ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/876/22 Справа № 201/2348/18 Суддя у 1-й інстанції - Некрасов О. О. Суддя у 2-й інстанції - Пістун А. О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2022 року                                                                м. Дніпро

       Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

       головуючого судді-доповідача Пістун А.О.,

       суддів                                         Крот С.І., Коваленко Н.В.,

       за участю секретаря

       судового засідання                         Гулієва М.І. огли, Шестакова А.С.

       прокурора                                         Красивіна В.Г., Мазниці А.О.,

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

захисників                                              Темченка Т.Є., Ковальчука В.М.,

потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінальних проваджень, внесених до ЄРДР за № 12014040650001291 та № 12018040000000290, за апеляційними скаргами потерпілого  ОСОБА_3 , потерпілої ОСОБА_4 та прокурора Дніпропетровської обласної прокуратури -Красивіна Владислава Геннадійовича на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2021 року щодо

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Дніпропетровська, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Дніпропетровська, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, -

В С Т А Н О В И Л А:

       Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскаржуваного рішення.

       Вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2021 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк два роки.

На підставі п. 2, ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання, у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк два роки.

На підставі п. 2, ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання, у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

В задоволенні цивільного позову ОСОБА_4 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 400000 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 50000 грн. - в рахунок моральної відмовлено.

Цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення на користь ОСОБА_3 11500 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 50000 грн. - в рахунок відшкодування моральної задоволено частково.

Вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 25000 гривень.

В задоволенні цивільного позову ОСОБА_3 в іншій частині було відмовлено.

За обставин, встановлених судом першої інстанції, 03.06.2011 в денний час між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (далі - ФОП « ОСОБА_6 ») та ОСОБА_1 , який діяв за дорученням ОСОБА_2 , був укладений усний договір щодо перевезення вантажу.

ОСОБА_4 з 23.12.2010 зареєстрована як фізична особа-підприємець та здійснює свою підприємницьку діяльність, у тому числі шляхом здійснення вантажних перевезень автомобілями, розміщуючи відповідні оголошення у засобах масової інформації.

Відповідно до умов укладеного договору, ФОП « ОСОБА_6 » необхідно було забезпечити перевезення шламу з Дніпровського металургійного заводу «ім. Петровського», розташованого за адресою: місто Дніпропетровськ (нині – місто Дніпро), вул. Маяковського, 3 до міста Запоріжжя Запорізької області.

Виконання замовлення, з боку ФОП « ОСОБА_6 », було доручено водію ОСОБА_7 , який разом із представником замовника, матеріали щодо якого виділені в окреме провадження, на автомобілі «МАН», державний номер НОМЕР_1 , 04.06.2011 приблизно о 07:00 годині вирушили до міста Запоріжжя Запорізької області. Однак, під час поїздки, особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, повідомила водію ОСОБА_7 , що їм необхідно їхати не до міста Запоріжжя, а далі – до смт. Куйбишево (нині-Більмак) Запорізької області, завантажити там в автомобіль цеглу та відвезти її до міста Дніпра. Приїхавши до смт. Куйбишево (нині-Більмак) Запорізької області, автомобіль «МАН» було вивантажено та завантажено цеглою для подальшого перевезення до міста Дніпра.

У нічний час 04.06.2011 водій ОСОБА_7 на автомобілі «МАН», державний номер НОМЕР_1 , завантаженим цеглою, прибув на територію складських приміщень, які перебувають на праві оренди у ФОП « ОСОБА_6 » за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки, у зв`язку із зміною довжини маршруту, не у повній мірі було здійснено розрахунок за надані ФОП « ОСОБА_6 » ОСОБА_1 , який діяв за дорученням ОСОБА_2 , послуги.

06.06.2011 близько 10:00 години ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , кримінальне провадження в частини якого закрито відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, ОСОБА_1 та особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, а також невстановлена особа, на автомобілі чорного кольору марки «BMW5» без державних номерних знаків прибули до території складських приміщень за адресою: АДРЕСА_3 , які перебувають на праві оренди у ФОП « ОСОБА_6 », де покликали ОСОБА_3 , який вийшов до вхідних воріт.

В ході спілкування між ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , кримінальне провадження в частини якого закрито відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, ОСОБА_1 , особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, а також невстановленою особою з одного боку та ОСОБА_3 з іншого боку виникла словесна сварка,через відмову ОСОБА_3 повернути цеглу, яка перебувала в автомобілі «МАН», державний номер НОМЕР_1 , на території складських приміщень, які перебувають на праві оренди у ФОП « ОСОБА_6 » за адресою: АДРЕСА_3 , через що у ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , кримінальне провадження в частини якого закрито відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 284 ККПК України, ОСОБА_1 та особи, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, виникла особиста неприязнь до ОСОБА_3 .

Далі у ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та особи, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, на ґрунті особистого конфлікту з ОСОБА_3 , раптово виник намір на умисне спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_3 .

Після цього, у той же день, близько 10 години 05 хвилин, знаходячись перед воротами складських приміщень, розташованих за адресою: пл. Академіка Стародубова, 1 в місті Дніпропетровську (нині – місто Дніпро), ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , кримінальне провадження в частини якого закрито відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, ОСОБА_1 та особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, реалізуючи спільний намір на умисне спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_3 , діючи як співвиконавці, почали наносити удари в область голови, тулуба та кінцівок ОСОБА_3 , при цьому ОСОБА_1 наніс потерпілому один удар кулаком в обличчя, ОСОБА_2 наніс потерпілому кулаками обох рук не менше двох ударів в область обличчя, особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження та ОСОБА_5 , кримінальне провадження в частини якого закрито відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, нанесли ОСОБА_3 декілька ударів руками та ногами в область голови та тулубу. Після чого, ОСОБА_1 дістав з кишені невстановлений предмет, який володів колюче-ріжучими властивостями, та наніс ним удар в область кінцівки потерпілого ОСОБА_3 , чим спричинив останньому різану рану лівої руки.

Після цього ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , кримінальне провадження в частини якого закрито відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 284 ККПК України, ОСОБА_1 та особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, а також невстановлена особа, сіли в автомобіль чорного кольору марки «BMW5» та залишили місце події.

У результаті умисних дій ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , кримінальне провадження в частини якого закрито відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, ОСОБА_1 , особи, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, потерпілому ОСОБА_3 завдані тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, синця та набряку м`яких тканин в правій лобно-скроневій області, садна по верхньому краю правої вушної раковини, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, тривалістю понад 6 діб, але не більш як три тижні (21 день), а також у вигляді: різаної рани на долонній поверхні лівої кістки у основи підвищення 1-го пальця з синцем навколо, синця на внутрішній поверхні правого плеча у середній третині, внутрішньо-шкіряного крововиливу на спині по середині, двох синців – на задній поверхні правого плеча у нижній третині, двох саден – по передній поверхні лівого колінного суглобу та верхній третині лівої гомілки, садна по передній поверхні правого колінного суглобу, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки.

Умисні дії обвинувачених ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , кожного окремо, кваліфікуються судом за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, як такі, що виразились в умисному легкому тілесному ушкодженні, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить змінити вирок суду першої інстанції та визнати обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 винними у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, призначити їм покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років та задовольнити заявлені потерпілими ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ФОП « ОСОБА_6 » цивільні позови в повному обсязі: стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на користь цивільного позивача ОСОБА_4 , ФОП “ ОСОБА_6 ” завдану матеріальну шкоду у розмірі 400000 гривень; стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на користь цивільного позивача ОСОБА_4 завдану моральну шкоду у розмірі 50000 гривень; стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на користь цивільного позивача ОСОБА_3 завдану матеріальну шкоду у розмірі 11500 гривень та 50000 гривень в якості відшкодування моральної шкоди.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги ОСОБА_3 посилається на неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження та істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону. Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про те, що пред`явлене ОСОБА_2 та ОСОБА_1 обвинувачення за ч. 4 ст. 296 КК України не знайшло свого підтвердження, та безпідставно кваліфікував дії останніх за ч. 2 ст. 125 КК України. Водночас, суд необґрунтовано відмовив у задоволенні цивільного позову ОСОБА_4 та задовольнив позов ОСОБА_3 лише частково.

Так,  ОСОБА_3  вважає, що дії обвинувачених органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 4 ст. 296 КК України правильно, проте суд не надав належної оцінки доказам, які свідчать про обґрунтованість такої кваліфікації. Апелянт зазначає, що визнаючи  ОСОБА_2  та ОСОБА_1  невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, суд взяв до уваги показання самих обвинувачених, вибіркових свідків, проте не врахував показання свідків ОСОБА_8 ,  ОСОБА_9 ,  ОСОБА_10 ,  ОСОБА_11 , потерпілої ОСОБА_4 , в частині тимчасового блокування роботи підприємства ФОП “ ОСОБА_6 ”, та не навів при цьому мотивів, з яких  надав перевагу доказам захисту та відкинув докази обвинувачення. На переконання  ОСОБА_3 , у вироку формально зазначено, що показання потерпілого ОСОБА_3 , та ОСОБА_4  і свідків є суперечливим, їх показання не доводять факт вчинення  ОСОБА_2  та ОСОБА_1  інкримінованих їм злочинам, а досліджені по справі докази також не підтверджують висунутого їм обвинувачення. Потерпілий вказує на те, що обвинувачені ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 та інша невстановлена особа діяли виключно з хуліганських спонукань, під час побиття потерпілого ОСОБА_3 на зауваження громадян припинити хуліганські дії не реагували, чим зірвали режим роботи працівників підприємства ФОП “ ОСОБА_6 ”. ОСОБА_3 акцентує увагу на тому, що починаючи з 06.06.2011 по 16.06.2011 підприємство ФОП “ ОСОБА_6 ” не працювало, усі працівники були відправлені за власний рахунок, замовлення не виконувались, спецтехніка з підприємства не виїжджала на замовлення, а внаслідок зриву роботи підприємства ФОП “ ОСОБА_6 ” ОСОБА_4 були понесені матеріальні збитки, які не були відшкодовані обвинуваченими ОСОБА_2 і ОСОБА_1 . На переконання потерпілого, наведені обставини у сукупності свідчать про безпідставну перекваліфікацію дій обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з ч. 4 ст. 296 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України.

Окрім цього, ОСОБА_3 вважає, що суд безпідставно відмовив в задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_4 та ФОП “ ОСОБА_6 ”, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 також просить змінити вирок суду першої інстанції та визнати обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 винними у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, призначити їм покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років та задовольнити заявлені потерпілими ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ФОП « ОСОБА_6 » цивільні позови в повному обсязі: стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на користь цивільного позивача ОСОБА_4 , ФОП “ ОСОБА_6 ” завдану матеріальну шкоду у розмірі 400000 гривень; стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на користь цивільного позивача ОСОБА_4 завдану моральну шкоду у розмірі 50000 гривень; стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на користь цивільного позивача ОСОБА_3 завдану матеріальну шкоду у розмірі 11500 гривень та 50000 гривень в якості відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги ОСОБА_4 обґрунтовує доводам аналогічними за змістом тим, що зазначені в апеляційній скарзі ОСОБА_3 .

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити свій вирок, яким ОСОБА_2  та ОСОБА_1  визнати винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України та призначити їм покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, задовольнивши цивільний позов потерпілих  ОСОБА_4  та ОСОБА_3  у повному обсязі та стягнувши грошові кошти з обвинувачених солідарно. Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор посилається на неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Прокурор зазначає, що вчинені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дії здійснювалися в активній формі, з ініціативи останніх, ні в якій мірі не викликані необхідністю за конкретних обставин, логічно не обґрунтовані і не обумовлені встановленими обставинами, а навпаки постали із бажання обвинувачених показати свою зверхність та байдуже ставлення до законів і правил поведінки, у зазначеній конкретній обстановці дії обвинувачених були хуліганськими, оскільки вони очевидно для них були пов`язані з грубим порушенням громадського порядку і супроводжувалися особливою зухвалістю.

Прокурор зауважує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , використавши незначний привід, реалізуючи свій саме хуліганський мотив у громадському місці, у робочий день, у присутності численної кількості осіб, продовжуючи свій хуліганський умисел погрожували особам предметом зовні схожим на вогнепальну зброю для того, щоб ті, не виконали свій громадський обов`язок та не втрутились у конфлікт з метою його залагодження, тим самим паралізували роботу підприємства.

Окрім цього, прокурор вважає, що призначене судом покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є явно несправедливим внаслідок м`якості, оскільки суд призначив покарання обвинуваченим без належного врахування характеру злочину та всіх обставин його вчинення, а саме те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснювали хуліганські дії вдень, посеред робочого дня, із заподіянням чисельних тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3 та використанням проти інших осіб (не учасників конфлікту) предметів спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень, що істотно підвищує суспільну небезпеку вчинених ними діянь, а також не врахував наслідки злочину.

Позиції учасників судового провадження.

В судовому засіданні обвинувачені та їх захисники заперечували проти задоволення апеляційних скарг.

Потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в судовому засіданні підтримали апеляційні скарги, просили їх задовольнити з наведених у них мотивів.

Прокурор в судовому засіданні також підтримав апеляційні скарги та просив їх задовольнити.

Мотиви апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників провадження, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до таких висновків.

Згідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим.

       Обґрунтованість судового рішення, означає відповідність висновків суду у рішенні фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у кримінальному проваджені.

Мотивувальна частина вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з обов`язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини та його мотивів.

Обґрунтування обвинувачення, це не перелік доказів наданих органами досудового розслідування, це аналіз усіх зібраних у провадження доказів, тобто всі фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, обвинуваченого, у висновках експертів та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення.

Суд зобов`язаний саме після всебічного, повного і об`єктивного розгляду, дати оцінку доказам з точки зору їх належності, допустимості, достовірності і достатності для ухвалення обвинувального вироку.

Стаття 94 КК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Статтею 374 КПК України визначено, що у мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

На переконання колегії суддів наведених вимог закону судом порушено не було.

Обґрунтовуючи свої висновки про необхідність зміни правової кваліфікації дій обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд керувався дослідженими під час судового розгляду показаннями свідків, висновками експертизи та протоколами слідчих дій.

       Так, на підставі показань обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , суд встановив, що завданню обвинуваченими тілесних ушкоджень ОСОБА_3 передував конфлікт між останніми щодо повернення вантажу та вимоги потерпілого про збільшення суми оплати за його перевезення.

Поряд із цим, з огляду на протокол огляду місця події, показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_15 , суд спростував твердження обвинувачення про зупинення діяльності ФОП « ОСОБА_6 » та участь у конфлікті будь-яких інших осіб, окрім потерпілого та обвинувачених.

Окрім цього, на підставі протоколу огляду місця події, довідки про дозвіл на носіння зброї ОСОБА_2 , протоколу огляду речей, суперечливих показань свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та з огляду на відсутність експертного дослідження, суд поставив під сумнів зазначену прокурором обставину здійснення пострілу з предмету, зовні схожого на мисливську гладко ствольну рушницю «Сайга» особою, що не встановлена під час досудового розслідування, та дійшов висновку про відсутність такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як застосування предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень.

Водночас, суд дійшов висновку й щодо недоведення цієї ознаки за фактом використання складного металевого ножа, оскільки він не вилучався та експертне дослідження також не проводилось.

З урахуванням наведених обставин, враховуючи висновки експертиз щодо тяжкості отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, суд вийшов за межі обвинувачення, встановив обставини вчинення обвинуваченими кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та визнав їх доведеними.

При цьому, суд вважав за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 , з огляду на не доведення факту вчинення щодо останньої кримінального правопорушення, та дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , як такі, що доведені ним лише частково.

Надаючи оцінку дослідженим судом доказам у колегії суддів відсутні сумніви у їх належності та допустимості. Ці докази суд вважає такими, що спростовують обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 296 КК України та свідчать про правильність кваліфікації дій обвинувачених за ч. 2 ст. 125 КК України.

Так, виходячи з правових висновків Великої Палати  Верховного Суду, викладених у постанові  від 03 липня 2019 року (справа № 288/1158/16-к), безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за статтею 296 КК є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також моральних-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.

Підтримання громадського порядку є одним із важливих чинників захисту честі, гідності, здоров`я, безпеки громадян, їх спокійного відпочинку та безперешкодної праці, втілення інших природних, соціальних і культурних прав членів людської спільноти.

Кримінально каране хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на ці правоохоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.

За зовнішніми ознаками хуліганство певним чином схоже на ряд інших злочинів, зокрема на ті з них, що посягають на здоров`я, честь і гідність людини, її майно. Критеріями розмежування цих діянь є насамперед об`єкт посягання, що визначає правову природу та суспільну небезпечність кожного з них, і мотив як ознака суб`єктивної сторони злочину.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковим цинізмом у контексті статті 296 КК визнаються дії, що демонструють брутальну зневагу до загальноприйнятих норм моралі, зокрема прояви безсоромності чи грубої непристойності, публічне оголення, знущання з хворих, дітей, людей похилого віку, осіб, що знаходяться у безпорадному стані.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.

Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Таким чином, для юридичної оцінки діяння за статтею 296 КК обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.

За відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.

На переконання колегії суддів, зміст і спрямованість протиправного діяння, що має істотне значення для його правової оцінки, суд встановив правильно, а тому вважати закон України про кримінальну відповідальність неправильно застосованим судом першої інстанції, колегія суддів не може.

Матеріалами провадження об`єктивно підтверджується, що обвинувачені мали конфлікт з потерпілим з приводу невиконання останнім умов договору перевезення, для вирішення якого прибули за попередньою домовленістю до ОСОБА_3 .

Так, обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час судового розгляду засвідчили, що ОСОБА_3 не повернув цеглу, посилаючись на неповну сплату замовником послуг перевезення, у зв`язку з чим між ними виник конфлікт. Наведені обставини не заперечували й ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Окрім цього, факт неприязних відносин, виниклих до зустрічі потерпілого з обвинуваченими, засвідчили у своїх показанням також й свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 та ОСОБА_15 .

Поряд із цим, свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 та ОСОБА_15 були безпосередніми очевидцями події та засвідчили факт завдання потерпілому тілесних ушкоджень, що знайшло своє підтвердження у висновках експертиз, а також у показаннях свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_20 , які бачили лише наслідки побиття.

Наведені показання у сукупності з письмовими доказами, в тому числі протоколами огляду місця події, слідчих експериментів, дають підстави вважати, що дії обвинувачених були обумовлені саме неприязними стосунками з потерпілим, мали на меті завдання шкоди лише йому та  саме з особистих спонукань, а об`єктом посягання обвинувачених було заме здоров`я потерпілого.

Суд звертає увагу на те, що переважна кількість свідків, в тому числі й безпосередніх очевидців події, була обізнана про конфлікт потерпілого з обвинуваченими, що свідчить про чітке усвідомлення останніми характеру дій обвинувачених, які хоча і були публічними, проте на мали на меті грубе порушення громадського порядку.

Щодо доводів апелянтів про те, що суд не врахував показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та потерпілої ОСОБА_4 , в частині тимчасового блокування роботи підприємства ФОП “ ОСОБА_6 ”, що з-поміж іншого є ознакою хуліганства не, то вони свого підтвердження під час судового розгляду не знайшли.

Так, свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 вказали лише на нетривале перебування обвинувачених на території підприємства, тоді як жодних письмових доказів, які б вказували на неможливість у цей час здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_4 , суду надано не було. Більш того, свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_10 вказали на відсутність жодних погроз з боку обвинувачених.

Показання свідка ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_4 , які зазначили, що внаслідок дій обвинувачених робочий процес зірвався, суд, з урахуванням інших свідчень, а також за відсутністю відповідних письмових доказів, розцінює критично, лише як власне сприйняття цими особами подій кримінального правопорушення.

Що стосується показань потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_11 в частині використання обвинуваченими автомату, що вони сприймали як привід для невтручання в конфлікт, то ці обставини не відповідають показанням інших допитаних судом свідків, що суд обґрунтовано поставив під сумнів.

Колегія суддів погоджується з тим, що відсутність інших доказів використання обвинуваченими цієї зброї, дає підстави вважати недостовірним показання свідків та потерпілих в цій частині.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що факт наявності у ОСОБА_2 дозволу на носіння гладкоствольної рушниці не може свідчити про те, що вона використовувалась будь-ким з обвинувачених.

Виходячи з даних протоколу огляду предмету, ОСОБА_3 впізнав іншу рушницю, яка ОСОБА_2 не належить.

Більш того, безпосередньо після вчинення злочину така зброя не вилучалась та слідів її використання на місці вчинення кримінального правопорушення виявлено не було.

Таким чином колегія суддів вважає, що факт використання обвинуваченими рушниці, як засобу залякування як потерпілого, так і оточуючих, що могло б свідчити про намір останніх порушити таким чином громадський порядок та бути проявом особливої зухвалості та виняткового цинізму, свого підтвердження не знайшов.

Що стосується використання ОСОБА_1 ножа, то ця обставина обґрунтовано врахована судом при встановленні фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

На переконання колегії суддів, суд обґрунтовано врахував протокол слідчого експерименту від 03.03.2015, під час якого ОСОБА_3 , крім іншого, вказав на механізм спричинення йому тілесного ушкодження предметом, що має колюче-ріжучі властивості, а так само й висновки експертиз № 1631 від 06.06.2011, № 1930е від 04.06.2014, № 1724е від 16.04.2015, якими встановлено наявність, зокрема, різаної рани на долонній поверхні лівої кисті, та не виключено факт спричинення цього пошкодження за обставин, зазначених ним під час слідчого експерименту.

Щодо нанесення обвинуваченими інших легких тілесних ушкоджень в область голови, тулуба та кінцівок, зазначених у вироку, то вони також не суперечать зазначеним письмовим доказам, а їх локалізація відповідає даним обвинувального акта.

До того ж, обвинувачені під час судового розгляду хоча і заперечували факт спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, проте в апеляційному порядку ці обставини не оскаржують. Не заперечують встановленого судом механізму спричинення, локалізацію та тяжкість тілесних ушкоджень й апелянти.

Таким чином, доводи потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також прокурора Красивіна В.Г. про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку, що суд з достатньою повною дослідив всі обставини провадження та докази на їх підтвердження, а тому обґрунтовано вийшов за межі обвинувачення та кваліфікував дії обвинувачених за ч. 2 ст. 125 КК України.

Вирішуючи питання відповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кримінального правопорушення та їх особам, а також обґрунтованості застосування судом положень ст. 49 КК України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з вимогами ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню нею нових злочинів.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України, призначаючи покарання, суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

       На думку колегії суддів, призначене обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 цим вимогам закону відповідає.

Так, призначаючи покарання ОСОБА_2 , суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним умисного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, яке відноситься до кримінального проступку, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, працює на посаді керівника ФОП « ОСОБА_21 », одружений, має на утриманні малолітніх дітей: ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , позитивно характеризується за місцем проживання та місцем роботи, під диспансерно-динамічним наглядом у лікаря психіатра не перебуває.

При призначенні покарання  ОСОБА_1 , суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним умисного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, яке відноситься до кримінального проступку, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, під диспансерно-динамічним наглядом у лікаря психіатра не перебуває, одружений, офіційно не працевлаштований, має на утриманні малолітню доньку ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , позитивно характеризується за місцем проживання.

Обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання обвинуваченим судом встановлено не було.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченим покарання у виді обмеження волі, оскільки саме таке покарання, з позиції суду, буде повністю відповідати ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його конкретним обставинам та даним про осіб обвинувачених.

Надавши оцінку зазначеним судом відомостям та доказам на їх підтвердження, що містяться в матеріалах кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку про те, що призначене судом покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України і є необхідним для виправлення обвинувачених та попередження вчинення ними нових злочинів.

З висновками суду про необхідність призначення обвинуваченим зазначеного покарання колегія суддів погоджується та вважає, що його слід вважати справедливим.

Що стосується наявності підстав для звільнення обвинувачених від покарання, то і вони є такими, що об`єктивно існують.

Так, частина 5 статті 74 КК України встановлює, що особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнані винуватими у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, яке відноситься до кримінального проступку.

Відповідно до п. 2, ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули: три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

У відповідності до ч. 2 ст. 49 КК України, перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п`ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років.

Згідно з ч. 3 ст. 49 КК України, перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Згідно з висновками Об`єднаної Палати Верховного Суду, викладеними, викладеними у постанові від 05 квітня 2021 року (справа № 328/1109/19), особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені у ч. 1 ст. 49 КК диференційовані строки давності за умови, що протягом вказаних строків особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.

Перебіг строків давності зупиняється, якщо особа, котра вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цьому разі перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання. Одночасно факт умисного вчинення особою будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства або суду є обставиною, яка виключає благополучне закінчення строків давності, і зупиняє диференційовані строки, визначені в ч. 1 ст. 49 КК. В цьому випадку закон передбачає загальний строк давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від слідства чи суду: п`ятнадцять років з часу вчинення злочину, п`ять років - з часу вчинення кримінального проступку. За таких обставин час, який минув із дня вчинення кримінального правопорушення до дня, коли особа почала ухилятися від слідства або суду, не втрачає свого значення, а зберігається і зараховується до загального строку давності, що продовжує спливати. Крім того, до загального строку також зараховується період такого ухилення, а також проміжок часу, що пройшов із дня з`явлення особи із зізнанням або затримання до дня набрання вироком законної сили.

Як вбачається з матеріалів провадження, на підставі постанови слідчого від 07.03.2018 обвинувачений ОСОБА_1 в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12018040000000290, оголошувався у розшук, через що зупинялося досудове розслідування до 10.04.2018, коли постановою слідчого досудове розслідування було відновлено у зв`язку із затриманням ОСОБА_1 .

Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18.09.2019 ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 396 КК України за дії, вчинені 31.07.2019.

В скою чергу, ОСОБА_2 засуджено 19.09.2019 вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 296 КК України за дії, вчинені 31.07.2019.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК України, у відношенні ОСОБА_3 вчинено обвинуваченими ОСОБА_2 , ОСОБА_1 – 06.06.2011.

Санкція кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, яке є кримінальним проступком, передбачає найбільш суворе покарання у виді обмеження волі.

Таким чином, з огляду на положення ст. 49 КК України, строк давності притягнення обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України складає п`ять років та сплинув 06.06.2016 року.

З урахуванням наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що обвинувачених слід звільнити від покарання за ч. 2 ст. 125 КК України на підставі ч. 5 ст. 74 КК України.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду в тій частині, що обвинувачені є такими, що не мають судимостей.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 89 КК України, такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_1 засуджено 18.09.2019 вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська за ч. 1 ст. 396 КК України до покарання у виді 1 року позбавлення волі, від відбування якого звільнено на підставі ст. 75 КК України з випробуванням строком на 1 рік.

Водночас, ОСОБА_2 засуджено 19.09.2019 вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі, від відбування якого також звільнено на підставі ст. 75 КК України з випробуванням строком на 2 роки.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04.11.2021 ОСОБА_2 звільнено від покарання, призначеного вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19.09.2019.

Таким чином, з огляду на те, що протягом іспитового строку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не вчинили нового кримінального правопорушення, в силу вимог п.1 ч. 1 ст. 89 КК України, останніх слід вважати такими, що не мають судимостей.

Отже, з урахуванням наведеного, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати закон України про кримінальну відповідальність неправильно застосованим, а призначене покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченими кримінального правопорушення та їх особам, внаслідок м`якості.

Вирішуючи питання щодо правильності вирішених судом цивільних позовів у кримінальному провадженні, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Частиною 5 статті 128 КПК України визначено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Перевіркою матеріалів провадження колегією суддів встановлено, що наведених вимог закону судом порушено не було.

Так, з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в межах кримінального провадження було заявлено цивільний позов про солідарне стягнення з обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_25 завданої злочином шкоди, а саме: на користь ОСОБА_4 – матеріальну шкоду у розмірі 400000 грн. та моральну у розмірі 50000 грн.; на користь ОСОБА_3 – матеріальну шкоду у розмірі 11500 грн. та моральну у розмірі 50000 грн.

Відмовляючи ОСОБА_4 у задоволенні позову, суд керувався тим, що вчинення кримінального правопорушення відносно останньої не доведено.

З наведеними висновками колегія суддів погоджується, оскільки під час судового розгляду знайшов підтвердження лише факт спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3 , тоді як обставина вчинення на території ФОП ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України була повністю спростована, як і відомості про те, що дії обвинувачених блокували роботу підприємства на певний час.

Наведене узгоджується також й з вимогами ч. 1 ст. 128 КПК України, якими визначено, що  під час кримінального провадження право пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, має особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_4 у задоволенні її позовних вимог.

Що стосується частково задоволеного судом цивільного позову ОСОБА_3 , то і в цій частині у колегії суддів відсутні підстави вважати судове рішення незаконним та необґрунтованим.

Своє рішення про відсутність підстав для стягнення з обвинувачених на користь потерпілого матеріальної шкоди, суд мотивував тим, що ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження: вартості медикаментів та медичних препаратів, які він використовував під час госпіталізації, у розмірі 2500 грн.; вартості пошкодженого одягу: нових брюк – у розмірі 3500 грн. та нової сорочки – у розмірі 2500 грн.; вартості двох розбитих мобільних телефонів марки SAMSUNGDOUSC 5212 у сумі 3000 грн..

На переконання колегії суддів, такі мотиви суду є обґрунтованими.

Положенням ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу вимог ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала

У своїй постанові від 28 січня 2020 року (справа № 639/1910/19) Верховний суд зазначив, що суд, приймаючи рішення в частині, що стосується задоволення цивільного позову у кримінальному провадженні, повинен навести точний розрахунок присуджених сум для відшкодування матеріальної шкоди.

Водночас, виходячи з висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08 червня 2021 року (справа № 127/30388/19), суд має встановити ринкову вартість пошкодженої речі за наявності відповідних відомостей.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_3 не надано доказів, зокрема розрахункових документів, листків призначення, ані на підтвердження розміру понесення ним витрат на лікування, ані на підтвердження вартості пошкодженого майна, що йому належить.

Ті обставини, що під час судового розгляду доведено факт спричинення шкоди здоров`ю та майну потерпілого хоча і мають місце, проте за відсутності належного обґрунтування розміру збитків, підстав для задоволення цивільного позову не дають.

За цих умов колегія суддів вважає обґрунтованою відмову суду у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з обвинувачених завданої злочином матеріальної шкоди.

Водночас, колегія суддів погоджується й з визначеним судом розміром моральної шкоди, яка підлягає стягненню з обвинувачених.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У постанові від 03 жовтня 2019 року (справа № 709/1173/17) Верховний Суд зауважив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав потерпілий, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, у тому числі стану здоров`я потерпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступеня зниження престижу, ділової репутації, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Матеріалами провадження об`єктивно підтверджується, що потерпілий беззаперечно зазнав страждань, пов`язаних з отриманням тілесних ушкоджень та порушенням через це звичного способу життя.

Проте, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що заявлений потерпілим розмір моральної шкоди у 50000 грн. необґрунтовано завищений та не відповідає фактично понесеним ОСОБА_3 моральним втратам.

За цих обставин, колегія суддів погоджується з тим, що моральна шкода у розмірі 25000 грн. відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості, а тому не вбачає підстав для зміни вироку в цій частині.

Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного вироку, який зміні або скасуванню з викладених в апеляційних скаргах мотивів не підлягає.

       Керуючись ст. ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И ЛА :

       Апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_3 , потерпілої ОСОБА_4 , прокурора Дніпропетровської обласної прокуратури Красивіна Владислава Геннадійовича – залишити без задоволення.

       Вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2021 року щодо обвинувачених ОСОБА_2  та ОСОБА_1 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, — залишити без змін.

       Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді Дніпровського

апеляційного суду:

А.О. Пістун С.І. Крот Н.В. Коваленко