справа № 356/815/19

провадження № 22-ц/824/1475/2022

головуючий у суді І інстанції Лялик Р.М.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Зиль Т.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березанського міського суду Київської області від 9 червня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Позов мотивував тим, що він разом з дружиною ОСОБА_3 та сином ОСОБА_4 проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Вселення до квартири відбувалось на підставі ордеру. Разом з тим, у вказаній квартирі зареєстрована, але не проживає його колишня дружина ОСОБА_2 , що підтверджується актом обстеження. Зазначав, що відповідачка проживає за адресою: АДРЕСА_2 зі своєю новою родиною.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_3 .

Як підставу для визнання відповідачки такою, що втратила право користування спірною квартирою, позивач зазначає статті 71, 72 та 107 ЖК УРСР (далі по тексту ЖК).

Рішенням Березанського міського суду Київської області від 9 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, мотивуючи тим, що суд залишив без уваги факт створення відповідачкою нової сім`ї та наявність іншої неповнолітньої дитини, не встановив наявність права власності на інше житло у відповідачки, таким чином посилання суду на порушення прав відповідача на житло не відповідає дійсності та не порушує її конституційні права.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Березанського міського суду Київської області від 9 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено та визнано ОСОБА_5 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_3 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 не надала доказів того, що вона не проживає в спірній квартирі з поважних причин. При цьому суд установив, що відповідачка зі своєю родиною проживає за іншою адресою, а також їй на праві власності належить 1/3 частка в праві спільної власності на будинок АДРЕСА_4 , що підтверджується наданими позивачем відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За таких обставин апеляційний суд уважав, що позбавлення ОСОБА_2 права користування спірною квартирою не свідчитиме про втрату відповідачкою житла взагалі.

Посилання відповідачки на те, що її право користування спірною квартирою встановлене рішенням суду у 2016 році, яке до цього часу не виконане, колегія суддів відхилила, оскільки протягом шести місяців з дня набрання рішенням суду законної сили ОСОБА_2 своїм правом на вселення не скористалася, а тому втратила право користування кватирою.

26 жовтня 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просила її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Постановою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку наявним у матеріалах справи доказам, зокрема, матеріалам виконавчого провадження щодо виконання судового рішення про вселення відповідачки в спірну квартиру, не встановивши обставину наявності або відсутності перешкод у відповідачки користуватися квартирою, а також не мотивувавши долучення до матеріалів справи доказу, який не було подано до суду першої інстанції, апеляційний суд не здійснив перегляд рішення суду першої інстанції у визначених статтею 367 ЦПК України межах та зробив передчасний висновок про наявність підстав для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Чередніченко Н.В. просила апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Гордійчук Ю.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги з урахуванням вказівок суду касаційної інстанції колегія апеляційного суду дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ордеру на жиле приміщення № 604 , виданого громадянину ОСОБА_6 .

Відповідно до довідки виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області від 17 жовтня 2019 року за вих. № 18-09-42852 зареєстрованими в указаній квартирі значаться ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 . Фактично проживають: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . У той же час, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 за вказаною адресою не проживають з 2014 року.

Згідно з актом обстеження за № 2435 від 31 жовтня 2019 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані та проживають: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а також ОСОБА_10 та ОСОБА_2 разом зі своїми синами.

Рішенням Березанського міського суду Київської області від 9 червня 2016 року в справі № 356/1158/15-ц, яке набрало законної сили 10 листопада 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_11 , ОСОБА_7 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_11 та ОСОБА_12 до ОСОБА_1 про вселення задоволено та вселено ОСОБА_11 разом з неповнолітнім сином у квартиру АДРЕСА_3 .

Під час розгляду справи в суді першої інстанції доказів виконання рішення Березанського міського суду Київської області від 9 червня 2016 року в справі №356/1158/15-ц надано не було.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Березанського міського суду Київської області від 9 червня 2016 року в цивільній справі № 356/1158/15-ц, яке набрало законної сили, було вселено ОСОБА_11 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_7 до квартири АДРЕСА_3 . Суд установив, що між позивачем та відповідачкою склалися конфліктні відносини. При цьому ОСОБА_2 інтерес до вказаного житла не втратила, оскільки продовжує вживати заходів з метою вселення в спірну квартиру у відповідності до судового рішення, яке залишається невиконаним, що свідчить про поважність причин її відсутності в квартирі.

Суд також прийняв до уваги положення пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, якими кожній особі гарантовано право на повагу до її житла, що охоплює насамперед право особи займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

У частині четвертій статті 9 ЖК передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (частини перша та друга статті 71 ЖК).

Згідно зі статтею 72 ЖК визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Таким чином, особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів. Згідно зі статтею 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Отже, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п`ята, шоста, сьома статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час ухвалення рішення суд вирішує питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються (пункт 1 частини першої статті 264 ЦПК України).

У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення (пункти 1 і 2 частини четвертої статті 265 ЦПК України).

До суду першої інстанції позивачем у підтвердження доводів позову надано акт обстеження №2435 від 31 жовтня 2019 року, складений депутатом Березанської міської ради Москаленко Л.А., та довідку виконавчого комітету Березанської міської ради від 17 жовтня 2019 року за вих. № 18-09-2852, які свідчать, що відповідачка та її син за указаною адресою не проживають з 2014 року. Указані докази підтверджують непроживання відповідачки за спірною адресою.

В той же час позивачем не наведені докази, які свідчать, що відповідачка свідомо з власної волі виселилася із спірного приміщення.

Крім того, відповідачка у запереченнях на позов вказала про непроживання її в спірному приміщенні саме внаслідок неправомірних дій позивача, що перешкоджав її проживанню, на підтвердження чого послалась на рішення суду у справі № 356/1158/15-ц, яке на час звернення позивача з позовом виконане не було.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зокрема у справі № 356/1158/15-ц було встановлено, що внаслідок неприязних стосунків, що склались із ОСОБА_1 , який наказав їй із сином переїжджати від нього, виставив їхні речі з квартири та відразу змінив замки на дверях в квартирі, вона вимушена була переїхати до своїх родичів, тому вона була відсутня у спірній квартирі з поважних причин і інтересу до спірного житла не втрачала.

Ураховуючи встановлені у рішенні суду у справі № 356/1158/15-ц та у цій справі обставини суд першої інстанції, надаючи оцінку причинам непроживання відповідачки в спірній квартирі на предмет їх поважності, правильно встановив наявність між сторонами конфлікту та перешкод з боку позивача в користуванні відповідачкою квартирою.

Вищевказане рішення набрало законної сили 10 листопада 2016 року, але на час вирішення справи в суді першої інстанції не було виконано, що підтверджується:

-викликом державного виконавця від 7 листопада 2019 року № 7162; вимогою державного виконавця від 18 грудня 2019 року № 8267;

-копією постанови про відкриття виконавчого провадження від № 60535542 від 7 листопада 2019 року ;

-вимогою державного виконавця від 13 січня 2020 року № 23;

-постановою про прийняття виконавчого провадження від 13 січня 2020 року;

-актом державного виконавця від 3 січня 2020 року.

На підставі наведених доказів суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність підстав для задоволення позову.

У доводах апеляційної скарги позивач указує, що суд першої інстанції залишив без уваги факт створення відповідачкою нової сім`ї та наявність іншої неповнолітньої дитини, також не встановив наявність права власності на інше житло у відповідача, у підтвердження чого надав до апеляційної скарги інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 липня 2020 року, відповідно до якої відповідачці на праві приватної спільної часткової власності належить 1/3 частина житлового будинку.

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Так, долучаючи до апеляційної скарги відомості з реєстру права власності на нерухоме майно, відповідно до яких ОСОБА_13 має на праві власності 1/3 частину житлового будинку, позивач не надав суду апеляційної інстанції доказів неможливості подання ним до суду першої інстанції вказаного доказу, який не був поданий ним до суду першої інстанції, з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Так само, позивач не звертався до суду першої інстанції із клопотанням про витребування такого доказу.

В той же час судом апеляційної інстанції під час обговорення клопотання про долучення нового доказу на стадії апеляційного провадження враховано думку іншого учасника справи про необхідність надання оцінки указаним доказам на предмет їх виключного значення для правильного вирішення справи.

Крім того, судом апеляційної інстанції було задоволене клопотання позивача про залучення до матеріалів справи матеріалів виконавчого провадження щодо стану виконання судового рішення про вселення відповідачки в спірну квартиру станом на час нового апеляційного розгляду з метою виконання вказівки суду касаційної інстанції щодо перевірки цих обставин.

Так, відповідно до акта державного виконавця від 25 червня 2020 року та постанови про закінчення виконавчого провадження від 30 червня 2020 року на виконання виконавчого листа №356/1158/15-ц від 06 листопада 2019 року ОСОБА_13 разом із сином була вселена в спірну квартиру.

Таким чином, перешкоди у користуванні відповідачки спірною квартирою існували на час звернення позивача з цим позовом до суду, які були усунуті шляхом примусового виконання лише 25 червня 2020 року.

Доводи апеляційної скарги про відсутність інтересу у відповідачки на вселення з часу набрання чинності рішенням у справі №356/1158/15-ц протягом шести місяців не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують саму обставину наявності перешкод для вселення та не доводять, що позивач вчиняв дії для добровільного виконання судового рішення про вселення (наприклад - надав ключі для можливості потрапити в приміщення, тощо), а відповідачка протягом шести місяців відмовлялась від добровільного виконання позивачем відповідного рішення без поважних причин.

Крім того, колегія суддів не може прийняти до уваги додані позивачем до апеляційної докази наявності у ОСОБА_13 права власності на 1/3 частину житлового будинку, тобто у іншому житлі, оскільки наявність у відповідача права власності в іншому житлі не є предметом доведення у цій справі.

Не встановлено також підстав для виселення з підстав, передбачених ст. 107 ЖК, оскільки вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті також має обумовлюватись свідомою поведінкою наймача на виселення.

В даній справі встановлено обставини вимушеного виселення до іншого житла внаслідок перешкоджання позивача у використанні спірного приміщення відповідачкою.

За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачений нею судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 1 536 (тисячу п`ятсот тридцять шість) грн 80 коп. згідно з постановою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року.

Керуючись ст.ст.268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Березанського міського суду Київської області від 9 червня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 536 (тисячу п`ятсот тридцять шість) грн 80 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийТ.О. Писана

Судді К. П. Приходько

С.О. Журба