УХВАЛА

06 вересня 2022 року

м. Київ

Справа № 910/19120/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Пєскова В. Г.

розглянув матеріали касаційної скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2022

у складі колегії суддів: Андрієнка В. В. (головуючого), Шапрана В. В., Буравльова С. І.

та на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2022

у складі судді Балац С. В.

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"

до Моторного (транспортного) страхового бюро України

про стягнення 9 723,73 грн

ВСТАНОВИВ:

29.08.2022 Моторне (транспортне) страхове бюро України поштовим відправленням звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2022 та на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 у справі № 910/19120/21.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/19120/21 визначено склад колегії суддів Верховного Суду: Банасько О. О. (головуючий), Картере В. І., Пєсков В. Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 30.08.2022.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

За приписами пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Суд зазначає, що в даному випадку об`єктом оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 у справі № 910/19120/21, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2022, яким задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України пені в сумі 3 672,88 грн, 3% річних в сумі 1 032,43 грн, інфляційні втрати в сумі 5 018,42 грн, витрат на правову допомогу в сумі 500,00 грн, витрат по сплаті судового збору 2 270,00 грн.

Оскільки, як встановлено з оскаржуваних судових рішень позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до суду першої інстанції подано у 2021 році, відповідно до статті 7 Закону України "Про державний бюджет на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня було встановлено у розмірі 2 270,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Відтак, предметом позову у цій справі є стягнення 9 723,73 грн, що є меншим ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому у розумінні наведених вище положень ГПК України справа № 910/19120/21 є малозначною.

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах, залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, за наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

У касаційній скарзі заявник зазначає про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини другої та підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, зокрема повідомляє, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у сфері виконання обов`язків страховиків - членів Моторного (транспортного) страхового бюро України, які на сьогоднішній день перебувають у процесі добровільної ліквідації, а також становить значний суспільний інтерес для невизначеного кола осіб (потерпілих внаслідок ДТП).

Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 725/3690/17, від 17.01.2019 у справі № 17/5009/5413/11, від 19.09.2019 у справі № 1/106/52-Б, від 10.04.2019 у справі № 456/647/18.

Водночас, вказуючи на фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики скаржник не навів обґрунтованих доводів та не надав жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності/відсутності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, що дана справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та враховано межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Відтак, доводи скаржника не містять аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що дана справа є винятковою для скаржника, не підтверджені жодними доказами, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст судових рішень, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність судових рішень попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення скаржник вважає незаконними.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів" (аналогічний правовий висновок викладений в ухвалі Верховного Суду від 22.03.2021 у справі № 922/3160/19).

Разом з тим, доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм та є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень.

Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено (аналогічний правовий висновок викладений в ухвалах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 916/2438/19, від 22.03.2021 у справі № 918/551/19).

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема, що результат вирішення цього спору судами виходить за межі звичайних наслідків вирішення такого роду спорів.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Разом з тим, суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині другій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Розглянувши доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі № 910/19120/21, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у даній справі за касаційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2022 та на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2022, оскільки доводи що справа становить значний суспільний інтерес, а також, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не мотивовані та не обґрунтовані належним чином, а також не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Сама лише вказівка на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника без належного та фундаментального такого обґрунтування, та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 910/19120/21 за касаційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2022 та на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2022.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, пунктом 1 частини першої статті 293, статтею 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2022 та на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 у справі № 910/19120/21.

2. Копію цієї ухвали, оригінал касаційної скарги із доданими до скарги матеріалами надіслати Моторному (транспортному) страховому бюро України.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. І. Картере

В. Г. Пєсков