Ухвала

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 686/28888/21

провадження № 61-7899ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 лютого 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної міграційної служби у Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням рішення суду,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Держави Україна на свою користь 117 000 000 000 грн моральної шкоди, завданої невиконанням рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11 в період з 07.00 год до 08.00 год 01 грудня 2021 року.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що моральна шкода полягає у порушенні його права на доброякісну послугу від органів державної влади в частині правомірності та добросовісності; права приватної власності на паспортну книжечку; права правомірного очікування на справедливий суд та відшкодування витрат, які були понесені на відновлення порушених прав.

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 09 лютого 2022 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_1 не мотивував та жодними доказами не довів, якими саме незаконними діями, рішеннями чи бездіяльністю Управління Державної міграційної служби у Хмельницькій області йому було завдано моральної шкоди, в чому саме полягає невиконання відповідачем рішення у справі № 2270/14181/11 з 07.00 год до 08.00 год 01 грудня 2021 року, в той час як виконавче провадження було закінчено 28 грудня 2018 року. Також, позивачем не мотивовано та не надано доказів на підтвердження визначеного ним розміру моральної шкоди в сумі 117 000 000 000 грн.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 30 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 лютого 2022 року - без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1 09 серпня 2022 року подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 лютого 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована правовим конфліктом між сторонами щодо невиконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11. Моральна шкода є наслідком порушення його права на судовий захист. Сума моральної шкоди обчислена з врахуванням практики ЄСПЛ. Застосування ефективного способу захисту спричинює реальне поновлення порушеного права, а в разі неможливості вказаного - забезпечує отримання відповідного відшкодування. У позові була заявлена шкода за тривале невиконання рішення суду і порушення права на судовий захист. Компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення, оскільки право на відшкодування моральної шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16, від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21, від 08 червня 2022 року у справі № 686/4032/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Матеріали касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень свідчать про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень чи їх невідповідності висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.

Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке.

Судами встановлено, що постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі №2270/14181/11, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2012 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково та зобов`язано Хмельницький відділ УМВС України в Хмельницькій області невідкладно вклеїти фотографію в паспорт громадянина України ОСОБА_1 , який видати йому на руки. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Хмельницькій області від 27 червня 2012 року відкрито виконавче провадження № 33223826 з примусового виконання виконавчого листа № 2270/14181/11, виданого 11 червня 2012 року.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року у справі № 2270/14181/11 задоволено заяву Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного управління юстиції у Хмельницькій області. Роз`яснено, що рішення в адміністративній справі № 2270/14181/12 повинно бути виконано боржником у порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження», відповідно до резолютивної частини постанови і виконавчого листа № 2270/14181/11 шляхом вклеювання фотографії ОСОБА_1 у його паспорт громадянина України, який після цього йому повинен бути повернутий.

20 листопада 2012 року на підставі заяви позивача на ім`я ОСОБА_1 був оформлений новий паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , який власноручно ним отриманий.

Постановою державного виконавця від 28 грудня 2018 року закінчено виконавче провадження № 33223826 з примусового виконання виконавчого листа № 2270/14181/11, виданого 11 червня 2012 року Хмельницьким окружним адміністративним судом.

ОСОБА_1 у 2012 році отримав новий паспорт, що ним не заперечувалось у справі № 2270/14181/11, однак вважає за можливе вимагати вклеїти фотокартку у паспорт, якого вже не має (паспорт втрачено), що було встановлено судом у справі № 560/162/19.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2021 року у справі № 296/3139/20 (провадження № 61-1086св21) вказано, що «за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000 000 грн. Сам по собі факт, що визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області щодо не розгляду клопотання ОСОБИ-1 від 02 березня 2018 року, не свідчить про наявність заподіяння шкоди позивачу».

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивачем не надано доказів факту завдання моральної шкоди, настання відповідних негативних наслідків та розміру заподіяння йому моральної шкоди 01 грудня 2021 року з 07.00 год до 08.00 год (впродовж однієї години) внаслідок невиконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11, так і причинного зв`язку між зазначеними фактами та наслідками, дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати обставини та надавати оцінку доказам у справі.

Суд звертає увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). При цьому порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16, від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21, від 08 червня 2022 року у справі № 686/4032/21 є необґрунтованими, оскільки указані висновки зроблено за інших фактичних обставин.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи, що касаційна скарга подана на підставі пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, тоді як Верховний Суд уже викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, тому колегія судів дійшла висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті касаційного провадження у цій справі.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 лютого 2022 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 30 червня 2022 року та про розгляд справи за його участю.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 лютого 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної міграційної служби у Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням рішення суду.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов