ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

08 червня 2006 р.

№ 18/76

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого

Грейц К.В.,

суддів :

Бакуліної С.В., Рогач Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги

Акціонерного комерційного банку “Європейський”

на постанову

від 26.04.2006 року Київського апеляційного господарського суду

у справі

№ 18/76

господарського суду

міста Києва

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційний інформаційно-рекламний центр “Сенс”

до	1.          Акціонерного комерційного банку     “Інтерконтинентбанк”; 2.          Акціонерного комерційного банку      “Європейський”

про	визнання договору недійсним

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від позивача:

Ларіонова О.О. (довіреність від 18.10.2005р. № 523)

від відповідача-1: від відповідача-2:

Сенько А.В. (довіреність від 05.06.2006р. №2/2166); Кучма Н.В. (довіреність від 05.04.2006р. №2/1533) Колесник О.В. (довіреність від 07.06.2006р. б/н); Савостьянова О.В. (довіреність від 28.04.2006р. № 832); Шестюк О.М. (довіреність від 23.05.2006р. б/н)

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Мандриченко О.В.) від 28.02.2006 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Шипко В.В., судді –Вербицька О.В., Борисенко І.В.) від 26.04.2006 року, по справі № 18/76 позов задоволено повністю; визнано недійсним договір №20744121 від 09.09.2005 року про відступлення права вимоги, укладений між Акціонерним комерційним банком “Інтерконтинентбанк” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Комерційний інформаційно-рекламний центр “Сенс”, з моменту його укладення; стягнуто з АКБ “Інтерконтинентбанк” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційний інформаційно-рекламний центр “Сенс” 42,50 грн. витрат по сплаті державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з Акціонерного комерційного банку “Європейський” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційний інформаційно-рекламний центр “Сенс” 42,50 грн. витрат по сплаті державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалені судові акти вмотивовані тим, що: по-перше, укладенням відповідачами спірного договору порушуються права позивача як боржника, а тому це позбавляє останнього можливості належно виконувати свої зобов’язання та реалізовувати свої права за кредитним договором, укладеним з відповідачем-1; по-друге, оспорюваний позивачем договір був укладений всупереч вимог закону особою, яка не мала відповідних повноважень на його укладення.

В касаційній скарзі Акціонерний комерційний банк “Європейський” просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2006 року та прийняти нове рішення, яким в позові позивачу відмовити повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.241 ЦК України, ст.1 ГПК України.

У відзивах на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю “Комерційний інформаційно-рекламний центр “Сенс” та АКБ “Інтерконтинентбанк” просять відмовити в задоволенні касаційної скарги, заперечуючи викладені в ній доводи.

Колегією суддів відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача здійснювати технічну фіксацію розгляду касаційної скарги АКБ “Європейський”, оскільки приписами ч.7 ст.811 ГПК України фіксування судового процесу судом касаційної інстанції не передбачено.

Клопотання представника позивача від 08.06.2006 року про витребування у скаржника додаткових доказів відправлення на адресу позивача касаційної скарги з доданими документами та про повернення касаційної скарги без розгляду на підставі ст.1113 ГПК України  в разі відсутності доказів надсилання скаржником на адресу позивача копії касаційної скарги та доданих до неї документів не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Додані до касаційної скарги розрахункові документи, видані відправникові поштового відправлення відповідно до п.36 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 року №1155, можуть вважатись належними доказами надсилання позивачеві та відповідачу-1 копії касаційної скарги (а.с.161). Отже, не прийняти касаційну скаргу відповідача-2 саме з цих підстав у суду касаційної інстанції права не було і 19.05.2005 року касаційну скаргу було прийнято до провадження Вищого господарського суду України. Зазначаючи про неотримання касаційної скарги поштою від відповідача-2, представник позивача підтвердив, що 26.05 2006 року повністю ознайомлений з матеріалами справи (а.с.168), клопотань про видачу копії касаційної скарги матеріали справи не містять.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників відповідача-2, заперечення на касаційну скаргу представників позивача та відповідача-1, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю “Комерційний інформаційно-рекламний центр “Сенс” (далі - позивач) та Акціонерним комерційним банком “Інтерконтинентбанк” (далі - відповідач-1) був укладений кредитний договір № 200104-216 від 20.01.2004 року, за умовами якого відповідач-1 відкрив позивачеві відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування 6 500 000,00 грн. для поповнення обігових коштів, придбання поліграфічного обладнання та інвестування в акції іншого підприємства, а позивач зобов’язався погасити кредит та щомісячно сплачувати плату за користування кредитом у розмірі 24% річних, що нараховуються на непогашену суму кредиту.

Між відповідачем-1 та Акціонерним комерційним банком “Європейський” (далі - відповідач-2) укладений договір № 20744121 від 09.09.2005 року про відступлення права вимоги, згідно з умовами якого відповідач-1 відступив, а відповідач-2 набув право вимоги до позивача, яке належало відповідачеві-1 за кредитним договором №200104-216.

Задовольняючи позовну вимогу Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційний інформаційно-рекламний центр “Сенс” про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги суди виходили із того, що оспорюваним договором порушуються його права, оскільки цей договір зумовлює настання негативних наслідків для боржника, що визначені законом або договором. Такими негативними наслідками за висновками судів є часткове виконання позивачем свого обов’язку первісному кредиторові після заміни кредитора в зобов’язанні, про що він не був вчасно повідомлений.

Проте з такими висновками погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст.512 ЦК України кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов’язанні не впливає на права та обов’язки боржника і, таким чином, не потребує його згоди, якщо така згода не передбачена договором або законом.

Згідно з ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на  умовах, що існували на момент  переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами не встановлено, які пункти тексту кредитного договору № 200104-216 від 20.01.2004 року, тексту договору № 20744121 від 09.09.2005 року про відступлення права вимоги містять посилання на необхідність згоди боржника при уступці права вимоги. Колегія суддів звертає увагу, що зобов’язання відповідача-1 письмово повідомити боржника про укладення договору про відступлення права вимоги, яке передбачено п.4.2 спірного договору, не є поняттям тотожним поняттю “згода боржника”. Стосовно добросовісного виконання свого обов’язку первісному кредиторові після укладення спірного договору, то відповідно до ч.2 ст.516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням. Таким чином, негативні наслідки за обставин, які склалися, виникають виключно у відповідача-2.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 29.11.1976 року “Про судове рішення” обґрунтованим визнається рішення,  в якому повно  відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Стосовно висновків судів про недійсність договору уступки права вимоги у зв’язку з перевищенням повноважень Т.в.о. Голови Правління АКБ “Інтерконтинентбанк” то вони не є вичерпними, оскільки зроблені без будь-якого спростування доводів відповідача-2 про наступне схвалення особою правочину, яку представляють, з посиланням на приписи ст.241 ЦК України. Так, відповідач-2 зазначав, що відповідач-1 передав відповідачу-2 документи, що підтверджують уступлене право, повідомив позивача про уступку і прийняв від відповідача-2 грошові кошти –винагороду (а.с.92).

Укладення договору всупереч вимог закону особою, яка не мала відповідних повноважень на його укладення, може бути підставою для визнання угоди недійсною лише в тому випадку, якщо внаслідок цього були порушені законні права та інтереси певних осіб. Разом з тим, позивачем не обґрунтовано, як того вимагає ст.33 ГПК України, яким чином зазначене порушення (за умови встановлення наявності такого порушення) вплинуло на його права та обов’язки в процедурі укладення договору уступки права вимоги.

Слід зазначити, що ст.1 ГПК України встановлено, що право звернення до господарського суду мають лише ті особи, права та охоронювані законом інтереси яких було порушено або з метою запобігання правопорушенням. Частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права будь-якими не забороненими засобами, водночас статтею 129 Конституції України передбачено принципи диспозитивності  та змагальності сторін у судовому провадженні, тобто судове рішення (щодо задоволення позовних вимог чи відмови у позові) залежить від доведеності позовних вимог та встановленого судом порушення суб’єктивного права позивача.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст.43 ГПК України та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв’язку з цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи, прав і обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п. 3 ч. 1 ст. 1119, ч.1 ст. 11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України , Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку “Європейський” від 27.04.2006 року б/н на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2006 року у справі № 18/76 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2006 року та рішення Господарського суду м. Києва від 28.02.2006 року у справі
№ 18/76 –скасувати.

Справу № 18/76 направити до Господарського суду м. Києва на новий розгляд.

Головуючий-суддя

К.Грейц

С у д д і

С.Бакуліна Л.Рогач