Справа № 522/21745/19

Провадження № 2/522/937/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2022 року                                                                    м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням судді                 Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання Баланюк Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Оріон» про зобов`язання звільнити та повернути приміщення зі збереженним майном шляхом виселення,

В С Т А Н О В И В:

24 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом, в якому просить зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Оріон» звільнити квартиру АДРЕСА_1 та повернути її зі збереженим майном позивачу шляхом виселення (а. с. 1-5, т. 1).

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що згідно з договором купівлі-продажу від 26.03.2008 він придбав квартиру АДРЕСА_1 . Також, укладено кредитний договір та договір іпотеки на цю квартиру.

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05.10.2010 по справі № 2-282/10 стягнуто заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі – 401142,47 грн., з яких: 377404,39 грн. заборгованість за кредитом; 3055,30 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань; 12120,00 грн. штраф.

У 2013 році між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір про відступлення права вимоги, зокрема права вимоги ВАТ «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк») до нього, яке випливає з невиконання ОСОБА_1 кредитного договору від 26.03.2008 № 10/24/08-І. Також укладено договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором № 10/24-3/08-І, посвідченим 26.03.2008 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М., реєстровий № 4091. У подальшому, 08.08.2019 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Оріон» були укладені договори про відступлення прав за зазначеними вище кредитним та іпотечним договорами.

08.08.2019 між Банком та ТОВ «ФК «Оріон» були укладені договори про відступлення прав за зазначеними вище кредитним та іпотечним договорами.

05.12.2019 скориставшись відсутністю позивача у квартирі, оскільки він постійно проживає в селі Довга Пристань Первомайського району Одеської області, представники ТОВ «ФК «Оріон», вступивши у попередню змову з невідомими особами, з метою заволодіння чужим майном, а саме - спірною квартирою, прибули за місцем знаходження квартири та розробили план спільних дій, основною метою якого було вторгнення в квартиру зі зміною замків на вхідних дверях.

Позивач також вказує, що 18.12.2019, приблизно о 14 годині, він відновив свої порушені права, замінивши замки на вхідних дверях квартири. Цього ж дня, приблизно о 23 годині 30 хвилин, представники ТОВ «ФК «Оріон» через балкон проникли у квартиру та змусили його виселитись з неї. Наразі, як стверджує позивач, він позбавлений доступу до квартири, позбавлений права користуватися своїми особистими речами, меблями, побутовою технікою тощо, які знаходяться в зазначеній квартирі.

З питання незаконного припинення права власності на квартиру він звернувся за захистом.

Позивач у своєму позові посилається на ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів, ст. 16 ЦК України, та вказує, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Зазначає, що права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, встановленого ст. 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Крім того, позивач стверджує, що такий спосіб захисту можливий на підставах, передбачених ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Обґрунтовуючи обрані позивачем підстави та предмет позову, він також посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-3090-цс15.

Враховуючи наведені обставини та підстави, позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.12.2019 позов залишено без руху (а. 27-30 т. 1).

10.01.2020 ОСОБА_1 подано заяву про усунення недоліків позовної заяви (а. 32 т. 1).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17.01.2020 провадження у справі відкрито. Призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14 год. 00 хв. у дату 27.02.2020 (а.с. 34-35 т. 1).

20.02.2020 надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11.03.2020 зазначену вище заяву позивача про забезпечення позову задоволено – накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 89-93 т.1).

03.04.2020 до суду надійшов відзив представника ТОВ «ФК «Оріон», згідно з яким останній просить суд позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення (а.с. 134-144 т.1).

Відповідач вказує на те, що ОСОБА_1 помилково вважає себе власником Квартири, оскільки не є ним починаючи з дати реєстрації права власності на квартиру за відповідачем, а саме з 05.11.2019. З огляду на таке, відповідач вважає, що твердження ОСОБА_1 про заволодіння чужим майном з боку підприємства ТОВ «ФК «Оріон» не заслуговують на увагу. Відповідач також посилається на те, що позивач самостійно підтверджує у позові – він фактично не проживав у спірній квартирі, а постійно мешкав в с. Довга Пристань Первомайського району Миколаївської області. Саме таку адресу позивач зазначив у відомостях про своє місце проживання за текстом позову, а також сам позивач надав у складі додатків до позову відповідну довідку. Тобто, позивач не підлягав виселенню в примусовому – судовому порядку. Крім того, відповідач наголошує на тому, що позивач ОСОБА_1 не наводить переліку речей, меблів чи побутової техніки, якими він нібито позбавлений можливості користуватися, не конкретизує їх, не надає докази, якими підтверджується факт належності йому відповідних меблів чи побутової техніки, якими (за його ж словами) він позбавлений можливості користуватися.

Відповідач також наголошує, що ОСОБА_1 визнає факт укладання ним кредитного та іпотечного договору, а також визнає факт наявності чинного заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 05.10.2010, згідно з яким з позивача було стягнуто заборгованість за кредитним договором. Позивач ОСОБА_1 не заперечує, що така заборгованість ним не була погашена.

ТОВ «ФК «Оріон» також направляв за адресою ОСОБА_1 лист-вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором в сумі 834179,31 грн. ОСОБА_1 було отримано таку вимогу, зокрема позивач надав її засвідчену копії у складі додатків до свого позову. Однак позивач ОСОБА_1 не виконав вимог, які були зазначені у вказаних листах-вимогах. Зважаючи на це, 05.11.2019 ТОВ «ФК «Оріон», внаслідок не виконання зобов`язань ОСОБА_1 , перереєстрував за собою право власності на спірну квартиру, скориставшись положеннями іпотечного договору та, зокрема, ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідач наголошує, що у вказаній квартирі ніхто не зареєстрований і не проживає. Всі речі, які знаходились у квартирі, було передано підприємством ТОВ «ФК «Оріон» на зберігання на склад. ТОВ «ФК «Оріон» листом повідомляло ОСОБА_1 про місце знаходження його речей.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 06.08.2020 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с. 3-12 т. 2). Скасовані заходи забезпечення цивільного позову, що були вжиті ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11.03.2020 (а.с. 12 т. 2).

Постановою Одеського апеляційного суду від 17.02.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.08.2020 – без змін (а.с. 82-88 т. 2).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.10.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.08.2020 та постанову Одеського апеляційного суду від 17.02.2021 скасовано. Передано дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В постанові зазначено, що при відмові в задоволенні позову суди вважали, що позивач втратив право власності і право користування спірною квартирою у зв`язку зі зверненням стягнення на нього як на предмет іпотеки через невиконання взятих на себе кредитних зобов`язань. Звернення власника до суду не вимагається у разі добровільного залишення житла мешканцями або не проживання колишнього власника в помешканні; суди не врахували, що: фізична особа може мати декілька місць проживання; виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку; про добровільність виселення може свідчити самостійне звільнення особою спірного приміщення, в тому числі й від речей; суди не перевірили: аргументів позову про виселення позивача із спірного приміщення в позасудовому порядку та щодо неправомірного виселення позивача із спірної квартири; чи вчиняв дії позивач по заміні вхідних замків для відновлення свого права (а. с. 172-187 т. 2)

Відповідно до ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 15.11.2021 дану справу було прийнято до провадження суддею Абухіним Р.Д., призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23.06.2022 було закрито підготовче засідання по справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 13 т. 3).

В судовому засіданні 16.08.2022 в ході судового розгляду справи по суті представник позивача ОСОБА_2  надав пояснення, просив позов задовольнити. Зазначив, що позивач постійно проживає в селі Довга Пристань Первомайського району Миколаївської області, та коли позивач дізнався про те, що право власності на квартиру перейшло до ТОВ «ФК «Оріон» то, як безпосередньо зазначив представник позивача,  ОСОБА_1  приїхав до Одеси для з`ясування відповідних обставин. В квартирі проживав не ОСОБА_1 , а його гості.

В судовому засіданні 25.08.2022 року представник відповідача заперечував проти задоволення позову, оскільки відповідач є власником квартири. Також, до закінчення судових дебатів заявив про намір надати додаткові докази понесення відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу, в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України, оскільки у відзиві просив стягнути з позивача суми витрат орієнтовно в розмірі 25 000,00 грн.

Представник позивача в судове засідання 25.08.2022 не з`явився, про день, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Дослідивши матеріали справи судом встановлені наступні фактичні обставини справи.

В ході судового розгляду встановлено, що Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 188140164 від 08.11.2019, власником спірної квартири є ТОВ «ФК «Оріон», яке набуло право власності на спірну квартиру в позасудовому порядку на підставі іпотечного застереження, що міститься у договорі іпотеки № 10/24-3/08-І, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 4090.

Відповідно до довідки про зняття з реєстрації місця проживання особи від 22.11.2019, виданої Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради, ОСОБА_1 знятий з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі втрати права власності та відповідно втрати права користування (а.с. 180 т. 2).

Згідно довідки від 11.12.2019, виданої Виконавчим комітетом Довгопристанської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, ОСОБА_1 зареєстрований в АДРЕСА_3 , та проживає за зазначеною адресою з 07.09.2010 по час видання довідки (а.с. 14 т. 1), про що також зазначено ОСОБА_1 у позовній заяві, та підтверджено представником позивача у судовому засіданні від 16.08.2022.

Отже, на теперішній час у ОСОБА_1 відсутнє право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно ст. ст. 15 і 16 ЦК України, ст. 5 ЦПК України, Верховний Суд зазначив: тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК УРСР).

Звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина перша та друга статті 40 Закону України «Про іпотеку»).

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Верховний Суд також зазначив, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (частина перша статті 29 ЦК України).

Фізична особа може мати кілька місць проживання (частина шоста статті 29 ЦК України).

Європейський суд з прав людини зауважив, що «встановивши, що квартира, яка є предметом спору, була житлом заявниці за змістом статті 8 Конвенції, суд повинен визначити, чи мало місце втручання в її право на повагу до свого житла органів державної влади. Уряд стверджував, що заявниця мала подати скаргу на міліціонерів, які замкнули спірну квартиру і не впускали її всередину, в порядку, передбаченому для подання скарг на дії та рішення посадових осіб органів влади. Суд тлумачить цю заяву як визнання того, що особи, які здійснили виселення заявниці, діяли як державні посадові особи. Виселення заявниці з спірної квартири державними посадовими особами представляло собою втручання в її право на повагу до житла з боку органів державної влади. Для того, щоб визначити, чи було це втручання необхідним, як цього вимагає пункт 2 статті 8, суд насамперед повинен розглянути питання про те, чи було воно «передбачено законом» (див. Gillow v. The United Kingdom, § 48). Стаття 90 Житлового кодексу допускає виселення лише з підстав, встановлених законом, і тільки в судовому порядку. Така норма встановлює важливу процесуальну гарантію проти свавільного виселення і її формулювання не допускає винятків. Уряд погодився з тим, що в справі заявниці мав дотримуватися порядок, передбачений статтею 90 Житлового кодексу, навіть при тому, що її проживання не було юридично оформлено. Суд не вбачає підстав не погодитися з цим висновком. Не можливо виділити будь-які обставини, які могли б виправдати в даному випадку відступ від звичайного порядку виселення і досить поспішний перерозподіл права на користування цією квартирою на користь співробітника міліції лише через сім днів після смерті попереднього наймача. Звідси випливає, що втручання в цій справі не може розглядатися як «передбачене законом» згідно з пунктом 2 статті 8 Конвенції. Відповідно, мало місце порушення статті 8 Конвенції. У світлі цього висновку, у Суду немає необхідності вирішувати питання про те, чи було це втручання «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення однієї з цілей, перелічених в пункті 2 статті 8 (PROKOPOVICH v. RUSSIA, № 58255/00, § 40 - 45, ЄСПЛ, від 18 листопада 2004 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.06.2021 у справі № 159/4007/20-ц (провадження № 61-2315св21) вказано, що: Європейський суд з прав людини зауважив, що «встановивши, що квартира, яка є предметом спору, була житлом заявниці за змістом статті 8 Конвенції, суд повинен визначити, чи мало місце втручання в її право на повагу до свого житла органів державної влади. Уряд стверджував, що заявниця мала подати скаргу на міліціонерів, які замкнули спірну квартиру і не впускали її всередину, в порядку, передбаченому для подання скарг на дії та рішення посадових осіб органів влади. Суд тлумачить цю заяву як визнання того, що особи, які здійснили виселення заявниці, діяли як державні посадові особи. Виселення заявниці з спірної квартири державними посадовими особами представляло собою втручання в її право на повагу до житла з боку органів державної влади. Для того, щоб визначити, чи було це втручання необхідним, як цього вимагає пункт 2 статті 8, суд насамперед повинен розглянути питання про те, чи було воно «передбачено законом» (див. Gillow v. The United Kingdom, § 48). Стаття 90 Житлового кодексу допускає виселення лише з підстав, встановлених законом, і тільки в судовому порядку. Така норма встановлює важливу процесуальну гарантію проти свавільного виселення і її формулювання не допускає винятків. Уряд погодився з тим, що в справі заявниці мав дотримуватися порядок, передбачений статтею 90 Житлового кодексу, навіть при тому, що її проживання не було юридично оформлено. Суд не вбачає підстав не погодитися з цим висновком. Не можливо виділити будь-які обставини, які могли б виправдати в даному випадку відступ від звичайного порядку виселення і досить поспішний перерозподіл права на користування цією квартирою на користь співробітника міліції лише через сім днів після смерті попереднього наймача. Звідси випливає, що втручання в цій справі не може розглядатися як «передбачене законом» згідно з пунктом 2 статті 8 Конвенції. Відповідно, мало місце порушення статті 8 Конвенції. У світлі цього висновку, у Суду немає необхідності вирішувати питання про те, чи було це втручання «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення однієї з цілей, перелічених в пункті 2 статті 8 (PROKOPOVICH v. RUSSIA, № 58255/00, § 40 - 45, ЄСПЛ, від 18 листопада 2004 року). Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що позивач вселилася до спірної квартири як дочка попереднього власника - ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто відсутні підстави вважати, що вона самоправно зайняла спірне житлове приміщення. При цьому позивача було самоуправно виселено із спірного приміщення в позасудовому порядку, що є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням підлягають задоволенню.

Отже, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово, та оскільки фізична особа може мати декілька місць проживання, слід з`ясувати чи проживав ОСОБА_1 постійно або тимчасово за адресою АДРЕСА_2 .

Як вбачається з пояснень представника ОСОБА_1 , наведених у тексті позову та довідки від 11.12.2019, виданої Виконавчим комітетом Довгопристанської сільської ради Первомайського району Миколаївської області ОСОБА_1 зареєстрований в АДРЕСА_3 , та проживає за зазначеною адресою з 07.09.2010 р. по цей час. Такі ж відомості наведені позивачем за текстом позову.

Крім того, у ході судового засідання від 16.08.2022 представник позивача ОСОБА_2 зазначив, що ОСОБА_1 постійно проживає в селі Довга Пристань Первомайського району Миколаївської області, та коли позивач дізнався про те, що право власності на квартиру перейшло до ТОВ «ФК «Оріон» та ОСОБА_1 приїхав до Одеси для з`ясування відповідних обставин. В квартирі проживав не ОСОБА_1 , а його гості.

Як вбачається із відомостей, відділу поліції № 5 Одеського районного управління поліції № 1, в якому здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020161500000729 від 09.04.2020, розпочате за фактом скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України. Зазначене кримінальне провадження відкрито на підставі заяви ТОВ «ФК «Оріон» за фактом проникнення осіб до квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

ТОВ «ФК «Оріон» було отримано письмовий дозвіл дізнавача від 03.06.2022 № 605 вх. 398-Г, в порядку ст. 222 КПК України, щодо надання до матеріалів даної цивільної справи доказів, зібраних у кримінальному провадженні № 12020161500000729 від 09.04.2020.

Так, у межах такого кримінального провадження в якості свідків було допитано ряд осіб, що проживають у сусідніх квартирах та голову ОСББ «Фонтанська дорога, 47».

Свідок ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 , надала показання про те, що у квартирі АДРЕСА_5 , яка розташована над нею, до 2019 року мешкали квартиранти ОСОБА_1 , який, як вона знає, останні два роки здавав квартиру (а.с. 244-245 т. 2).

Свідок ОСОБА_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_6 , надала показання, що мешкає за вказаною адресою 19 років. Мешканців квартири АДРЕСА_5 свідок не знає, однак їй відомо, що її колишній власник здавав цю квартиру в оренду. Свідок ОСОБА_4 зазначає, що його особисто не знає і ніколи не спілкувалася (а. с. 246-247 т. 2).

Свідок ОСОБА_5 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_7 , та працює на посаді голови ОСББ «Фонтанська дорога, 47», що обслуговує відповідний будинок, надала наступні покази: «… мені відомо, що власником квартири АДРЕСА_5 до 08.11.2019 р. був ОСОБА_1 , який за вказаною адресою не проживав, а здавав її в оренду на протязі 10 років квартирантам. При цьому орендну плату збирала його мати, а сам він не приїжджав і я його не бачила… Хочу додати, що коли ОСОБА_1 був власником квартири, то за комунальні послуги він не сплачував ніколи…» .

Зазначені обставини свідчать, що ОСОБА_1 дійсно не перебував в квартирі, в тому числі і тимчасово, а отже квартира не є його місцем проживання в розумінні ст. 29 ЦК України, та не є його житлом в розумінні інших норм законодавства України.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, викладеної зокрема у справі «Саган проти України» (заява № 60010/08, пункт 52) або «Вінтерштайн та інші проти Франції» (Winterstein et autres c. France), (заява № 27013/07, пункт 141), поняття «житло» у розумінні статті 8 Конвенції не обмежується законно займаним або створеним житлом, це самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається статтею 8 Конвенції, не залежить від того, чи воно є займаним на законних підставах: воно залежить від фактичних обставин, а саме від існування достатнього та тривалого зв`язку із зазначеним місцем.

Поняття «житло» та «майно» може суттєво збігатися за статтею 1 Протоколу № 1, але існування «житла» не залежить від наявності права або інтересу стосовно нерухомого майна (Surugiu проти Румунії, § 63). Особа може мати право власності на конкретну будівлю або землю відповідно до статті 1 Протоколу № 1, не маючи достатніх зв`язків із власністю для того, щоб вона утворила своє «житло» у значенні ст. 8 (Хамідов проти Росії, § 128).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, термін «житло» означає насамперед місце, де особа є «вдома».

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, звернення власника до суду не вимагається у разі добровільного залишення житла мешканцями або не проживання колишнього власника в помешканні.

Суд не надані належні та допустимі докази, що місцем постійного чи тимчасового проживання ОСОБА_1 було приміщення квартири

Таким чином, ОСОБА_1 не був виселений в позасудовому порядку. За таких обставин у суду відсутні правові підстави для застосування іншого, ніж заявлений позивачем ОСОБА_1 , способу захисту його прав, зокрема в порядку ст. 5 ЦПК України, оскільки суд не віднайшов підтвердження їх порушення з боку відповідача.

Як вбачається із матеріалів справи, у ОСОБА_1 право на проживання в квартирі відсутнє. Вимоги щодо вселення в приміщення цієї квартири ОСОБА_1 не заявляв.

Позивач просить повернути квартиру із збереженим майном в узагальненому вигляді, водночас не вказує про яке саме майно йдеться.

Крім того, 02.04.2020 ТОВ «ФК «Оріон» направило на адресу позивача лист, в якому повідомило, що 05.03.2020 між ТОВ «ФК «Оріон» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 було укладено договір оренди індивідуального боксу № С 8-1. Відповідно до умов зазначеного договору та на його виконання, все рухоме майно, що перебувало у квартирі та не належало ТОВ «ФК «Оріон», було переміщено до індивідуального боксу № С 8-1, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 . Відповідач запропонував ОСОБА_1 звернутися до ТОВ «ФК «Оріон» з документами, підтверджуючими його права на таке рухоме майно, та у разі підтвердження прав отримати відповідні рухомі речі.

ОСОБА_1 також був повідомлений про те, що у випадку ігнорування такого листа, такі дії будуть розцінені як відмова від права власності у порядку ст. 347 ЦК України.

Таким чином, ОСОБА_1 , як колишній власник квартири просить зобов`язати нового власника квартири, яким на цей час є відповідач ТОВ «ФК «Оріон», звільнити квартиру та повернути її (шляхом виселення) колишньому власнику. Такий спосіб захисту не передбачено діючим законодавством.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (такий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 02.03.2016 р. у справі № 6-3090цс15).

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (такий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 02.10.2013 р. у справі № 6-88цс13).

Спірні правовідносини виникли через настання та застосування до боржника, колишнього власника ОСОБА_1 негативних наслідків за невиконання кредитних зобов`язань, що виникли на підставі кредитного та іпотечного договорів, тому неможливо застосувати положень ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ч. 9, 10 ст. 158 ЦПК України, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11.03.2020 р., а саме, скасувати арешт шляхом заборони відчуження квартири АДРЕСА_1 .

Керуючись, ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 258, 263, 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Оріон» (ідентифікаційний код: 41544462) про зобов`язання звільнити та повернути приміщення зі збереженим майном шляхом виселення – відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, що були вжиті ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11.03.2020, а саме, скасувати арешт шляхом заборони відчуження квартири АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

       Повний текст рішення суду складено 02 вересня 2022.

Суддя                        Р.Д. Абухін

25.08.22