Справа № 931/669/21 Головуючий у 1 інстанції: Масляна  С. В.

Провадження № 22-ц/802/656/22 Категорія: 76 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2022 року                                                 місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,  

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Ганжі М.І.,

прокурора Романішиної Т.Л.,

представника відповідача Василюка І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Володимир-Волинської районної ради до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 , яка подана в його інтересах представником ОСОБА_2 на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 06 травня 2022 року,

                                        В С Т А Н О В И В:

10.11.2021 року керівник Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Володимир-Волинської районної ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що розпорядженням голови Локачинської районної ради Ковальчука Б.В. від 14.04.2016 №10-ос було звільнено ОСОБА_3 з посади головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 у справі № 160/166/16-а, яке було залишено без змін згідно постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2020 року, визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Локачинської районної ради Ковальчука Б.В. від 14.04.2016 №10-ос та ОСОБА_3 з 15.04.2016 року поновлено на посаді головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради, стягнуто з Локачинської районної ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.04.2016 по 05.03.2020 в сумі 162168,48 гривень. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за один місяць в розмірі 2752, 92 грн звернуто до негайного виконання. З листа Володимир – Волинської районної ради від 13.05.2021 року № 3.23/135 вбачається, що 08.12.2020 року та 30.12.2020 року УДКСУ у Локачинському районі здійснено безспірне списання коштів з рахунків Локачинської районної ради, у зв`язку з виконанням рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 року у справі № 160/166/16-а. Ці обставини підтверджуються також повідомленням УДКС України у Локачинському районі від 09.12.2020 року та випискою з рахунків Локачинської районної ради за 30.12.2020 року. Оскільки звільнення ОСОБА_3 здійснено з порушенням закону, на голову Локачинської районної ради Ковальчука Б.В., як на службову особу, за розпорядженням якої проведено звільнення, покладається обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну Володимир – Волинській районній раді, оскільки процедура реорганізації Локачинської районної ради завершена, що підтверджується листом Володимир – Волинської районної ради від 14.09.2021 року за № 3.23/1229. Представництво інтересів держави в суді прокуратура здійснює відповідно до ст. 131-1 Конституції України. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 45 ЦПК України, ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 року з метою представництва інтересів держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Діями голови Локачинської районної ради заподіяно шкоду економічним інтересам держави. Підстави представництва прокурором інтересів держави полягають ще й тому, що Володимир-Волинська районна рада, яка є правонаступником прав та обов`язків реорганізованої Локачинської районної ради, маючи повноваження для захисту інтересів держави (стягнення матеріальної шкоди) не зверталась до суду з відповідним позовом у розумний строк у зв`язку з відсутністю коштів на судові витрати на подання позову, просила прокуратуру застосувати представницькі повноваження. Крім того, 21.09.2021 Волинською обласною прокуратурою на адресу Ліквідаційної комісії Локачинської районної ради надіслано лист у якому повідомлено районну раду про наявність підстав для звернення з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів в порядку регресу. Листом від 24.09.2021 Володимир-Волинська районна рада повідомила обласну прокуратуру, що оскільки фактично Локачинської районної ради не існує та у цьому органі місцевого самоврядування відсутні працівники, тому не може звернутися до суду з відповідним позовом. За таких обставин, у прокуратури наявні достатні підстави для вжиття заходів представницького характеру на захист інтересів держави. Тому прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Володимир-Волинської районної ради та Локачинської районної ради, яким заподіяно шкоду.

Просить стягнути з ОСОБА_1 у порядку зворотної вимоги (регресу) на користь Володимир-Волинської районної ради матеріальну шкоду у розмірі 162 168,48 гривень та стягнути судові витрати з відповідача, повернути судовий збір за подання позову на рахунок Волинської обласної прокуратури за такими реквізитами: р/р НОМЕР_1 , МФО 820172, ЄДРПОУ 02909915.

Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 06 травня 2022 року позов задоволено.

Ухвалено стягнути  з ОСОБА_1 у порядку зворотної вимоги (регресу) на користь Володимир-Волинської районної ради  матеріальну шкоду у розмірі 162168 грн 48 коп.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , яка подана в його інтересах представником, просить рішення суду скасувати та постановити нове про відмову в позові. Вважає рішення суду необґрунтованим. Зазначає про помилковість висновків суду щодо доведеності розміру завданої шкоди саме з вини відповідача. Стверджує, що у рішенні не наведено правових підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави у даних правовідносинах.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним і обґрунтованим.

Заслухавши учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з розпорядженням голови Локачинської районної ради Ковальчука Б.В. від 14.04.2016 року №10-ос «Про звільнення ОСОБА_3 », відповідно до п.1 ст.41, ст.147 КЗпП України, ОСОБА_3 звільнено з посади головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради, в зв`язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків, зокрема, невиконання розпорядження голови районної ради (а.с. 60).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 у справі № 160/166/16-а, яке було залишено без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2020 року, звільнення ОСОБА_3 було визнано незаконним та з 15.04.2016 року її поновлено на посаді головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради, стягнуто з Локачинської районної ради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.04.2016 по 05.03.2020 в сумі 162168,48 гривень (а.с. 61-80).

Виписками державної казначейської служби від 08.12.2020 року та від 30.12.2020 року стверджується, що Локачинська районна рада сплатила середній заробіток за час вимушеного прогулу на рахунок ОСОБА_3 , згідно з виконавчим листом Волинського окружного суду в сукупному розмірі 162168,48 грн (а.с. 52-58).

25.05.2021 року заступник керівника Волинської обласної прокуратури О. Бабенков звернувся до Володимир-Волинської районної ради, як правонаступника Локачинської районної ради із проханням повідомити прокуратуру про наміри та можливості щодо пред`явлення Володимир-Волинською районною радою позову до суду щодо стягнення з голови Локачинської районної ради ОСОБА_1 матеріальної шкоди в порядку регресу в сумі 162168,48 грн (а.с. 94-96).

Аналогічне звернення керівника Волинської обласної прокуратури О. Бабенков до Володимир-Волинської районної ради було і 15.07.2021 року (а.с. 97-99).

14.09.2021 року головою Володимир-Волинської районної ради В. Хиць на вказаний запит повідомлено, що Володимир-Волинська районна рада на даний час є правонаступником Локачинської районної ради, і у зв`язку із відсутністю коштів на судові витрати просить прокуратуру застосувати свої представницькі повноваження для звернення до суду про стягнення з голови Локачинської районної ради ОСОБА_1 матеріальної шкоди в порядку регресу в сумі 162168,48 грн (а.с. 100).

Крім того, заступник керівника Волинської обласної прокуратури О. Бабенков звернувся до ліквідаційної комісії Локачинської районної ради із проханням повідомити прокуратуру про наміри та можливості щодо пред`явлення Локачинською районною радою позову до суду щодо стягнення з голови Локачинської районної ради ОСОБА_1 матеріальної шкоди в порядку регресу в сумі 162168,48 грн (а.с. 101, 102).

На дане звернення Володимир-Волинською районною радою було надано відповідь про те, що в Локачинській районній раді завершена процедура реорганізації і фактично Локачинської районної ради не існує та у цьому органі відсутні працівники, тому фізично вона не може звернутись до суду (а.с. 103).

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

У ст. 237 КЗпП України передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

При незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію п. 8 ч. 1 ст. 134 та нової редакції ст. 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому немає необхідності встановлювати їх знову.

Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2021 року у справі № 332/832/18.

Згідно з Законом України «Про місцеві державні адміністрації» голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Зважаючи на те, що у зв`язку з поновленням ОСОБА_3 на роботі за рішенням суду і сплатою Локачинською РДА (правонаступником якої є Володимир-Волинська районна рада) на її користь 162168,48 грн. за час вимушеного прогулу, Локачинській РДА (правонаступником якої є Володимир-Волинська районна рада) завдано матеріальної шкоди з вини відповідача ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що він як службова особа, з вини якої завдано шкоди, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Перед зверненням до суду керівником Волинської обласної прокуратури О. Бабенковим виконано вимоги частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, що підтверджується відповідними листами на адресу Володимир-Волинської районної ради, як правонаступника Локачинської РДА.

Зважаючи на зазначені положення закону, обґрунтування підстав та вимог позовної заяви, виконання прокуратурою вимог, щодо повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, колегія також погоджується з висновком місцевого суду про наявність повноважень у прокурора для звернення до суду із позовом в інтересах держави у цій справі.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Також, у частинах третій статті 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) Велика Палата Верховного Суду вирішувала такі питання: 1) чи повинен прокурор доводити бездіяльність компетентного органу або ж достатньо простого посилання на таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2) якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи зобов`язаний прокурор перед зверненням до суду з`ясовувати причини бездіяльності такого органу або ж достатньо доведення самого факту бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 910/3486/18; від 16 квітня 2019 року у справі № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі №923/560/18; від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, та зазначила, що: Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувань порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва .

Таким чином, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Враховуючи зазначене, можна зробити висновок, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом, заявою або скаргою.

Колегія суддів приходить до висновку, що прокурор відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 56 ЦПК України визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, а саме з огляду на неподання компетентним органом позову, що свідчить про тривалу бездіяльність щодо захисту інтересів держави отже, неналежне виконання ним своїх повноважень. У прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам законодавства.

З врахуванням наведеного посилання в апеляційній скарзі на безпідставність та необґрунтованість подання прокурором позову до суду є помилковим.

Безпідставними є твердження апелянта про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ч. 4 ст. 80 Закону України «Про державну службу», за змістом яких державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, яка заподіяна умисно, оскільки такі стосуються лише шкоди, заподіяної іншими неправомірними діями, а не діями, пов`язаними з незаконним звільненням чи переведенням працівника на іншу роботу.

Положення ЗУ «Про державну службу» згоджуються з положеннями КЗпП України, щодо матеріальної відповідальності посадової особи, яка здійснила незаконне звільнення працівника.

У ст.3 ЗУ «Про державну службу» визначено на кого не поширюється дія вказаного Закону. Зокрема, згідно з п. 11 ч. З ст. З Закону України «Про державну службу» дія цього Закону не поширюється на депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування.

За змістом ст. 55 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» голова районної ради є посадовою особою органу місцевого самоврядування.

З врахуванням зазначених положень законодавства дія ЗУ «Про державну службу» на відповідача, як особу за наказом якої проведено звільнення ОСОБА_3 - не поширюється.

Загальні підстави та умови матеріальної відповідальності працівника передбачені у ст. 130 КЗпП України.

Частиною 8 статті 134 КЗпП України, п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 № 14, п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено обов`язок відшкодування шкоди, заподіяної установі у зв`язку з оплатою звільненому працівнику часу вимушеного прогулу. Такий обов`язок покладається на службову особу, за наказом якої працівника звільнено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

При цьому, винна у незаконному звільненні особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з її вини установі.

Положення даної норми законодавства спрямовані на забезпечення гарантій трудових прав працівників з метою захисту останніх від неправомірних дій роботодавців щодо незаконних звільнень. Саме тому законодавцем покладено обов`язок на особу, за наказом якої працівника звільнено з порушенням закону, відшкодувати у повному розмірі шкоду, заподіяну установі виплатою звільненому працівнику коштів за час вимушеного прогулу.

Оскільки звільнення ОСОБА_3 здійснено з порушенням закону, що встановлено рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 у справі № 160/166/16-а, то на ОСОБА_1 , як на особу, за розпорядженням якої проведено звільнення, покладається обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну Володимир-Волинській районній раді, оскільки процедура реорганізації Локачинській районної ради завершена, що підтверджується листом Володимир-Волинської районної ради від 14.09.2021 за №3.23/1229.

Юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану працівником, має право зворотньої вимоги (регресу) до цієї особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України), тобто розмір відшкодування визначається трудовим законодавством.

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством грошової суми третій особі, саме від цього часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову.

Установлено, що Володимир-Волинська районна рада є правонаступником прав та обов`язків реорганізованої Локачинської районної ради. Крім того, станом на 14.09.2021 процедура реорганізації Локачинської районної ради завершена. Також з`ясовано, що усі працівники Локачинської районної ради звільнені, а рада як юридична особа припинила своє існування. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань Локачинська районна рада перебуває в стані припинення.

За таких обставин, Володимир-Волинська районна рада стала правонаступником прав та обов`язків, в тому числі майнових, Локачинської районної ради.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 30.12.2020 по справі № 805/4361/17-а.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не притягувався до кримінальної відповідальності та відносно нього не проводилось службового розслідування щодо його незаконних дій з приводи звільнення ОСОБА_3 , а тому з нього не підлягають стягненню заявлені кошти є безпідставними тат такими, що не ґрунтуються на вимогах Законів, які регулюють спірні правовідносини .

Чинне законодавство не містить додаткових підстав для стягнення з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких проведено звільнення з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі, а тому прокурору або позивачу не потрібно доводити факт усвідомлення відповідачем протиправності звільнення працівника, оскільки такий факт уже підтверджено рішеннями судів, які розглядали трудовий спір в порядку адміністративного судочинства.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і на законність оскаржуваного рішення не впливають.

Та обставина, що ОСОБА_1 не був залучений до участі у справі про поновлення на роботі ОСОБА_3 не перешкоджає покладенню на нього відповідальності за незаконне звільнення виходячи з положень  статті 237 КЗпП України, яка умовами покладення відповідальності визначає вину службової особи та незаконність звільнення. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , як особою, що не приймала участі в справі та права, якої можуть бути порушені ухваленим рішенням, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 року не оскаржувалось.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно перевіривши доводи сторін, надавши належну правову оцінку дослідженим доказам та фактичним обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про підставність позовних вимог .

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 382, 383,384,385, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

                                           У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу  відповідача ОСОБА_1 , яка подана в його інтересах представником ОСОБА_2   залишити без задоволення.

Рішення Локачинського районного суду Волинської області від 06 травня 2022 року   залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий- суддя:

Судді: