ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 172/236/19

провадження № 51-6117км21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Єремейчука С. В.,

суддів Бородія В. М., Мазура М. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Мішиної О. О.,

прокурора Матолич М. Р.,

захисника Ремез К. І. (у режимі відеоконференції),

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Орла В. Ю. на вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2021 року щодо

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та зареєстрованого в АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 9, 10 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 153 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено до покарання у виді позбавлення волі за ч. 3 ст. 153 КК на строк 15 років; за пунктами 9, 10 ч. 2 ст. 115 КК - до довічного позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 вирішено обчислювати з моменту його затримання - з 27 жовтня 2018 року.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на її користь моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн, матеріальну шкоду - 12 400 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 05 лютого 2018 року близько 07:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, проходячи повз території домоволодіння АДРЕСА_1 , побачив раніше йому не знайому ОСОБА_3 , з якою у нього виник словесний конфлікт, під час якого ОСОБА_1 , зайшовши у двір, наніс їй один удар кулаком в обличчя, від чого вона впала і втратила свідомість. Коли ОСОБА_3 прийшла до тями та стала чинити опір, у ОСОБА_1 виник умисел на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_3 , внаслідок чого наніс чисельні удари руками в область обличчя та тулубу потерпілої, а потім схопив пальцями обох рук за її шию та із застосуванням фізичної сили утримував її до моменту втрати свідомості, що потягло за собою чисельні тілесні ушкодження, в тому числі ушкодження шиї, які призвели до розвитку асфіксії. В цей момент із іншої кімнати вийшла ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 , побоюючись, що вона стала свідком вбивства і може про це розповісти іншим, вдарив ногою в голову, від якого остання впала на підлогу, потім він схопив дерев`яний табурет, яким наніс не менше 8 ударів по голові та тулубу ОСОБА_4 , від чого табурет зламався. Від отриманих тілесних ушкоджень потерпіла ОСОБА_4 померла на місці скоєння злочину. Після цього, ОСОБА_1 перетягнув ОСОБА_3 , яка не подавала ознак життя, до спальної кімнати, поклав її на ліжко, та з використанням її безпорадного стану, ігноруючи загальноприйняті норми моралі та поведінки у суспільстві, нехтуючи правом особи на статеву свободу та статеву недоторканість, діючи умисно стягнув з ОСОБА_3 одяг і нижню білизну та умисно задовольнив статеву пристрасть неприродним способом шляхом аногенітального контакту з потерпілою. Сукупність дій ОСОБА_1 потягло за собою смерть ОСОБА_3 на місці вчинення злочину.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 12 листопада 2021 року вирок місцевого суду залишив без змін, а апеляційну скаргу захисника Орла В. Ю - без задоволення.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник Орел В. Ю., не погоджуючись із судовими рішеннями щодо ОСОБА_1 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своєї позиції вказує, що місцевий суд в основу обвинувального вироку поклав недопустимі докази, зокрема:

- протокол огляду місця події від 06 лютого 2018 року (далі - протокол ОМП), оскільки слідчу дію проведено без згоди власника, та відсутні додатки до нього;

- протокол огляду трупа від 06 лютого 2018 року, оскільки відсутні додатки (фототаблиця) до нього.

- протокол слідчого експерименту від 28 жовтня 2018 року за участю ОСОБА_1 , оскільки ця слідча дія проводилась з метою перевірки свідчень, отриманих в результаті застосування до нього психологічного та фізичного тиску;

- акт судово-медичного дослідження від 14 лютого 2018 року № 116 та похідні від нього докази (висновки експертиз від 22 лютого 2018 року № 45, від 17 квітня 2018 року № 8-276, від 25 січня 2019 року №8-43, від 03 липня 2020 року № 579), оскільки цей акт не було відкрито стороні захисту в порядку ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Стверджує, що обвинувачення, визнане судом доведеним, ґрунтується виключно на показаннях ОСОБА_1 , наданих ним під час допиту 27 жовтня 2018 року та слідчого експерименту 28 жовтня 2018 року, які він надав в результаті застосування до нього недозволених методів ведення слідства.

Заперечує встановлений факт перебування ОСОБА_1 у день та час скоєння злочинів, а також факт перебування у стані алкогольного сп`яніння, адже підтверджуючих документів в матеріалах провадження немає.

Зазначає, що апеляційний суд обґрунтував ухвалу доказами, які не були належним чином досліджені та оцінені, при цьому частково задовольнив клопотання захисника про повторне їх дослідження.

Додає, що перебування апеляційного суду протягом короткого часу в нарадчій кімнаті не дало можливості суду повно і всебічно надати оцінку дослідженим доказам, та ухвалити об`єктивне судове рішення.

На думку захисника, апеляційний суд не усунув указаних порушень, які касатор вважає істотними, не спростував усіх доводів, викладених в апеляційній скарзі, тому ухвала цього суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

На касаційну скаргу сторони захисту заперечень не надходило.

У судовому засіданні захисник Ремез К. І. підтримала доводи, викладені в касаційній скарзі захисника Орла В. Ю., та просила її задовольнити.

Прокурор Матолич М. Р. просила судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення у частині неповноти судового розгляду, а також достовірність фактичних обставин кримінального провадження.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги захисника, він не погоджується з наданою судами оцінкою доказам та заперечує правильність установлених фактичних обставин кримінального провадження, що на підставі статей 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Захисник у касаційній скарзі, аналогічній за своїм змістом апеляційній скарзі, крім іншого, порушує питання про перегляд судових рішень у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 84 КПК визначено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

За кримінальним процесуальним законом, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, визначених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону під час розгляду справи щодо ОСОБА_1 дотримано.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 153, пунктами 9, 10 ч. 2 ст. 115 КК кваліфіковані правильно.

Так, в основу обвинувального вироку місцевий суд обґрунтовано поклав показання потерпілої ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (які були понятими під час проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 28 жовтня 2018 року), дані протоколу огляду місця події, протоколу слідчого експерименту, а також висновки експертиз.

Показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 місцевий суд обґрунтовано не прийняв до уваги, мотувавши таке рішення тим, що ці особи є або близькими родичами обвинуваченого або перебувають в дружніх відносинах з останнім, тому вони є зацікавленими особами, а також відомості надані ними спростовуються іншими доказами, дослідженими судом.

Заперечення стороною захисту факту перебування ОСОБА_1 на місці злочину 05 лютого 2018 року спростовується:

- інформуванням аналізу трафіка номеру мобільного телефону ОСОБА_1 з якого вбачається, що під час відпрацювання моніторингу місця вчинення злочину, встановлено, що ОСОБА_1 05 січня 2018 року приїхав до селища Чапліне Васильківського р-ну. 05 лютого 2018 року (в день вчинення злочинів) в період часу з 07:00 до 09:00 дана особа реєструвалась в місці базової станції оператора мобільного зв`язку, яке обслуговує місце вчинення злочину. Також було встановлено, що раптово, з невідомих причин, 06 лютого 2018 року о 3:22 ОСОБА_1 покидає с. Чаплине Васильківського р-ну, та виїжджає в м. Нова Каховка Херсонської обл.;

- протоколом про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії із залученням осіб для конфіденційного співробітництва від 22 листопада 2018 року, під час якого ОСОБА_1 підтвердив, що, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, вчинив 05 лютого 2018 року вбивство ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- висновком експерта Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 25 січня 2019 року № 8-43, яким встановлено, що генетичні ознаки зразка букального епітелію ОСОБА_1 містяться серед змішаних генетичних ознак вмісту прямої кишки ОСОБА_3 . Генетичні ознаки зразка букального епітелію ОСОБА_1 містяться серед змішаних генетичних ознак слідів крові та епідермісу на фрагментах марлі;

- висновком експерта від 25 червня 2020 року № 579, яким встановлено, що виявлені на бюстгальтері змішані препарати ДНК чоловічої та жіночої генетичної статі, встановлені їх генетичні ознаки за аутосоними STR-локусами та STR-локусами Y-хромосоми, які, при порівнянні з нинішніми результатом дослідження біологічного зразка обвинуваченого ОСОБА_1 співпадають з його генетичними ознаками. Наявність Y-хромосоми при дослідженні, свідчить про її належність саме ОСОБА_1 та виключає причетність інших осіб;

- висновком експерта від 12 грудня 2018 року № 45, 46, з якого вбачається, що судово-медичні експертні дані щодо характеру та локалізації тілесних ушкоджень, встановлених на трупах ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , в цілому не суперечать механізму їх спричинення, вказаному підозрюваним ОСОБА_1 під час проведення слідчого експерименту за його участі від 28 жовтня 2018 року. Також експерт ОСОБА_13 в судовому засіданні зазначив, що статевий акт міг відбутися з непритомним тілом, так як при асфіксії відбувається розслаблення м`язів та гладкої м`язової тканини (сечовий міхур, пряма кишка та ін.) та в агональному періоді потерпіла ОСОБА_3 мала змогу рухати руками та іншими частинами тіла, як це зазначено на слідчому експерименті обвинуваченим ОСОБА_1 ;

- висновком експерта від 07 листопада 2018 року № 20/4.1/478, відповідно до якого слід низу взуття, гіпсовий знімок якого вилучений 06 лютого 2018 року під час огляду прибудинкової території буд. АДРЕСА_1 , залишений взуттям з таким же розміром та рельєфним малюнком підметкової частини, як у чобота на праву ногу, який 27 жовтня 2018 року добровільно надав на огляд ОСОБА_10 . Встановити чи залишений слід саме наданими на дослідження чоботами, не надається можливим, так як даний слід непридатний для ідентифікації чобота на праву ногу, у зв`язку з відсутністю окремих ознак.

Посилання захисника на те, що відсутні докази про перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння під час вчинення злочину, спростовуються даними слідчого експерименту за участі засудженого. З цього приводу колегія суддів звертає увагу, що законодавство не передбачає, що факт алкогольного сп`яніння має доводитися якимось певним видом доказів (постанови Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 459/3331/16-к, від 16 квітня 2019 року у справі № 739/1367/17).

Доводи адвоката Орла В. Ю. про те, що протокол огляду місця події від 06 лютого 2018 року є недопустимим доказом, оскільки його проведено без згоди власника житла, та відсутні додатки до нього, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з такого.

Огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з`ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину.

Огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчо-оперативних дій, а також джерелом отримання доказів. За змістом статей 214, 223, 237 КПК огляд є слідчою дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження.

У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється негайно після огляду. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі.

Виходячи із аналізу кримінальних процесуальних норм, які містяться у ч. 1 ст. 233, ч. 2 ст. 234 та ч. 2 ст. 237 КПК, огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє, за умови, що були наявні процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку при наданні такої згоди. Такий підхід узгоджується положеннями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 30 Конституції України.

З матеріалів кримінального провадження слідує, що підставою для проведення огляду місця події (житла) стало повідомлення, яке надійшло на лінію «102» про смерть людини. З метою перевірки вказаної інформації та з`ясування події, що відбулася, було здійснено огляд житлового будинку, під час якого виявлено трупи потерпілих з ознаками насильницької смерті. Місце виявлення трупа завжди вважається місцем події незалежно від того, де настала смерть певної людини. Отже, зазначена слідча дія була невідкладною, здійснювалася з метою перевірки отриманої інформації та не потребувала попереднього дозволу суду (постанова Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 518/203/17).

Крім того, в матеріалах провадження міститься заява потерпілої ОСОБА_2 від 07 лютого 2018 року, яка надала дозвіл на проведення огляду місця події, в тому числі з проникненням у середину житла, належного останній. В подальшому потерпіла не змінювала своєї позиції щодо наявності та добровільності її згоди на проведення цієї слідчої дії в її житлі. Свою згоду потерпіла також підтвердила в судовому засіданні та сумніву в колегії суддів не викликає.

Твердження захисника про недопустимість як доказів протоколу огляду місця події від 06 лютого 2018 року, оскільки не містить додатків: плану, схеми, території домоволодіння та протоколу огляду трупа від 06 лютого 2018 року, у зв`язку з тим, що матеріали справи такого додатку, як «Фототаблиця до протоколу від 06 лютого 2018 року огляду трупа ОСОБА_14 та ОСОБА_4 » не містять, колегія суддів вважає неспроможними.

З матеріалів провадження вбачається, що в т. 3 (а. п. 20-28) наявний протокол огляду місця події від 06 лютого 2018 року, з якого слідує, що під час проведення цієї слідчої дії використовувався фотоапарат. На аркушах справи 32-64 цього ж тому є фототаблиця до протоколу огляду домоволодіння АДРЕСА_3 від 06 лютого 2018 року.

Та обставина, що в протоколі огляду місця події не зазначено, що до нього додається фототаблиця, а зазначено, що додається «План Схема, територія домоволодіння, місцевості» є технічним недоліком під час складання процесуального документа і не тягне за собою визнання недопустимості результатів цієї слідчої дії та не спростовує фактів, які встановленні в результаті її проведення.

У касаційній скарзі захисник стверджує, про те, що протокол слідчого експерименту від 28 жовтня 2018 року є недопустимим доказом, оскільки під час цієї слідчої дії ОСОБА_1 показував та розказував про обставини вчинення злочинів, внаслідок застосування до нього психологічного та фізичного тиску, однак колегія суддів це розцінює критично, оскільки апеляційний суд ці доводи перевірив та надав вичерпну відповідь з посиланням на постанову старшого слідчого третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві Купріяненка Д. С. про повторне закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62020170000001323 від 28 серпня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК.

Що стосується доводів сторони захисту про те, що суд обґрунтував вирок показаннями ОСОБА_1 , наданими ним під час слідчого експерименту, то Верховний Суд зазначає про таке.

Погоджуючись із висновком судів про допустимість такого доказу, як протокол слідчого експерименту, колегія суддів слідує позиції, викладеній в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17). Згідно даної позиції, метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення за участю підозрюваного слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.

Відповідно до нормативного змісту засади безпосередності (ст. 23 КПК), суд досліджує докази безпосередньо з метою встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, де протокол слідчого експерименту за участю підозрюваного, обвинуваченого є предметом оцінки суду за правилами, визначеними ст. 94 цього Кодексу. Отже, протокол слідчого експерименту після його оцінки судом із точки зору належності, допустимості й достовірності набуває значення судового доказу.

При цьому об`єднана палата зауважила, що термін «показання» в контексті ч. 4 ст. 95 КПК використовується для позначення відомостей, які надаються в судовому засіданні під час судового провадження. Правило, закріплене в цій нормі, має застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійному процесуальному джерелу доказів за вимогами ст. 95 цього Кодексу. Якщо відомості повідомлено підозрюваним, обвинуваченим під час проведення інших процесуальних дій, то вони є складовим компонентом змісту документа як іншого окремого процесуального джерела доказів, зокрема, протоколу слідчого експерименту, де фіксуються його хід та результати. Отже, показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК.

За встановленим кримінальним процесуальним законом порядком належна правова процедура проведення слідчого експерименту за участю підозрюваного містить низку процесуальних гарантій, дотримання яких виключає обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання відомостей від суб`єкта за відсутності протиправного тиску на підозрюваного, обвинуваченого, за його волею та вільним волевиявленням, за умов усвідомлення ним права мовчати і не свідчити проти себе, забезпечення права на захист, справедливості кримінального провадження в цілому. До системи таких гарантій належить також участь понятих, здійснення безперервного відеозапису слідчої дії як складові судового контролю за дотриманням засад кримінального провадження, детальне і ґрунтовне роз`яснення прав та процесуальних наслідків участі особи в проведенні слідчого експерименту тощо.

Судом першої інстанції повно та всебічно було досліджено протокол слідчого експерименту від 28 жовтня 2018 року за участю ОСОБА_1 та доданий до нього відеозапис, який в суді був оглянутий й встановлено, що зазначену слідчу дію проведено із дотриманням вимог чинного кримінального процесуального закону.

Під час слідчого експерименту, який відбувався у присутності захисника, понятих та експерта ОСОБА_1 не тільки розповів, але й показав порядок вчинених ним дій 05 лютого 2018 року за адресою: АДРЕСА_3 , внаслідок яких померли ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зокрема, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, проходячи повз вищевказаний будинок № 19 , побачив раніше йому не знайому ОСОБА_3 , з якою в нього виник словесний конфлікт, під час якого ОСОБА_1 , зайшовши у двір, наніс їй один удар кулаком в обличчя, від чого вона впала та втратила свідомість, а отямилась в будинку, куди її затягнув ОСОБА_1 , почала йому опиратися, але він утримував її за шию рукою. В цей момент із іншої кімнати вийшла ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 побоюючись, що вона стала свідком вбивства і може про це розповісти іншим, вдарив ногою в голову, від якого остання впала на підлогу, потім він схопив дерев`яний табурет, яким наніс не менше 6 ударів по голові та тулубу ОСОБА_4 , табурет зламався, потерпіла ознак життя не подавала. Після цього, ОСОБА_1 перетягнув ОСОБА_3 до спальної кімнати, поклав її на ліжко, роздягнув та вчинив статевий акт, як саме анально чи вагінально, не пам`ятає, який тривав 15 хв. Під час статевого акту ОСОБА_3 смикала руками та в неї були відкриті очі. На запитання захисника Карін А. А. зазначив, що до нього не застосовували недозволені методи працівниками поліції

Тобто, слідчий експеримент відбувався у формі, що містив ознаки відтворення дій, обстановки, обставин події, що свідчить про те, що ця слідча дія була проведена із дотриманням вимог закону та прав обвинуваченого, а тому він є допустимим доказом. Суд у вироку послався на протокол цієї слідчої дії як на цілісний документ, що є джерелом доказів, а не на показання обвинуваченого, яке за своєю природою є самостійним джерелом доказів, визначеним ст. 84 КПК.

Що стосується доводів захисника про недопустимість похідних висновків судових експертиз (від 22 лютого 2018 року № 45, від 17 квітня 2018 року № 8-276, від 25 січня 2019 року № 8-43, від 03 липня 2020 року № 579), оскільки в них є посилання на акт від 14 лютого 2018 року № 116, який не був відкритий стороні захисту в порядку ст. 290 КПК, то колегія суддів вважає їх безпідставними.

Відповідно до висновку про застосування норми права, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 754/14281/17, відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.

З протоколу надання доступу до матеріалів досудового розслідування вбачається, що захиснику та обвинуваченому відкриті всі матеріали, з якими вони ознайомились без зауважень і захисник не заявляв клопотання про надання йому оригіналу акту судово-імунологічного дослідження від 14 лютого 2018 року № 116 (т. 7, а. п. 197-198).

Отже, ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що в сукупності та взаємозв`язку вони є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 153, пунктами 9, 10 ч. 2 ст. 115 КК.

Вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.

Перевіривши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд надав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі сторони захисту, яка є аналогічною за своїм змістом доводам у касаційній скарзі захисника, та навів підстави прийнятого рішення.

Версія сторони захисту щодо невчинення ОСОБА_1 інкримінованих йому злочинів перевірялась судами першої і апеляційної інстанцій, не знайшла підтвердження та спростовується сукупністю досліджених доказів.

Твердження сторони захисту про здійснення щодо ОСОБА_1 під час досудового розслідування тиску працівників поліції були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, за результатами якої будь-яких порушень зі сторони працівників правоохоронного органу не встановлено, що стверджується постановою старшого слідчого третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві Купріяненка Д. С. про повторне закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62020170000001323 від 28 серпня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК.

Щодо доводів захисника про порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК, то вони є також безпідставними, виходячи з такого.

Згідно з приписами ч 3 ст. 404 КПК, повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

З матеріалів провадження слідує, що апеляційний суд з дотриманням зазначеної норми закону задовольнив частково клопотання захисника та провів часткове дослідження доказів, що підтверджується аудіозаписом судового засідання від 18 травня 2021 року.

Підстав для повторного дослідження всього об`єму доказів стороною захисту наведено не було й апеляційним судом не встановлено, тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів.

Перевіркою матеріалів провадження, колегією суддів встановлено, що апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження в межах, визначених ст. 404 КПК, у порядку, встановленому ст. 405 цього Кодексу, належним чином розглянув доводи, викладені у апеляційній скарзі захисника про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих злочинів, які аналогічні доводам у його касаційній скарзі, дав на них вичерпні відповіді і з цих питань умотивовано відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши переконливі аргументи, які ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Захисник у касаційній скарзі стверджує, що перебування апеляційного суду протягом короткого часу (близько 15 хвилин) у нарадчій кімнаті не дало можливості суду повно і всебічно надати оцінку дослідженим доказам, та прийняти об`єктивне рішення.

Колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки статті 367, 371, 418 КПК, які передбачають порядок ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті, не забороняють суддям готуватися до судового засідання, зокрема, вивчати матеріали провадження та готувати один чи кілька альтернативних проектів судового рішення до початку судового засідання. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року (справа № 285/3516/17) та від 12 липня 2022 року (справа № 459/1224/20).

Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Верховний Суд, перевіривши доводи в касаційній скарзі і матеріали кримінального провадження, погоджується з наведеними місцевим та апеляційним судами висновками на спростування наведених вище доводів, вважає їх обґрунтованими та мотивованими.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, Верховним Судом не встановлено.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника - адвоката Орла В. Ю. - без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

С. В. Єремейчук В. М. Бородій М. В. Мазур