Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 752/7501/18

провадження № 61-19066св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 74 400 дол. США.

Позовна заява мотивована тим, що 15 червня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, за умовами якого позивач передав у позику грошові кошти у розмірі 60 000 дол. США зі строком повернення до 15 жовтня 2010 року. У подальшому сторони продовжили термін виконання зобов`язань за договором позики до 30 травня 2016 року.

Проте ні у строк до 30 травня 2016 року, ні станом на час звернення до суду з позовом, ОСОБА_3 грошові кошти не повернув.

Позивач зазначав, що на момент укладення договору позики ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, договір позики укладено й грошові кошти використано ОСОБА_3 в інтересах сім`ї, а тому згідно із положенням частини четвертої статті 65 СК України ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відповідають за невиконання зобов`язання у солідарному порядку.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 60 000 дол. США та три проценти річних за 8 років прострочення сплати у розмірі 14 400 дол. США, що разом складає 74 400 дол. США.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 липня 2018 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, позов задоволено.

Стягнено солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 74 400 дол. США.

Здійснено розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір позики від 15 червня 2010 року укладено в інтересах сім`ї за час перебування сторін у шлюбі. ОСОБА_2 була обізнана про укладення такого договору, кошти використані в інтересах сім`ї для розвитку сімейного бізнесу, а тому виконання зобов`язання щодо повернення грошових коштів повинно здійснюватися подружжям у солідарному порядку (частина четверта статті 65 СК України).

Постановою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 липня 2018 року скасовано, прийнято нове рішення, яким стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 74 400 дол. США в межах вартості спадкового майна. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 810 грн.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що отримані ОСОБА_3 кошти використані не в інтересах сім`ї, а тому борг підлягає стягненню лише із позичальника, тобто ОСОБА_3

ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_3 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому враховуючи положення статті 1282 ЦК України, з ОСОБА_2 підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 74 400 дол. США, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у листопаді 2021 року, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Голосіївського районного суду міста Києва. Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року до закінчення касаційного провадження.

16 лютого 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 вересня 2022 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Стрільчук В. А.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 607/98/17.

Крім того, заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції не повно з`ясував обставини справи, зокрема, не встановив коло спадкоємців, строки пред`явлення вимоги кредитора, обсяг спадкового майна.

Відзив на касаційну скаргу

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, а тому має бути залишене без змін, а касаційна скарга без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 15 червня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 отримав у позику грошові кошти у розмірі 60 000 дол. США з терміном повернення до 15 жовтня 2010 року, що підтверджується розпискою (т. 1 а. с. 5).

Сторони договору позики погодили, що кінцевим терміном повернення позики є 30 травня 2016 року, що підтверджується додатковою розпискою ОСОБА_3 від 30 квітня 2016 року (т. 1 а. с. 6).

У встановлений строк ОСОБА_3 свого зобов`язання не виконав, грошових коштів не повернув.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (т. 2 а. с. 106).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

За звичаєм ділового обороту, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Розглядаючи такий позов, суд з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Верховний Суд виклав у постанові від 16 серпня 2021 року у справі № 640/14934/19 (провадження № 61-18933св20).

Враховуючи викладене, розписка від 15 червня 2010 року підтверджує факт укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору позики та отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_1 грошових коштів із зобов`язанням повернути їх в обумовлені договором строки.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.

За таких обставин суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.

Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постановах від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16 (провадження № 61-26089св18), від 08 квітня 2020 року у справі № 361/7130/15-ц (провадження № 61-1843св20), від 21 липня 2021 року у справі № 361/5840/19 (провадження № 61-259св21), від 16 лютого 2022 року у справі № 520/6471/17 (провадження № 61-16118св20).

За своєю природою принцип змагальності судового процесу засновується на розподілі процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - на відповідача.

Таким чином, апеляційний суд, встановивши відсутність відомостей про те, що отримані в борг кошти за розпискою від 15 червня 2010 року були витрачені саме в інтересах сім`ї, а тому в цій частині апеляційний суд зробив висновок про те, що підстави для задоволення позовних вимог про солідарне стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_2 відсутні.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Основною метою універсального правонаступництва є збереження стабільності цивільного обороту за допомогою забезпечення заміни третіми особами тієї особи, яка вибула зі складу учасників цивільного обороту.

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

За змістом частин першої, третьої, п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Законодавством визначено, що у подібних випадках не відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов`язки первісного боржника на нового боржника.

Право на захист є складовою будь-якого суб`єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 1282 ЦК України вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

Наведене дає підстави для висновку, що норми цивільного законодавства передбачають право кредитора на вимогу до спадкоємців.

У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.

Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.

Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Таким чином, правовідносини, що виникли між позикодавцем і позичальником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між позикодавцем та спадкоємцями позичальника і вирішуються у порядку, передбаченому положеннями статті 1282 ЦК України.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто вже після скасування Верховним Судом постановою від 07 жовтня 2020 року постанови Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року з передачею справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

07 грудня 2020 року позивач подав до суду письмове клопотання про залучення до участі у справі в якості правонаступника ОСОБА_3 його дружини ОСОБА_2 (т. 2 а. с. 93).

Ухвала про заміну відповідача правонаступником в матеріалах справи відсутня, в постанові апеляційного суду також не зазначено про вчинення таких процесуальних дій відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України.

В описовій частині оскаржуваної постанови апеляційного суду ОСОБА_3 зазначений в числі відповідачів, хоча відповідно до статті 46 ЦПК України він як померла особа втратив цивільну процесуальну правоздатність.

Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 31 серпня 2021 року спадкова справа після смерті ОСОБА_3 (зазначена дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не заводилася (т. 2 а. с. 164). Неправильно дату смерті відповідача вказано також у запиті апеляційного суду (т. 2 а. с. 157).

В судовому засіданні в апеляційному суді ОСОБА_2 підтвердила, що на момент смерті ОСОБА_3 вона проживала разом із спадкодавцем за зареєстрованою адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, у цьому ж судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 вказала, що спадщину після смерті ОСОБА_3 не приймала, із заявою про прийняття спадщини не зверталася, що підтверджується протоколом судового засідання (т. 2 а. с. 176).

Згідно із відомостями КП «Деснянське» Чернігівської міської ради від 17 вересня 2021 року ОСОБА_2 постійно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 01 серпня 1995 року. Разом з тим, крім ОСОБА_2 у цій квартирі зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т. 2 а. с. 174).

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-81, 83, 84, 175, 178, 228, 264 ЦПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм правової оцінки, а також оцінки всіх доказів. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не встановив коло спадкоємців відповідача є обґрунтованими, що свідчить про необхідність направлення цієї цивільної справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового апеляційного розгляду для правильного вирішення справи необхідно отримати актуальні відомості зі Спадкового реєстру про те, чи заводилася спадкова справа після смерті ОСОБА_2 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у передбаченому статтею 55 ЦПК України порядку вирішити питання правонаступництва, за наслідками чого розглянути справу відповідно до статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази і при цьому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень позбавлений можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. А. Стрільчук