УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 369/9560/20

провадження № 61-7139ск22

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу

Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 червня 2022 року, ухвалені за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 4 серпня 2020 року, і до досягнення дітьми повноліття.

У іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року апеляційну скаргуОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2021 року - без змін.

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 29 березня 2021 року у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 рокуу задоволенні заяви відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 червня 2022 року апеляційну скаргуОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року - без змін.

Не погоджуючись з ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року та постановою Київського апеляційного суду від 21 червня 2022 року,ОСОБА_2 28 липня 2022 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

До касаційної скарги додано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, обґрунтоване отриманням копії постанови Київського апеляційного суду 29 червня 2022 року. На підтвердження зазначеного заявником додано скріншот електронної поштової скриньки.

Відповідно до статті 390 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Розглянувши клопотання, касаційний суд дійшов висновку, щовказана заявником причина пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень підтверджена наданим доказом, що свідчить про пропуск процесуального строку з поважних причин.

Встановлені обставини є підставою для задоволення клопотання і поновлення ОСОБА_2 строку на касаційне оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 червня 2022 року, оскільки касаційна скарга подана заявником протягом тридцяти днів з дня отримання копії оскаржуваного судового рішення.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно зі статтею 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Підставою касаційного оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 червня 2022 року заявник визначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вказуючи, що зазначена ним підстава для перегляду судового рішення є нововиявленою обставиною.

Згідно із положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, Києво-Святошинський районний суд Київської області виходив з того, що зазначена заявником підстава для перегляду судового рішення не є нововиявленою обставиною і не спростовує правильність висновків, покладених в основу рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2021 року.

З висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи установлено, що у серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 4 серпня 2020 року, і до досягнення дітьми повноліття.

У іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року апеляційну скаргуОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2021 року - без змін.

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 29 березня 2021 року у зв`язку з нововиявленими обставинами.

В обґрунтування заяви вказав, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 не був відомий факт реєстрації місця проживання ОСОБА_1 в іншій країні. На думку заявника, вказане є нововиявленою обставиною.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (див. mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людиниу справі «Сокуренко і Стригун проти України» («Sokurenko and Strygun v Ukraine») від 20 липня 2006 року, заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).

Згідно зі змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи

(пункт 1 частина друга статті 423 ЦПК України).

Нововиявленими обставинами є юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Касаційний суд зауважує, що необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права і обов`язки осіб, які беруть участь у справі.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення.

Не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювались судом у процесі розгляду справи.

Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи могли ці обставини спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі «Праведная проти Росії»

від 18 листопада 2004 року зазначив, що одним із аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який, окрім іншого, передбачає, що, якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане перегляду. Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало законної сили, лише задля нового судового розгляду і нового рішення по суті. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин. Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 посилається як на нововиявлену обставину на факт реєстрації місця проживання позивача в іншій країні.

Проте заявник помилково ототожнив вказане з нововиявленою обставиною; зазначена ним обставина не може вважатися такою.

Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2021 року за нововиявленими обставинами, суд першої інстанції, з висновком якого погодися апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що викладена ОСОБА_2 у заяві обставина не є нововиявленою в розумінні пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України і не може бути підставою для перегляду судового рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що, звертаючись у серпні 2020 року з позовом про стягнення аліментів, ОСОБА_1 до позовної заяви долучила, у тому числі, копію її паспорта, де наявна відмітка про місце проживання у Російській Федерації.

3 листопада 2020 року ОСОБА_2 отримав копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви і додані до неї матеріали.

17 лютого 2021 року ОСОБА_2 подав до суду процесуальний документ, в якому вказував про проживання ОСОБА_1 у Російській Федерації.

Зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2021 року суди встановили, що відповідач як на підставу скасування рішення суду, зокрема, посилався на проживання ОСОБА_1 у Російській Федерації. Вказаним доводам судом апеляційної інстанції надано правову оцінку в постанові Київського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про обізнаність ОСОБА_2 з фактом реєстрації місця проживання ОСОБА_1 в іншій країні.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій зазначено, що факт проживання ОСОБА_1 у Російській Федерації не є істотною обставиною, яка має значення для розгляду справи.

Суди дійшли висновку, що обставина, на яку посилається заявник, не спростовує факти, покладені в основу рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2021 року, та не впливає на висновки суду, викладені у вказаному судовому рішенні.

Таким чином касаційний суд спростовує доводи касаційної скарги про те, що зазначена ОСОБА_2 підстава для перегляду судового рішення є нововиявленою обставиною.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 червня 2022 року є необґрунтованою, правильне застосовування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom)

від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України»

від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)

від 19 грудня 1997 року).

Оскільки оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, ухваленими з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу

Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 червня 2022 року суд відмовляє.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 червня 2022 року у цій справі.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 червня 2022 року, ухвалені за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук