Номер провадження: 22-ц/813/5758/22

Справа № 947/27643/19

Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

за участю секретаря - Сидоренко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, служба у справах дітей Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області, про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів та зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області, про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА.

Короткий зміст позовної заяви та зустрічної позовної заяви.

ОСОБА_2 просить суд визначити місце проживання її неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з нею як матір`ю, за місцем її проживання, а також стягнути з ОСОБА_1 , батька дітей, аліменти на утримання неповнолітніх дітей у твердій грошовий сумі, розмір якої має відповідати 50 % прожиткового мінімуму дитини відповідного віку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона може надати більш сприятливі умови для проживання дітей, проживання саме з нею відповідає інтересам дітей що підтверджується висновком органу опіки та піклування а також неодноразовими зверненнями позивачки та її матері (бабусі дітей) до правоохоронних органів у зв`язку із проявами домашнього насильства з боку ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із позовом ОСОБА_2 , у зустрічному позові, ОСОБА_1 просить визначити місце проживання дітей з ним, враховуючи що мати дітей фактично їх покинула 01.12.2018 року, і з цього моменту діти проживають із ним, висловлюючи бажання продовжувати проживати саме з батьком, по всім заявам ОСОБА_2 та її матері була проведена ретельна перевірка, під час якої жодних обставини зазначені у заявах не знайшли підтвердження, а проживання дітей із матір`ю не може сприяти гармонійному зростанню дітей враховуючи спосіб життя ОСОБА_2 - притягнення її до кримінальної відповідальності, зловживання спиртними напоями та періодичні виїзди за кордон для відпочинку з сумнівними особами тощо.

Також ОСОБА_1 у зустрічному позові просить стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини від її доходів але не менш 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2021 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, служба у справах дітей Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів. Визначено місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_2 за місцем її проживання. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно, починаючи з дня набрання рішення законної сили та до повноліття дитини, у твердій грошовий сумі яка відповідає 50 % прожиткового мінімуму дитини відповідного віку, яка на день винесення рішення визначена у розмірі 1255 грн. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно, починаючи з дня набрання рішення законної сили та до повноліття дитини, у твердій грошовий сумі яка відповідає 50% прожиткового мінімуму дитини відповідного віку, яка на день винесення рішення визначена у розмірі 1255 грн. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані із поданням позовної заяви у розмірі 768,40 грн., та 384,20 грн. за забезпечення доказів, а всього 1152,6 грн. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви, а зустрічну позовну заяву задовольнити, посилаючись при цьому на порушення норм процесуального права.

У доводах апеляційної скарги зазначено, що:

1)висновок органу опіки та піклування є необґрунтований, а тому не може бути прийняти судом до уваги;

2) ОСОБА_2 не спроможна утримувати дітей та усувається від їх вихованню умисно та свідомо, перекладаючи на ОСОБА_1 відповідальність за виховання та утримання дітей.

Короткий зміст відзиву ОСОБА_2 на апеляційну скаргу.

У відзиві ОСОБА_2 зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відзив на апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що:

1) ОСОБА_2 ніколи не зловживала спиртними напоями, в матеріалах справи наявні письмові докази: позитивні характеристики з місця роботи і проживання; письмовими пояснення свідків, які у судовому засіданні зазначили, що ОСОБА_2 добра і гарна мати, про її прояви турботи і уваги до своїх дітей, про належне виховання дітей матір`ю, активну участь матері у культурному і соціальному вихованні дітей та створенні умов, необхідних для всебічного розвитку;

2)правопорушення за скоєння злочинів не належать до кримінальних правопорушень, що були здійснені щодо дитини, а отже не є аргументом позбавлення дітей материнського піклування та спільного проживання з нею та не можуть слугувати для характеристики ОСОБА_2 та її поведінки по відношенню до її дітей.

Сповіщення сторін.

Про судове засідання, призначене на 03 серпня 2022 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено 15 серпня 2022 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що у період з 2011 року по 01 грудня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали разом, однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Також спільно з ними проживали, деякий час, діти ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Під час проживання однією сім`єю у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народились спільні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ) (т.1, а.с. 10) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ) (т.1, а.с. 9) .

01 грудня 2018 року, під час тимчасової відсутності у зв`язку із виїздом за межі України ОСОБА_2 , ОСОБА_1 забрав з місця спільного проживання - квартири АДРЕСА_1 , дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , переїхав за адресою своєї реєстрації в АДРЕСА_2 , де вони разом із батьками ОСОБА_1 і мешкають по цей час.

Зазначені обставини не заперечуються сторонами, а тому вважаються доведеними у відповідності до вимог ч.1 ст. 82 ЦПК України.

Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст. 2 ЦПК України).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч.1, 2 та 4 ст. 10 ЦПК України).

Відповідно вимог п .4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Правовідносини пов`язані із поділом визначенням місця проживання неповнолітніх дітей та стягненням аліментів врегульовані Сімейним кодексом України (далі СК України).

Предметом розгляду даної справи є взаємні вимоги батьків про визначення місця проживання неповнолітніх дітей а також стягнення аліментів на утримання даних дітей.

Враховуючи що питання стягнення аліментів є похідним від питання визначення місця проживання дітей, суд першої інстанції, розглядає зазначені питання окремо із висновком по кожному питанню.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Згідно з положеннями частини першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до положень частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Як визначено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 288/39/20 при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

У даному випадку суд першої інстанції, при врахуванні балансу інтересів батьків, які не можуть дійти до взаємної згоди щодо місяця проживання дітей та інтересів самих дітей, що збереження зв`язків із сім`єю та забезпечення їх найкращому розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, дійшов правильного висновку, що саме інтересам дітей, на момент розгляду даної справи, буде відповідати їх проживання із матір`ю, з наступних підстав.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно з частиною шостою статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечать інтересам дитини.

При розгляді даного питання суд першої інстанції обґрунтовано враховував, по-перше, висновок органу опіки та піклування Біляївської районної адміністрації Одеської області від 13.12.2019 р., згідно із якого, в результаті дослідження умов проживання дітей і батьків визначено доцільним місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 саме з матір`ю.

При аналізі обставин справи, суд першої інстанції також правильно прийняв до уваги наявний у матеріалах справи протокол бесіди з батьками дітей, датований 23 жовтня 2020 року, органом опіки та піклування, за змістом якої вбачається що ОСОБА_1 не надав згоди на спілкування представників служби у справах дітей із дітьми та вважає можливим надавати можливість матері спілкуватись із дітьми виключно за рішенням суду, а для спілкування із старшою донькою матері достатньо 5 хвилин перерви між уроками у школі (т.3, а.с. 187), а також пояснення самої неповнолітньої ОСОБА_3 , яка у судовому засіданні пояснила, що спілкувалась із ОСОБА_2 , яку називає «старою матерію», лише у школі, так як батько забороняє інші спілкування, мати питала про братика, якого не бачила давно, так як він практично постійно знаходиться вдома (т.4, а.с. 18-19).

Також, судом першої інстанції правильно враховано зі слів ОСОБА_3 , що вона сприймає місце проживання зараз, як проживання «у бабусі», з якої спілкується переважну більшість часу, та наявність «нової мами» зі слів батька і відсутність будь яких розмов у сім`ї стосовно матері, а також відсутність у дитини будь яких поганих спогадів про матір та навпаки гарні спогади про час спільного проживання із матір`ю.

Вищевказані обставини, суду першої інстанції дозволяли дійти висновку, що на ОСОБА_3 , здійснюється «не агресивний» вплив щодо необхідності подальшого проживання із батьком, а тому суд першої інстанції вмотивовано критично поставився до висловлювань ОСОБА_3 про її бажання подальшого проживання із батьком.

Крім того вищевказані обставини дозволяли суду вважати, що дитина не сприймає для себе місце, де вона зараз проживає як проживання «з батьком» або «у батька», а також той факт що дитина фактична ізольована від матері що не може вважатись таким середовищем, яке відповідає найкращім інтересам дитини, а тому також приймається судом як другий аргумент на користь матері.

Суд, враховуючи вищевикладені обставини, а також той факт, що останні три роки на ОСОБА_3 здійснюється явний психічний вплив та факт її фактичної ізольованості від матері, і крім того приймаючи до уваги що з досягненням дитиною десяти років вона може приймати активну участь у вирішенні питання свого місця проживання,вважає що для можливості її критичного ставлення до даного питання слід визначити місця її проживання із матерію, відокремлено від батька (з безумовною можливість постійного спілкування) за для її власної оцінки одного і іншого середовищ.

Також визначені обставини стосуються і малолітнього ОСОБА_4 , який є фактично ізольованим від спілкування із матір`ю, що, безумовно, свідчить про відсутність складеного для нього сприятного для гармонійного розвідку середовища.

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовим висновком викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц.

При розгляді вказаного питання суд першої інстанції правильно не прийняті до уваги посилання ОСОБА_1 щодо не благополучності ОСОБА_2 яка раніше була притягнута до кримінальної та адміністративної відповідальності, та вимушена виплачувати велику заборгованість, так як дані обставини безпосередньо не стосуються даної справи - правопорушення ОСОБА_2 не відносяться до її батьківських обов`язків або злочинів відносно дітей, навіть наявність адміністративного правопорушення пов`язаного із алкогольним сп`янінням (керування транспортним засобом) не може свідчити про зловживання нею алкогольними напоями так як і її фотографії з іншим чоловіком не свідчать про її непридатність к батьківським обов`язкам.

Одночасно із цим суд першої інстанції також правильно критично поставився і до заяв ОСОБА_2 про домашнє насильство до дітей з боку ОСОБА_1 , так як у відповідності до вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України обов`язковими для врахування судом як належних доказів здійснення особою дій, які відносяться до кримінальної або адміністративної відповідальності, є лише вирок суду, ухвала суду про закриття кримінального провадження або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, а у всіх інших випадках сам факт звернення із відповідними заявами або проведення бесід, не є належним та допустимим доказом здійснення особою правопорушення.

Суд першої інстанції, враховуючи пояснення свідка ОСОБА_9 , матері ОСОБА_2 , яка пояснювала про факти домашнього насильства відносно дітей з боку ОСОБА_1 ще у 2012 року, а також докази звернення із відповідними заявами до правоохоронних органів у 2012 року, правильно поставився критично до даних пояснень, приймаючи до уваги як сам факт продовження спільного проживання ОСОБА_2 із ОСОБА_1 та дітьми до 2018 року, народження у 2015 році дитини, а також і факт залишення саме на ОСОБА_1 дітей при необхідності від`їзду ОСОБА_2 за межі України.

При цьому суд першої інстанції вірно зауважив, що ОСОБА_1 не обмежений у можливості реалізації належного йому права на спілкування із дітьми, вирішивши питання про встановлення порядку участі батька у вихованні дітей.

Розуміючи, що спір стосується чутливої сфери правовідносин, в яких батьки не дійшли спільного рішення, суд надав першочергове значення саме найкращим інтересам дітей та визначення місця проживання їх з матір`ю. Це не впливатиме на взаємовідносини батька із синами, оскільки таке визначення місця проживання дітей, не позбавляє батька батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Факт задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей разом із матерію є підставою для відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 щодо визначення іншого місця проживання даних дітей.

Щодо стягнення аліментів

Суд першої інстанції, встановивши доцільність подальшого проживання неповнолітніх дітей із матір`ю, правильно вважав, що вказаний висновок суду є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання даних дітей, та підставою для задоволення позовних вимог про стягнення аліментів заявлений ОСОБА_2 .

Згідно ч.1 ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У відповідності до вимог ч.1-3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

За змістом ч.2 ст.182 розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Таким чином, зазначені позовні вимоги відповідають мінімальному гарантованому розміру аліментів, який на день винесення рішення складає 1255 грн., для дитини віком від 6 до 18 років, а тому підлягають задоволенню незалежно від майнового стану відповідача або інших обставин, які визначені ч.1 ст. 182 СК України.

Одночасно із цим судом враховується, що на момент винесення рішення діти проживають із батьком, який належним чином здійснює утримання дітей, тому обов`язок щодо сплати аліментів виникає у нього із моменту коли рішення суду щодо визначення місцем проживання дітей місце проживання матері набере законної сили, і у ОСОБА_1 як у батька, який з вказаного моменту буде проживати окремо від дітей, з`явиться відповідний обов`язок.

Так як завданням цивільного судочинства є ефективного захисту прав, то саме такий порядок виконання даного рішення суду з моменту набрання законної сили, є справедливим та таким що відображає реальне настання обов`язку відповідача щодо утримання дітей, які проживають окремо.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 267 ЦПК України суду, який виніс рішення, надано право визначати порядок його виконання.

Також факт проживання дітей, до набрання рішення законної сили, саме із відповідачем (батьком), та здійснення ним належного утримання дітей, дійсно є підставою для незастосування у даному випадку негайності виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Щодо доводів про необґрунтованість висновку органу опіки та піклування апеляційної скарги, то судова колегія зазначає, що загалом, висновок органу опіки та піклування є одним із доказів, який не має обов`язкового характеру, оцінку якому суд повинен надати під час вирішення цього спору по суті.

Надавши оцінку установленим обставинам справи крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, взявши до уваги вік дітей, висновок органу опіки та піклування Біляївської районної адміністрації Одеської області, урахувавши особисті якості обох батьків, можливість створення ними належних умов для виховання дітей, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, з яким погоджується й колегія суддів, про задоволення первісного позову щодо визначення місця проживання дітей із матір`ю.

Належних та допустимих доказів стосовно самостійного усування ОСОБА_2 від виховання дітей скаржником не надано.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судове рішення виготовлено 15 серпня 2022 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк