Справа № 372/992/22

Провадження № 2-921/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2022 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Сташків Т.Г.,

при секретарі Буртовій О.Є.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Саченко Л.В. ,

представника відповідача Лісової В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обухівського водопровідно-каналізаційного підприємства про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації та відшкодування моральної шкоди, компенсації та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

22.04.2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Обухівського водопровідно-каналізаційного підприємства (далі - відповідач, Обухівське ВКП), в якому просить: визнати незаконним та скасувати наказ Обухівського ВКП від 01.04.2022 року № 60 про звільнення ОСОБА_1 з роботи за угодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); поновити позивача на посаді заступника директора з комерційних, юридичних питань та економічної безпеки Обухівського ВКП з 01.04.2022 року; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 25 966 грн. 99 коп. з обов`язковими платежами; стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 12 794 грн. 46 коп.; стягнути з відповідача на користь позивача 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди; рішення суду в частині поновлення позивача на роботі відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) допустити до негайного виконання; рішення суду в частині присудження позивачу виплати заробітної плати за один місяць в сумі 25 966 грн. 99 коп. з обов`язковими платежами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК України допустити до негайного виконання; судові витрати стягнути з відповідача на користь держави.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що з 11.05.2017 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем. Так, згідно з наказом від 11.05.2017 року № 52 позивач був прийнятий на посаду заступника директора з комерційних, юридичних питань та економічної безпеки Обухівського ВКП.

01.04.2022 року наказом Обухівського ВКП № 60 позивач був звільнений з роботи за угодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Підставою прийняття вказаного наказу відповідач зазначив особисту заяву позивача від 30.03.2022 року, що не відповідає обставинам звільнення позивача, домовленості (угоді), визначеній між сторонами.

Так, 26.02.2022 року в умовах активних бойових дій, які відбувались у Київській області, позивач прийняв рішення вивезти свою сім`ю у безпечне місце, про що у телефонному режимі повідомив директора Обухівського ВКП Гаврилюка В.М., на що отримав згоду. З огляду на зазначене, позивач вивіз свою родину у с. Поляна Свалявського району Закарпатської області, після чого мав намір повернутись та приступити до виконання своїх посадових обов`язків, проте під час руху автомобіль позивача зазнав механічних пошкоджень, а рух потягу до м. Києва та м. Обухова був обмежений. Відтак, позивач зателефонував директору Обухівського ВКП з проханням направити за ним службовий транспорт, в чому позивачу було відмовлено.

09.03.2022 року позивач у телефонному режимі узгодив з директором Обухівського ВКП, що на період його відсутності з 01.03.2022 року по 31.03.2022 року він подасть заяву про надання чергової відпустки, копію якої у паперовому вигляді директор Обухівського ВКП отримав 10.03.2022 року, про що підтвердив у телефонному режимі.

25.03.2022 року позивач прибув у м. Обухів, про що повідомив директора Обухівського ВКП, а 28.03.2022 року - вийшов на роботу. Цього ж дня директор Обухівського ВКП повідомив позивача, що його заяву про надання відпустки задоволено не було та запропонував подати заяву про звільнення.

29.03.2022 року позивач надав письмове пояснення щодо причин його відсутності на робочому місці та повідомив директора Обухівського ВКП, що не має наміру звільнятись та про бажання працювати на своїй посаді.

30.03.2022 року на засіданні комісії позивачу було оголошено акт, складений працівниками, щодо порушень позивачем трудової дисципліни та вимогою про звільнення, проте цей акт для ознайомлення позивачу не надано. Позивач повідомив, що не має наміру звільнятись, оскільки був відсутній на роботі з поважних причин - у зв`язку з веденням воєнних дій та пов`язаних з цим обставин, що викликало обурення з боку членів комісії.

За таких обставин сторони дійшли згоди про подання позивачем заяви про звільнення з 01.04.2022 року за згодою сторін та виплату відповідачем позивачу компенсації за невикористану відпустку та двох місячних окладів позивача, що підтверджується резолюцією та підписом директора Обухівського ВКП на заяві позивача про звільнення. Проте, відповідач не виплатив зазначені суми позивачу.

При ознайомленні з наказом Обухівського ВКП від 01.04.2022 року № 60 про звільнення позивач указав, що не погоджується з наказом, оскільки відповідачем не виконана умова щодо виплати позивачу двох посадових окладів, у зв`язку з чим позивач вважає наказ про його звільнення незаконним.

Посилаючись на вказані обставини, на підставі ч. 1 ст. 36, ст. 83, ч. 1 ст. 235, ст. 237-1 КЗпП України, ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 27.04.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Обухівського ВКП про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації та відшкодування моральної шкоди, залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 06.05.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Обухівського ВКП про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації та відшкодування моральної шкоди та призначено у справі підготовче судове засідання на 01.06.2022 року.

25.05.2022 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Відзив обґрунтований тим, що факт механічних пошкоджень автомобіля позивача під час його повернення до м. Обухова позивачем не доведено; рух по залізничним коліям здійснювався протягом всього періоду воєнного стану; позивачем через застосунок Viber співробітнику відповідача було надіслано заяву про надання відпустки за раніше відпрацьований час, а не чергової відпустки, проте на відпустку, зазначену у заяві, позивач не мав права відповідно до вимог ст. 107 КЗпП України; позивач також не скористався правом подати заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати. Комісією, яка була створена наказом відповідача «Про створення комісії по обліку явок на роботу на період запровадження воєнного стану» від 28.02.2022 року № 46, зроблено висновок, що позивач не з`являвся на роботі з 25.02.2022 року по 25.03.2022 року без поважних причин, внаслідок чого не було збережено заробітну плату позивача за цей період, оскільки згідно з наказом відповідача «Про організацію та оплату праці в період воєнного стану з 24.02.2022 року» від 25.02.2022 року № 29-В за час відсутності працівників на робочих місцях нарахування заробітної плати таким працівникам не проводиться. Волевиявлення позивача щодо звільнення з роботи за угодою сторін підтверджується його заявою, жодного психологічного тиску на позивача відповідач не здійснював, що підтверджується терміном написання заяви та обумовленим строком на звільнення; позивач не заявляв про відкликання (анулювання) попередньої домовленості сторін щодо припинення трудового договору за угодою сторін; під час ознайомлення з наказом позивач також не відкликав заяву про звільнення. Крім того, на момент звільнення позивача норма абзацу 6 п. 2 Порядку № 100 не існувала та була введена в дію шляхом внесення змін до Порядку № 100 постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 26.04.2022 року № 486. Крім зазначеного, розрахунок компенсації позивачу за невикористані дні відпустки відповідачем здійснено з додержанням вимог п. 2 Порядку № 100. Також позивачем не доведено завдання йому діями відповідача моральної шкоди.

01.06.2022 року позивач подав до суду уточнюючу позовну заяву, у якій зазначив, що в наказі про його звільнення було відсутнє виконання обов`язку відповідача виплатити позивачу два мінімальних оклади, що було умовою написання ним заяви про звільнення за угодою сторін, тому позивач під час ознайомлення з цим наказом зазначив про свою незгоду з ним через невиконання вказаної умови. Відповідачем не було проведено оплату за два робочих дні - 24 та 25 лютого 2022 року, коли позивач був на робочому місці; компенсації за невикористану відпустку, нараховані відповідачем, не відповідають сумам нарахувань із заробітної плати за відповідні періоди. З урахуванням уточнених вимог позивач просить: визнати незаконним та скасувати наказ Обухівського ВКП від 01.04.2022 року № 60 про звільнення ОСОБА_1 з роботи за угодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України; поновити позивача на посаді заступника директора з комерційних, юридичних питань та економічної безпеки Обухівського ВКП з 01.04.2022 року; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 60 732 грн. 32 коп. з обов`язковими платежами; стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 13 255 грн. 71 коп.; стягнути з відповідача на користь позивача 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди; рішення суду в частині поновлення позивача на роботі відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України допустити до негайного виконання; рішення суду в частині присудження позивачу виплати заробітної плати за один місяць в сумі 60 732 грн. 32 коп. з обов`язковими платежами з урахуванням обов`язкових платежів відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК України допустити до негайного виконання; судові витрати та витрати на правову допомогу стягнути з відповідача на користь позивача.

09.06.2022 року до суду надійшов відзив відповідача на уточнюючу позовну заяву, у якому зазначено, що під час ознайомлення позивачем з наказом про звільнення за угодою сторін ним не було зроблено жодних зауважень щодо факту звільнення, а питання виникло лише щодо невиплати двох посадових окладів під час звільнення. Позивач з 01.04.2022 року (дати звільнення) до 22.04.2022 року не звертався до відповідача із заявами, листами, запереченнями щодо поновлення на роботі, що також свідчить про досягнення спільного волевиявлення сторонами щодо звільнення позивача з 01.04.2022 року. Крім того, звільнення позивача за угодою сторін не є вимушеним прогулом, за який працівникові виплачується середній заробіток. Також відповідач надав розрахунок спірних виплат із зазначенням, що у зв`язку з виявленою технічною помилкою 02.06.2022 року позивачу було доплачено 503 грн. 07 коп. за один робочий день - 24.02.2022 року. З огляду на зазначене, відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 23.06.2022 року витребувано у Обухівської міськрайонної філії Київського обласного центру зайнятості інформацію про те, чи перебуває ОСОБА_1 в центрі зайнятості на обліку; чи має статус безробітного; чи отримує допомогу по безробіттю, якщо так, то з якого часу.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 23.06.2022 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Обухівського ВКП про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації та відшкодування моральної шкоди та призначено цивільну справу за вказаним позовом до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити з підстав, викладених в уточнюючій позовній заяві, та на підставі наявних у справі доказів.

Представники відповідача у судовому засіданні просили у задоволенні позову відмовити в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на уточнюючу позовну заяву.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 11.05.2017 року перебував у трудових відносинах з Обухівським ВКП.

Згідно з наказом Обухівського ВКП від 11.05.2017 року № 52 ОСОБА_1 був прийнятий на посаду заступника директора з комерційних, юридичних питань та економічної безпеки.

01.04.2022 року наказом Обухівського ВКП № 60 позивач звільнений з роботи за угодою сторін згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Підставою прийняття наказу про звільнення від 01.04.2022 року № 60 є заява ОСОБА_1 від 30.03.2022 року.

При ознайомленні з наказом Обухівського ВКП від 01.04.2022 року № 60 про звільнення ОСОБА_1 зазначив, що «з наказом ознайомлений та не погоджуюсь, оскільки в моїй заяві на звільнення умовою для звільнення за згодою сторін було передбачено виплату мені двох посадових окладів, ця умова не виконана, тому я вважаю, що відсутня згода сторін».

За положеннями ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення. Отже, чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Отже, анулювання домовленості про звільнення за згодою сторін може мати місце лише при взаємній згоді на це роботодавця і працівника.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 26.10.2016 року у справі № 6-1269цс16, у постановах Верховного Суду від 01.10.2018 року у справі № 306/1425/17, від 27.05.2020 року у справі № 404/6236/19, від 09.02.2022 року у справі № 216/1947/20-ц.

З матеріалів справи вбачається, що пропозиція (ініціатива) позивача щодо звільнення його з роботи за угодою сторін за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України викладена у письмовій формі (заяві), в якій вказані прохання звільнити його за угодою сторін і конкретна дата звільнення. При цьому позивач не заявляв про відкликання (анулювання) цієї заяви.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що погоджувався на звільнення з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України за умови виплати йому відповідачем двох посадових окладів.

Разом з тим, такої виплати чинним на час звільнення позивача законодавством не передбачено.

Крім того, законодавством не лише не передбачено обов`язкового укладення угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України в письмовій формі, а й відсутнє поняття укладення такої угоди під умовою, зокрема, коли сторони угоди ставлять виникнення або припинення прав і обов`язків у залежність від якоїсь обставини, яка може наступити або не наступити в майбутньому.

Отже, з огляду на те, що позивачем було подано відповідачу заяву від 30.03.2022 року про звільнення його з роботи за угодою сторін за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України із зазначенням конкретної дати звільнення, внаслідок чого відповідачем було видано наказ від 01.04.2022 року № 60 про звільнення позивача з роботи за угодою сторін згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України за раніше домовленою датою звільнення, тобто існували домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою та волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення, при цьому позивач не заявляв про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін, суд дійшов висновку, що звільнення позивача відбулось з додержанням норм КЗпП України, отже позовна вимога про визнання незаконним наказу про звільнення є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Вимоги позивача про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, а тому задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану відпустку в розмірі 13 255 грн. 71 коп., то суд погоджується з розрахунком компенсації позивачу за невикористані дні відпустки, який надано відповідачем, оскільки розрахунок здійснено з додержанням вимог п. 2 Порядку № 100 в редакції, чинній на час звільнення позивача, згідно з якого обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Так, станом на 01.04.2022 року відповідачем нараховано та виплачено позивачу компенсацію за невикористані дні відпустки (без утримання обов`язкових платежів (податків)) в розмірі 78 449 грн. 40 коп., а також у зв`язку з виявленою технічною помилкою 02.06.2022 року позивачу було доплачено 503 грн. 07 коп. за один робочий день - 24.02.2022 року, а всього - 78 952 грн. 47 коп.

За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що відповідачем доведено та підтверджується матеріалами справи, що звільнення позивача та виплата йому компенсації за невикористані дні відпустки відбулись з додержанням вимог чинного на час звільнення закону, тому в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати на професійну правничу допомогу несе позивач відповідно до ч. 1 ст. 137, ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), ст.ст. 259, 263-265, 268, 272, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Обухівського водопровідно-каналізаційного підприємства про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.Г. Сташків