ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2022 року

м. Черкаси  

Справа № 703/349/21

Провадження № 22-ц/821/963/22

категорія: 304090000   

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Василенко Л. І., 

суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,

учасники справи:        

позивач – акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2022 року у справі за позовом акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у складі: головуючого судді Биченка І. Я., повний текст рішення складено 01 червня 2022 року,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 20 січня 2011 року АТ КБ «Приватбанк» уклало з ОСОБА_1 договір, яким надало кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується її підписом у заяві.

Зазначав, що при укладанні договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України.

Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», які викладені на банківському сайті www.privatbank.uа, згідно яких обслуговується відповідач.

Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі, а також підтверджується копією паспорту споживчого кредиту.

Виконання договору відповідачем вбачається із виписки по рахунку та розрахунку заборгованості, де зазначені операції щодо використання кредитного ліміту, операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування.

АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за вказаним договором виконало, а саме відповідачу було надано можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Між тим, відповідач не надавала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, у зв`язку з чим станом на 13 грудня 2020 року відповідач має заборгованість за кредитом в сумі 23340,02 грн, з яких 6959,22 грн тіло кредиту, 16280,80 грн заборгованість за простроченими відсотками та 1159,76 грн пеня.

АТ КБ «Приватбанк» просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 20.01.2011 у розмірі 23340,02 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 3145,94 грн заборгованості за тілом кредиту та 305,97 грн судового збору.

У задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченими відсотками в сумі 16280,80 грн та 1159,76 грн пені - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що згідно виписки по рахунку позичальник користувалась кредитними коштами, всього витративши коштів за отриманою карткою на загальну суму 10758,41 грн, тоді як внесено на погашення заборгованості 6945,13 грн, тобто мінусове сальдо становить 3813,28 грн. Відтак у ОСОБА_1 перед Банком виникла заборгованість з фактично отриманих нею та неповернутих коштів у загальному розмірі 3145,94 грн. Заборгованість нарахована Банком за період з моменту видачі кредитної карти 20 січня 2011 року та до 13 грудня 2020 року.

Тіло кредиту відповідно до виписки по рахунку та розрахунку заборгованості за весь період змінювалось, відповідач частково погашала заборгованість, що вбачається з виписки по її рахунку.

Суд зазначив, що пеня визначається у разі прострочення кредиту, а її розмір залежить від суми заборгованості за кредитним договором.

Позивач просить стягнути відсотки як такі, що ґрунтуються на вимогах договору, проте після 01 квітня 2015 року АТ КБ «Приватбанк» збільшував розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, при цьому, матеріали справи доказів належного повідомлення відповідача про підвищення відсоткової ставки не містять.

Відтак за відсутності спеціального програмного забезпечення, за допомогою якого Банк нараховував суму заборгованості, суд позбавлений можливості самостійно розрахувати розмір заборгованості за пенею за користування кредитом, виходячи із ставки, яка зазначена в довідці про умови кредитування та з урахуванням сплачених відповідачем сум.

Оскільки позивачем не надано доказів наявності заборгованості відповідача за відсотками та пенею з урахуванням сплачених нею сум та не надано доказів проведення відповідних розрахунків, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 36% річних та пені є необґрунтованими.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі, поданій 17 червня 2022 року, АТ КБ «ПриватБанк», вважаючи рішення суду в частині відмови в задоволенні позову таким, що прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2022 року в частині відмовлених вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити у повному обсязі.

Судові витрати покласти на відповідача.

Зазначає, що відповідач при укладенні кредитного договору була належним чином ознайомлена з його умовами, акцептувала пропозицію Банку, отримала кредитну картку, користувалася кредитними коштами, а також визнала укладення кредитного договору та погодилась з його умовами, вчинивши дії, спрямовані на виконання укладеного договору.

Вказує, що суд не звернув уваги на те, що основні умови кредитування викладені в підписаній відповідачем довідці про умови кредитування.

Вважає, що суд безпідставно відмовивши у стягненні частини заборгованості за тілом кредиту, відсотків та прострочених відсотків, порушив норми матеріального права.

Зазначає, що оскільки умови щодо сплати відсотків були належним чином узгоджені, Банк цілком правомірно, з дотриманням вимог ст. ст. 534, 1048 ЦК України направив кошти, що вносяться на погашення боргу, за встановленою договором та законом черговістю, у тому числі на погашення відсотків. Зазначені обставини не спростовані відповідачем жодними належними та допустимими доказами по справі. Тому до стягнення підлягає вся сума заборгованості за тілом, пред`явлена до стягнення.

25 липня 2022 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому остання просила суд відмовити в задоволенні апеляційних вимог по апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк».

Зазначає, що між нею та Банком було підписано заяву б/н на кошти в сумі 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Останній платіж по якому був вчинений нею 16 липня 2014 року в сумі 200 грн та в подальшому жодних касових операцій по картці не здійснювала. Позивач у виписці та розрахунку зазначив про наявність проплати 29 січня 2019 року, проте не надав підтверджуючих документів вказаної проплати, хоча відповідач заперечувала щодо неї.

Також Банком була збільшена процентна ставка, яка зазанчена в розрахунку заборгованості не була узгоджена з нею.

Вважає, що до вказаних правовіднисин можливо застосувати строки позовної давності відповідно до ст. 357 ЦПК України та відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Відповідно до Статуту АТ КБ «Приватбанк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань ПАТ КБ «Приватбанк», яке було правонаступником всіх прав та зобов`язань ЗАТ КБ «Приватбанк», яке було правонаступником всіх прав та обов`язків ТОВ КБ «ПриватБанк» (т. 1 а.с. 57-58).

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14 червня 2018 року, АТ КБ «Приватбанк» зареєстроване як юридична особа 19 березня 1992 року, основний вид економічної діяльності, 64.19 – інші види грошового посередництва (т. 1 а.с. 56).

У відповідності до Банківської ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, АТ КБ «Приватбанк» має право надання банківських послуг, визначених ч. 3 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» (т. 1 а.с. 55).

Згідно копії анкети-заяви № б/н від 20.01.2011 ОСОБА_1 приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (т. 1 а.с. 24).

В заяві, яка додана Банком до позовної заяви, містяться персональні дані ОСОБА_1 , якою обрано платіжну картку кредитку «Універсальна» та вказаний кредитний ліміт 500 грн (т. 1 а.с. 24).

До кредитного договору Банком додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та виписку по рахунку боржника ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 26-49, 16-21).

Банком також надано довідку про умови кредитування, де сторони, зокрема, погодили тип кредитної лінії (поновлювальна), пільговий період (до 30 днів), валюту картрахунку (UAH), базову відсоткову ставку в місяць (3 %), розмір щомісячного платежу (7% від заборгованості, але не менше 50 грн. і не більше залишку заборгованості), строк внесення щомісячних платежів (до 25 числа місяця, наступного за звітним), штраф при порушенні строків платежів при будь-якому із грошових обов`язків, передбачених договором, більш ніж на 30 днів (т.1 а.с. 25).

Згідно розрахунку заборгованості за вказаним кредитним договором станом на 13.12.2020 заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 20.01.2011 складає 23340,02 грн, з яких: 6959,22 грн – заборгованість за тілом кредиту; 16280,80 грн – заборгованість за відсотками, 100 грн пеня (т. 1 а.с. 7-15).

Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_1 20.01.2011– старт карткового рахунку, 20.01.2011 – встановлення кредитного ліміту – 1000 грн, 20.01.2011 – 0,00 грн, 19.03.2011 – 1400 грн, 20.03.2011 – 1400 грн, 25.05.2011 – 1600 грн, 14.02.2012 - 2000 грн, 15.02.2012 – 2000 грн, 09.08.2013 – 7000 грн, 11.08.2013 – 7300 грн, 14.01.2020 – 0,00 грн (т. 1 а.с. 22).

Згідно із довідкою Банку, ОСОБА_1 було надано такі кредитні картки: № НОМЕР_1 від 20.01.2011, термін дії 08/14, № НОМЕР_2 від 30.05.2012, термін дії 03/16 (т.1 а.с. 23).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

З матеріалів справи вбачається, що даний спір виник між АТ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 з підстав зняття останньою кредитних коштів із банківської карти, отриманої згідно анкети-заяви від 20.01.2011.

При цьому, в апеляційній скарзі Банк зазначав, що незгодний із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, просив скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та задовольнити позов Банку у повному обсязі.

Тобто, АТ КБ «ПриватБанк» рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 3145,94 грн заборгованості за тілом кредиту, а тому рішення суду в цій частині не переглядається.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 526 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

При порушенні зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

В анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 20.01.2011 вказані лише її анкетні дані, контактна інформація, вид кредитної картки та бажаний кредитний ліміт, проте відсутній розмір відсотків за користування кредитом, пені, комісії тощо.

Крім того, в анкеті-заяві ОСОБА_1 взагалі не визначений, зокрема, строк повернення кредиту (користування ним).

З наданих Банком довідок вбачається, що строк кредитування (строк дії кредитної картки ОСОБА_1 ) становить 03/16, кредитний ліміт встановлено 7300 грн (11.08.2013), а з 14.01.2020 – 0,00 грн.

При цьому, матеріали справи не містять і підтверджень, що доданий до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої – договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період – з часу виникнення спірних правовідносин (20.01.2011) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (08.02.2021), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.

На підставі викладеного відсутні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, що передбачені Умовами та правилами надання банківських послуг, які не підписані відповідачем.

Разом з тим, з матеріалів справи також вбачається, що 20.01.2011 відповідач ОСОБА_1 підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду».

У довідці про умови кредитування сторони погодили, зокрема, тип кредитної лінії (поновлювальна), пільговий період (до 30 днів), валюту картрахунку (UAH), базову відсоткову ставку в місяць (3%), розмір щомісячного платежу (7% від заборгованості, але не менше 50 грн. і не більше залишку заборгованості), строк внесення щомісячних платежів (до 25 числа місяця, наступного за звітним), штраф при порушенні строків платежів при будь-якому із грошових обов`язків, передбачених договором, більш ніж на 30 днів.

Дослідивши наданий Банком розрахунок та виписку по рахунку боржника ОСОБА_1 , апеляційний суд враховує наступне.

Із виписки по рахунку боржника вбачається, що вона активувала кредитну картку та користувалася нею, знімала з картки та періодично гасила заборгованість.

Із наданого АТ КБ «Приватбанк» розрахунку та виписки також убачається, що позивач обраховував проценти за користування відповідачем кредитом до 31.12.2012 за ставкою 36,00 %, а в подальшому її змінював неодноразово, що не відповідає довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 30 днів пільгового періоду».

АТ КБ «Приватбанк» не доведено правомірності нарахування процентів за користування кредитом у визначеному у розрахунку заборгованості розмірі. Як встановлено судом, АТ КБ «Приватбанк» самостійно за власною ініціативою змінював умови кредитування щодо розміру процентів за користування кредитом. В процесі розгляду справи Банк не надав суду доказів узгодження вказаних змін процентної ставки із ОСОБА_1 .

На ряду з цим суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що пеня визначається у разі прострочення кредиту, а її розмір залежить від суми заборгованості за кредитним договором.

Враховуючи, що відсутнє спеціальне програмне забезпечення, за допомогою якого Банк нараховував суму заборгованості, суд позбавлений можливості самостійно розрахувати розмір заборгованості за пенею та відсотками за користування кредитом, виходячи із ставки, яка зазначена в довідці про умови кредитування та з урахуванням сплачених відповідачем сум.

Іншого розрахунку Банк суду не надав.

Отже, у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача суми процентів за ставками, які не були узгоджені сторонами, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Щодо тіла кредиту, в частині відмови, то слід зазначити, що ОСОБА_1 дійсно користувалася кредитними коштами з власної ініціативи, частково погашала заборгованість за договором, проте кошти, які були спрямовані нею на погашення боргу були зараховані в тому числі на погашення заборгованості за неузгодженими відсотками та нарахованою на загальну суму пенею, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про встановлення розміру тіла кредиту шляхом різниці між фактично отриманими коштами та повернутими Банку коштами, що і було здійснено.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині стягнення відсотків, пені та відповідно частини тіла кредиту за недоведеністю.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 наголошувала на застосуванні строку позовної давності.

Проте, позов в частині відмови є недоведеним, а суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20)). Подібний правовий висновок викладено в т.ч. у постанові Великої Палати Верховного Суду від від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19, пункт 28).

За змістом ч. 1, ч. 3 та ч. 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що Банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Відповідно до положень ст. ст. 12 і 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє інші доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог у повному обсязі та незаконність відмови у стягненні заборгованості згідно розрахунку Банку.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в  :

Апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2022 року, в оскаржуваній частині, залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Текст постанови складено 07 вересня 2022 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: В. Г. Бородійчук

О. В. Карпенко