ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 серпня 2022 року м. Київ № 640/31529/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доКиївського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат
про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі також - відповідач), в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у недоплаті позивачці як учаснику бойових дій 7 354 грн. з суми разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року;
- зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат донарахувати позивачці як учаснику бойових дій разову грошову допомогу до 5 травня 2021 року у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, та доплатити з цієї суми 7 354,00 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивачка має статус учасника бойових дій (останнє підтверджується відповідним посвідченням), а тому згідно з положеннями ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вона має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня. У травні 2021 року Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснено нарахування позивачці зазначену разову грошову допомогу до 5 травня за період 2021 рік лише у сумі 1 491,00 грн., замість передбачених законом 8 845,00 грн. (тобто, п`яти розмірів мінімальних пенсій за віком). Однак, як стало відомо позивачці, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 була визнана неконституційною норма ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (у редакції Закону України від 04.07.2002 №52-IV), якою передбачалося , що розмір разової грошової допомога, яка щорічна до 5 травня виплачується учасникам бойових дій, визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Таким чином, з 22.05.2008 на підставі зазначеного рішення Конституційного Суду України було відновлено право учасників бойових дій на отримання вказаної грошової допомоги у розмірі саме п`яти мінімальних пенсій за віком. В подальшому, іншим рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 визнано неконституційними окремі положення Бюджетного кодексу України про зменшення гарантованих державою соціальних виплат учасникам бойових дій. Отже, оскільки станом на 2021 рік позивачка відповідно до діючої редакції ст. 12 Закону України «Про ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» набула право на отримання грошової допомоги до 5 травня у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, то відповідач протиправно відмовив їй у виплаті зазначеної щорічної грошової допомоги у повному обсязі, здійснивши виплату лише частково.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено сторонам строки для подання до суду відзиву, відповіді на відзив та заперечення.
Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву, з огляду на що, розгляд справи здійснено за наявними у ній матеріалами. Натомість відповідач подав довідку від 30.11.2021 вих. №09/5364-044 з відомостями про розмір нарахованої позивачці до виплати за період 2021 рік грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 05.03.2018, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
За змістом листа Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат від 30.11.2021 вих. №09/5364-044, ОСОБА_1 за 2021 рік в якості щорічної грошової допомоги до 05 травня нараховано та виплачено 1 491,00 грн.
Як стверджує позивачка та не було спростовано відповідачем, наприкінці жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат із заявою від 29.10.2021, в тексті якої просила нарахувати та виплатити їй недоотриману суму щорічної грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій на підставі ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 7 354,00 грн.
Однак відповідь на свою заяву від 29.10.2021 позивачка від Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат досі не отримала.
Вважаючи власні права та охоронювані законом інтереси на отримання щорічної грошової допомоги до 5 травня у повному обсязі порушеними, позивачка звернулася з даним позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Нормативно-правовим актом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, встановлені ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 ст. 12 Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» доповнено частиною 4 наступного змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком».
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» згадану вище норму права викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення ст. 67 розділу І, п.п. 2-4, 6-8, 10-18, пп. 7 п. 19, п.п. 20-22, 24-34, пп.пп. 1-6, 8-12 п. 35, п.п. 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та п. 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент нарахування і виплати у 2021 році позивачу одноразової грошової допомоги діяла ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня учасникам бойових у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.
Разом з тим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Відповідно до п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення ст.ст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 08.04.2021 №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», додатком до якої визначено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, виплачується у розмірі 1491 грн.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.ст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Таким чином, суд приходить до висновку, що з 27.02.2020 позивачка набула право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.
При цьому, судом встановлено, що у межах спірних правовідносин саме Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат визначений відповідальним органом, який зобов`язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати позивачці одноразової грошової допомоги.
У контексті з наведеним суд звертає увагу сторін на те, що у рішенні від 27.11.2008 у справі №1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (ст. 7 Кодексу), держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абз. 2 та 3 пп. 3.3 п. 3 мотивувальної частини рішення 27.11.2008 у справі №1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Крім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява №63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява №67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.
Так, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява №70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Таким чином, неможливість здійснення розпорядником коштів своїх зобов`язань через ненадходження коштів від головного розпорядника не ґрунтується на вимогах закону.
В даному випадку обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивачки, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком та, як наслідок, зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20, залишеній без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання (перебування): АДРЕСА_1 ) до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (код ЄДРПОУ 22886300, адреса місцезнаходження: 03165, м. Київ, просп. Любомира Гузара, 7) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої грошової допомоги.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок