ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.08.2022Справа № 752/5589/20

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 752/5589/20

За позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства "АГРАРНИЙ ФОНД"

про внесення змін до наказу про звільнення та стягнення вихідної допомоги при звільненні

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 ;

від відповідача: ОСОБА_3

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ ПАТ "Аграрний фонд" №515-к від 21 листопада 2019 року; зобов`язати відповідача видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління товариства відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України та внести відповідні зміни до трудової книжки позивача; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 листопада 2019 року до дня ухвалення судового рішення у сумі 1 446 516 грн., вихідну допомогу у розмірі 2 704 355,40 грн. та 10 000 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що його було звільнено з посади голови правління ПАТ «Аграрний фонд» 21 листопада 2019 року №515-к відповідно до п. 2 ч.1 ст. 40 КЗпП у період непрацездатності. При цьому, належною підставою звільнення позивача з посади голови правління є п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, що надає йому також право на отримання вихідної допомоги відповідно до ч. 1 ст. 44 КЗпП України.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04.02.2021 позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ AT "Аграрний фонд" №515-к від 21 листопада 2019 року; зобов`язано відповідача видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління відповідно до п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП та внести зміни до трудової книжки, зазначивши причину звільнення "звільнено із займаної посади відповідно до п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП". Стягнуто з товариства на користь позивача вихідну допомогу в розмірі 2 704 355,40 грн. та 14 293,60 грн. судового збору. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року апеляційну скаргу AT "Аграрний фонд" задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 лютого 2021 у справі №752/5589/20 - скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Аграрний фонд" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення - закрито. Роз`яснено позивачу, що розгляд питання про припинення трудових відносин директора товариства віднесено до юрисдикції господарського судочинства.

Постановою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишено без змін.

03 грудня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 - Таратун А.В., в якій остання просила поновити строк на подання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією; передати на розгляд Господарському суду м. Києва справу №752/5589/20 за позовом ОСОБА_1 до AT "Аграрний фонд" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вихідної допомоги.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року поновлено представнику позивача ОСОБА_1 - Таратун Aнні Вадимівні строк на подання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заяву представника позивача ОСОБА_1 - Таратун Анни Вадимівни про направлення справи за встановленою юрисдикцією - задоволено.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Аграрний фонд" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вихідної допомоги передано до Господарського суду міста Києва, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.

10.02.2022 матеріали справи № 752/5589/20 надійшли до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2022 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

29.03.2022 на адресу Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшов лист б/н від 23.02.2022, в додатках до якого додано позовну заяву в новій редакції зі зміненими позовними вимогами у порядку п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України та докази сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.

Судом прийнята до розгляду позовна заява зі зміненими позовними вимогами у порядку ст. 46 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2022 відкрито провадження у справі № 752/5589/20 без визначення дати наступного судового засідання, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану.

16.05.2022 на електронну пошту суду від представника позивача надійшло клопотання про призначення дати судового засідання.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

З метою виконання завдань господарського судочинства, визначених у ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, та зважаючи на обставини, які свідчать про появу можливості більш безпечного здійснення правосуддя у приміщенні Господарського суду міста Києва за адресою його місцезнаходження, суд визнав за необхідне повідомити учасників справи про час та місце проведення підготовчого засідання у справі, яке призначено на 09.06.2022 об 11:30, про що постановив ухвалу від 17.05.2022.

19.05.2022 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує, посилаючись на те, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.10.2019 за № 1059-р позивача саме було звільнено з посади, а не припинено його повноваження відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, відтак відсутні підстави для внесення змін до наказу Товариства від 21.11.2019 № 515-к про звільнення ОСОБА_1 . Крім того, позивач не повідомляв про своє перебування на стаціонарному лікуванні, у зв`язку з чим відповідачем правомірно визначено дату звільнення 21.11.2019 року. До того ж додані до справи листки непрацездатності є неналежними доказами, оскільки майже всі видані однією датою. При цьому, під час звільнення позивачу були виплачені всі суми вихідної допомоги при звільненні.

27.05.2022 на електронну пошту суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній просив поновити строк на подання відповіді на відзив та витребувати у відповідача додатки 1, 2 до Колективного договору ПАТ «Аграрний фонд» на 2016-2019 роки та інші документи, якими визначалося та здійснювалося грошове забезпечення позивача у 2019 році, включаючи доплати і надбавки.

09.06.2022 через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про поновлення процесуального строку на подання клопотання про витребування доказів та витребування у відповідача оригіналів та належним чином засвідчених копій Колективного договору ПАТ «Аграрний фонд» на 2016-2019 роки з додатками 1, 2; інших документів, які визначали порядок нарахування та виплату додаткового грошового забезпечення (окрім окладу) голови правління ПАТ «Аграрний фонд» у 2019 році.

Присутній у підготовчому засіданні 09.06.2022 представник позивача просив прийняти до розгляду відповідь на відзив та задовольнити клопотання про поновлення процесуального строку на подання клопотання про витребування доказів та витребувати у відповідача докази, наведені у клопотанні.

Представник відповідача просив відкласти розгляд справи, оскільки на день розгляду справи відповідач не отримав, ані відповіді на відзив, ані клопотання про витребування доказів.

Суд прийняв до розгляду відповідь позивача на відзив та відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів, оскільки на день розгляду справи ще не сплинув строк для надання відповідачем витребуваних адвокатом доказів.

Відповідно до ст. 183 ГПК України в підготовчому засіданні було оголошено перерву до 16.06.2022.

15.06.2022 на електронну пошту суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

16.06.2022 через канцелярію суду від представника позивача надійшли заява про зменшення позовних вимог у частині суми вихідної допомоги при звільненні до 2 704 356,00 грн; додаткові пояснення та клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

Присутній у підготовчому засіданні 16.06.2022 представник позивача просив прийняти до розгляду заяву про зменшення позовних вимог.

Представник відповідача зазначив, що не отримував заяву про зменшення позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання.

Відтак, суд прийняв до розгляду заяву представника позивача про зменшення позовних вимог у частині суми вихідної допомоги при звільненні до 2 704 356,00 грн.

За результатом дослідження матеріалів справи, судом, відповідно до ст. 183 ГПК України, в підготовчому засіданні було оголошено перерву до 07.07.2022.

30.06.2022 на електронну пошту суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення на заперечення на відповідь на відзив.

04.07.2022 на адресу суду від відповідача надійшли письмові пояснення.

05.07.2022 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про приєднання пояснень, наданих безпосередньо ОСОБА_1 , та додаткових доказів до матеріалів справи.

Враховуючи відсутність у підготовчому засіданні 07.07.2022 інших заяв та клопотань, від учасників справи, суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 752/5589/20 до судового розгляду по суті на 18.08.2022.

Присутній у судовому засіданні 18.08.2022 представник позивача позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, а також повідомив про намір звернутися протягом п`яти днів після ухвалення рішення по справі з заявою про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях по справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 18.08.2022, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.02.2015 за № 175-р, оприлюднено в газеті «Урядовий кур`єр» від 13.03.2015 № 46, призначено ОСОБА_1 Головою правління ПАТ «Аграрний фонд».

На підставі вказаного розпорядження Кабінету Міністрів України, наказом ПАТ «Аграрний фонд» № 97-к від 28.04.2015 позивач призначений на посаду Голови правління ПАТ «Аграрний фонд» (т. І, а.с. 99).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.10.2019 за № 1059-р звільнено ОСОБА_1 з посади голови правління ПАТ «Аграрний фонд». Дане розпорядження було оприлюднено на сайті Кабінету Міністрів України 21.11.2019 та у паперовому вигляді направлено на адресу відповідача 22.11.2019.

Наказом Товариства від 21.11.2019 № 515-к ОСОБА_1 звільнено з 21.11.2019 року з посади голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (т. І, а.с. 34).

Позивач з вказаним наказом ознайомився 21.11.2019, про що міститься його підпис на вказаному наказі.

Таким чином, трудові відносини між позивачем та відповідачем були припинені з 21.11.2019.

У той же час, звертаючись з позовом до суду, позивач зазначив, що безперервно з 20.11.2019 року до 11.03.2020 року перебував у стаціонарі КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1», що підтверджується наявними у матеріалах справи листками непрацездатності.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Виключенням із цього правила є лише випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Отже, позивач не погоджується як з підставою звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, так і датою звільнення, зазначеною у спірному наказі, у зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

Крім того, у випадку зміни підстав звільнення застосувати положення ч. 1 ст. 44 КЗпП України та стягнути вихідну допомогу в розмірі шестимісячного середнього заробітку, що становить 2 704,356,00 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2013 № 364 було утворено публічне акціонерне товариство «Аграрний фонд» із статутним капіталом 5 000 000 000,00 грн, 100% якого належить державі. У вказані постанові також було визначено, що Міністерство аграрної політики та продовольства здійснює здійснює функції з управління корпоративними правами, що належатимуть державі у статутному капіталі Товариства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 № 698 було затверджено Статут Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» (далі - Статут), який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Пунктами 6, 7 Статуту встановлено, що засновником Товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Єдиним акціонером Товариства є держава в особі Мінагрополітики.

Відповідно до п. 33 Статуту органами Товариства є загальні збори; наглядова рада; правління та ревізійна комісія.

Згідно з абз. 1, 2 п. 43 Статуту правління є виконавчим колегіальним органом Товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю. До складу правління входять голова правління, перший заступник голови правління, заступники голови правління та інші члени правління. Голова правління призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Мінагрополітики. Контракт з головою правління укладає Мінагрополітики за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, пп. 3 п. 36 Статуту передбачено, що на період коли єдиним засновником та акціонером Товариства є держава, голова правління призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Мінагрополітики.

Відповідно до Порядку розгляду питань, пов`язаних з підготовкою і внесенням подань щодо осіб, призначення на посаду та звільнення з посади яких здійснюється Верховною Радою України, Президентом України або Кабінетом Міністрів України чи погоджується з Кабінетом Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 298 цей Порядок визначає процедуру розгляду подання щодо призначення на посаду та звільнення з посади керівників державних господарських об`єднань, підприємств, установ і організацій (далі - підприємства), їх перших заступників та заступників у разі, коли відповідно до законодавства їх призначення на посаду та звільнення з посади здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України. Керівник підприємства, його перший заступник та заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.02.2015 № 175-р «Про призначення ОСОБА_1 головою правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» ОСОБА_1 призначено головою правління відповідача.

Відповідно до наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 28.04.2015 № 97-к позивач приступив до виконання обов`язків голови правління Товариства.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.10.2019 № 1059-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» позивача було звільнено з посади голови правління ПАТ «Аграрний фонд».

Таким чином, судом встановлено, що позивач обіймав посаду керівника виконавчого органу Товариства - голови правління ПАТ «Аграрний фонд».

Правовий статус членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій по управлінню товариством.

01.06.2014 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13.05.2014, відповідно до підп. 1 п. 1 якого ч.1 ст. 41 КЗпП України доповнено п. 5 такого змісту: « 5) припинення повноважень посадових осіб», а також ч. 3 цього Закону доповнено ч. 3 ст. 99 ЦК України: « 3. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень».

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

У постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду зробила узагальнюючий висновок щодо розмежування юрисдикційності спорів між керівниками чи членами органу управління суб`єктів господарювання. За правилами цивільного судочинства розглядаються спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 цього Кодексу (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 січня 2010 року № 1-2/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України роз`яснив, що реалізація учасниками акціонерного товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього товариства стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Зважаючи на вказане, зміст частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Зміст частини третьої статті 99 та частини четвертої статті 145 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства відкликати члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17 (провадження № 14-471цс18).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Тобто пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України кореспондується з частиною третьою статті 99 ЦК України.

Зміни до статті 41 КЗпП України, а саме доповнення до цієї статті пунктом 5, внесені Законом України від 13 травня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів», який набрав чинності з 01 червня 2014 року. Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного Закону передбачається, що така підстава розірвання трудового договору забезпечить «можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб», а в якості компенсації для захисту інтересів останніх гарантує мінімальний розмір вихідної допомоги в розмірі середньої заробітної плати за шість місяців.

Отже, здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене Статутом, і як підстава такого звільнення може бути зазначене посилання на пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Крім того, скасовуючи рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04.02.2021 у даній справі та закриваючи провадження, суди апеляційної та касаційної інстанції також зазначили, що предметом спору у даній справі є розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 цього Кодексу (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).

Підставою звільнення члена колегіального виконавчого органу є, зокрема, рішення загальних зборів товариства, оскільки такі правовідносини мають пріоритетне регулювання саме нормами цивільного права (ч. 3 ст. 99 ЦК України). Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду в аналогічних справах, що викладені в постановах від 27.06.2018 року у справі №750/4070/17 та від 07.02.2018 року у справі №711/5711/16-ц.

Отже, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.10.2019 року № 1059-р є рішенням загальних зборів ПАТ «Аграрний фонд».

Позивачем не оскаржується розпорядження Кабміну про його звільнення.

Водночас, як вбачається з наказу Товариства від 21.11.2019 № 515-к ОСОБА_1 звільнено з посади голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України

Згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи. Звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 170 КЗпП України передбачено, що працівників, які потребують за станом здоров`я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести за їх згодою на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.

Згідно із ч. 5 ст. 6 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 року № 2695-XII працівника, який за станом здоров`я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров`я.

Зазначене документальне підтвердження щодо тимчасової втрати працездатності відповідно до зазначених вище норм законів, та наказів МОЗ України, надає в своєму висновку ЛКК.

За результатами медогляду, особа направляється на додатковий медогляд в разі, якщо лікарі визначили таку необхідність, чи за бажанням (заявою) особи, та на МСЕК - в разі вирішення питання щодо стійкої втрати працездатності (інвалідність, профзахворювання).

Згідно ч.1 ст.69 Основ законодавства України про охорону здоров`я визначення наявності ступеню тривалої або стійкої втрати працездатності здійснюється за результатами медико-соціальної експертизи.

Згідно п. 3 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Тобто, МСЕК вирішує питання встановлення інвалідності за наявності стійкого порушення функцій організму, стійкої втрати працездатності (встановлює відсотки), профзахворювання.

Так, у п. 21 постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказується, що при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв`язку з нездатністю забезпечити належну дисципліну праці у відповідній структурі.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Разом з тим, відповідачем до матеріалів справи не надано медичного висновку про невідповідність виконуваної роботи за станом здоров`я позивача, як підстави для звільнення на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України, так само як і підтвердження того, що через стійке зниження працездатності позивач не може виконувати роботу за посадою, котру обіймає.

Тимчасова непрацездатність позивача не може прирівнюватися до стійкого зниження працездатності, що має встановлюватися компетентними органами у сфері охорони здоров`я. Тобто зазначене формулювання у оскаржуваному наказі є таким, що не підтверджується належними доказами та відповідно не відповідає приписам трудового законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Таким чином, з урахування вище вказаного, суд вважає за необхідне змінити формулювання у наказі про звільнення позивача, вказавши підставу звільнення - п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, а саме «припинення повноважень», поклавши обов`язок на відповідача щодо видачі відповідного наказу із занесенням змін у трудову книжку з формулюванням «Звільнено із займаної посади відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України».

Крім того, як вбачається з заявлених позовних вимог, позивач також не погоджується з датою звільнення - 21.11.2019 року.

Так, у матеріалах справи наявні листки непрацездатності, згідно з якими ОСОБА_1 перебував у стаціонарі КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» з 20.11.2019 року до 18.12.2019 року (т. І а.с. 35-37).

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Виключенням із цього правила є лише випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до ст. 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від незаконного звільнення.

У п. 17 постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначається, що правила про недопустимість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

04.09.2019 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3 ст. 40 КЗпП України. У цьому рішенні КС України, зокрема, вказав, що положення ч. 3 ст. 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абз. 15 п. 3 мотивувальної частини рішення).

Тобто, звільнення позивача було здійснено з порушенням гарантій, встановлених ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованого у постанові від 15.09.2020 року при розгляді справи № 205/4196/18 (14-670 цс 19), у разі порушення гарантій, встановлених ч. 3 ст. 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Таким чином, суд приходить до висновку, що зазначені порушення трудових прав позивача слід усунути шляхом зміни дати звільнення, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності, а саме: 12.03.2020.

Водночас, судом не приймаються до уваги твердження відповідача, що наявні у матеріалах справи листки непрацездатності є неналежними доказами з огляду на наступне.

Порядок, умови видачі та продовження лікарняних листків визначено Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.11.2001 р. № 455 (далі - Інструкція № 455), порядок же заповнення лікарняних листків - Інструкцією про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України за погодженням Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.11.2004 р. № 532/274/136-ос/1406 (далі - Інструкція № 532).

Згідно п. 1.1 Інструкції № 455, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Пунктом 2.5 Інструкції № 455 встановлено, що листок непрацездатності у разі захворювання, травми, в тому числі й побутової, видається в день установлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціонарі.

Таким чином, у разі перебування особи на стаціонарному лікуванні дата видачі лікарняного листка може різнитися з датою (періодом) перебування особи на стаціонарному лікуванні.

Пунктом 3.1. Інструкції № 532 визначено, що на лицьовому боці листка непрацездатності підкреслюється слово «первинний» або «продовження» із зазначенням номера та серії попереднього листка непрацездатності, у разі його продовження. Чітко вказуються: назва і місцезнаходження закладу охорони здоров`я (повністю), що підтверджуються штампом та печаткою закладу охорони здоров`я «Для листків непрацездатності»; дата видачі листка непрацездатності (цифрою вказується число, після чого літерами - назва місяця, цифрою вказується рік), прізвище, ім`я, по батькові непрацездатного (повністю); число повних років (цифрами); стать підкреслюється; місце роботи: назва і місцезнаходження підприємства, установи, організації (повністю).

Інших вимог щодо зазначення дати видачі лікарняного листка Інструкція № 532 не містить.

Беручи до уваги, що позивач протягом значного часу перебував на стаціонарному лікуванні, оформлення лікарняних листів за весь період лікування однією датою не є порушенням вимог спеціальних нормативно-правових актів.

Частиною 5 ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що матеріальне забезпечення, передбачене цим Законом, виплачується у разі, якщо звернення за його призначенням надійшло не пізніше дванадцяти календарних місяців з дня відновлення працездатності, встановлення інвалідності, закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами, смерті застрахованої особи або члена сім`ї, який перебував на її утриманні.

Отже, позивач мав право, а не обов`язок подати до відповідача листки непрацездатності для отримання відповідної допомоги.

У той же час слід зазначити, що подання чи не подання листків непрацездатності до ПАТ «Аграрний фонд» жодним чином не нівелює факту тимчасової непрацездатності позивача та його перебування на стаціонарному лікуванні під час його звільнення.

З огляду на встановлені вище обставини, суд дійшов висновку, що наказ ПАТ «Аграрний фонд» № 515-к від 21.11.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління ПАТ «Аграрний фонд» є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства як в частині підстав припинення трудового договору, так і в частині визначення дати припинення трудових відносин.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у зазначених у п. 5 ч. 1 ст. 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відповідно до Колективного договору акціонерного товариства «Аграрний фонд» на 2016-2019 роки, схваленого конференцією трудового колективу ПАТ «Аграрний фонд» (протокол від 28.04.2016 року №1), встановлена гарантія працівника на отримання вихідної допомоги у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України - у розмірі не менше ніж шестимісячна середня заробітна плата відповідного працівника.

Відповідно до приписів п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, виплати вихідної допомоги.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (п. 8 Порядку 100).

Наведений позивачем у заяві про зменшення позовних вимог розрахунок суми виплати вихідної допомоги визнається судом таким, що складений у відповідності з нормами чинного законодавства та наявними у справі доказами, а відтак позовні вимоги в частині стягнення суми вихідної допомоги при звільненні підлягають задоволенню в сумі 2 704 356,00 грн.

Всі заперечення відповідача, наведені у відзиві та додаткових поясненнях по справі, спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Крім того, позивач подав заяву про поновлення процесуального строку для звернення до суду, в якій зазначив про його пропуск з поважних причин - тимчасову непрацездатність. Ці всі обставини унеможливили звернення до суду з даним позовом раніше.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно положень ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущений без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов`язки сторін.

Як встановлено судом, позивач відповідно до листків непрацездатності серії АДШ № 798025, АДШ № 798026, АДШ № 798027, ОСОБА_1 перебував у стаціонарі КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» з 20.11.2019 року до 18.12.2019 року, з 19.12.2019 року до 16.01.2020 року, з 17.01.2020 року до 14.02.2020 року, з 17.02.2020 року до 11.03.2020 року (а.с. 35-37). До Голосіївського районного суду м. Києва позивач звернувся 17.03.2020 року.

Отже, тривале лікування позивача суд, у даному випадку, вважає поважною причиною пропуску строку на звернення до суду.

З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, що передбачені ст. 233 КЗпП України строки для звернення до суду з даним позовом, позивачем порушені з поважних причин, тому підлягають поновленню.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлені судом під час розгляду справи обставини, а також враховуючи положення цивільного та трудового законодавства, позивачем належними та допустимими доказами доведено обґрунтованість заявлених позовних вимог, які відповідно підлягають задоволенню повністю.

Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ:

1. Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду з даним позовом, визначений ст. 233 Кодексу законів про працю України.

2. Позов задовольнити повністю.

3. Змінити наказ Публічного акціонерного товариства "АГРАРНИЙ ФОНД" від 21 листопада 2019 року № 515-к про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління ПАТ "АГРАРНИЙ ФОНД", встановивши дату звільнення - 12.03.2020, а формулювання звільнення - за п.5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України «припинення повноважень посадових осіб».

4. Стягнути з Акціонерного товариства "АГРАРНИЙ ФОНД" (вул. Очаківська/пров. Очаківський, буд. 5/6, м. Київ, 03151; код ЄДРПОУ 38926880) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) суму вихідної допомоги при звільненні в розмірі 2 704 356,00 грн та судовий збір у розмірі 42 667 грн 34 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 05.09.2022.

Суддя А.І. Привалов