Справа № 465/3201/20                                Головуючий у 1 інстанції: Мигаль Г.П.

Провадження № 22-ц/811/697/22                 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді – Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м.Львова від 11 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2020 року ОСОБА_2  звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця  ОСОБА_1  про стягнення заборгованості за договором підряду №11 від 16 жовтня 2019 року.

В обгрунтування позовних вимог покликалась на те, що 16 жовтня 2019 року між позивачем та відповідачем укладено договір підряду №11, предметом якого було виконання ремонтно-будівельних робіт у квартирі АДРЕСА_1 . 09 березня 2020 року під час здачі виконаних робіт встановлено якісні недоліки їх виконання. Відповідно до п.6.3. договору, було укладено додаткову угоду (акт про дефекти) шляхом написання розписки ФОП ОСОБА_1 . У розписці відповідач зобов`язався усунути виявлені недоліки у строк до 01 квітня 2020 року або повернути позивачу 50 000,00 гривень. Станом на момент звернення з даним позовом відповідач взятих на себе зобов`язань не виконав, недоліки зазначені в розписці не усунув, кошти не повернув. З наведених підстав просила стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 50 000,00 гривень заборгованості за договором підряду №11 від 16 жовтня 2019 року.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 11 лютого 2022 року позов задоволено.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця  ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2  грошові кошти в розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду оскаржила фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Апелянт стверджує, що суд не врахував тієї обставини, що усунути недоліки робіт не вдалось через обставини, що не залежали від відповідача, а саме: запровадження карантинних заходів на території України та недопуск позивачем працівника відповідача до будівельного майданчика. Крім того, вважає помилковими висновки суду про те, що позивач повністю виконала свої зобов`язання за договором підряду в частині оплати виконаних робіт, і про те, що відповідач не усунув виявлених недоліків. Посилається також на те, що рішення суду грунтується, зокрема, і на роздруківці скріншотів з мобільного телефону позивача, які містять переписку сторін у месенджері Viber, а такі електронні докази є недопустимими, так як не містять цифрового підпису. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову – відмовити.

Згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що 06 жовтня 2019 року між сторонами було укладено договір підряду №11, відповідно до якого ФОП ОСОБА_1 (підрядник) зобов`язувався за завданнями та за кошти ОСОБА_2 (замовника) власними та/чи залученими силами і засобами, на свій ризик виконати ремонтно-будівельні роботи, а Замовник зобов`язувався прийняти та оплатити виконані роботи (п.1.1 Договору). 09 березня 2020 року під час здачі виконаних робіт замовником встановлено недоліки будівельно-ремонтних робіт. Того ж дня, відповідно до умов договору №11 від 16 жовтня 2019 року підрядник склав розписку, у якій встановлено перелік виявлених недоліків та термін їх усунення - до 01 квітня 2020 року. Зобов`язався повернути замовнику грошові кошти в розмірі 50000,00 гривень у випадку невиконання зобов`язань за даною розпискою. 02 червня 2020 року відповідач звернувся до ОСОБА_2 з повідомленням-претензією про виконання зобов`язань за договором підряду від 16 жовтня 2019 року. У вказаному повідомленні зазначив, що виконати взяті на себе зобов`язання щодо усунення недоліків не вдалось.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Приписами частини 1 статті 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно із ст. 838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов`язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов`язку.

За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та вимагати відшкодування збитків.

Тобто, договір підряду складається із двох взаємопов`язаних між собою зобов`язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має виконати роботу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити виконану роботу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Як визначено положеннями ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ст.525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За нормою закону належною підставою для виникнення у замовника обов`язку оплатити виконану виконавцем роботу за договором відповідно до чинного законодавства є прийняття замовником виконаних робіт, підтверджене відповідними доказами.

Відповідно до ст. 846 ЦК України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.        

Судом першої інстанції правильно встановлено, що в якості акту про дефекти, на підставі п.6.3 Договору підряду №11 відповідач 09 березня 2020 року склав розписку про усунення виявлених у роботі недоліків, в якій було встановлено перелік виявлених недоліків та визначений строк закінчення робіт - до 01 квітня 2020 року, а також встановлена сума 50000 грн, яку зобов`язаний повернути відповідач у разі невиконання взятих на себе зобов`язань.

Матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували належне виконання відповідачем робіт за договором, однак містять докази, які вказують, що відповідач все ж таки приступив до їх виконання та не виконав у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушення позивачем, як замовником, п.3.1.2 договору в частині недопуску підрядника до будівельного майданчика. Подані позивачем електронні докази (скрін-шоти переписки у месенджері Viber) суд першої інстанції правомірно взяв до уваги як належні та допустимі докази, що кореспондується із позицією Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність надзвичайних та невідворотних обставин, що об`єктивно унеможливлювали виконання відповідачем своїх зобов`язань, так як з матеріалів справи вбачається, що відповідач виконував умови договору до травня 2020 року та не виконав свої зобов`язання з інших причин, які залежали від його волі. Отже, покликання відповідача на введення карантину, як на підставу звільнення від відповідальності за невиконане зобов`язання, є необґрунтованими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

       Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця  ОСОБА_1 залишити без задоволення.

       Рішення Франківського районного суду м.Львова від 11 лютого 2022 року залишити без змін.

       Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

       Повний текст постанови складено 22.08.2022

Головуючий        

Судді