справа № 274/7573/21

провадження № 2/0274/654/22

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

05.09.2022 року м. Бердичів

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: судді Вдовиченко Т.М., за участю секретаря судового засідання Рудич М.О., позивача, представника відповідача Романчук Т.А. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бердичеві Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби, Житомирської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності -

в с т а н о в и в :

В грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби, Житомирської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності в розмірі 1200000,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що в період з 07.08.2000 року по 30.11.2009 року проходив службу в органах внутрішніх справ. З 04.08.2004 року по 30.11.2009 року працював на посаді оперуповноваженого Бердичівського міського відділу міліції УМВС України в Житомирській області. У нього на виконанні знаходилися матеріали дослідчої перевірки за заявою гр. ОСОБА_3 1946 р.н. від 27.06.2009 року з приводу зникнення в період з 26 на 27.06.2009 р. при невідомих обставинах мопеда «ДЕЛЬТА» з гаражного приміщення за адресою АДРЕСА_1 . Дослідивши матеріали перевірки, він прийняв рішення про відмову в порушенні кримінальної справи за ст. 185 КК України на підставі ст.ст. 6 п. 1, 94, 97, 99 КПК України, яке було узгоджено начальником карного розшуку та затверджено начальником міліції. 04.09.2009 року відмовний матеріал по заяві гр. ОСОБА_3 було скасовано заступником прокурора м. Бердичева Житомирської обласної прокуратури.

За дорученням прокурора м. Бердичева відділом ВБ у Житомирській області СВБ ГУБОЗ МВС України проведено службову перевірку за результатами якої 16.09.2009 року складено висновок про те, що оперуповноважений СКР Бердичівського МВ УМВЦ ст. лейтенант міліції ОСОБА_2 сфальсифікував обставини викрадення власного майна гр. ОСОБА_3 та 29.06.2009 року безпідставно виніс постанову про відмову у порушенні кримінальної справи на підставі п.2 ст. 6 КПК України.

По матеріалам дослідчої перевірки стосовно о/у СКР Бердичівського МВ ОСОБА_2 помічником прокурора складено довідку про те, що у діях ОСОБА_2 вбачаються ознаки злочинів передбачених ст. 364 ч. 1 та ст. 366 ч. 1 КК України.

28.09.2009 року прокурором м. Бердичева порушено кримінальну справу № 035072/09 про зловживання службовим становищем та службове підроблення, передбачених ч. З ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, щодо ОСОБА_2

28.10.2009 року слідчим винесено постанову про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_2 у вигляді підписки про невиїзд.

18.11.2009 року старшим слідчим прокуратури м. Бердичева винесено постанову про притягнення ОСОБА_2 в якості обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 364 ч. З, 366 ч.1 КК України.

26.03.2012 року вироком Бердичівського міськрайонного суду ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченому ст. 366 ч.1 КК України та призначено покарання у вигляді 2 років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади в органах внутрішніх справ на строк 2 роки. Визнано ОСОБА_2 невинним в скоєнні злочину, передбаченому ст. 364 ч. З КК України, та виправдано за відсутністю в діях складу злочину. На підставі ст. 75 КК України звільнено засудженого від відбування покарання з випробуванням протягом двохрічного іспитового строку, якщо він протягом визначеного судом строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки. На підставі ст. 76 ч.1 п.З КК України зобов`язано засудженого повідомляти кримінально- виконавчу інспекцію про зміну місця проживання. Додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах внутрішніх справ підлягає реальному та самостійному виконанню. До вступу вироку в законну силу міру запобіжного заходу ОСОБА_2 не змінено, залишено підписку про невиїзд. Арешт, накладений на майно засудженого, скасовано.

09.04.2012 року прокурором м. Бердичева на вирок Бердичівського міськрайонного суду від 26.03.2012 року, подано апеляцію до судової палати з кримінальних справ Житомирського апеляційного суду по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_2 , в якій останній просив вирок Бердичівського міськрайонного суду від 26.03.2012 року скасувати та постановити новий вирок, за яким визнати винним ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, передбачених ч.З ст. 364, ч.1 ст.366 КК України. ОСОБА_2 також звернувся з апеляційною скаргою на вирок Бердичівського міськрайонного суду від 26.03.2012 року до судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Житомирської області з проханням вирок Бердичівського міськрайонного суду від 26.03.2012 року скасувати через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи та виправдати у зв`язку з відсутністю складу злочину, передбаченого ст. 366 ч.1 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 29 травня 2012 року вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 26 березня 2012 року щодо ОСОБА_2 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі, запобіжний захід залишено попередній підписку про невиїзд.

22 квітня 2014 року прокурором вдруге винесено постанову про зміну обвинувачення, відмовившись від обвинувачення за злочин передбачений ч.1 ст. 366 КК України, дії ОСОБА_2 кваліфіковано за ч.З ст. 364 КК України (в ред. 2001 року).

Постановою Бердичівського міськрайонного суду від 28.04.2014 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. З ст. 364 КК України (в ред. 2001 року) було закрито у зв`язку з внесенням змін до законодавства, внаслідок яких діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, перестало бути караним у кримінальному порядку. Рішення по обвинуваченню за злочин передбачений ч. 1 ст. 366 КК України не приймалося, у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення. Арешт, покладений постановою старшого слідчого прокуратури міста Бердичева від 24.11.2009 року на вклади, цінності та інше майно скасовано. До набрання постановою чинності запобіжний захід у виді підписки про невиїзд - скасовано.

Вважає, кримінальне переслідування за скоєння злочину передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України припинено з реабілітуючих підстав, оскільки вина у вчиненні злочину не була доведена у встановленому законом порядку, за скоєння якого його обвинувачували з 2009 по 2014 рік та було незаконно засуджено до двох років умовно. Крім цього, прокуратурою подавалась апеляція про збільшення строку до трьох років позбавлення волі умовно та у подальшому, під час розгляду справи іншим складом суду, продовжувалося звинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України, і лише 22.04.2014 року прокурор відмовився від обвинувачення.

Зазначає, що незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, що виразилося в незаконному обвинуваченні та незаконному засудженні за злочин передбачений ч. 1 ст. 366 КК України йому завдано непоправних моральних втрат, що призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків. Після пред`явлення звинувачення органами досудового слідства, перебуваючи у важкому психоемоційному стані, він був змушений звільнитися 30.11.2009 року з органів внутрішніх справ.

29.05.2012 року після скасування вироку Бердичівського міського суду та направлення справи на новий судовий розгляд, не маючи коштів на сплату послуг захисника, змушений був відстоювати свої права самостійно. Незаконне кримінальне переслідування за злочин передбачений ст. 366 ч.1 КК України тривало з 28.09.2009 року по 28.04.2014 рік, що становить 52 місяці, він був змушений вживати додаткових зусиль для організації власного життя та життя родини. На час проведення слідства та суду був позбавлений можливості працевлаштуватися, оскільки працедавці, дізнавшись про звинувачення, відмовляли в працевлаштуванні, тому погоджувався на важку фізичну працю різноробочим, що призвело до проблем зі здоров`ям. Також на ґрунті кримінального переслідування постійно виникали конфлікти у сім`ї, у зв`язку з неможливістю належним чином забезпечити родину, в зв`язку з відсутністю засобів для існування, оскільки дружина також не була працевлаштованою. Під час перебування під слідством втратив звичайний спосіб життя, не мав змоги вільно пересуватись по території України, члени сім`ї також зазнавали моральних страждань, що негативно вкапнуло на відносини в сім`ї. Внаслідок кримінального переслідування він тривалий час перебував у стані невизначеності щодо своєї долі, був змушений пристосовуватися до несприятливих умов. Кримінальне переслідування негативно відобразилося на відносинах з оточуючими. Дотепер неможливо відновити нормальні життєві зв`язки та комфортний емоційний стан.

Незаконні дії органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність досудового слідства, прокуратури та суду, що виразилися в незаконному притягненні до кримінальної відповідальності та незаконному засудженні за злочин передбачений ч.1 ст. 366 КК України, завдали йому важку душевну травму на все життя, він втратив не лише посаду, а фактично професію, на яку було витрачено роки навчань. Завдану йому моральну шкоду оцінює у 1200000,0 гривень.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07.12.2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження ( а.с. 89).

04.02.2021 року Житомирською обласною прокуратурою подано відзив на позовну заяву у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , враховуючи їх необґрунтованість. Представник зазначає, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду, закриття кримінального провадження за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, тощо. ОСОБА_2 не належить до кола осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди, згідно положень ст.1176 ЦК України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", оскільки судом, за результатами розгляду кримінального провадження не постановлювався виправдувальний вирок, кримінальне провадження не закривалось за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, якими встановлено факт незаконності дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду відносно ОСОБА_2 . Декриміналізація діяння не є реабілітуючою підставою закриття кримінального провадження, не виправдовує особу, що вчинила діяння, яке визнавалось злочином не момент його вчинення, і не тягне набуття особою права на відшкодування моральної шкоди згідно Закону. В частині негативних наслідків застосування кримінального закону рішення про закриття провадження в кримінальній справі у зв`язку з декриміналізацією діяння закон прирівнює до обставин реабілітуючого характеру (виключає настання для нього негативних наслідків застосування кримінального закону), а тому дозволяє приймати відповідне рішення, а в частині вимог щодо відшкодування шкоди, завданої цій особі застосуванням примусових заходів кримінально-правового характеру, прирівнює до обставин нереабілітуючого характеру, не надаючи особі права вимагати відшкодування завданої їй шкоди за час процедури притягнення до відповідальності ( а.с. 95-99).

Протокольною ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 11.07.2022 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду ( а.с. 114).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні. Пояснення надав аналогічні змісту позову. Вважає, що прокурор навмисно відмовився від підтримання обвинувачення, щоб суд не прийняв законного рішення, вказав, що його незаконного намагалися притягнути до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України.

Представник Житомирської обласної прокуратури Романчук Т.А. пред`явлені позовні вимоги не визнала, просила у їх задоволенні відмовити, пояснення надала аналогічні змісту відзиву на позовну заяву.

Представник Державної казначейської служби в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений був належним чином, причини своєї неявки не сповістив.

Суд, вислухавши сторони, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, дослідивши письмові докази, дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судом встановлено, що 28.09.2009 року прокурором м. Бердичева порушено кримінальну справу щодо оперуповноваженого сектору карного розшуку Бердичівського МВ УМВС України в Житомирській області старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками злочинів, передбачених ч. З ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України ( а.с. 17).

28.10.2009 року слідчим винесено постанову про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_2 у вигляді підписки про невиїзд ( а.с. 18-19).

Постановою старшого слідчого прокуратури м. Бердичева Радушинського В.В. від 18.11.2009 року ОСОБА_2 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, в якості обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. З ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України. Того ж дня постановою слідчого до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд ( а.с. 20--24).

Згідно довідки від 10.03.2020 №63лл/12/01-2020 ОСОБА_2 був звільнений зі служби за п. 64 "ж" (за власним бажанням) відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ( а.с.26).

26.03.2012 року вироком Бердичівського міськрайонного суду ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченому ст. 366 ч.1 КК України та призначено покарання у вигляді 2 років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади в органах внутрішніх справ на строк 2 роки. Визнано ОСОБА_2 невинним в скоєнні злочину, передбаченому ст. 364 ч. З КК України, та виправдано за відсутністю в діях складу злочину. На підставі ст. 75 КК України звільнено засудженого від відбування покарання з випробуванням протягом двохрічного іспитового строку, якщо він протягом визначеного судом строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки. На підставі ст. 76 ч.1 п.З КК України зобов`язано засудженого повідомляти кримінально- виконавчу інспекцію про зміну місця проживання. Додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах внутрішніх справ підлягає реальному та самостійному виконанню. До вступу вироку в законну силу міру запобіжного заходу ОСОБА_2 не змінено, залишено підписку про невиїзд. Арешт, накладений на майно засудженого, скасовано. ( а.с. 45-55).

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 29 травня 2012 року вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 26 березня 2012 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі ( а.с.60-66).

22 квітня 2014 року державним обвинувачем по кримінальній справі № 035072/096 по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні злочинів , передбачених ч. 3 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК Укрпїни , радником юстиції Кулик О.В. винесено постанову про зміну обвинувачення. В даній постанові зазначено, що " в ході судового слідства мали місце зміни у чинному законодавстві, зокрема 21.04.2014 внесено зміни до КК України, до ст. 364 КК України. Згідно п. 3 ч.1 Закону України " Про внесення змін до Кримінального та Кримінально процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції" частину 3 ст. 364 КК України виключено. Враховуючи викладене, слід змінити обвинувачення підсудному ОСОБА_2 та перекваліфікувати його дії, виключивши із обвинувачення ч. 1 ст. 366 КК УКраїни, виходячи з наступного. Так, у відповідності до пред"явлено обвинувачення підсудному, вбачається, що він, зловживаючи своїм службовим становищем, умисно, в інших особистих інтересах використав своє службове становище всупереч інтересам служби, заподіявши істотної шкоди охорюваним законом правам громадян та інтересам держави ( підрив авторитету та престижу органів внутрішніх справ), будучи працівником правоохоронного органу та вчинив при цьому службове підроблення шляхом внесення службовою особою до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей. Склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 366 КК, який інкримінується підсудному є невід"ємною складовою - способом, засобом вчинення підсудним злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України" ( а.с. 67-74).

Постановою Бердичівського міськрайонного суду від 28.04.2014 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. З ст. 364 КК України (в ред. 2001 року) було закрито у зв`язку з внесенням змін до законодавства, внаслідок яких діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, перестало бути караним у кримінальному порядку. Рішення по обвинуваченню за злочин передбачений ч. 1 ст. 366 КК України не приймалося, у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення. Арешт, покладений постановою старшого слідчого прокуратури міста Бердичева від 24.11.2009 року на вклади, цінності та інше майно скасовано. До набрання постановою чинності запобіжний захід у виді підписки про невиїзд - скасовано. В постанові суду зазначено, що " підсудний не заперечив щодо задоволення клопотання прокурора щодо закриття відносно нього кримінальної справи за ч. 3 ст. 364 КК УКраїни, але не погоджується з постановою прокурора про зміну обвинувачення, згідно якої державним обвинувачем із його обвинувачення виключено ч. 1 ст. 366 КК УКраїни та бажає, щоб суд прийняв рішення за вказаною статтею, встановивши його вину або невинуватість у вчиненні цього злочину. Як зазначив суд - згідно з ч. 1 ст. 275 КПК України 1960 року, розгляд справи судом провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред"явленого ним обвинувачення. Отже, суд може здійснювати розгляд справи щодо ОСОБА_2 тільки за ч. 3 ст. 364 КК України і тому доводи підсудного про те, щоб суд продовжував розгляд справи щодо нього за ч. 1 ст. 366 КК України судом не можуть бути прийняті до уваги. ( а.с. 75-80).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.ст.3, 56 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частинами 1 та 2 ст. 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

На день розгляду справи єдиним таким законом є Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Частиною 2 ст. 1 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до п. 1, п. 1-1, п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода (п. 5 ст. 3 Закону № 266/94-ВР).

Статтею 4 Закону № 266/94-ВР встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з ст. 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тож, чинним законодавством чітко визначено випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі моральної шкоди.

Пункт 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Разом з тим згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Зміст пунктів 1 3 ст. 2 Закону № 266/94-ВР дає підстави вважати, що право на відшкодування шкоди у громадянина, який був притягнутий до кримінальної відповідальності, виникає в одному з трьох випадків:

1)або у випадку повної його реабілітації;

2)або у випадку засудження, але при цьому в обвинувальному вироку чи іншому рішення суду встановлено факти незаконності процесуальних дій, що обмежують чи порушують його права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

3)або закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати, що відповідає п. 1, п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, відповідно.

Судом встановлено, що 28.04.2014 року постановою Бердичівського міськрайонного суду від 28.04.2014 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. З ст. 364 КК України (в ред. 2001 року) було закрито у зв`язку з внесенням змін до законодавства, внаслідок яких діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, перестало бути караним у кримінальному порядку. Рішення по обвинуваченню за злочин передбачений ч. 1 ст. 366 КК України не приймалося, у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення. Арешт, покладений постановою старшого слідчого прокуратури міста Бердичева від 24.11.2009 року на вклади, цінності та інше майно скасовано. До набрання постановою чинності запобіжний захід у виді підписки про невиїзд - скасовано. В постанові суду зазначено, що " підсудний не заперечив щодо задоволення клопотання прокурора щодо закриття відносно нього кримінальної справи за ч. 3 ст. 364 КК України, але не погоджується з постановою прокурора про зміну обвинувачення, згідно якої державним обвинувачем із його обвинувачення виключено ч. 1 ст. 366 КК України та бажає, щоб суд прийняв рішення за вказаною статтею, встановивши його вину або невинуватість у вчиненні цього злочину. Як зазначив, суд - згідно з ч. 1 ст. 275 КПК України 1960 року , розгляд справи судом провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред"явленого ним обвинувачення. Отже , суд може здійснювати розгляд справи щодо ОСОБА_2 тільки за ч. 3 ст. 364 КК УКраїни і тому доводи підсудного про те, щоб суд продовжував розгляд справи щодо нього за ч. 1 ст. 366 КК УКраїни судом не можуть бути прийняті до уваги" ( а.с. 75-80).

Тобто, кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 закрито з підстави, яка відмінна від тих, які передбачені п. 3 ст. 2 Закону № 266/94-ВР.

Крім того, зі змісту постанови Бердичівського міськрайонного суду від 28.04.2014 року вбачається, що судом не було встановлено фактів незаконності процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи ОСОБА_2 , незаконного проведення оперативно-розшукових заходів стосовно нього.

Матеріали цивільної справи не дають підстав вважати, що дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду були оскаржені ОСОБА_2 у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством.

Неправомірність дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду доведена не була.

З урахуванням принципу спеціалізації судоустрою України, в межах цивільного судочинства не може надаватися правова оцінка процесуальним діям органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, вчинених ними в кримінальному провадженні.

Таким чином, у позивача не винило право на відшкодування моральної шкоди з підстав передбачених цим Законом № 266/94-ВР, тому суд відмовляє в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Судові витрати суд відносить на рахунок держави відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 4,12- 13, 76-81, 89, 258-261, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Державної казначейської служби, Житомирської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 12 вересня 2022 року.

Суддя Т.М. Вдовиченко