П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2022 року

м. Рівне

Справа № 567/1508/19

Провадження № 22-ц/4815/880/22

Головуючий в Острозькому районному суді

Рівненської області: суддя Назарук В.А.

Рішення суду першої інстанції ухвалено

(вступна і резолютивна частини)

у м. Острог Рівненської області

о 14 год. 33 хв. 01 квітня 2022 року

Повний текст рішення складено: 15 квітня 2022 року

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Майданік В.В., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Острозька міська рада Рівненської області;

представники учасників справи:

позивача - адвокат Чернов Володимир Володимирович;

відповідача - адвокат Огойко Андрій Анатолійович;

за участі: ОСОБА_1 та представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Чернова Володимира Володимировича та представника ОСОБА_2 - адвоката Огойка Андрія Анатолійовича на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 01 квітня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Острозька міська рада Рівненської області; про визнання заповіту недійсним та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування,

в с т а н о в и в :

У грудні 2019 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Вельбівненська сільська рада Острозького району Рівненської області; про визнання заповіту недійсним. Мотивуючи вимоги, вказувалося, що він є сином ОСОБА_3 , яка 11.03.2011 склала заповіт, за яким все належне їй майно заповіла в рівних частках йому та відповідачу - його сестрі і після смерті матері 25.09.2019 від неї дізнався, що іншим заповітом мати заповіла все своє майно ОСОБА_2 , що й було підтверджено після його звернення до Нетішинської державної нотаріальної контори. Вважав, що заповіт від імені ОСОБА_4 , складений 14.06.2019 та посвідчений Вельбівненською сільською радою Острозького району Рівненської області за №22, не був підписаний спадкодавцем, а є підробленим, а тому не відповідає її волі. При цьому позивач постійно проживав з матір`ю і вона будь-якого волевиявлення щодо зміни попереднього заповіту не озвучувала, будь-хто зі службовців органу місцевого самоврядування для посвідчення заповіту до неї не приходив і сама вона Вельбівненську сільську раду не відвідувала.

Заперечуючи проти позову, у березні 2020 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов про усунення ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю 2 групи та має право на обов`язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту, від права на спадкування після смерті матері щодо спадщини, до складу якої входять житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 , земельна ділянка площею 1,87 га, земельна ділянка площею 0,13 га та земельна ділянка площею 1,27 га, додатково зазначивши, що 27.07.2019 ОСОБА_1 завдав матері удару, внаслідок якого вона впала з висоти власного зросту та отримала закритий перелом лівого стегна.

Зазначала, що у лікувальному закладі для матері було накладено гіпсову лангету, у зв`язку з чим вона стала нездатною до самообслуговування та потребувала постійної сторонньої допомоги, яку їй надавала вона шляхом постійного догляду, приготуванні їжі та годуванні матері, виклику медичної допомоги та придбання ліків з 27.07.2019 по 23.09.2019, вимушено змінивши спосіб свого життя. разом з тим позивач, проживаючи в будинку матері, не виявляв будь-якого інтересу до здоров`я матері, не надавав їй жодної допомоги, хоча вона, перебуваючи у безпорадному стані, такої допомоги потребувала, а навпаки 05.08.2019 та 15.09.2019 чинив відповідачу перешкоди у доступі до матері. У зв`язку з такими діями ОСОБА_1 вона змушена була для надання допомоги матері звертатися за фізичною та іншою допомогою до сторонніх осіб.

Вважала, що ОСОБА_1 навмисно, будучи усвідомленим та зобов`язаним утримувати матір, уникав виконання такого обов`язку, маючи можливість його виконати, а тому має бути усунутий від права на спадкування.

Звертала увагу, що заповіт матері від 14.06.2019 було посвідчено за її місцем проживання на прохання спадкодавця, яка у зв`язку з хворобою не могла з`явитися до органу сільського самоврядування, і відповідав її волі.

Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 26 березня 2020 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування, об`єднано в одне провадження із первісним позовом та встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Ухвалою Острозького районного суду Рівненської обалсті від 15 грудня 2021 року замінено Вельбівненську сільську раду Острозького району Рівненської області як третю особу, яка не заявляє самостійцних вимог щодо предмета спору, на її правонаступника - Острозьку міську раду Рівненської області.

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 01 квітня 2022 року первісний позов задоволено:

Визнано недійсним заповіт від імені ОСОБА_4 , посвідчений 14 червня 2019 року Вельбівненською сільською радою Острозького району Рівненської області, зареєстрований у реєстрі за №22.

Зустрічний позов задоволено:

ОСОБА_5 від права на спадкування за законом після смерті його матері - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь держави 768, 40 гривень судового збору.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 900 гривень витрат на проведення судової почеркознавчої експертизи.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 840, 80 гривень судового збору.

Додатковим рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 22 квітня 2022 року стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 207, 62 гривні витрат на проведення судової почеркознавчої експертизи та 15 750 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 250 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

На рішення Острозького районного суду Рівненської області від 01 квітня 2022 року представниками позивача - адвокатом Черновим В.В. та відповідача - адвокатом Огойком А.А. подано апеляційні скарги.

Представник ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, просив скасувати його в частині задоволення зустрічного позову, ухваливши нове - про відмову ОСОБА_2 у задоволенні її вимог.

Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року у справі №453/968. Зокрема, вказувалося, що відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність обставин, а саме ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування. Натомість допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_2 підтвердили, що вони надавали необхідну допомогу спадкодавцю, що свідчить про відсутність потреби у її наданні позивачем. Більше того, він був обмежений у наданні допомоги внаслідок свого фізичного стану.

Щодо залишення судом без уваги чеків про оплату комунальних послуг як таких, що не містять відомостей про особу, що їх оплатила, та одночасне врахування квитанцій про придбання медикаментів, представлених відповідачем, які також не містять інформації про особу, яка їх придбала, то ці обставини вказують про судову упередженість при оцінці наданих сторонами доказів і порушення принципу безсторонності.

Заявник звертає увагу на акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду за ОСОБА_4 від 08 листопада 2019 року, що оцінено судом як доказ надання допомоги і здійснення догляду виключно відповідачем, проте який було складено після смерті спадкодавця. Вважає, що цей доказ є неналежним і недопустимим, оскільки він не містить інформації про проживання під час перебування у безпорадному стані з 27 липня 2019 року по 24 вересня 2019 року разом із ОСОБА_4 також і позивача, а його складено за участі свідка ОСОБА_16 , яка давала в судовому засіданні нещирі і однобічні показання.

Не погоджувався із твердженнями суду про підставність вимог зустрічного позову, адже за змістом поданих нею ж доказів вбачається, що причиною травми ОСОБА_4 був нещасний випадок, показання свідків стосовно позивача є непослідовними і упередженими, а той факт, що спадкодавець мешкала у частині житлового будинку ОСОБА_1 , а не відповідача, вказує про комфортність у побуті та відсутність вчинення щодо неї будь-яких протиправних дій.

Вважає, що суд зробив помилковий висновок про те, що ОСОБА_2 вимушено змінила свій спосіб життя, постійно доглядала за спадкодавцем, що полягало у приготуванні їжі, годуванні, наданні гігієнічної допомоги, виклику у разі необхідності швидкої допомоги, купівлі ліків за рекомендаціями лікарів. Між тим, відповідач не працювала, жила виключно за рахунок пенсії матері, з якої і купувала медичні препарати та здійснювалася оплата комунальних послуг, продукти для приготування їжі використовувалися з підсобного господарства, яке вів позивач. Щодо гігієнічних процедур, то їх здійснення було зручнішим відповідачу через те, що вона однакової статі із ОСОБА_4 , тоді як ОСОБА_1 має тривалий розлад здоров`я, є інвалідом другої групи, що обмежує його можливості у моториці рук і відповідно певним чином унеможливлювало догляд за спадкодавцем.

Тому в задоволенні зустрічного позову слід було відмовити.

У поданому відзиві представник відповідача - адвокат Огойко А.А., вважаючи оскаржуване рішення в частині задоволення зустрічного позову, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - без змін.

Додаткове рішення Острозького районного суду Рівненської області від 22 квітня 2022 року заявником не оскаржувалося.

На обґрунтування апеляційної скарги представник ОСОБА_2 посилався на помилковість висновку суду про те, що складання та посвідчення заповіту відбулося із порушенням вимог закону, зокрема, що спадкодавець особисто не вчиняла запису в оспорюваному заповіті щодо того, що вона прочитала його зміст, а тому цей правочин не відповідав волі ОСОБА_4 .

Звертав увагу, що судом неправильно застосовано правила ст.ст. 1247-1248, 1251-1253, 207 ЦК України, ст. 37 Закону України "Про нотаріат", розділи І і ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №3306,/5 від 11 листопада 2011 року.

Між тим, оспорюваний заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області за допомогою загальноприйнятих технічних засобів з вказівкою про місце, час і дату, а у графі "Підпис" міститься рукописний підпис, вище цієї графи є запис "Заповіт мною прочитано вголос та підписано власноручно". При цьому посвідчення заповіту відбулося вдома спадкодавця за місцем її проживання у зв`язку з хворобою. Вважає, що секретар виконавчого органу сільського самоврядування встановила особу заповідача на підставі паспорта, перевірила її дієздатність, роз`яснила зміст ст.ст. 1241, 1254, 1307 ЦК України, з`ясувала справжню волю на розпорядження майном на випадок смерті та посвідчила особистий підпис на заповіті, а також було дотримано таємницю заповіту.

Відповідно до висновків судових почеркознавчих експертиз записи "Заповіт мною прочитано вголос та підписано власноручно" і " ОСОБА_4 " у заповіті від 14 червня 2019 року виконані не спадкодавцем, а іншою особою, тоді як підпис на заповіті зроблено нею. Заявник вказує, що відсутність рукописного тексту у заповіті про те, що його прочитано та складено зі слів ОСОБА_4 не дає підстав для визнання його недійсним, адже ця інформація відображена у посвідчувальному написі. Щодо тієї обставини, що спадкодавець сама мала змогу власноручно у заповіті висловити свою волю, то це не свідчить про відсутність волі ОСОБА_4 .

Така правова конструкція відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2021 року у справі №557/940/17.

Хибними вважає і твердження суду про недодержання нотаріальної таємниці, оскільки показання свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_7 свідчать про їх відвідування спадкодавця 15 червня 2019 року, тобто наступного дня після складання оспорюваного правочину, де вона повідомила їм про виготовлення заповіту на користь відповідача. Так, правила таємниці заповіту не поширюються на спадкодавців через те, що неможливо власника права на таємницю зобов`язати її дотримуватися. Тому у відхиленні судом зазначених свідчень вбачав недодержання норми ст. 78 ЦПК України.

З огляду на порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та застосування норм матеріального права, які не підлягали до застосування, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову, ухваливши нове - про відмову у визнанні заповіту недійсним і залишивши в решті без змін.

Додаткове рішення Острозького районного суду Рівненської області від 22 квітня 2022 року заявником не оскаржувалося.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявників, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_2 і відхилення апеляційної скарги представника ОСОБА_1 .

Як з`ясовано судом, 11 березня 2011 року ОСОБА_4 заповіла у рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_2 все своє нерухоме і рухове майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і все те, що належатиме їй на день смерті і на що вона за законом матиме право. Даний заповіт посвідчено секретарем Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області того ж дня і зареєстровано в реєстрі за №33.

В подальшому, 14 червня 2019 року, спадкодавець склала новий заповіт, яким на випадок своєї смерті розпорядилася все належне їй майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що належатиме їй на день смерті та що за законом матиме право передати за заповітом на користь ОСОБА_2 . Заповіт посвідчено секретарем Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області того ж дня і зареєстровано в реєстрі за №22.

Встановлено, що сторони у справі є дітьми ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 81 рік. Спадкодавцю відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належав житловий будинок АДРЕСА_1 , а згідно з державним актом на право власності на земельні ділянки серії НА №030019 їй належали три земельні ділянки загальною площею 3,27 га, які знаходяться на території Вельбівненської сільської ради Рівненського району (Острозька міська територіальна громада) Рівненської області.

З витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі вбачається, що 27.09.2019 приватним нотаріусом Острозького районного нотаріального округу Рівненської області Тишкун Ж.Я. заведено спадкову справу №184/2019 після смерті ОСОБА_4 .

Вважаючи, що його суб`єктивні цивільні права на спадщину порушуються відповідачем, на користь якої складено оспорюваний заповіт, у грудні 2019 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання цього одностороннього правочину недійсним внаслідок відсутності вільного волевиявлення спадкодавця на його вчинення та невідповідності внутрішній волі.

Заперечуючи проти позову, у березні 2020 року ОСОБА_2 пред`явила зустрічний позов, де вимагала усунути позивача від права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , оскільки він ухилявся від надання допомоги спадкодавцю, яка знаходилася у безпорадному стані і об`єктивно потребувала її.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості вимог позивача, оскільки складання і посвідчення оспорюваного заповіту відбулося з порушенням положень закону, а саме спадкодавець особисто не вчиняла запису у цьому односторонньому правочині про те, що вона прочитала його зміст вголос та підписала власноручно. Тобто волевиявлення ОСОБА_4 на складення заповіту не було вільним і не відповідало її волі, що суд вважав підставою для визнання заповіту недійсним.

Щодо зустрічного позову, то суд урахував те, що ОСОБА_1 не лише сам навмисно ухилився від надання допомоги спадкодавцеві, яка через свій похилий вік та тяжку хворобу перебувала у безпорадному стані і потребувала її, а й створював перешкоди відповідачу у наданні такої допомоги спадкодавцю. З цих міркувань задоволено і вимоги ОСОБА_2 й усунено позивача від права спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

Проте з такими висновками погодитися можна частково.

Особливості посвідчення заповіту посадовою особою органу місцевого самоврядування на час виникнення спірних правовідносин регламентувалися ст.1251 ЦК України, Законом України "Про нотаріат" та Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №3306/5 від 11 листопада 2011 року.

Згідно з пунктом 1.2 Розділу І, пункту 2.1. Розділу ІІ, абзацами четвертим-шостим п. 1.4 Розділу ІІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №3306/5 від 11 листопада 2011 року (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням.

Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем.

Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.

Як видно із оспорюваного заповіту, цей документ містить рукописний запис: "Заповіт мною прочитано вголос та підписано власноручно" і " ОСОБА_4 ", а також особистий підпис спадкодавця.

З висновків експерта у судовій почеркознавчій експертизі від 26 жовтня 2020 року №1.1-371/20 та у повторній судовій почеркознавчій експретизі від 14 липня 2021 року №8376, предметом дослудження яких було встановлення справжності підпису спадкодавця та рукописних записів, зазначені в оспорюваному заповіті записи "Заповіт мною прочитано вголос та підписано власноручно", а також рукописний текст « ОСОБА_4 » у заповіті від 14.06.2019 виконані не ОСОБА_4 , а іншою особою, тоді як підпис у заповіті вчинено особисто спадкодавцем.

При цьому секретар Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області Муштук К.С., яка вчиняла відповідну нотаріальну дію, в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_4 сама підписала заповіт, а напис про те, що заповіт з її слів записано вірно і нею прочитано вчиняла ОСОБА_4 за її допомогою, зокрема вона допомагала тримати руку ОСОБА_4 для вчинення цього напису.

З огляду на викладене суд попередньої інстанції дійшов переконання про відсутність правових підстав вважати, що спадкодавець особисто прочитала зміст спірного правочину та погодилась з його змістом, тобто що саме таким було її волевиявлення, оскільки вона не засвідчила ці обставини у тексті заповіту, що підтверджується висновком судового експерта.

Між тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 06 червня 2019 року у справі № 342/139/16-ц (провадження № 61-21701св18) зробив такий правовий висновок.

Згідно зі ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст.ст. 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що оспорюваний заповіт є недійсним, оскільки волевиявлення спадкодавця на час складання заповіту не було вільним, не відповідало його внутрішній волі, спадкодавець не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. У правочині відсутній рукописний напис спадкодавця щодо прочитання та складання заповіту з його слів.

Частиною першою ст. 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно з ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Аналогічні положення закріплені в підпункті 1.7 пункту 1 глави 3 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту), згідно з яким нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом.

Статтею 41 Закону України "Про нотаріат" в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту, передбачено, що нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування. Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи приміщенні органів місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями.

Згідно зі ст. 54 Закону України "Про нотаріат" в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту, нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов`язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Як вказувалося у правовому висновку Верховного Суду, відсутність рукописного напису спадкодавця щодо прочитання та складання заповіту з його слів не є істотною умовою для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки позивачем не доведено, що волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження належним йому майном не було вільним та не відповідало його внутрішній волі. Крім цього, вказана інформація увійшла до складу посвідчувального напису і була зазначена нотаріусом.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, сам по собі той факт, що рукописні записи в оспорюваному заповіті "Заповіт мною прочитано вголос та підписано власноручно" і " ОСОБА_4 " виконані не спадкодавцем, а іншою сообою, за наявності справжності особистого підпису ОСОБА_4 не свідчать про те, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі.

З`ясувавши, що заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми, змісту та порядку складення, прочитаний заповідачу та ним підписаний, посвідчений повноважною на те особою, яка перевірила дієздатність спадкодавця і встановила дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок її смерті, секретарем Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області додержано порядок посвідчення заповіту, зокрема послідовність всіх необхідних у даному процесі дій, а позивачем не доведено таких порушень даного процесу, які би були наслідком недійсності заповіту, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про обгрунтованість первісного позову.

Тому в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Щодо доводів апеляційної скарги представника позивача про незаконність рішення суду попередньої інстанції в частині задоволення зустрічного позову, то колегія суддів виходила з такого.

Статтями 202, 203 СК України встановлений обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, а також обов`язок брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Відповідно до ч.3 ст.1224 ЦК України, не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом, а відповідно до ч.5 ст.1224 ЦК України, за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_4 проживала в будинку АДРЕСА_1 та померла у віці 81 рік. З пояснень сторін та показань свідків в судовому засіданні встановлено, що на час смерті зі ОСОБА_4 в належному їй житловому будинку проживали її дочка та син.

Непрацездатність - це стан здоров`я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров`я. Повна втрата працездатності визначається як настання пенсійного віку (старість). Відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійний вік в Україні становить 60 років для жінок. Отже, на час смерті ОСОБА_4 була непрацездатною за віком та отримувала пенсію розмір якої на день смерті становив 2168 грн. 46 коп. Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на день смерті ОСОБА_4 становив 1564 грн. Оскільки розмір пенсії ОСОБА_4 перевищував розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то суд зробив правильний висновок, що ОСОБА_4 за звичайних умов не потребувала матеріальної допомоги від своїх дітей.

Разом з тим свідченнями ОСОБА_17 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та медичними документами з`ясовано, що ОСОБА_4 27.07.2019 отримала закритий перелом шийки лівого стегна і у зв`язку з цим у медичному закладі їй було накладено гіпсову лангету.

Звертається увага і на те, що безпорадним є стан особи, який зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Тобто спадкодавець, будучи особою похилого віку, не могла самостійно забезпечити умови свого життя, потребувала стороннього догляду та допомоги і піклування.

З листа Комунального підприємства «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Рівненської обласної ради №297 від 20.02.2020, карт виїзду швидкої медичної допомоги та журналу викликів вбачається, що в період після отримання зазначеної травми ОСОБА_4 неодноразово потребувала надання термінової медичної допомоги, яка забезпечувалась саме ОСОБА_2 .

Зазначені факти підтверджуються і наданими відповідачем доказами про придбання ліків, медичних засобів, підгузків упродовж часу хвороби ОСОБА_4 , актом обстеження обставин здійснення догляду за ОСОБА_4 від 08 листопада 2019 року, який підтверджений в судовому засіданні показаннями свідків.

Перевірені в своїй сукупності докази вказують на те, що допомогу їй надавала саме ОСОБА_2 , в той час як ОСОБА_1 , який проживав разом зі спадкодавцем у одній частині житлового будинку і їй була необхідна його постійна допомога, самоусунувся від виконання обов`язків по надання допомоги для матері, яка перебувала в безпорадному стані.

При цьому позивач, незважаючи на наявність в нього інвалідності ІІ групи, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 , виписками-епікризами та довідкою МСЕК, міг надавати таку допомогу, оскільки з наданих суду доказів вбачається, що він вів власне домашнє господарство, виконуючи при цьому важкі фізичні роботи. Одночасно суд виходив і з того, що ОСОБА_1 не надавав своїй матері і будь-якої іншої допомоги, яку міг надавати, в т.ч. навіть елементарної моральної підтримки як складової звичайного людського піклування дітей про батьків, що вбачається з показань свідків.

В судовому засіданні з показань свідків та технічного паспорту на садибний житловий будинок, належний ОСОБА_4 , який знаходиться в АДРЕСА_1 вбачається, що він складається з трьох житлових кімнат, кухні, коридору та комори і має два входи і всі жилі кімнати та кухня з`єднані між собою.

Водночас свідченнями ОСОБА_17 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 встановлено, що ОСОБА_2 з 2006 року стала постійно проживати з матір`ю у зазначеному будинку, проживаючи в різних його частинах. З 2010-2011 років там також став періодично проживати її брат ОСОБА_1 , постійно мешкаючи з 2014 року в частині будинку, де проживала його мати, та в період, коли його мати перебувала в безпорадному стані, заставив міжкімнатні двері холодильником, чим заблокував пересування відповідача до ОСОБА_4 через будинок.

З огляду на це суд правильно визнав, що такі дії ОСОБА_1 були направлені на те, щоб надання допомоги ОСОБА_4 її дочкою було утруднено, і, як наслідок, призвело до перешкод в наданні допомоги спадкодавцю, яка перебувала в безпорадному стані.

При цьому суд обгрунтовано вважав, що влаштування туалетної кімнати в будинку ОСОБА_4 для її потреб відповідачем ОСОБА_1 не підтверджується належним доказом - технічним паспортом на будівлю, а користування нею ОСОБА_4 спростовується показаннями свідків.

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин з приводу права позивача на спадкування до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягала відповідач, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив зустрічний позов, виходячи із доведеності тих обставин, що ОСОБА_1 ухилився від надання допомоги спадкодавцеві, яка через похилий вік та тяжку хворобу перебувала у безпорадному стані і потребувала від нього такої допомоги.

Тому решта доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Чернова В.В. на увагу не заслуговують і апеляційним судом відхиляються.

Приходячи до переконання про задоволення апеляційної скарги представника відповідача та залишення без задоволення апеляційної скарги позивача, колегія суддів бере до уваги також і положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Згідно із ч.ч. 1, 2, 8, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1.) у разі задоволення позову - на відповідача; 2.) у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у звязку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову, тому присуджені судом на його користь із відповідача судові витрати до стягнення не підлягають. Тобто оскаржуване рішення в частині стягнення 900 гривень витрат на проведення судової почеркознавчої експертизи та 768, 40 гривень судового збору в дохід держави, а також додаткове рішення Острозького районного суду Рівненської області від 22 квітня 2022 року, яким стягнуто із ОСОБА_2 на користь позивача 7207, 62 гривні витрат на проведення судової почеркознавчої експертизи і 4 250 гривень витрат на професійну правничу допомогу слід скасувати.

Підставою для часткового скасування оскаржуваного рішення відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які не підлягали застосуванню.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чернова Володимира Володимировича залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Огойка Андрія Анатолійовича задовольнити.

Скасувати рішення Острозького районного суду Рівненської області від 01 квітня 2022 року в частині визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_4 14 червня 2019 року і посвідченого секретарем Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області (зареєстровано в реєстрі за №22), та стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 900 гривень витрат за проведення судової почеркознавчої експертизи, а також із ОСОБА_2 на користь держави 768, 40 гривень судового збору.

Скасувати додаткове рішення Острозького районного суду Рівненської області від 22 квітня 2022 року в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 207, 62 гривень витрат за проведення судової почеркознавчої експертизи та 15 750 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

ОСОБА_1 відмовити в позові до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Острозька міська рада Рівненської області; про визнання заповіту недійсним.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ; адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 ; адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Острозька міська рада Рівненської області; адреса: вулиця Героїв Майдану, 4, м. Острог Рівненської області, індекс: 35800; код ЄДРПОУ: 05391005.

Повний текст постанови складено: 06.09.2022

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: В.В.Майданік

С.С.Шимків