ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2022 року м. Київ № 640/14473/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), у якому просила:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо відмови позивачці у проведенні перерахунку пенсії;

- зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві здійснити позивачці з 01 січня 2021 року перерахунок пенсії, виплатити різницю недоотриманої пенсії та в подальшому виплачувати пенсію у розмірі 90 % від заробітної плати працюючого народного депутата України - секретаря комітету Верховної Ради України з урахуванням доплати за науковий ступінь кандидата наук та надбавки за почесне звання заслужений на підставі Довідки про заробітну плату працюючого народного депутата України, виданої Управлінням справами Апарату Верховної Ради України від 11 грудня 2020 року №15/13-2020/237697, без обмеження граничного розміру пенсії.

В обґрунтування заявених вимог позивач вказує на наявність у неї права на перерахунок пенсії, оскільки станом на дату призначення пенсії позивачці законодавством було передбачено право на перерахунок пенсії, призначеної згідно із Законом України «Про статус народного депутата».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/14473/21 і призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження).

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому ГУ ПФУ в м. Києві не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки чинні вимоги законодавства не містять такої підстави проведення перерахунку, як підвищення заробітної плати діючого народного депутата, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають, а дії відповідача в межах спірних відносин є правомірними.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про статус народного депутата».

Відповідно до довідки від 11 грудня 2020 року №20-25/1647, виданої Апаратом Верховної Ради України ОСОБА_1 є народним депутатом другого скликання Верховної Ради України; з 13 жовтня 1994 року по 04 лютого 1997 року - секретар Комітету Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності депутатів; з 04 лютого 1997 року по 12 травня 1998 року працювала на посаді члена Комітету Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності депутатів; кандидат економічних наук, заслужений працівник сільського господарства України.

Позивачка з 28 жовтня 2009 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції, яка діяла на час призначення пенсії, у розмірі 90 % місячної заробітної плати працюючого народного депутата на момент призначення пенсії, що не заперечується сторонами.

Судом встановлено, що Управлінням справами Апарату Верховної Ради України видано позивачу довідку про заробітну плату працюючого народного депутата України від 11 грудня 2020 року №15/13-2020/237697, відповідно до якої заробітна плата працюючого народного депутата України станом на 01 грудня 2020 становить у члена комітету Верховної Ради України - посадовий оклад 21020,00 грн, надбавка за інтенсивність праці 21020,00 грн; у секретаря комітету Верховної Ради України - посадовий оклад 21651,00 грн, надбавка за інтенсивність праці 21651,00 грн. Народним депутатам України, яким присвоєно почесне звання або які мають науковий ступінь, здійснюються доплати та надбавки до посадового окладу у наступних розмірах: доплата за науковий ступінь кандидата наук, доктора філософії - 15%, надбавка за почесне звання «заслужений» - 20%.

У березні 2021 року позивачка звернулася до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про перерахунок пенсії з 01 січня 2021 року без встановлення обмежень максимального розміру на підставі довідки, виданої Управлінням справами Апарату Верховної Ради України від 11 грудня 2020 року №15/13-2020/237697 про заробітну плату працюючого народного депутата України, зняти обмеження та виплачувати пенсію без обмежень із збереженням відсотку нарахування пенсії на момент її призначення у розмірі 90% заробітної плати, із збереженням відсотку нарахування індексації пенсії.

Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 16 квітня 2021 року №2600-0309-8/64680 на заяву позивачки щодо перерахунку пенсії повідомлено, що Законом України «Про статус народного депутата» не передбачено проведення перерахунків пенсій у зв`язку з підвищенням заробітної плати народного депутата. На підставі зазначеного позивачці відмовлено у перерахунку пенсії з 01 січня 2021 року у зв`язку з підвищенням заробітної плати працюючим народним депутатам.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 22 Загальної декларації прав людини встановлено, що кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень визначає Закон України «Про статус народного депутата України».

Відповідно до частини дванадцятої статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» (в редакції, що діяла станом на час призначення позивачу пенсії) при досягненні встановленого законом пенсійного віку за наявності трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, а також у разі визнання інвалідом I або II групи народному депутату призначається пенсія в розмірі 80 відсотків місячної заробітної плати нині працюючого народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу. Нарахування пенсій здійснюється із суми, що складається з посадового окладу з урахуванням всіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент призначення пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія за віком та по інвалідності збільшується на один відсоток наведеного вище заробітку, але не більше ніж до 90 (включно) відсотків зазначеного заробітку, без обмеження граничного розміру пенсії.

У разі зміни розміру заробітної плати працюючим народним депутатам України, відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсій здійснюється із суми, що складається з посадового окладу з урахуванням всіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали зазначені обставини.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII від 28 грудня 2014 року, пунктом 28 якого визначено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій народним депутатам України визначаються Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України №Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо пенсійного забезпечення № 213-VIII від 02 березня 2015 року, який набрав чинності 28 березня 2015 року, визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

11 жовтня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03 жовтня 2017 року, яким було внесено зміни до частини дванадцятої статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України», а до абзацу 3 частини шостої статті 20 вказаного Закону було виключено. Згідно вказаних змін пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Положеннями статті 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд погоджується з доводами позивачки стосовно того, що нова редакція положень статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» суттєво звужує і обмежує зміст та обсяг прав пенсіонерів з числа народних депутатів, яким пенсія призначена до набрання чинності вказаних законів.

У своєму рішенні від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 Конституційний Суд України вказав, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22 Конституції України) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституції України).

Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, згідно з яким конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. При цьому Конституційний Суд України зазначив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена (абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Також, Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов`язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.

Із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій слідує, що зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Таким чином, внесені зміни повинні стосуватись саме порядку призначення пенсії у разі реалізації особами права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути існуючим майном або виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи законними сподіваннями отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98, пункт 37).

У справах «Стек та інші проти Сполученого Королівства», «Пічкур проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, якщо у державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані також три головні критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме чи є такий захід законним; чи переслідує втручання в право власності суспільний інтерес; чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям. За оцінкою ЄСПЛ не буде вважатись пропорційним втручання, яке становить особистий та надмірний тягар для особи.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі «Yvonne van Duyn v.Home Office» зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Слід зазначити, що судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55 Конституції України та статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку адміністративного судочинства.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивачка має право на перерахунок пенсії на підставі поданих документів, зокрема довідки про заробітну плату працюючого народного депутата України станом на час здійснення перерахунку. При цьому, згідно положень частини дванадцятої статті 20 згаданого вище Закону такий перерахунок має здійснюватися без обмеження граничного розміру пенсії.

Разом з тим, належним і ефективним способом захисту порушеного права, враховуючи норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача, виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто, зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок пенсії позивача на підставі поданих документів.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду доказів на підтвердження правомірності свого рішення.

В той же час, вимога позивача в частині зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві в подальшому виплачувати пенсію у розмірі 90% від заробітної плати працюючого народного депутата України задоволенню не підлягає, оскільки є заявленою на майбутнє.

Згідно з нормами Кодексу адміністративного судочинства України судового захисту підлягає право позивача, порушене саме на момент звернення до суду, а не те, яке ймовірно може бути порушене у майбутньому.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню судом.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у спірному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають частковому відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії на підставі довідки про заробітну плату працюючого народного депутата України, виданої Управлінням справами Апарату Верховної Ради України від 11 грудня 2020 року №15/13-2020/ НОМЕР_1 , без обмеження граничного розміру пенсії.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) здійснити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) з 01 січня 2021 року перерахунок пенсії, виплатити різницю недоотриманої пенсії у розмірі 90 % від заробітної плати працюючого народного депутата України- секретаря комітету Верховної Ради України з урахуванням доплати за науковий ступінь кандидата наук та надбавки за почесне звання заслужений на підставі Довідки про заробітну плату працюючого народного депутата України, виданої Управлінням справами Апарату Верховної Ради України від 11 грудня 2020 року №15/13-2020/ НОМЕР_1 , без обмеження граничного розміру пенсії.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1816,00 грн (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16).

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту

Суддя: Н.А. Добрівська