Справа № 944/4291/19 Головуючий у 1 інстанції: Кондратьєва Н.А.

Провадження № 22-ц/811/3568/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мельничук О.Я.,

суддів Ванівського О.М., Крайник Н.П.,

при секретарі Ждан К.О.

з участю відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представника відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданої в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 03 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа: Яворівська районна державна адміністрація Львівської області як орган опіки і піклування про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , третя особа: Яворівська районна державна адміністрація як орган опіки та піклування про вселення, -

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2019 року представник позивача звернувся до суду з позовною заявою про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач є власником житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним за вказаною адресою зареєстровані також його рідний брат ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , братова колишня дружина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , їхні неповнолітні діти - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , однак в квартирі не проживають більше п`яти років, вибули до іншого постійного місця проживання, з реєстрації не знялися. ОСОБА_8 та ОСОБА_1 розлучилися, ОСОБА_8 вибув на постійне проживання в с.Вербівка Борщівського району Тернопільської області, а відповідачка ОСОБА_1 забрала свої речі та меблі з квартири і разом з дітьми вибула з квартири та оселилася за адресою: АДРЕСА_2 . Враховуючи те, що відповідачі в добровільному порядку не знімаються з реєстрації із спірної квартири, участі у витратах на утримання квартири не приймають, їх реєстрація за вказаною адресою створює позивачу перешкоду як власнику квартири в користуванні та розпорядженні нерухомим майном, а також зобов`язує нести тягар утримання квартири, і за осіб, які фактично в ньому не проживають, просить суд позов задовольнити.

11.02.2020 року на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , третя особа: Яворівська районна державна адміністрація як орган опіки та піклування в якій просить суд вселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у кімнату в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування зустрічної позовної заяви, зазначає, що 01.03.2003 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 укладено шлюб. Після одруження у встановленому законом порядку зі згоди всіх співвласників спірної квартири, а саме: ОСОБА_9 , який приходився їй свекром, ОСОБА_4 (рідний брат чоловіка) та чоловіка ОСОБА_8 , вселилася в дану квартиру та була в ній зареєстрована. На час її вселення та подальшого проживання позивач в спірній квартирі не проживав і не проживає по даний час. За час перебування в шлюбі з ОСОБА_8 у них народилися донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . ОСОБА_1 та її неповнолітні діти мають інтерес до цієї квартири, як до свого місця проживання, даним житлом цікавляться. Іншого житла ОСОБА_1 не має, тому вимушена орендувати житло за адресою АДРЕСА_3 , вона не за своєю волею не проживає в квартирі, вимушена це робити, не проживає в спірній квартирі саме через протиправну поведінку її колишнього чоловіка та фактичне зайняття позивачем квартири, він не дає їй вселитися з дітьми, іншим житлом ні вона, ні її діти не забезпечені, тому вона вимушена звернутися до суду з зустрічною позовною заявою.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 03 вересня 2021року первісний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа: Яворівська районна державна адміністрація Львівської області як орган опіки і піклування про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задоволено.

Визнано ОСОБА_8 таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано ОСОБА_6 такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано ОСОБА_7 таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_8 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім ) грн.. 40 коп, а саме , по 384 ( триста вісімдесять чотири) грн. 20 коп з кожного.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , третя особа: Яворівська районна державна адміністрація як орган опіки та піклування про вселення відмовлено.

Рішення суду в апеляційному порядку 01 жовтня 2021 року оскаржила ОСОБА_1 , в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Вважає рішення суду незаконним. Вважає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції прийшов до суперечливих висновків, що у зв`язку з протиправною поведінкою колишнього чоловіка ОСОБА_8 скаржниця змушена була покинути разом з дітьми спірну квартиру та не встановлено чинення перешкод скаржниці та її неповнолітнім дітям у проживанні в зазначеній квартирі. Разом з тим, про факт вибуття ОСОБА_8 в с. Вербівку Борщівського району Тернопільської області скаржниці стало відомо на початку 2018 року, а коли вирішила вселитись в спірну квартиру, то виявилось, що в ній проживає двоюрідний брат позивача ОСОБА_10 . Вважає, що невизначеність судом дійсних обставин справи та неправильне тлумачення права неповнолітніх дітей на житло, призвело до помилкового твердження, що неповнолітні ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 втратили право на користування спірною квартирою з моменту її повного відчуження їх батьком ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 .

Окрім цього, вважає, що суд незаконно відхилив висновок Яворівської райдержадміністрації як органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення права користування дітей квартирою, з мотивів, що скаржниця з неповнолітніми дітьми є сторонніми особами для позивача, які перешкоджають позивачу належним чином користуватися і володіти вказаним житловим приміщенням, чим порушують його права як власника.

Зазначає, що позивачу під час набуття права власності на спірну квартиру було відомо про реєстрацію скаржниці та її неповнолітніх дітей в спірній квартирі, а тому вважає, що таке набуття права власності на квартиру без участі органу опіки та піклування, було спрямоване на незаконне позбавлення ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітейправа користування спірною квартирою, що порушує норми ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей».

Окрім цього, зазначає, що суд не спростував твердження позивачки в зустрічній позовній заяві, що неповнолітні діти не можуть бути позбавлені права користування спірною квартирою через не проживання в ній.

Разом з тим, зазначає, що суд повністю проігнорував висновки ВС, що ухвалені в подібних правовідносинах за аналогічних фактичних обставин, зокрема у постановах від 04.07.2018 року у справі №711/4431/17, від 10.04.2019 року у справі №466/7546/16-ц, від 27.06.2019 року у справі №337/1760/17, від 27.11.2019 року у справі №368/750/16-ц, від 25.08.2020 року у справі №206/3425/18.

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Яворівського районного суду Львівської області від 03 вересня 2021 року та ухвалити нове, яким в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 поданої в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до задоволення не підлягає із наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з тих обставин, що з 22.07.2016 одноособовим власником спірної квартири став ОСОБА_4 , в 2017 році квартиру залишив ОСОБА_8 , і в період з 2016 року по лютий 2020 року ОСОБА_1 не зверталася з жодними заявами про чинення їй перешкод у користуванні спірною квартирою, а також не зверталася до нового власника з проханням про надання їй можливості користуватися квартирою. Суд прийшов до висновку про недоведеність з сторони ОСОБА_1 чинення їй та її дітям перешкод у користуванні спірною квартирою, а також, що неповнолітня ОСОБА_2 , малолітні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 втратили право на користування спірною квартирою з моменту її повного відчуження їх батьком ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 , а також, що такі особи є сторонніми особами для нового власника.

З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною 1 статті 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із ч. 2 ст.405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно ч.1 ст.61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Згідно із частиною 4 статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника будинку (квартири) належить особи, зазначені у частині 2 статті 64 цього Кодексу, тобто дружина (чоловік), діти і батьки кожного з подружжя. Членами сім`ї власника можуть бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно поживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Таким чином, право членів сім`ї власника будинку (квартири) користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; і з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. Зазначена висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14 та у постанові Верховного Суду України від 29 січня 2018 року у справі № 766/1955/16-ц.

Права і обов`язки членів сім`ї власника будинку (квартири) регулюються статтями 156, 157 ЖК України, а права і обов`язки наймачів - статтями 158 - 170 ЖК України, а також главою 59 ЦК України.

Відповідачів по справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 зареєстровано у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 як членів сім`ї співвласника квартири ОСОБА_8 за згодою інших співвласників у тому числі позивача по справі ОСОБА_4 .

На підставі ухвали Яворівського районного суду Львівської області про затвердження мирової угоди від 22.07.2016 (справа № 460/3463/16-ц) та ухвали Яворівського районного суду Львівської області про затвердження мирової угоди від 20.03.2017 (справа № 460/1021/17) позивач ОСОБА_4 став одноосібним власником спірної квартири.

Непроживання в спірній квартирі весь період її відсутності - ОСОБА_1 пов`язує з протиправною поведінкою ОСОБА_8 .

Судом встановлено, що протиправна поведінка відповідача - колишнього співвласника квартири ОСОБА_8 мала місце стосовно відповідачки ОСОБА_1 , та вироком Яворівського районного суду Львівської області від 10.03.2015 року ОСОБА_8 визнано винуватим в скоєнні злочину, передбаченого ст.125 ч.1 КК України відносно потерпілої ОСОБА_1 , також постановою Яворівського районного суду Львівської області від 30.06.2016 року у діях ОСОБА_8 встановлено склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за подією вчинення сварки із своєю колишньою дружиною, однак провадження у справі закрито у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення. У зв`язку з протиправною поведінкою колишнього чоловіка ОСОБА_8 відповідачка змушена була залишити з дітьми спірну квартиру та вибула проживати в орендовану квартиру. Однак з 2017 року спірну квартиру залишив і відповідач ОСОБА_8 та вибув проживати у Тернопільську область. Відповідачка ОСОБА_1 , у період з 2016 по лютий 2020 з жодними заявами про чинення їй перешкод спірною квартирою не зверталася, також не зверталася про надання їй можливості користуватися спірною квартирою до її власника.

ОСОБА_1 ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не доведено факту чинення їй та її неповнолітнім дітям ОСОБА_8 чи новим власником спірної квартири - ОСОБА_4 перешкод в користуванні квартирою.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником квартири (будинку), ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ч.2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Таким чином, неповнолітня ОСОБА_2 , малолітні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 втратили право на користування спірною квартирою з моменту її повного відчуження їх батьком ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 .

Враховуючи вищевказані обставини, та те що між сторонами по справі договори найму на проживання у спірному житловому приміщенні не укладались, суд дійшов першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , залишаючись зареєстрованими у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є позивач по справі є сторонніми для нього особами, які перешкоджають позивачу належним чином користуватися і володіти вказаним житловим приміщенням, чим порушують його права, як власника, а тому позовна вимога про визнання їх втратившими права користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 підлягає до задоволення, а в зустрічному позові про вселення слід відмовити.

Покликання скаржника на висновки Верховного Суду, що ухвалені у подібних правовідносинах, беручи до уваги встановлені обставини в даній справі, не можуть бути перешкодою для позбавлення позивача права на захист своїх інтересів в судовому порядку шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки ОСОБА_1 та її діти - ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не є членами його сім`ї власника квартири і такі є сторонніми особами для нього.

Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 поданої в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Яворівського районного суду Львівської області від 03 вересня 2021 рокузалишити без змін.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 поданої в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 03 вересня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 25 серпня 2022 року.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: О.М. Ванівський

Н.П. Крайник