ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1018/22Головуючий по 1 інстанції

Справа № 709/2/22 Категорія: 302060000 Романова О.Г.

Доповідач в апеляційній інстанції

Нерушак Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       08 вересня 2022 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого                                Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )        

Суддів                                        Вініченка Б.Б., Новікова О.М.

За участі секретаря                        Чуйко А.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ;

відповідач – ОСОБА_2 ;

треті особи: Іркліївська сільська рада, державний реєстратор виконавчого комітету Іркліївської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області Бабенко Л.В.;

        особа, яка подає апеляційну скаргу – позивач ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 07 червня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Романової О.Г. у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Іркліївська сільська рада, державний реєстратор виконавчого комітету Іркліївської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області Бабенко Ліна Володимирівна, про визнання права власності на земельну ділянку, -

в с т а н о в и в :

06.01.2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до  ОСОБА_2 , треті особи: Іркліївська сільська рада, державний реєстратор виконавчого комітету Іркіївської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області Бабенко Ліна Володимирівна про визнання права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що в грудні 2018 року вона придбала у ОСОБА_2 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці за кадастровим номером: 7125184800:01:000:0739.

Договір купівлі-продажу, у передбачений законодавством спосіб, укласти виявилось неможливим, оскільки правовстановлюючі документи на житловий будинок взагалі були відсутні, а земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок, належить померлому батькові відповідача, який помер ще у 2004 році.

Позивач зазначає в позові, що відповідачем ОСОБА_2 у шестимісячний термін була подана заява про вступ у спадщину, але подальших дій щодо спадкування відповідачем не було вчинено, тому земельну ділянку не було переоформлено на позивача.

За усною домовленістю між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , вона здійснила державну реєстрацію права власності на житловий будинок, вказавши, що будинок закінчений будівництвом до 05 серпня 1992 року.

Позивач ОСОБА_1 надала державному реєстратору речових прав на нерухоме майно технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, відразу на власне ім`я.

27.10.2021 року державним реєстратором виконавчого комітету Іркліївської сілської ради Чорнобаївського району Черкаської області Бабенко Л.В. зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується даними Витягу з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Відповідач ОСОБА_2 , в свою чергу, зобов`язався успадкувати земельну ділянку, що належала його покійному батьку, на якій розташований житловий будинок, після цього подарувати земельну ділянку позивачу.

11.11.2021 року відповідачем ОСОБА_2 була успадкована земельна ділянка за кадастровим номером: 7125184800:01:000:0739 за цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, площею 2503 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , але відповідач ОСОБА_2 відмовився вчинити будь-які дії для переоформлення та передачі у власність позивачу ОСОБА_1 земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, у зв`язку із чим позивач змушена була звернутися до суду з позовною вимогою про визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, на якій розташований придбаний нею будинок.

Посилаючись на положення ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України ОСОБА_1 просила суд визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на земельну ділянку кадастровий номер: 7125184800:01:000:0739 за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 2503 кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований будинок.

Заочним рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 07 червня 2022 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Іркліївська сільська рада, державний реєстратор виконавчого комітету Іркліївської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області Бабенко Ліна Володимирівна, про визнання права власності на земельну ділянку – відмовлено.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказується скаржником, що суд першої інстанції фактично вийшов за межі цивільного позову, оцінюючи правовідносини, що не є предметом спору, оскільки зазначив у рішенні, що договір купівлі-продажу, який, за твердженням позивача, був укладений між сторонами в усному порядку, без його нотаріального посвідчення та подальшої державної реєстрації, є нікчемним.

Скаржник ОСОБА_1 посилається в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції дійшов невірних висновків, що позивач ОСОБА_1 є єдиним та первісним власником новоствореного нерухомого майна, оскільки житловий будинок реєструвався не як новостворений, а як такий, що був завершений будівництвом до 1992 року.

При цьому, у позовній заяві було зазначено, що документи на вказаний житловий будинок були відсутні, а причини такої відсутності не були вказані, оскільки ні позивачу, ні відповідачу не було відомо чи виготовлялися такі документи померлими батьками відповідача та відповідно реєструвалося право власності, чи такі документи не виготовлялися та відповідно право власності не реєструвалося у встановлений законом спосіб, який існував на момент будівництва будинку.

ОСОБА_1 відзначає в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції констатував факт офіційного визнання та підтвердження державою реєстрації права приватної власності за позивачем на житловий будинок. Отже, з вказаного вбачається, що суд непослідовний у своїх висновках стосовно даної цивільної справи, та висновки суду є суперечливими.

Скаржник ОСОБА_3 вважає, що у заочному рішенні суду першої інстанції оцінка кожного аргументу позивача не надана, суд першої інстанції обмежився лише загальними фразами, посилається скаржник.

Враховуючи наведене в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати заочне рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 07 червня 2022 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги позивача задовольнити повністю.

Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу представника позивача від відповідачів не надходив.

Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

         Сторони  в судове  засідання  не з?явились, про день, час, місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується даними судових повісток про вручення, які повернулись на адресу суду.

В судове засідання з?явилась представник позивача ОСОБА_3 – адвокат Гармаш Н.М.

Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи чи наполягання сторін на участі у розгляді справи в суді апеляційної інстанції на адресу апеляційного суду не надходило.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача, яка з?явилась в судове засідання, підтримавши доводи апеляційної скарги позивача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимоги апеляційної скарги позивача, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача про визнання права власності на земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, прийшовши до висновку, що будинок був зданий в експлуатацію позивачем, яка зареєструвала його на своє ім?я, проте в позовній заяві вона вказує, що придбала будинок у відповідача, який отримав його у спадщину після смерті батька, однак правовстановлюючі документи на будинок відсутні.

         Судом   першої інстанції встановлено, що договір купівлі-продажу між сторонами щодо придбання будинку та земельної ділянки не укладався, оскільки за твердженням позивача між сторонами в усному порядку в грудні 2018 року була досягнута домовленість про укладення договору купівлі – продажу будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, без додержання письмової форми договору, без його нотаріального посвідчення та подальшої державної реєстрації, тому суд прийшов до висновку про нікчемність такого договору, який не відповідає вимогам діючого закону. Оскільки нікчемний правочин не створює для сторін будь-яких юридичних наслідків, то він не породжує у сторін будь-яких цивільних прав та обов`язків, пов`язаних із виконанням вказаного договору.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач ОСОБА_1 є первісним власником новоствореного нерухомого майна, оскільки право власності на вказаний будинок було зареєстровано саме за нею на підставі технічної документації на будинок.

Відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки кадастровий номер: 7125184800:01:000:0739, на якому розміщений даний житловий будинок, оскільки оформив свої спадкові права після смерті батька на земельну ділянку та зареєстрував за собою земельну ділянку. Право власності відповідача на житловий будинок, перед набуттям його у власність позивачем, не було встановлено судом, такі докази відсутні в матеріалах справи. Таким чином, у даному випадку відсутній перехід права власності на житловий будинок від відповідача до позивача, а тому суд вважає, у позивача відсутнє право на визнання за нею права власності на земельну ділянку, без волевиявлення її власника на таке відчуження, оскільки за принципом «земельна ділянка слідує за нерухомим майном порушує право власності відповідача на земельну ділянку, який повинен дати згоду на перехід права власності до позивача чи відчужити її позивачу відповідно домовленостей.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

          Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції предметом даного позову є земельна ділянка кадастровий номер: 7125184800:01:000:0739 за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 2503 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 в порядку спадкування після смерті батька згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 11.11. 2021 року державним нотаріусом Чорнобаївської державної нотаріальної контори Бабак Л.М. та зареєстрована в реєстрі № 1826.

Підставою позову позивачем ОСОБА_1 зазначено порушення її права внаслідок невиконання відповідачем ОСОБА_2 досягнутої між ними усної домовленості щодо зобов`язання останнього відчужити на її користь земельну ділянку з кадастровим номером: 7125184800:01:000:0739 після набуття нею права власності на житловий будинок, який розміщений на спірній земельній ділянці.

Право володіти земельною ділянкою, належною на праві власності відповідачу ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 аргументує положеннями ст. 377 ЦК України, ч. 1 ст. 120 ЗК України, якими закріплений принцип: «земельна ділянка слідує за нерухомим майном».

Як вбачається із даних відомостей Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 282136112 від 31.10.2021 року, що 27.10.2021 року державним реєстратором виконавчого комітету Іркліївської сільської ради Бабенко Л.В. здійснено державну реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , номер запису про право власності: 44754537, підставою для здійснення державної реєстрації зазначена довідка про присвоєння адреси, серія та номер: 186, видана виконавчим комітетом Іркліївської сільської ради 20.10.2021 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 657 ЦК України (редакції на час домовленості сторін про укладення між сторонами усного договору купівлі-продажу житлового будинку), договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває у податковій заставі.

Згідно ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державної реєстрації.

Положеннями ч. 1 ст. 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Приймаючи до уваги вище викладене, та встановлені обставини судом, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір купівлі-продажу, який, за твердженням позивача, був укладений між сторонами в усному порядку в грудні 2018 року без додержання письмової форми договору, без його нотаріального посвідчення та подальшої державної реєстрації є нікчемним. Оскільки нікчемний правочин не створює для сторін будь-яких юридичних наслідків, він не породжує у сторін будь-яких цивільних прав та обов`язків пов`язаних із виконанням вказаного договору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (чинної на час здійснення державної реєстрації права власності) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, суд першої інстанції прийшов правильного висновку, що позивач ОСОБА_1 є єдиним та первісним власником новоствореного нерухомого майна, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 , оскільки право власності було зареєстровано за нею на підставі технічної документації побудованого, зі слів позивача до 05.08.1992, житлового будинку. Інших доказів та правовстановлюючих документів про належність будинку батькові відповідача чи самому відповідачу ОСОБА_2 в порядку спадкування матеріали справи не містять.

Захисту підлягає порушене право власності, якщо право власності набуте відповідно до вимог закону

Відповідно до ст. 377 ЦК України (у редакції на час набуття позивачем права власності на будинок), до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв?язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об?єкти (крім багатоквартирних будинків та об?єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Згідно ч. 1 ст. 120 ЗК України (у редакції на час набуття позивачем права власності на будинок), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Саме на положення ст. 377 ЦК України та ч. 1 ст. 120 ЗК України, як спосіб захисту свого порушеного права, посилається позивач ОСОБА_1 , однак колегії суддів апеляційного суду вважає, що вказані норми не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли між сторонами, оскільки позивач набула права власності на будинок з порушенням вимог закону, оскільки їй не надавалась земельна ділянка у користування чи для будівництва будинку відповідно до вимог чинного законодавства, але вона, домовившись про придбання будинку, який не будувала, при відсутності правовстановлюючих документів, підтверджуючих право власності попереднього власника, якому належала земельна ділянка, погодилась придбати вказане нерухоме майно. Проте оформлено було не договір купівлі – продажу будинку, а позивач ОСОБА_1 здала його в експлуатацію як свій будинок - новостворене нерухоме майно та зареєструвала на своє ім?я, хоча земельну ділянку на себе не переоформила.

Відповідач ОСОБА_2 у законний спосіб став власником земельної ділянки, оскільки оформив свої спадкові права після смерті батька, померлого ще в 2004 році, отримавши 11.11. 2021 року свідоцтво про право власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом. Вказане свідоцтво є чинним, оскільки не визнавалось недійсним.

Позивач ОСОБА_1 звернулась з позовом до відповідача у січні 2022 року вже після набуття права власності на земельну ділянку відповідачем.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України.

Право власності на землю ( земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що позивач ОСОБА_3 , оформивши власність на будинок шляхом здачі його в експлуатацію як новостворене майно та, зареєструвавши будинок на своє ім?я, а не придбавши згідно договору купівлі – продажу у відповідача набула статусу первісного власника новоствореного нерухомого майна, оскільки право власності на вказаний будинок було зареєстровано за нею на підставі лише технічної документації на будинок в 2018 році.

Відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки кадастровий номер: 7125184800:01:000:0739, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, але на вказаній спірній в даний час земельній ділянці розташований житловий будинок на ім?я позивача ОСОБА_3 .

Апеляційний суд вважає, що позивачу ОСОБА_1 слід було вирішити спочатку питання щодо переходу права власності на земельну ділянку, чи її відчуження відповідачем або ж вирішувати питання щодо земельної ділянки разом з придбанням будинку та його реєстрацією, але після оформлення спадкових прав відповідачем на земельну ділянку неможливо застосувати принцип: «земельна ділянка слідує за нерухомим майном», оскільки власник земельної ділянки відповідач, а будинок позивача, розташований на земельній ділянці, яку вона не отримувала для будівництва будинку та не оформила документально відповідно до вимог закону.

Згідно ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

За змістом ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, оскільки право власності відповідача на житловий будинок, перед набуттям його у власність позивачем, на підставі наявних в матеріалах справи доказів судом першої інстанції та колегією суддів апеляційного суду встановлено не було, то у даному випадку відсутній перехід права власності на житловий будинок від відповідача до позивача.

Колегія суддів апеляційного суду акцентує увагу на тому, що відсутність переходу права власності на житловий будинок від відповідача до позивача позбавляє права останньої на визнання за нею права власності на земельну ділянку, минуючи волю її власника на таке відчуження, за принципом: «земельна ділянка слідує за нерухомим майном».

Отже, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на матеріалах справи і відповідають вимогам закону, тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції дійшов невірних висновків, що позивач є єдиним та первісним власником новоствореного нерухомого майна, оскільки житловий будинок реєструвався не як новостворений, а як такий, що був завершений будівництвом до 1992 року, колегією суддів апеляційного суду оцінюються критично та відхиляються, оскільки не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Позивач добровільно погодилась таким чином оформити у власність будинок. Законодавством України передбачено виключний спосіб укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна у письмовій формі та з обов`язковим нотаріальним посвідченням, а тому доводи апеляційної скарги про укладення відповідного договору-купівлі продажу будинку в усному порядку відхиляються колегією суддів апеляційного суду як безпідставні та необґрунтовані.

В цілому, доводи апеляційної скарги, колегією суддів апеляційного суду оцінюються критично, оскільки є безпідставними та необґрунтованими, і не містять жодних доказів та посилань щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції під час розгляду позовної заяви, неправильного застосування норм матеріального права, оскільки такі скаржником не наведені у скарзі, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

          Колегія суддів апеляційного суду враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції є законним та не підлягає скасуванню, оскільки ухвалене з дотриманням норм процесуального законодавства, правильним застосовуванням норм матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції слід залишити - без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 слід залишити за особою, яка подавала апеляційну скаргу, оскільки рішення суду залишено - без змін, а тому судові витрати апеляційним судом не переглядалися та не змінювались.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

        Заочне рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 07 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2 , треті особи: Іркліївська сільська рада, державний реєстратор виконавчого комітету Іркліївської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області Бабенко Ліна Володимирівна, про визнання права власності на земельну ділянку– залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно – процесуальним законодавством.

Повний текст постанови складений 14 вересня 2022 року.

Головуючий                                                                Л.В. Нерушак

Судді                                                                        Б.Б. Вініченко

О.М. Новіков