ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2022 р. Справа№ 910/16820/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання Яценко І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022

у справі № 910/16820/21 ( суддя - Борисенко І.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал»

до Моторного (транспортного) страхового бюро України

про стягнення 8 054,87 грн,

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 8 054,87 грн., з яких: 773,32 грн - 3 % річних, 4 986,72 грн - інфляційні втрати, 2 294,83 грн - пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ст. 625, 992 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст. 3, 6, 36, 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" мотивовані тим, що до позивача перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за відшкодування збитків, спричинених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Короткий зміст заперечень на позов

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив, посилаючись на те, що статтею 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено вичерпний перелік регламентних виплат, що здійснює МТСБУ (відповідач), нараховані позивачем вимоги в частині 3% річних, інфляційних втрат та пені ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК Україна" за результатом попереднього судового засідання були віднесені до четвертої черги реєстру вимог кредиторів боржника та ухвалою від 17.07.2019 визнані погашеними відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у зв`язку з недостатністю майнових активів боржника і МТСБУ не є правонаступником ліквідованого боржника - ПрАТ "СК Україна", за заявою позивача МТСБУ виплачено відшкодування, тому підстави для покладення додаткової відповідальності на відповідача, відсутні.

Також вказує, що за договором про відступлення права вимоги від 22.09.2015 потерпіла особа не передавала право вимоги на пеню, інфляційні втрати та 3% річних. Крім цього, просить суд застосувати позовну давність, з урахуванням дати ДТП 22.01.2015.

Крім того, в поданому відзиві відповідач просить зменшити витрати на правову допомогу позивача, посилаючись на однотипність поданих позовів до Господарського суду міста Києва.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/16820/21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» задоволено повністю. Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» 773 грн. 32 коп. - 3 % річних, 4 989 грн. ,72 коп. - інфляційні втрати, 2 294 грн. 83 коп. - пені, 2 270 грн 00 коп. судового збору та 2 500 грн 00 коп. витрат на правову допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" та закрито провадження в справі.

Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, в зв`язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.

З огляду на викладене, суд першої інстанції вважає доведеним факт недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України для задоволення вимог його кредиторів.

Отже, станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" з грошовими вимогами, в тому числі за полісом №АС/3981007, у розмірі 17 237,17 грн, з яких: 9 179,30 грн. розмір завданого збитку, 773,32 грн - 3 % річних, 4 989,72 грн - інфляційні втрати, 2 294,83 грн - пені.

Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції відхилив твердження відповідача про відсутність у нього обов`язку сплачувати 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування.

Щодо нарахування пені за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, судом першої інстанції враховано, що наслідки прострочення страховиком відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо- транспортної пригоди шкоди життю, здоров`ю, майну, визначені нормами статті 36 Закону, згідно з пунктом 3.5 якої за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду за який нараховується пеня.

Вірність наданого позивачем розрахунку суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".

Отже, відповідач не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з прийнятим рішенням, Моторне (транспортне) бюро України подало апеляційну скаргу, в якій просить суд прийняти до розгляду апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження по справі.

Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 по справі № 910/16820/21. Відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі до Моторного (транспортного) страхового бюро України. Розподілити судові витрати. Розгляд справи проводити з викликом стороні.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:

- суд першої інстанції належним чином не досліджено строк звернення з позовною заявою позивачем та на який строк продовжено строк позовної давності, на думку скаржника, строк позовної давності обраховується не з моменту визнання ПрАТ «СК «Україна» - банкрутом, а з моменту ДТП;

- суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив позов, оскільки на відповідача (Моторне (транспортне) страхове бюро України) покладено додатковий обов`язок щодо виплати інфляційних втрат, 3 % річних та пені, притягнуто особу, яка не порушувала у даному випадку грошового зобов`язання;

- скаржник зазначає, що пеня, інфляційні втрати та 3 % річних - це відповідальність страховика-банкрота за порушення грошового зобов`язання, які ухвалою визнано погашеними, таким чином дана відповідальність не входить до зобов`язань МСТБУ передбачених підпункту «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закону України № 1961-ІУ;

- позивачу за Договором про відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування не переходило права вимоги щодо пені, інфляційних втрат та 3% річних до відповідача, а отже звернення з позовом є безпідставним, на думку скаржника.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2011 справу № 910/16820/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя- Ткаченко Б.О., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2022, у звязку з перебуванням судді Суліма В В. У вдпустці, справу № 910/16820/21 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2022 апеляційну скаргу Моторного (транспортного)страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/16820/21 залишено без руху, роз`яснено право на усунення недоліків.

04.05.2022 від Моторного (транспортного) страхового бюро України на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків. Апелянт виконав вимоги Ухвали Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 відмовлено Моторному (транспортному) страховому бюро України у задоволенні клопотання про розгляд справи з викликом сторін, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного)страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/16820/21, витребувано справу № 910/16820/21 у Господарського суду міста Києва.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №259/2022 від 18 квітня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119- IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години ЗО хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №341/2022 від 17 травня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119- IX, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку визначити іншу дату та час проведення наступного судового засідання у цій справі у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 надіслана учасникам справи за офіційними електронними адресами, які наявні в матеріалах справи: позивачу (Товариству з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ") та відповідачу (Моторно (транспортного) страхового бюро України), у зв`язку із відсутністю фінансування видатків, які передбачені на поштову кореспонденцію у Північному апеляційному господарському суді.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується матеріалами справи, в м. Києві по вул. Сирецькій, 5 керуючи автомобілем «Шкода» д/н НОМЕР_1 , при перестроюванні або будь - якій зміні напрямку руху -не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкоди чи небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Сігроен» д/н НОМЕР_2 , що призвело до зіткнення вказаних вище транспортних засобів та їх механічних пошкоджень.

Вина ОСОБА_1 , який порушив п. п. 10.1, 10.3 Правил дорожнього руху України, підтверджується постановою Оболонського районного суду міста Києва від 0902.2015 у справі № 756/1152/15-п.

Цивільно-правова відповідальність автомобіля «Шкода» д/н НОМЕР_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована на підставі договору страхування (полісу) №АС/3981007 Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна".

16.03.2015 суб`єктом оціночної діяльності ФОП Левицьким В.В. складено Звіт № 32/15 з оцінки вартості матеріального збитку транспортного засобу завданого власнику автомобіля «Сітроен» д/н НОМЕР_2 - 10 475,00 гри.

Власником автомобіля «Сігроен» д/н НОМЕР_2 є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

22.09.2015 між ОСОБА_2 та ФОП Шиян Д.С. було укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого ОСОБА_2 відступила ФОП Шиян Д.С. права вимоги в зобов`язаннях, що виникли із вказаного вище ДТП. у тому числі одержання грошового відшкодування нанесеної майнової шкоди від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ.

30.09.2015 між ФОП Шияном Д.С. (клієнт) та позивачем (фактор) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №5/30-09/2015, відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до додатку №1 до цього договору.

У силу умов вказаного договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із зазначеного вище договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п.1.2 договору №5/30-09/2015 від 30.09.2015).

Пунктом 1.4 договору №5/30-09/2015 від 30.09.2015 передбачено, що зобов`язаною особою (боржником) є ОСОБА_1 (п. 26 додатку № 1 до договору №5/30-09/2015 від 30.09.2015); страхова компанія Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна"; Моторне (транспортне) страхове бюро України в порядку, передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Отже, починаючи з 30.09.2015 кредитором у договірному зобов`язанні за договором страхування (полісом) №АС/3981007, яке виникло в результаті дорожньо-транспортної пригоди, є позивач.

Однак, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна", порушуючи умови договору страхування (полісу) №АС/3981007, не здійснило виплату грошового зобов`язання.

Позивач та Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" звернулись до Господарського суду міста Києва із заявою про порушення провадження в справі про банкрутство боржника - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" (ідентифікаційний код 30636550), оскільки останнє має кредиторську заборгованість і неспроможне її погасити.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 36.4 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", виплата страхового відшкодування (регрес на виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або з погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати передбаченої п. а п. 41.1 ст. 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої неї шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Матеріалами справи підтверджено, що м. Києві по вул. Сирецькій, 5 керуючи автомобілем «Шкода» д/н НОМЕР_1 , при перестроюванні або будь - якій зміні напрямку руху -не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкоди чи небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Сігроен» д/н НОМЕР_2 , що призвело до зіткнення вказаних вище транспортних засобів та їх механічних пошкоджень.

Вина ОСОБА_1 , який порушив п. п. 10.1, 10.3 Правил дорожнього руху України, підтверджується постановою Оболонського районного суду міста Києва від 0902.2015 у справі № 756/1152/15-п.

Цивільно-правова відповідальність автомобіля «Шкода» д/н НОМЕР_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована на підставі договору страхування (полісу) №АС/3981007 Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна".

16.03.2015 суб`єктом оціночної діяльності ФОП Левицьким В.В. складено Звіт № 32/15 з оцінки вартості матеріального збитку транспортного засобу завданого власнику автомобіля «Сітроен» д/н НОМЕР_2 - 10 475,00 гри.

Власником автомобіля «Сігроен» д/н НОМЕР_2 є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

22.09.2015 між ОСОБА_2 та ФОП Шиян Д.С. було укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого ОСОБА_2 відступила ФОП Шиян Д.С. права вимоги в зобов`язаннях, що виникли із вказаного вище ДТП. у тому числі одержання грошового відшкодування нанесеної майнової шкоди від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ.

30.09.2015 між ФОП Шияном Д.С. (клієнт) та позивачем (фактор) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №5/30-09/2015, відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до додатку №1 до цього договору.

Однак, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна", порушуючи умови договору страхування (полісу) №АС/3981007, не здійснило виплату грошового зобов`язання, а позивач та Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" звернулись до Господарського суду міста Києва із заявою про порушення провадження в справі про банкрутство боржника - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" (ідентифікаційний код 30636550), оскільки останнє має кредиторську заборгованість і неспроможне її погасити.

Матеріалами справи підтверджується, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження в справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", визнано розмір вимог ініціюючих кредиторів - позивача та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" на суму 1 232 899, 85 грн, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Тищенко Оксану Іванівну.

27.03.2018 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".

24.04.2018 позивач подав уточнення до заяви про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" в справі № 910/842/18, у тому числі за зобов`язанням, яке виникло за страховою подією 24.10.2014. Ці уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" перед позивачем, за зобов`язанням, яке виникло на підставі договору (полісу) №АС/3981007, у розмірі 8 054,87 грн., з яких: 773,32 грн - 3 % річних, 4 989,72 грн - інфляційні втрати, 2 294,83 грн - пені.

Ухвалою попереднього засідання від 15.06.2018 затверджено реєстр вимог кредиторів Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" на загальну суму 22 101 683, 87 грн, у тому числі визнано грошові вимоги позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" та закрито провадження в справі.

Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, в зв`язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 41 вказаного Закону задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред`являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов`язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов`язковому зберіганню, на строк не менше п`яти років з дати визнання особи банкрутом; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 46 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов`язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.

В силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.18. в справі № 910/9823/17.

Разом із тим, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої палати Верховного Суду від 03.07.18. в справі № 917/1345/17.

При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року в справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 року в справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, розмір грошової вимоги, а саме завданого збитку, 3% річних, інфляційних втрат та обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» встановлені у справі про банкрутство, мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстнації, який вважає доведеним факт недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України для задоволення вимог його кредиторів.

Отже, станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" з грошовими вимогами, в тому числі за полісом №АС/3981007, у розмірі 17 237,17 грн, з яких: 9 179,30 грн. розмір завданого збитку, 773,32 грн - 3 % річних, 4 989,72 грн - інфляційні втрати, 2 294,83 грн - пені.

08.08.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за номером 10651170036015351 про припинення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".

19.08.2019 у зв`язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", з урахуванням заяви про уточнення до заяви про грошові вимоги від 23.04.2018 позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України (надалі - МТСБУ) із заявою про виплату боргу.

Як підтверджується з долучених до позову виписок по рахунку позивача, 05.09.2019 відповідачем було частково виконано зобов`язання за договором страхування №АС/3981007, зокрема, здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 9 179,30 грн.

Позивач зазначав, що відповідач лише частково виконав зобов`язання за договором №АС/3981007, оскільки не сплатив на користь позивача 773,32 грн - 3 % річних, 4 989,72 грн - інфляційні втрати, 2 294,83 грн - пені, в зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача вказаних сум.

У частині першій статті 509 Цивільного кодексу України, передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

У статті 526 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 511 Цивільного кодексу України, у випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Отже, грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині третій статті 510 Цивільного кодексу України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.

Враховуючи вищенаведене, можна прийти до висновку, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Дана правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06.06.2012 у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 28.02.2018 у справі № 149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі № 280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі № 452/3519/15.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).

Отже, право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов`язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою.

Відповідно, враховуючи вищевикладене, твердження скаржника про те, що позивачу за Договором про відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування не переходило права вимоги щодо пені, інфляційних втрат та 3% річних до відповідача, а отже звернення з позовом є безпідставним, суд апеляційної інстанції відхиляє.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України , як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV).

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Пунктом 20.3 статті 20 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.

Підпунктом "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону № 1961-IV передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

При цьому преамбула статті 41 Закону № 1961-IV - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом не може тлумачитись без взаємозв`язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 Закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Враховуючи, вищевикладене, суд апеляційної інстанції відхиляє твердження відповідача про відсутність у нього обов`язку сплачувати 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування.

Щодо нарахування пені за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, судом враховано, що наслідки прострочення страховиком відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо- транспортної пригоди шкоди життю, здоров`ю, майну, визначені нормами статті 36 Закону, згідно з пунктом 3.5 якої за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду за який нараховується пеня.

Вірність наданого позивачем розрахунку суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".

Отже, відповідач не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.

Аналогічну правову позицію висвітлює в своїй постанові від 07.09.2021 №910/14293/19 Верховний Суд.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначено, що наслідком анулювання ліцензії страхової компанії є неможливість укладення такою компанією нових договорів страхування, а також внесення змін до чинних. Зобов`язання такої компанії за укладеними раніше договорами не припиняються, тобто виплати страхового відшкодування повинні проводитися в повному обсязі, зокрема, за рахунок страхових резервів.

У разі укладення страховою компанією договору зі страхувальником після виключення із членства в МТСБУ відповідальність за спричинену шкоду в ДТП за цим страховим договором має нести винна особа. Особа, яка укладає договір зі страховою компанією, повинна діяти обачливо та з`ясувати, чи має така страхова компанія членство в МТСБУ. Така інформація доступна на сайті МТСБУ.

Велика Палата ВС зазначила, що у разі ліквідації страховика або визнання його банкрутом страховик зобов`язаний передати до МТСБУ всі матеріали щодо укладених ним договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Також такий страховик зобов`язаний перерахувати до відповідних централізованих страхових резервних фондів кошти в обсягах сум незароблених страхових премій.

Велика Палата ВС дійшла висновку, що МТСБУ відшкодовує шкоду за страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований (виключений з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань). У разі початку процедури банкрутства страховика потерпіла особа може звернутися з вимогою про відшкодування шкоди за процедурою, передбаченою Кодексом України з питань банкрутства, та захистити своє право на відшкодування шкоди в такий спосіб.

При цьому Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачає обов`язку МТСБУ на відшкодування шкоди замість виключеного члена у разі виключення його зі складу членів МТСБУ з інших підстав. У таких випадках страховик повинен нести матеріальну відповідальність самостійно на загальних підставах.

Згідно з вимогами п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування" при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Відповідно до вимог п. 20.3 ст. 20 Закону у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.

Враховуючи вищевказане, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про те, що пеня, інфляційні втрати та 3 % річних - це відповідальність страховика-банкрота за порушення грошового зобов`язання, які ухвалою визнано погашеними, таким чином дана відповідальність не входить до зобов`язань МСТБУ передбачених підпункту «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закону України № 1961-ІУ;

Таким чином, суд першої інстанції вірно ухвалив, що в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем 773,32 грн - 3 % річних, 4 989,72 грн - інфляційні втрати, 2 294,83 грн - пені, інших доказів на спростування вказаного відповідачем також не надано та дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та стягнення з відповідача вказаних сум.

Що стосується заявленої відповідачем у відзиві заяви про застосування строків позовної давності та строку спеціальної позовної давності, то суд першої інстанції зазначив.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За приписами ст. 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами в справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням.

Тож у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов`язку у МТСБУ щодо виконання зобов`язань ліквідованого страховика.

Аналіз положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV свідчить, що обов`язок із виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ.

Тому, з урахуванням положень підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, обов`язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження в справі про банкрутство страховика - банкрута.

Відтак, право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов`язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду в справі про банкрутство.

Як зазначено вище, судом встановлено факт ліквідації ПрАТ "СК "Україна" ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18, у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами, що стало підставою для звернення ТОВ "Маркс.Капітал" з позовом у цій справі, що розглядається.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Ліквідація страховика відбулась за ухвалою суду 17.07.2019, що є початком перебігу строку позовної давності в спірних правовідносинах, отже звернення позивача 12.10.2021 з даним позовом здійснене в межах строку позовної давності, а тому суд першої інстанції відмовив в задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Разом з тим, суд приймає до уваги, що строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо строку позовної давності зі стягнення штрафних санкцій, були продовжені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" з 02.04.2020 на строк дії карантину.

Враховуючи, що закінчення спеціального строку позовної давності припало на строк періоду карантину (17.07.2020), який на даний час продовжено, суд вважає, що строк спеціальної позовної давності щодо вимог у частині стягнення пені в даній справі не сплинув у силу п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, відхиляє довод скаржника про те, що суд першої інстанції належним чином не досліджено строк звернення з позовною заявою позивачем та на який строк продовжено строк позовної давності, на думку скаржника, строк позовної давності обраховується не з моменту визнання ПрАТ «СК «Україна» - банкрутом, а з моменту ДТП, як налженим чином необгрунтонваний у відповідності до вимог 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення заявлених до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу до 2 500,00 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст.ст. 624, 625 Цивільного кодексу України підлягає стягненню 773,32 грн - 3 % річних, 4 989,72 грн - інфляційні втрати, 2 294,83 грн - пені.

Доказів сплати решти визнаних у справі про банкрутство страховика сум за прострочення виплати відшкодування завданої внаслідок ДТП шкоди не надано.

Стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, частина друга даної статті передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 28.02.2018 у справі № 149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі № 280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі № 452/3519/15.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №910/22034/15 зроблений висновок, що ст. 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).

Таким чином, у разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов`язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов`язана на підставі частини другої статті 625 ЦК сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов`язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою.

За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені Законом і договором страхування.

За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Норми статті 87 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п`ятої статті 45 зазначеного закону встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлює виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика, через недостатність майна страховика.

Відповідно до пункту 20.3статті 20 цього Закону у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим законом.

Підпунктом "ґ" пункту 41.1. статті 41 вказаного закону передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, зміст викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов`язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.

При цьому преамбула статті 41 Закону - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не може тлумачитись без взаємозв`язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3статті 20 цього закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Як організація, що створена задля відшкодування шкоди, МТСБУ зобов`язане відшкодувати шкоду, спричинену потерпілим, за певних умов, зокрема, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (підпункт «ґ» частини першої статті 41 Закону № 1961-IV), а за рахунок коштів фонду страхових гарантій відшкодовує шкоду у разі недостатності коштів та майна страховика - повного члена МТСБУ у таких самих випадках (підпункт «а» пункту 41.2 статті 41 Закону № 1961-IV).

Згідно з пунктами 20.2, 20.3 статті 20 Закону № 1961-IV у разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов`язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія. У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, бере на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.

При цьому згідно з пунктом 7 статті 51 Закону № 1961-IV у разі ліквідації страховика або визнання його банкрутом страховик зобов`язаний передати до МТСБУ всі матеріали щодо укладених ним договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Крім того, такий страховик зобов`язаний перерахувати до відповідних централізованих страхових резервних фондів кошти в обсягах сум незароблених страхових премій із цього виду страхування.

Відтак, обов`язок з виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, у разі недостатності коштів та майна відповідного страховика, покладено на МТСБУ з моменту визнання цього страховика банкрутом та/або його ліквідації як юридичної особи.

Системний аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що МТСБУ має зобов`язання на відшкодування шкоди замість страховика лише у випадку визнання його банкрутом та/або ліквідації. При цьому немає значення, чи це було підставою для його виключення із числа членів МТСБУ та/або позбавлення його повного членства.

Одночасно, у випадку припинення членства страховика в МТСБУ (виключення з числа членів та/або позбавлення повного членства) у зв`язку з банкрутством та ліквідацією, МТСБУ зобов`язане здійснити регламентні виплати на підставі переданих до нього матеріалів усіх укладених договорів обов`язкового страхування у випадку недостатності коштів і майна страховика для здійснення страхових виплат.

Відтак, відповідно до зазначеного Закону з моменту визнання судом страховика банкрутом та введення ліквідаційної процедури передбачено обов`язкові умови для проведення МТСБУ регламентних виплат за страховика, що визнаний банкрутом, а саме: підтвердження факту визнання страховика банкрутом; наявність невиконаних зобов`язань страховика за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів; недостатність коштів та майна страховика для виконання його зобов`язань за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.

Таким чином, МТСБУ відповідно до Закону № 1961-IV відшкодовує шкоду за страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований (виключений з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичнихосіб -підприємців та громадських формувань); в інших випадках страховик зобов`язаний самостійно відшкодувати шкоду, у тому числі в процедурі банкрутства та ліквідації як юридичної особи.

Як зазначено, Великою Палатою Верховного Суду у постанові постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21), з моменту визнання судом страховика банкрутом та введення ліквідаційної процедури передбачено обов`язкові умови для проведення МТСБУ регламентних виплат за страховика, що визнаний банкрутом, а саме: підтвердження факту визнання страховика банкрутом; наявність невиконаних зобов`язань страховика за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів; недостатність коштів та майна страховика для виконання його зобов`язань за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Оскільки, спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов`язань, має місце винятково договірний характер обов`язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 Цивільного кодексу України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду.

Отже, в даному випадку, на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" має місце перехід обов`язків до МТСБУ за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика.

При цьому, МТСБУ не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України та пункт 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, відхиляє довод скаржника про те, що пеня, інфляційні втрати та 3 % річних - це відповідальність страховика-банкрота за порушення грошового зобов`язання, які ухвалою визнано погашеними, таким чином дана відповідальність не входить до зобов`язань МСТБУ передбачених підпункту «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закону України № 1961-ІУ.

Отже, усі інші доводи, посилання та обґрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" до Моторно (транспортного) страхового бюро України про стягнення 8 054, 87 грн,- задоволено та стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" 773 (сімсот сімдесят три) грн. 32 коп. - 3 % річних, 4 989 (чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят дев`ять) грн. ,72 коп. - інфляційні втрати, 2 294 (дві тисячі двісті дев`яносто чотири) грн. 83 коп. - пені, 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. судового збору та 2 500 (дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп. витрат на правову допомогу.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/16820/21, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного)страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/16820/21 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/16820/21 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Моторно (транспортним) страховим бюро України.

4. Матеріали справи № 910/16820/21 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк

Повний текст постанови підписано 06.09.2022