріальна відповідальність державних службовців регулюється Законом України «Про державну службу», який є спеціальним законом у даних правовідносинах та статтею 82 вказаного Закону встановлено чіткий порядок відшкодування шкоди державним службовцем, тому спірні відносини не можуть регулюватися положеннями Кодексу законів про працю України суд вважає неспроможними з наступних підстав.

Згідно до ст.3 Закону України «Про державну службу», цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Дія цього Закону поширюється на державних службовців, в тому числі, місцевих державних адміністрацій.

Статтею 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Фактично стаття 82 Закону України «Про державну службу» регулює досудовий порядок вирішення спору з відшкодування завданої шкоди. Згідно до ст.124 Конституції України, законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору. Статтею 16 ЦПК України визначено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову. Враховуючи те, що до суду із даним позовом звернувся прокурор в інтересах держави в особі Кременецької районної державної адміністрації Тернопільської області (Кременецької районної військової адміністрації Тернопільської області), то ним не могло бути дотримано положення статті 82 Закону України «Про державну службу».

Крім цього, положення Закону України «Про державну службу» в частині матеріальної відповідальності державних службовців (статті 81-81) фактично не суперечать положенням статей 134, 237 Кодексу законів про працю України.

Також відповідач посилається на ч.4 ст.1191 ЦК України, та вказує, що відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами, не може бути підставою для пред`явлення державою зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, пов`язаного із трудовими відносинами.

Однак ч.1 ст. 9 Цивільного кодексу України передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Статтями 3, 4 Кодексу законів про працю України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Таким чином, в даному випадку застосуванню підлягають в першу чергу норми Кодексу законів про працю України, а норми Цивільного кодексу України підлягають застосуванню лише у випадку, якщо правовідносини не врегульовані Кодексом законів про працю України. Тому в цій частині доводи відповідача є необґрунтованими.

Аргументи відповідача про те, що рішення про звільнення ОСОБА_2 відповідач приймала не самостійно, а спільно із іншими працівниками апарату адміністрації та за зміст документа, який візується кількома особами, такі особи відповідають згідно з компетенцією, не заслуговують на увагу, оскільки обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Щодо посилання відповідача на недоведеність прокурором належних підстав для представництва держави в суді.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» . Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до абзацу першого, другого частини третьої статті 23 зазначеного Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

З наведених норм убачається, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.

За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (§ 35, рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02).

У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).

У судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має.

Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень.

Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

Згідно із частиною третьою, четвертою статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

В позовній заяві прокурор вказав, що недодержання законодавства про оплату праці органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями державної та комунальної форми власності, а також їх службовими особами безпосередньо зачіпає інтереси держави, оскільки кошти на відшкодування шкоди сплачуються з державного чи місцевого бюджетів. Водночас, незважаючи на те, що виконання рішення у справі №500/1214/21 здійснено за рахунок бюджетних коштів, Кременецькою райдержадміністрацією дотепер не вжито жодних заходів до стягнення з ОСОБА_1 коштів, сплачених незаконно звільненій ОСОБА_2 , що свідчить про невиконання ним своїх повноважень із захисту інтересів держави в суді та стало підставою для їх представництва прокурором.

На підтвердження зазначених обставин прокурор, серед іншого, надав лист від голови Кременецької райдержадміністрації Тернопільської області від 24.01.2022 року, в якому було повідомлено про факти виплати ОСОБА_2 як незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про відсутність можливості самостійно звернутися до суду із позовною заявою про стягнення шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення, з підстав відсутності бюджетних асигнувань на січень 2022 року для сплати судового збору, та зазначено про прохання звернутися з таким позовом прокурору в інтересах держави.

Судом встановлено, що Кременецькій райдержадміністрації Тернопільської області було відомо про можливе порушення інтересів держави, проте остання протягом розумного строку не вжила будь-яких заходів для усунення порушень, не звернулася до суду з позовом в інтересах держави, тому суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для залишення позову без розгляду, оскільки керівник Кременецької окружної прокуратури, звертаючись до суду із позовом, дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, у зв`язку із чим наявні підстави для представництва останнім інтересів держави в суді.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Статтею 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно до матеріалів справи, прокурором було сплачено за подання позовної заяви судовий збір в розмірі 2481,00 грн.

З урахуванням повного задоволення позовних вимог, з відповідача на користь Тернопільської обласної прокуратури підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2481,00 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

постановив:

Позов керівника Кременецької окружної прокуратури Тернопільської області в інтересах держави в особі Кременецької районної державної адміністрації Тернопільської області (Кременецької районної військової адміністрації Тернопільської області) до ОСОБА_1  про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Кременецької районної державної адміністрації Тернопільської області (Кременецької районної військової адміністрації Тернопільської області) завдану внаслідок незаконного звільнення працівника шкоду в розмірі 66454 (шістдесят шість тисяч чотириста п`ятдесят чотири) грн. 70 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Тернопільської обласної прокуратури (м. Тернопіль, вул. Листопадова, 4, р/р UA498201720343190002000004091 в ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910098, МФО 820172) сплачений судовий збір в розмірі 2481,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Учасники справи:

Позивач:  Керівник Кременецької окружної прокуратури Тернопільської області, місцезнаходження: вул. Словацького, 6-а, м. Кременець Тернопільська область.

Особа, в інтересах якої звернувся прокурор до суду: Кременецька районна державна адміністрація Тернопільської області (Кременецька районна військова адміністрація Тернопільської області), місцезнаходження: Тернопільська область, м. Кременець, вул. Шевченка, 56, ЄДРПОУ 14042930.

Відповідач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повний текст рішення виготовлено та підписано 05 жовтня 2022 року.

Головуючий: