ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2022 року м. Київ № 640/18713/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з урахуванням заяви про виправлення описки, допущеної у пункті 1 прохальної частини позову, звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), у якому просив зобов`язати відповідача призначити і виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, починаючи з 11 серпня 2018 року, з урахуванням служби в лавах Радянської Армії з 09 листопада 1982 року по 14 листопада 1984 року і періодів роботи з 19 листопада 1984 року по 12 березня 1986 року, з 14 березня 1986 року по 29 вересня 1988 року машиністом бурових машин та із застосуванням кратного пільгового обчислення один рік і шість місяців за один рік роботи у місцевості, яка прирівняна до районів Крайньої Півночі.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на наявність у нього достатнього пільгового та страхового стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 та підтверджується наданими доказами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/18713/18 за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження).

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому ГУ ПФУ в м. Києві не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії до того як йому виповнилося 55 років; пільговий стаж позивача становить 7 років 10 місяців 1 день, що є недостатнім для призначення пенсії за Списком №2. Вказано, що пільговий стаж за Списком №2 дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки, тобто після досягнення 57-річного віку. Щодо зарахування військової служби в армії, вказано, що військова служба в армії зараховується в одинарному розмірі та відсутні підстави для зарахування військової служби на пільгових умовах. Також позивач зазначає, що робота у місцевості, яка прирівняна до районів Крайньої півночі, не відноситься до пільгового стажу, а дії відповідача в межах спірних відносин є правомірними.

У відповіді на відзив позивач вказує на можливість звернення до органів пенсійного фонду за місяць до настання підстав для призначення пенсії, хоча позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві за день до настання 55 років; відповідачем протиправно не зараховано спірні періоди до пільгового стажу, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.

09 серпня 2018 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 22 серпня 2018 року №64930/03 за наслідками розгляду заяви позивача повідомлено про відмову у призначенні пенсії по заяві від 09 серпня 2018 року, оскільки згідно матеріалів пенсійної справи наявний пільговий стаж становить 7 років 10 місяців 1 день, загальний стаж становить 39 років 6 місяців 11 днів. Право на пенсію за віком позивач буде мати після досягнення 57 років.

Заявою від 11 вересня 2018 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві з проханням надати відповідь щодо розрахунку періодів роботи, які зараховано до пільгового стажу та надати аргументоване пояснення щодо пільгових періодів роботи, які не враховані при призначенні пенсії за Списком №2.

Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 26 вересня 2018 року №83041/02/Д-7002 на звернення позивача процитовано положення законодавства та зазначено, що пільговий стаж за Списком №2 складає 7 років 10 місяців 1 день, що дає позивачу право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного вік на 3 роки, тобто після досягнення 57-річного віку.

Відповідно до записів №1-7 у трудовій книжці НОМЕР_1 , копія якої міститься у справі, позивач працював:

- з 02 серпня 1982 року у Київському виробничому об`єднанні «Вторчормет» газорізником 1-го розряду; 28 жовтня 1982 року звільнений у зв`язку зі службою у Радянській Армії;

- з 09 листопада 1982 року по 14 листопада 1984 року служби в рядах Радянської Армії на будівництві Байкало-Амурської залізничної магістралі, місцевість прирівняна до районів Крайньої півночі військова частина 56718 (2 роки);

- з 19 листопада 1984 року прийнятий машиністом бурових машин 4 розряду; 12 березня 1986 року звільнений за переводом у військову частину (1 рік 3 місяці 21 день);

- 14 березня 1986 року прийнятий у військову частині НОМЕР_2 переводом із військової частини НОМЕР_3 машиністом бурових машин 5 розряду; 29 вересня 1988 року звільнений у зв`язку із закінченням строк дії договору (2 роки 6 місяців 15 днів).

Всі інші записи в трудовій книжці позивача не відносяться до предмету спору та не заперечуються сторонами, а тому не досліджуються судом.

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Щодо застосування кратного пільгового обчислення один рік і шість місяців за один рік роботи у місцевості, яка прирівняна до районів Крайньої півночі

Згідно зі статтею 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 року, громадяни Сторін, що домовляються, які пропрацювали не менше 15 календарних років у районах Крайньої Півночі або не менше 20 календарних років у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, незалежно від місця їх постійного проживання на території обох держав мають право на пенсію по старості (за віком): чоловіки - по досягненні 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, жінки - по досягненні 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років. У випадках, коли законодавством однієї з Сторін, що домовляються, передбачені більш пільгові умови і норми пенсійного забезпечення громадян, які працювали у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, при призначенні пенсії по старості (за віком) на території даної держави застосовується чинне законодавство цієї Сторони.

Згідно з частиною 1 статті 3 Тимчасової Угоди від 15 січня 1993 року, при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи Російської Федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 1 січня 1991 року. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого у районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюється за нормами законодавства Російської Федерації. Порядок відшкодування витрат на виплату зазначених вище пенсій регулюється спеціальною Угодою між компетентними органами Сторін.

Статтею 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, яка підписана та набрала чинності 14 січня 1993 року передбачено, що працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов`язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Статтею 7 даної Угоди встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Статтею 11 цієї ж Угоди встановлено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до частини 3 статті 6 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом №290/95-ВР від 11 липня 1995 року, працівники користуються правами і виконують обов`язки, встановлені трудовим законодавством сторони працевлаштування.

Відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 25 березня 1968 року №181 «Про зарахування солдатам, матросам, сержантам, старшинам і військовим будівельникам, звільненим в запас, часу дійсної строкової військової служби в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, в стаж роботи, що надає право на отримання пільг, встановлених за роботу в цих районах і місцевостях» встановлено, що солдатам, матросам, сержантам, старшинам і військовим будівельникам, звільненим, починаючи з 1968 року, з військової служби в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, час їхньої дійсної строкової військової служби (служби у військово-будівельних загонах) в цих районах і місцевостях зараховується в стаж роботи, що надає право на отримання пільг, передбачених Указами Президії Верховної Ради РССР від 10 лютого 1960 року та від 26 вересня 1967 року, якщо вони не пізніше трьох місяців після звільнення з військової служби були прийняті на роботу в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Отже, законодавець в цьому випадку встановив дві умови для пільгового обчислення періоду строкової військової служби:

- проходження строкової військової служби в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі;

- прийняття після служби на роботу в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі протягом трьох місяців.

Судом встановлено, що позивач був призваний на строкову військову службу в Радянській Армії з 09 листопада 1982 року по 14 листопада 1984 року на будівництві Байкало-Амурської магістралі; місцевість прирівняна до районів Крайньої півночі, про що здійснено запис у трудовій книжці позивача.

Після проходження строкової військової служби в рядах Радянської Армії 19 листопада 1984 року позивач прийнятий машиністом бурових машин 4 розряду у військову частину НОМЕР_3 та до 12 березня 1986 року працював на вказаній посаді; з 14 березня 1986 року по 29 вересня 1988 року працював машиністом бурових машин у військовій частині НОМЕР_2 , про що містяться відповідні записи у трудовій книжці.

На підтвердження зазначеного позивачем долучено до матеріалів справи копії трудових договорів від 19 листопада 1984 року та від 14 березня 1986 року.

Тобто, позивачем надано суду докази на підтвердження обставини працевлаштування його на роботу в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, протягом трьох місяців після звільнення з військової служби, після 14 листопада 1984 року.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зарахування в пільговому обчисленні періоду проходження військової служби позивача з 09 листопада 1982 року по 14 листопада 1984 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі із розрахунку один рік за один рік і шість місяців до страхового стажу позивача.

Згідно з пунктом 5 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі». Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» з 01 березня 1960 року при обрахуванні стажу для призначення пенсії за віком один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі зараховується за один рік і шість місяців роботи працівникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей країни, при умові укладення ними трудових договорів про роботу в цих районах на строк п`ять років (три роки), а на островах Північного Льодовитого океану - на два роки.

Судом встановлено, що позивач з 19 листопада 1984 року прийнятий машиністом бурових машин 4 розряду у військову частину НОМЕР_3 та до 12 березня 1986 року працював на вказаній посаді; з 14 березня 1986 року по 29 вересня 1988 року працював машиністом бурових машин у військовій частині 75524, про що містяться відповідні записи у трудовій книжці, на підтвердження чого матеріали справи містять копії трудових договорів від 19 листопада 1984 року та від 14 березня 1986 року, які укладені строком на три роки та відповідають вимогам Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».

У відповідності до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року за №637 (далі по тексту - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Матеріалами справи підтверджено, що з 19 листопада 1984 року позивач прийнятий машиністом бурових машин 4 розряду у військову частину НОМЕР_3 та до 12 березня 1986 року працював на вказаній посаді; з 14 березня 1986 року по 29 вересня 1988 року працював машиністом бурових машин у військовій частині 75524, про що містяться відповідні записи у трудовій книжці.

Таким чином, суд вважає, що матеріали справи місять належні та допустимі докази, якими підтверджується наявність у позивача права на застосування кратного пільгового обчислення один рік і шість місяців за один рік роботи у місцевості, яка прирівняна до районів Крайньої півночі, періодів роботи з 19 листопада 1984 року до 12 березня 1986 року та з 14 березня 1986 року по 29 вересня 1988 року.

Щодо зарахування до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 періодів служби в лавах Радянської Армії з 09 листопада 1982 року по 14 листопада 1984 року і періодів роботи з 19 листопада 1984 року по 12 березня 1986 року, з 14 березня 1986 року по 29 вересня 1988 року машиністом бурових машин

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Частиною першою статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 для позивача необхідним є: наявність стажу роботи 30 років на дату досягнення 55 років, з них 12 років 6 місяців на зазначених роботах; професія відповідно до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників зі шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Так, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що станом на 10 серпня 2018 року позивачу виповнилося 55 років; загальний стаж становить 39 років 6 місяців 11 днів; також підтверджено пільговий стаж за Списком №2 - 7 років 10 місяців 1 день, врахувавши період роботи з 02 серпня 1982 року по 28 жовтня 1982 року та з 28 листопада 1988 року по 03 липня 2000 року, що також не заперечується сторонами.

Водночас, під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідач не врахував періоди з 09 листопада 1982 року по 14 листопада 1984 року служби в рядах Радянської Армії на будівництві Байкало-Амурської залізничної магістралі, місцевість прирівняна до районів Крайньої півночі військова частина 56718 (2 роки); з 19 листопада 1984 року прийнятий машиністом бурових машин 4 розряду, а 12 березня 1986 року звільнений за переводом у військову частину (1 рік 3 місяці 21 день); з 14 березня 1986 року прийнятий у військову частині 75524 переводом із військової частини НОМЕР_3 машиністом бурових машин 5 розряду, а 29 вересня 1988 року звільнений у зв`язку із закінченням строк дії договору (2 роки 6 місяців 15 днів).

Так, відповідно до положень Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, яке затверджено постановою КМУ № 393 від 17 липня 1992 року, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та служби, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави вважати, що законодавець прирівнює соціальний захист військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, матеріалами справи підтверджується, що до призову позивача на строкову службу до Радянської Армії з 09 листопада 1982 року по 14 листопада 1984 року на будівництві Байкало-Амурської залізничної магістралі, місцевість прирівняна до районів Крайньої півночі військова частина 56718 (2 роки) позивач працював у період з 02 серпня 1982 року по 28 жовтня 1982 року в Київському виробничому об`єднанні «Вторчормет» на посаді газорізника 1-го розряду, який, в свою чергу, віднесено відповідачем до пільгового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Таким чином, оскільки позивач займав посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 на момент призову на строкову військову службу період служби його в рядах Радянської Армії з 09 листопада 1982 року по 14 листопада 1984 року зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Крім того, з 19 листопада 1984 року прийнятий машиністом бурових машин 4 розряду, а 12 березня 1986 року звільнений за переводом у військову частину (1 рік 3 місяці 21 день); з 14 березня 1986 року прийнятий у військову частині 75524 переводом із військової частини 56718 машиністом бурових машин 5 розряду, а 29 вересня 1988 року звільнений у зв`язку із закінченням строк дії договору (2 роки 6 місяців 15 днів).

Посада машиніста бурових станків всіх видів (розділ 1 «Відкриті гірничі роботи і роботи на шахтній поверхні, п.а. Машиністи та помічники машиністів бурових станків всіх видів) передбачена Списком виробництв, робіт, професій, посад, робота на яких дають право на пенсію за віком на пільгових умовах та в пільгових розмірах, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173.

Таким чином, відповідачем протиправно не зараховано до пільгового стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 періодів роботи позивача машиністом бурових установок з 19 листопада 1984 року по 12 березня 1986 року та з 14 березня 1986 року по 29 вересня 1988 року, з урахуванням чого позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Отже, оскільки судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наявність правових підстав для зарахування до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 періодів роботи позивача машиністом бурових установок з 19 листопада 1984 року по 12 березня 1986 року та з 14 березня 1986 року по 29 вересня 1988 року та служби позивача з 09 листопада 1982 року по 14 листопада 1984 року, оскільки загальний спірний пільговий за Списком №2 стаж складає більше 5 років, та враховуючи, що відповідачем підтверджено наявність пільгового стажу за Списком №2 складає 7 років 10 місяців 1 день у позивача, загальний пільгового стажу за Списком №2 складає більше 12 років та 6 місяців, що, в свою чергу, надає позивачу право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 11 серпня 2018 року (дата, коли позивачу виповнилося 55 років, при наявності загального стажу 39 років 6 місяців 11 днів та пільгового стажу більше 12 років 6 місяців).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполученого Королівства («STRETCH v. THE UNITED KINGDOM» № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY» № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Суд зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по їх суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Додатково суд зазначає, що обрана судом форма захисту порушених прав у спірному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача. Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2016 року у справі № 826/17109/13-а.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У спірному випадку зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію на пільгових умовах є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивача.

При цьому, слід зазначити, що суд має право зобов`язати орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження такого суб`єкта владних повноважень.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 823/795/17, постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 816/591/15-а, постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15.

Застосовуючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, судом проаналізовано на відповідність усіх умов, які передбачені пенсійним законодавством для можливості зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах та зроблено висновок про те, що документів, наявних у матеріалах справи достатньо для призначення відповідної пенсії, а тому для повного захисту порушеного права позивача, з метою уникнення повторного звернення до суду, запобігання виникнення ризиків правового пуризму та ілюзорності судового рішення, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком з 11 лютого 2020 року.

Крім того, суд у порядку частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вважає, що з метою захисту прав та законних інтересів позивача виходить за межі позовних вимог визнаючи протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, починаючи з 11 серпня 2018 року, з урахуванням служби в лавах Радянської Армії з 09 листопада 1982 року по 14 листопада 1984 року і періодів роботи з 19 листопада 1984 року по 12 березня 1986 року, з 14 березня 1986 року по 29 вересня 1988 року машиністом бурових машин та із застосуванням кратного пільгового обчислення один рік і шість місяців за один рік роботи у місцевості, яка прирівняна до районів Крайньої Півночі.

Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п`ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги задоволено, на користь позивача належить стягнути сплачений нею судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 на підставі пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням служби в лавах Радянської Армії з 09 листопада 1982 року по 14 листопада 1984 року і періодів роботи з 19 листопада 1984 року по 12 березня 1986 року, з 14 березня 1986 року по 29 вересня 1988 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) призначити і здійснити виплату ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 на підставі пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 11 серпня 2018 року з урахуванням служби в лавах Радянської Армії з 09 листопада 1982 року по 14 листопада 1984 року і періодів роботи з 19 листопада 1984 року по 12 березня 1986 року, з 14 березня 1986 року по 29 вересня 1988 року.

4. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у застосуванні кратного пільгового обчислення один рік і шість місяців за один рік роботи у місцевості, яка прирівняна до районів Крайньої Півночі періоди роботи та служби ОСОБА_1 з 09 листопада 1982 року по 14 листопада 1984 року і періодів роботи з 19 листопада 1984 року по 12 березня 1986 року, з 14 березня 1986 року по 29 вересня 1988 року.

5. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) застосувати кратне пільгове обчислення один рік і шість місяців за один рік роботи у місцевості, яка прирівняна до районів Крайньої Півночі періоди роботи та служби ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) з 09 листопада 1982 року по 14 листопада 1984 року і періодів роботи з 19 листопада 1984 року по 12 березня 1986 року, з 14 березня 1986 року по 29 вересня 1988 року.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16).

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту

Суддя: Н.А. Добрівська