ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 липня 2022 року м. Київ № 640/25882/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України
про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), у якому просив:
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 , які виразились у не нарахуванні та невиплаті позивачу за період з 01 грудня 2015 року по 17 лютого 2020 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року і березень 2018 року.
- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 17 лютого 2020 року, із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року та березень 2018 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 17 лютого 2020 року із встановленням базового місяця - січень 2008 року та березень 2018 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/25882/21 за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження).
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому ВЧ НОМЕР_1 не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, а також у зв`язку з тим, що відсутній механізм виплат сум індексації за минулі періоди, а дії відповідача в межах спірних відносин є правомірними.
Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.
Наказом командувача сухопутних військ Збройних Сил України (по стройовій частині) від 02 березня 2020 року №32 ОСОБА_1 , звільненого з військової служби наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 17 лютого 2020 року №101 у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виключено зі списків особового складу, всіх видів грошового забезпечення.
Листом ВЧ НОМЕР_1 від 20 серпня 2021 року №190/347 відповідно до запиту позивача стосовно нарахування та виплати індексації за період з 2016 по 2018 роки повідомлено, що позивачу виплати не нараховувалися та не виплачувалися, оскільки базовим місяцем для проведення розрахунку індексації став січень 2016 року. Для виплати індексації з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було, фінансування на виплату індексації не здійснювалось. При введенні в дію постанови КМУ №704 базовим місяцем для індексації військовослужбовців став березень 2018 року у зв`язку з підвищенням розміру посадового окладу. Відповідно до роз`яснень Мінсоцполітики механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки не передбачений. Враховуючи викладене, підстави для нарахування та виплати індексації за вищевказаний період не відсутні.
Відповідно до листа помічника командира ВЧ НОМЕР_1 , адресованого командиру ВЧ НОМЕР_1 від 09 листопада 2021 року повідомлено, що ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення не виплачувалась з грудня 2015 року по лютий 2018 року; індексація грошового забезпечення з 01 березня 2018 року по 17 лютого 2020 року була виплачена у повному обсязі разом з грошовим забезпеченням.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Частинами першою - четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку з індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
17 липня 2003 року постановою Кабінету Міністрів України №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі по тексту - Порядок №1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації, зокрема, підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 встановлено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Аналізуючи вищенаведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язком для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідно до вказаних норм на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Відповідач у відзиві на позовну заяву як на підставу для не нарахування позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2016 року по 28 лютого 2018 року вказує на відсутність фінансового ресурсу для виплати індексації грошового забезпечення та на роз`яснення Мінсоцполітики стосовно того, що механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки не передбачений.
Положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078 чітко визначено джерело коштів на проведення індексації.
Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Посилання відповідача на роз`яснення Міністерства соціальної політики України, в якому зазначено, що відсутній механізм нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди, суд не приймає до уваги, оскільки є внутрішньо - відомчими документами та носять рекомендаційний характер та, як вже зазначалось, обов`язок здійснення індексації грошових коштів (грошового забезпечення) населення визначений Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».
Враховуючи викладене, суд вважає, що відсутність фінансування на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців не є належною підставою для не здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17 та від 19 червня 2019 року №825/1987/17.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року №5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
За таких обставин, відсутність механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні роки та відсутність в розрахунку фонду грошового забезпечення відповідача коштів для виплати індексації не позбавляють відповідача обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку, а не проведення та невиплата цієї гарантії є втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази проведення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, а також відсутні відомості щодо розрахунку відповідачем індексації грошового забезпечення позивача за вказаний рік та місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
З урахуванням викладеного, оскільки матеріали справи не містять доказів нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період та оскільки відповідач зазначає про невиплату індексації грошового забезпечення за вказаний період у зв`язку з відсутністю матеріального ресурсу, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року та зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року.
Щодо позовної вимоги про застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін січня 2008 року при проведенні індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, суд зазначає таке.
Як свідчить аналіз вищевказаних норм чинного законодавства, розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення.
У спірному випадку саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за відповідних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку», надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети такого заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Як встановив суд та не заперечується сторонами, індексація грошового забезпечення за спірний період, позивачу не нарахована та не виплачена, відомості щодо того, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації в матеріалах справи відсутні.
Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача не порушені.
Повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку №1078 та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» покладаються саме на відповідача, а тому відсутні підстави для встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) - січень 2008 року.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін січня 2008 року не підлягають задоволенню.
Позовні вимоги визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 , які виразились у не нарахуванні та невиплаті позивачу за період з 01 березня 2018 року по 17 лютого 2020 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців березень 2018 року та зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період не підлягають задоволенню, оскільки судом встановлено та підтверджено відповідачем, що за вказаний період позивачу було проведено індексацію грошового забезпечення.
Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п`ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем частково доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню позивачу не підлягають.
Згідно з частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому, жодних переконливих доводів стосовно можливого допущення відповідачем - суб`єктом владних повноважень протиправної поведінки щодо невиконання судового рішення позивачем не наведено, а судом таких намірів відповідача під час розгляду справи не виявлено, підстави для вжиття відповідних заходів по встановленню судового контролю за виконанням рішення суду відсутні.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не виплати ОСОБА_1 всієї належної до призначення та виплати індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року.
3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) всю належну до призначення та виплати індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту
Суддя: Н.А. Добрівська