ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2022 року м. Київ № 640/8785/21

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського,5, код ЄДРПОУ 20064120), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 02 лютого 2004 року по 27 листопада 2014 року;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки за період з 02 лютого 2004 року по 27 листопада 2014 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що в порушення вимог чинного законодавства при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата не було виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку. Посилання на відсутність бюджетних призначень на оплату праці, на думку позивача, не може бути підставою для невиконання вимог закону, вважає такі дії Апарату Верховної Ради України незаконними та такими, що порушують трудові права позивача та гарантії, визначені чинним законодавством.

Ухвалою суду від 05 квітня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що Апарат Верховної Ради України не є роботодавцем для позивача, а отже не може здійснювати їй виплати заробітної плати, матеріальної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, тощо. На думку відповідача, умови проходження патронатної служби помічниками-консультантами народних депутатів України є специфічними, оскільки безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України. Водночас, Апарат Верховної Ради України лише здійснює документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між ними.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 354 від 26 лютого 2004 року позивача було зараховано з 02 лютого 2004 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень, порядком переведення з Орендованого підприємства "Шахта ім. О.Ф.Засядька", встановлено заробітну плату в сумі 800 грн. на місяць на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 від 02 лютого 2004 року № 173 та заяви ОСОБА_1 від 02 лютого 2004року.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 89 від 13 січня 2006 року позивача було переведено з 04 січня 2006 року за її згодою, на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України "Про державну службу", встановлено заробітну плату в сумі 2 000 грн. на місяць на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 від 04 січня 2006 року та заяви ОСОБА_1 від 04 січня 2006 року.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 1340 від 19 травня 2006 року (витяг) позивача було звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 (п.2 ст. 36 КЗпП України та п. 1.2 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР).

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 1505 від 02 червня 2006 року позивача було зараховано з 26 травня 2006 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України "Про державну службу", встановлено заробітну плату в сумі 2 500 грн. на місяць на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 від 26 травня 2006 року та заяви ОСОБА_1 від 26 травня 2006 року.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 7693 від 23 листопада 2007 року позивача було звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 , у зв`язку з припиненням повноважень народного депутата України на підставі частини 3 статті 5 Закону України "Про статус народного депутата України" (п.2 ст. 36 КЗпП України та п.2 ч.І ст. 4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР).

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 8052 від 30 листопада 2007 року ОСОБА_1 було зараховано з 26 листопада 2007 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України "Про державну службу", встановлено заробітну плату в сумі 4 000 грн. на місяць на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 від 26 листопада 2007року та заяви ОСОБА_1 від 26 листопада 2006року.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 5755 від 20 грудня 2012 року ОСОБА_1 зараховано з 13 грудня 2012 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України "Про державну службу" порядком переведення, встановлено заробітну плату в сумі 7 500 грн. на місяць на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 від 12 грудня 2012 року та заяви ОСОБА_1 від 12 грудня 2012 року.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 7212 від 26 листопада 2014 року (витяг) "Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України VII скликання" помічників-консультантів народних депутатів України, повноваження яких достроково припинено, увільнити із займаних посади 27 листопада 2014 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України), у тому числі ОСОБА_1 ..

Позивач зазначає, що за час роботи помічником-консультантом народного депутата України кількість днів невикористаної нею щорічної відпустки складає 64,5 днів.

При звільненні позивач подала заяву від 18 лютого 2021 року про виплату належної суми компенсації за невикористану частину щорічної відпустки.

Проте, відповідач листом від 22 березня 2021 року за №15/26-2021/ НОМЕР_2 відмовив у виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку.

Незгода позивача із прийнятим рішенням зумовила її звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені статтею 34 Закону України "Про статус народного депутата України" та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13.10.95 N 379/95-ВР (далі - Положення).

Частиною першою статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до частини третьої статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Суд зазначає, що згідно з положеннями статті частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 23 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Пленум Верховного Суду України в постанові N 9 від 06 листопада 1992 року роз`яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.

Таким чином, строковий трудовий договір - це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.

Згідно з частиною сьомою статті 1.1 Положення помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Частина восьма статті 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.

Відповідно до частини другої Положення на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.

Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.

Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.

Відповідно до статті 4.1. Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

За правилами частини першої та третьої статті 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України "Про відпустки".

Щодо застосування до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України та Закону України "Про відпустки" суд зазначає, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002 N 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, зокрема Прем`єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року N 3723-XII) (3723-12) не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

За наведених обставин, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми Кодексу законів про працю України та Закону України "Про відпустки".

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України "Про відпустки" від 15.11.96 N 504/96-ВР (далі - Закон N 504/96-ВР).

Згідно із частиною третьою статті 2 Закону N 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 24 Закону N 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Положення частини першої та четвертої статті 24 Закону N 504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин першої та четвертої статті 83 Кодексу законів про працю України.

Статтею 3 Закону N 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Отже, як слідує з системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.

При цьому, суд звертає увагу на те, що виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону N 504/96-ВР та Кодексу законів про працю України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.

У відзиву на позовну заяву відповідач зазначає, що Апарат Верховної Ради України не є роботодавцем для позивача, а отже не може здійснювати їй виплати заробітної плати, матеріальної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, тощо. На думку відповідача, безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України. Водночас, Апарат Верховної Ради України лише здійснює документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між ними.

Суд, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, а також норми діючого законодавства, не погоджується із такими висновками відповідача, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом першим пункту першого Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 N 769 Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

Підпунктами першим та другим пункту 10 Положення про Апарат Верховної Ради України визначено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Як встановлено матеріалами справи, розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 354 від 26 лютого 2004 року позивача було зараховано з 02 лютого 2004 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 7212 від 26 листопада 2014 року (витяг) "Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України VII скликання" помічників-консультантів народних депутатів України, повноваження яких достроково припинено, позивача було звільнено із займаної посади 27 листопада 2014 року, у зв`язку із закінченням строку трудового договору

Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства України, а також беручи до уваги те, що позивач була прийнята на посаду та звільнена із посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, суд приходить до висновку про те, що позивач перебувала у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України, а не із народним депутатом України Верховної Ради України ОСОБА_2 .

Отже, видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 березня 2019 року у справі N 757/9144/16-ц.

За таких обставин, посилання відповідача на те, що роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України є необґрунтованими та відхиляються судом. Суд зауважує, що відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями.

З цього приводу, суд звертає увагу відповідача на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява N 63134/00) зауважив, що межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.

З огляду на наведене, посилання відповідача на відсутність бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

Разом з тим, відповідно до наявної у матеріалах справи довідки керівника Управління кадрів Апарату Верховної Ради України № 20/08-2021/154995 від 11.05.2021 за період роботи ОСОБА_1 з 13 грудня 2012 року по 27 листопада 2014 року відсутні невикористані дні щорічної основної відпустки.

При звільненні ОСОБА_1 25 травня 2006 року з посади помічника- консультанта народного депутата України четвертого скликання ОСОБА_2 позивачці було виплачено компенсацію за 1 календарний день щорічної основної відпустки; при звільненні 23 листопада 2007 року з посади помічника- консультанта народного депутата України п`ятого скликання ОСОБА_2 їй було виплачено компенсацію за 14,5 календарних днів щорічної основної відпустки; при звільненні 12 грудня 2012 року з посади помічника-консультанта народного депутата України шостого скликання ОСОБА_2 позивачу було виплачено компенсацію за 4,5 календарних днів щорічної основної відпустки; при звільненні 27 листопада 2014 року з посади помічника-консультанта народного депутата України сьомого скликання ОСОБА_2 відраховано 1 календарний день щорічної основної відпустки, наданої в рахунок невідпрацьованої частини робочого час.

Вказані обставини підтверджуються також розрахунковими листами, в яких відображено,що позивачу було нараховано та виплачено суми компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Вказані розрахункові листи долучені до матеріалів справи та прийняті до уваги при вирішенні даної справи.

Суд вертає увагу, що доводи відповідача про виплату позивачу всіх належних їй сум компенсації за невикористані дні відпустки підтверджуються наступними письмовими доказами.

Відповідно до п.2 розпорядження керівника Апарату Верховної Ради України №7693 від 23 листопада 2007 року відділу бухгалтерського обліку, фінансів, планування та контролю Управління справами Апарату Верховної Ради України зазначено провести виплату компенсації за 14,5 календарних днів невикористаної основної відпустки у межах фонду, встановленого народному депутату України ОСОБА_2 для оплати праці помічників-консультантів відповідно до статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України".

Відповідно до п. 2 Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 5755 від 20 грудня 2012 року зазначено провести виплату компенсації за 4,5 календарний день невикористаної основної відпустки в межах фонду, встановленому народному депутату України шостого скликання ОСОБА_2 для оплати праці помічників-консультантів відповідно до статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України".

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 7212 від 26 листопада 2014 року "Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України VII скликання" помічників-консультантів народних депутатів України, повноваження яких достроково припинено, було звільнено із займаних посади 27 листопада 2014 року, у зв`язку із закінченням строку трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України), у тому числі ОСОБА_1 , та зазначено провести виплату компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки, у межах наявної економії фонду оплати праці народного депутата України ( підстава: пункт 2 частини першої статті 4.5 Положення про помічника-консультанта, народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР).

Таким чином, з огляду на встановлені судом під час розгляду справи обставини, позивачу було нараховано та виплачено компенсацію за невикористану відпустку за всі періоди роботи на посаді помічника-консультанта народного депутата України.

Відтак, підстави для задоволення позову відсутні.

У відповідності до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши норми законодавства, оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа