ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11/803/9/22 Справа № 216/9650/13-к Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2022 року                                                                м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді                         ОСОБА_2 ,

суддів                                         ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю

секретаря судового засідання                 ОСОБА_5 ,

прокурорів                                 ОСОБА_6 ,

                                                ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)

обвинуваченого                         ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора на вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 грудня 2021 року стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,-

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 грудня 2021 року ОСОБА_8 було визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та виправдано.

Вирішено питання щодо скасування арешту, накладеного в межах цього кримінального проваження, долю речових доказів та судових витрат.

Відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_8 висунуто обвинувачення у тому, що він 17 червня 2007 року приблизно о 16.00 год, керуючи на підставі довіреності технічно справним автомобілем «ВАЗ-2121», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_9 , з трьома пасажирами в салоні рухався автодорогою селища Авангард з боку асфальтного заводу в напрямку цегляного заводу Центрально-Міського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

У цей же час ОСОБА_10 , керуючи на підставі довіреності технічно справним автомобілем «ВАЗ-21101-125-51», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належитьОСОБА_11 , з одним пасажиром в салоні, рухався зі швидкістю 60 км/год автодорогою селища Авангард з боку цегляного заводу в напрямку асфальтного заводу Центрально-Міського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Водій ОСОБА_8 , рухаючись в указаному напрямку зі швидкістю 20 км/год і наближаючись до лівого заокруглення проїзної частини по ходу руху автомобіля, виїхав на смугу зустрічного руху, якою рухався автомобіль «ВАЗ-21101-125-51», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_10 , і продовжуючи рух по ній, належними чином не оцінив дорожню обстановку, виявив неуважність до навколишньої обстановки та її змін, був непередбачуваним, не вжив своєчасних заходів з повернення на свою смугу руху, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху, та маючи технічну можливість своєчасними односторонніми діями запобігти зіткненню, своєчасних заходів не вжив і допустив на смузі зустрічного руху зіткнення з указаним автомобілем «ВАЗ-21101-125-51» під керуванням водія ОСОБА_10 .

У результаті зіткнення водію автомобіля «ВАЗ-21101-125-51» ОСОБА_10 згідно з висновком судово-медичної експертизи від 19.10.2007 року № 3447 були спричинені тілесні ушкодження у виді забійної рани обличчя та перелому таранної кістки праворуч, які за своїм характером відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою тривалого розладу здоров`я, а пасажиру автомобіля «ВАЗ-2121» ОСОБА_12 згідно з висновком судово-медичної експертизи від 12.10.2007 року № 3269 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді забійної рани правого колінного суглобу та закритого уламкового перелому лівої плечової кістки, які за своїм характером відноситься до середньої тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Своїми діями водій автомобіля «ВАЗ-2121» ОСОБА_8 порушив вимоги пунктів 1.5, 2.3б, 10.1, 11.2, 11.3 Правил дорожнього руху України, за якими від водія вимагається:

- «1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

- «2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

- «10.1. Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»;

- «11.2. Нерейкові транспортні засоби повинні рухатися якнайближче до правого краю проїзної частини»;

- «11.3. На дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об`їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу».

Невиконання водієм ОСОБА_8 вимог пунктів 11.2, 11.3 Правил дорожнього руху України, згідно з висновками автотехнічних експертиз від 25.10.2007 року № 58/27-436, від 19.02.2008 року № 58/27-36, від 25.09.2009 року № 58/27-255, від 29.07.2010 року № 2941, знаходиться в прямому причинному зв`язку з даною дорожньо-транспортною пригодою.

Зазначені дії ОСОБА_8 органом досудового слідства кваліфіковано за ч. 1 ст. 286 КК України за ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Суд першої інстанції встановив, що згідно з рапортом начальника Центрально-Міського РВ КМУ УМВС України в Дніпропетровській області від 17 червня 2007 року № 791 - 17.06.2007 року о 18.00 год у м. Кривому Розі по сухому асфальтному покриттю при денному освітленні дороги, яка веде до с. Авангард з боку Кіровоградського шосе в напрямку цегляного заводу, ширина проїзної частини 4,1 м, рухався автомобіль «ВАЗ 21101», д/н НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_13 , під керуванням водія ОСОБА_10 , який, не доїхав 52 метри до будівлі тракторної бригади, виїхав на смугу зустрічного напрямку та здійснив зіткнення з автомобілем «ВАЗ 2121», д/н НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_8 . У результаті ДТП водій автомобіля «ВАЗ 21101» ОСОБА_10 та пасажири автомобіля «ВАЗ 2121» ОСОБА_14 і ОСОБА_12 отримали різні тілесні ушкодження й були госпіталізовані до 2-ої міської лікарні.

Постановою слідчого від 26 червня 2007 року про порушення кримінальної справи за ознаками ч. 1 ст. 286 КК України за фактом спричинення ОСОБА_12 тілесних ушкоджень у результаті ДТП та прийняття її до свого провадження встановлено, що 17 червня 2007 року о 16.00 год. водій автомобіля «ВАЗ 21101» ОСОБА_10 допустив зіткнення з автомобілем «ВАЗ 2121» під керуванням ОСОБА_8 , чим спричинив ОСОБА_12 тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Постановою слідчого від 26 червня 2007 року міську лікарню № 2 визнано потерпілим у цій справі за обвинуваченням ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 286 КК України.

Того ж дня постановою слідчого від 26 червня 2007 року міську лікарню № 1 було визнано потерпілим у цій справі вже за обвинуваченням ОСОБА_10 та ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 286 КК України.

Разом з тим, постановою слідчого від 02 липня 2007 року обвинуваченого ОСОБА_8 було визнано потерпілим у цій справі за обвинуваченням ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 286 КК України. Аналогічними постановами слідчого у цій же справі ОСОБА_14 і ОСОБА_12 були також визнані потерпілими.

При цьому, постановою слідчого від 05 липня 2007 року ОСОБА_10 було визнано потерпілим у цій справі, вже за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 286 КК України.

Суд першої інстанції зазначив, що за версією обвинувачення водій ОСОБА_8 , керуючи автомобілем «ВАЗ 2121» зі швидкістю 20 км/год, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем «ВАЗ 21101» під керуванням водія ОСОБА_10 , який рухався в протилежному напрямку зі швидкістю 60 км/год. Такий висновок органу досудового слідства ґрунтується на тому, що ширина проїзної частини дороги в місці ДТП складає 6,2 м.

При цьому, обвинувачений ОСОБА_8 дану обставину категорично заперечував та стверджував, що дійсна ширина проїзної частини дороги безпосередньо в місці зіткнення складає 4,1 м. Разом з тим, обвинувачений ОСОБА_8 наполягав на тому, що автомобіль «ВАЗ 21101» рухався зі значно більшою швидкістю, ніж установлено слідством, а саме близько 100 км/год, і керував ним не ОСОБА_10 , а власник цього автомобіля - ОСОБА_13 , який до того ж перебував у стані алкогольного сп`яніння та одразу після зіткнення залишив місце ДТП разом з іншим невстановленим пасажиром його автомобіля.

Судом першої інстанції встановлено, що в первинному протоколі огляду місця ДТП від 17.06.2007 року, який був складений слідчим ОСОБА_15 безпосередньо на місці ДТП, зафіксовано ширину дорожнього покриття в двох напрямках - 4,1 м, але при цьому в протоколі відсутні окремо передбачені бланком такого протоколу відомості про кількість смуг для руху в кожному напрямку, їх ширину та розмітку на проїзній частині, а також опис, що саме примикає до проїзної частини праворуч і ліворуч, які є істотними обставинами для даної справи та повинні бути зазначені в указаному протоколі огляду на виконання вимог ст. ст. 85, 195 КПК України 1960 року.

Водночас, в аналогічному протоколі огляду місця ДТП від 17.06.2007 року, який був складений слідчим згодом за місцем роботи, вказано іншу загальну ширину дорожнього покриття в двох напрямках - 6,2 м.

При цьому в обох схемах до вказаних протоколів огляду ширина дорожнього покриття зазначена - 4,1 м та окремо позначено ширину нальоту гравію - 2,1 м і жодна з цих схем не містить схематичного відображення й відповідного показника загальної ширини дорожнього покриття - 6,2 м.

Судом першої інстанції також встановлено, що акт обстеження місця скоєння ДТП від 20.06.2007 року був складений за відсутності одного з двох членів комісії - ОСОБА_16 , який фактично на місце пригоди не виїжджав та участі у відповідному обстеженні не брав. При цьому, обидва підписанти вказаного акта – члени комісії ОСОБА_16 і ОСОБА_17 , після ознайомлення в судовому засіданні зі змістом акта, - заперечували наявність своїх підписів в цьому акті, тому суд першої інстанції зробив висновок, що він не може вважатись допустимим доказом.

Суд першої інстанції також зазначив, що протокол огляду ділянки автодороги с. Авангард від 15 грудня 2017 року містить неоднозначні й суперечливі відомості стосовно наявності в місці зіткнення чистого асфальтного покриття шириною 4,1 м та нальоту гравію шириною 2,1 м, в якому слідчим не вказано про встановлену ним загальну ширину проїзної частини дороги безпосередньо в місці зіткнення - 6,2 м, а навпаки це поставлено під сумнів з огляду на чітко вказану ним таку ширину, але до і після заокруглення. Тому даний протокол огляду також беззаперечно не підтверджує спірну ширину проїзної частини дороги в місці ДТП, як і протокол огляду місцевості від 27.03.2010 року, в якому вказано про наявність на асфальтному покритті шириною 6,2 м наносу пилу та щебеню шириною до 2 м, що фактично приховував асфальтне покриття проїзної частини в місці зіткнення (за його наявності) та візуально мав вигляд узбіччя.

Суд першої інстанції зазначив, що будь-яких інших переконливих доказів на підтвердження дійсної ширини проїзної частини дороги з асфальтним покриттям безпосередньо в місці ДТП саме 6,2 м матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції прийняв до уваги пояснення обвинуваченого ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_10 , відповідно до яких обидва водії сприймали та вважали проїзною частиною дороги саме асфальтоване її покриття, яке вони й використовували для руху керованих ними транспортних засобів, а інше – узбіччям з насипом гравію, яке періодично використовувалось водіями для руху лише за потреби, що не зобов`язувало водія ОСОБА_8 рухатись саме цим узбіччям, а тим більш якнайближче до його правого краю.

Суд першої інстанції також врахував діаметрально протилежні висновки експертиз, проведених у справі, залежно від даних щодо ширини проїзної частини дороги в місці зіткнення (6,2 м і 4,1 м), які застосовувались під час експертних досліджень.

Суд першої інстанції зробив висновок, що надані стороною обвинувачення висновки автотехнічних експертиз, за якими технічна можливість водія автомобіля «ВАЗ 2121» ОСОБА_8 уникнути зіткнення залежала від виконання ним вимог пп. 11.2 і 11.3 ПДР України, а інший учасник пригоди - водій ОСОБА_10 не мав технічної можливості запобігти ДТП, не можна визнати належними доказами вини підсудного за висунутим обвинуваченням, оскільки вихідні дані для проведення таких досліджень мали необ`єктивний та хибний характер, які не підтвердженні беззаперечними доказами, а саме наявності в місці зіткнення проїзної частини з асфальтним покриттям з дійсно видимою (візуально прийнятною всіма учасниками дорожнього руху) шириною 6,2 м.

Судом першої інстанції не було встановлено в діях водія ОСОБА_8 як порушень пунктів 11.2, 11.3, так і пунктів 1.5, 2.3б, 10.1 Правил дорожнього руху України.

Тому суд першої інстанції зробив висновок про недоведеність стороною обвинувачення поза розумним сумнівом порушення водієм ОСОБА_8 правил дорожнього руху в даній дорожній ситуації.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням доповнень, просив скасувати вирок суду та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Просить призначити ОСОБА_8 покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України просить звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік з випробуванням строком на 2 (два) роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі п.п. 1,2 ч. 1 ст. 76 КК України просить покласти на ОСОБА_8 такі обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України просить звільнити ОСОБА_8 від покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки у зв`язку з закінченням строків давності.

Речові докази- автомобілі вважати повернутим власникам.

Просить скасувати арешт на майно, накладений постановою від 06.11.2007 року.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що свідок ОСОБА_15 в показаннях, наданих ним під час досудового слідства зазначив, що 17.06.2007 року він вперше виїхав на місце ДТП самостійно, тому не міг зрозуміти, як відобразити в протоколі проїзну частину, яка була покрита вкатаним гравієм, на якому були сліди від шин інших автомобілів, яка іншими водіями використовувалась, як дорога. Тому, він на схемі відобразив, яка саме ділянка дороги покрита гравієм. Загальна ширина проїзної частини перед місцем ДТП і за ним складала 6.2 м. Під час складення чистових варіантів протоколу, він вказав ширину проїзної частини 6.2 м, і при цьому, зазначив, що 2.1 м - проїзна частина в місці ДТП, покрита гравієм.

Прокурор зазначив, що сам обвинувачений наполягав на складанні протоколу встановленого зразка, що в подальшому і було зроблено слідчим, ознайомлено ОСОБА_8 , і зауважень від нього не надходило. Крім цього, під час огляду місця ДТП була встановлена ширина проїзної частини - 6,2 м., яка була в подальшому перевірена іншими слідчими діями та експертизами. Тобто фактично протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди був один, проте на місці пригоди складений «чорновий» варіант, який в подальшому був оформлений згідно встановленого зразка.

Прокурор зазначив, що ширина проїзної частини була встановлена за допомогою 5 п`яти слідчих дій, які проведені різними особами та в різні проміжки часу, і результати яких узгоджуються між собою та в подальшому були перевірені експертами під час проведення експертних досліджень.

Прокурор також зазначив, що в судовому засідання суду першої інстанції ОСОБА_18 чітко зазначив, що він підписував акт обстеження місця дорожньо-транспортної пригоди та співставляв дані, зазначені в акті зі схемою доріг району. Також, зазначив, що дані, викладені в акті, відповідають дійсності.

На думку прокурора, до показань свідка ОСОБА_17 щодо того, що він не підписував акт, необхідно ставитись критично, оскільки під час досудового розслідування останній зазначав, що складав акт обстеження місця ДТП і дані відповідають дійсності, і в подальшому в судових засіданнях ОСОБА_17 пояснював, що він складав акт, при цьому, ширина проїзної частини вимірювалась сертифікованою рулеткою та відповідала даним, які зазначені в акті.

Тому прокурор вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що акт обстеження місця скоєння дорожньо-транспортної є недопустимим доказом, не підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.

Прокурор зазначив, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги пояснення обвинуваченого ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_10 , відповідно до яких обидва водії сприймали та вважали проїзною частиною дороги саме асфальтоване її покриття, яке вони і використовували для руху транспортних засобів, а решту - узбіччям з насипом гравію, яке періодично використовувалось водіями для руху лише за потреби, що не зобов`язувало водія ОСОБА_8 рухатись саме цим узбіччям, а тим більш якнайближче до його правого краю.

Прокурор зазначив, що обвинувачений ОСОБА_8 в судовому засіданні, а також під час допитів на досудовому слідстві зазначав, що він рухався правими колесами по гравію за межами асфальту. Зазначений факт, також, підтверджується показами ОСОБА_14 , ОСОБА_19 , протоколом відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_8 .

Тобто ОСОБА_8 до моменту ДТП їхав правими колесами по гравію. Цей гравій згідно протоколу огляду місця ДТП має ширину 2,1 м. Відповідно лівими колесами свого автомобілю ОСОБА_8 їхав по асфальтному покриттю, ширина якого не оспорюється підсудним та становить 4,1 м.

На думку прокурора, той факт, що ОСОБА_8 їхав правими колесами по гравію до моменту ДТП необхідно розцінювати, як факт того, що підсудний, допускаючи такий рух, сприймав гравій, як дорожнє покриття як проїзну частину та як смугу руху (смуга проїзної частини) в розумінні ст. 1 Закону України «Про автомобільні дороги».

Прокурор також вважає, що суд першої інстанції неправильно надав оцінку висновкам різних експертиз, проведених в ході досудового слідства, оскільки матеріалах кримінального провадження є єдиний висновок дорожньо - технічної та повторної судової авто технічної експертизи №2941 від 29.06.2010, відповідно до якого ширина проїзної частини становить 6.2 м. що узгоджується з іншими матеріалами кримінального провадження.

Прокурор зазначив, що висновок автотехнічної транспортної транспортно-трасологічної експертизи №000193/1 від 02.03.2015 року, проведеної ТОВ «Українські незалежні судові експертизи», був проведений з порушенням вимог ст. 310 КПК України (в редакції 1960 року), оскільки підсудний позбавлений права самостійно залучити експерта. Крім того, вказана експертиза була проведена в позапроцесуальний порядок з порушенням вимог КПК України, і судом першої інстанції не було оцінено правомірність проведення досліджень у вказаному висновку.

Прокурор також зазначив, що порушення вимог КПК України мали місце і під час проведення комплексної комісійної судової авто технічної експертизи № 1-31/05 від 31.05.2016, яка, на думку прокурора, була проведена неповноважними експертами, і фактично дублює висновок №000193/1 від 02.03.2015 року.

Прокурор зазначив, що висновки суду першої інстанції щодо перебування за кермом ОСОБА_13 не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки, під час досудового розслідування було проведено судово-медичну експертизу ОСОБА_10 , висновком якої підтверджено, що тілесні ушкодження ОСОБА_20 отримав під час керування транспортним засобом. Жодних інших даних, крім показань обвинуваченого щодо знаходження ОСОБА_13 за кермом автомобіля, не встановлено. Крім цього, а ні потерпіла ОСОБА_21 , ні потерпілий ОСОБА_12 , які були безпосередніми учасниками події, не зазначали, що за кермом автомобіля ВАЗ 21101 знаходився саме ОСОБА_13 .

Прокурор зазначив, що в порушення п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановления вироку» суд першої інстанції не зазначив статтю, за якою виправдано ОСОБА_8 , а також, передбачену законом підставу виправдання.

Прокурор також зазначив, що в порушення п. 17 вищевказаної постанови суд першої інстанції не зазначив, чи є висновки експертів № 1-31/05 від 31.05.2016 та 02 березня 2015 року № 000193/1 допустимими та достовірними доказами у вказаній кримінальній справі.

Прокурор вважає, що всі докази сторони обвинувачення, які були дослідженні в судовому засіданні суду першої інстанції, є логічними, послідовними, та повністю підтверджують пред`явлене ОСОБА_8 обвинувачення за ч. 1 ст. 286 КК України.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

На підставі ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції перевіряє судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Згідно із ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

У справі “Barbera, Messegu and Jabargo v. Spain” від 06.12.1998 року (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви щодо її винуватості повинні тлумачитись на користь цієї особи.

Відповідно до ст. 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

За ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався, дослідив докази, надані стороною обвинувачення, надав їм належну оцінку в їх сукупності з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами ст. 94 КПК України та зробив обґрунтований висновок про необхідність виправдання ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 286 КК України.

Таке рішення суд першої інстанції мотивував недоведеністю того, що в діянні ОСОБА_8 є склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

За сформульованим обвинуваченням за ч. 1 ст. 286 КК України ОСОБА_8 у вину ставиться порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 б, 10.1, 11.2, 11.3 ПДР України, з яких невиконання ним вимог пунктів 11.2, 11.3. ПДР України знаходиться в прямому причинному зв`язку з цією ДТП.

Статтею 91 КПК України передбачено обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а відповідно до вимог ст. 92 КПК України обов`язок доказування цих обставин покладається на сторону обвинувачення. Саме сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги, а доводи апеляційної скарги прокурора є безпідставними.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів зробила такі висновки.

Щодо доводів прокурора про пояснення свідка ОСОБА_15 про те, що 17.06.2007 року він вперше виїхав на місце ДТП самостійно, тому не міг зрозуміти, як відобразити в протоколі проїзну частину, яка була покрита вкатаним гравієм, на якій були сліди від шин інших автомобілів, і яка іншими водіями використовувалась, як дорога, колегія суддів зазначає, що такі доводи є безпідставними.

Колегія суддів зазначає, що наявність двох аналогічних протоколів огляду місця ДТП від 17.06.2007 року та зазначену в них різну ширину дорожнього покриття в двох напрямках — 4,1 м та 6,2 м — було в повному обсязі досліджено судом першої інстанції, та перевірено в ході апеляційного перегляду.

Колегія суддів враховує висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 175/777/15 щодо того, що огляд місця події у справах даної категорії є одним з найбільш важливих способів збирання доказів. Проведений вчасно, кваліфіковано і ретельно, огляд місця ДТП дає змогу встановити дані та одержати відомості, що мають значення для справи, слугує гарантом успішного та об`єктивного розслідування злочину.

Огляд місця ДТП — це початкова та невідкладна слідча дія, спрямована на дослідження території, де відбулася подія, що має ознаки злочину, або настав її результат, зміст якої утворює комплекс пізнавально-посвідчувальних операцій, що включають пошук, виявлення, закріплення, вилучення, дослідження, перевірку та оцінку слідів злочину та інших речових доказів. Правильність складання протоколу огляду місця події має важливе значення для подальшого відтворення подій дорожньо-транспортної пригоди та носить інформативний характер для проведення подальших експертиз у кримінальному провадженні.

Будь-яке порушення органом досудового розслідування конституційних прав громадян, що навіть має не безпосередній, а лише опосередкований зв`язок із самим процесом виявлення, вилучення і фіксації доказів, призводить до втрати ними юридичної сили.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що сама по собі наявність у справі двох протоколів одного огляду місця ДТП і двох схем до них, які суттєво різняться за своїм змістом (як протоколи, так і схеми), викликає обґрунтований сумнів в об`єктивності та повноті досудового слідства.

При цьому, доводи сторони обвинувачення про те, що слідчий вперше виїхав на місце ДТП самостійно, тому не міг зрозуміти, як відобразити в протоколі проїзну частину, і тому в подальшому, перебуваючи на своєму робочому місці, склав інший, чистовий, варіант протоколу, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ст. 85 КПК України 1960 року, в протоколі про слідчу дію повинні бути зазначені, зокрема, всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії.

Крім того, ст. 114 КПК України 1960 року передбачає відповідальність слідчого за законне і своєчасне проведення слідчих дій при провадженні досудового слідства, і поняття законного проведення слідчих дій включає складання протоколу, який відповідає вимогам КПК України 1960 року, що, в даному випадку, не було дотримано слідчим.

При цьому, КПК України 1960 року передбачає, що огляд місця події можна провадити повторно і навіть неодноразово, якщо виникає така необхідність, і кримінально-процесуальний закон не забороняє проводити повторний чи додатковий огляд місця події, а також не визначає конкретний проміжок часу, через який можливо проводити повторний чи додатковий огляд місця події, проте така слідча дія, як повторний огляд місця події, і складання протоколу за результатами такого огляду передбачає присутність слідчого безпосередньо на місці події, а складання “чорнових” та “чистових” варіантів протоколів та схем до них КПК України 1960 року не передбачає.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо невідповідності обох протоколів огляду та схем до них вимогам КПК України 1960 року через установлені порушення при оформленні цих процесуальних документів, а також неповні та суперечливі відомості за їх змістом, у зв`язку з чим вони не можуть бути визнані належними та допустимими доказами винуватості ОСОБА_8 .

Колегія суддів також зазначає, що з протоколу судового засідання суду першої інстанції від 21.05.2021 року вбачається, що свідок ОСОБА_16 , який був попереджений про кримінальну відповідальність, зазначив, що документи були складені працівниками ДАІ, він тільки підписав їх, а на місце ДТП він самостійно виїжджав вже після підписання акту, при цьому, після огляду акту, який наявний в матеріалах провадження, свідок зазначив, що не знає, хто підписував акт.

Відповідно до відомостей, наявних в матеріалах провадження, комісія у складі начальника ВЖКГ Центрально-Міського РВК ОСОБА_22 та інспектора ОДР ЗМВ ДАІ ОСОБА_17 20.06.2007 о 16 год провела обстеження місця ДТП, скоєного 17.06.2007 на автошляху смт. Авангард, про що був складений відповідний акт від 20.06.2007, підписаний двома особами без зазначення їх прізвищ, та скріплений печаткою відділу житлово-комунального господарства.

Колегія суддів зазначає, що акт обстеження фіксує встановлені факти або дії конкретних осіб і складається безпосередньо за місцем встановлення факту. Відповідальність за викладені в акті факти несуть заявник та особа, яка складала цей акт, акт вважається прийнятим тільки з моменту підписання документа усіма особами, що перебувають в комісії.

Критерієм допустимості доказів є, зокрема, належні суб`єкт, джерело, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє додержання, передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку їх отримання.

Оскільки свідком ОСОБА_22 під присягою в суді першої інстанції було зазначено, що він не був присутній на місці скоєння ДТП під час складання акту обстеження місця ДТП від 20.06.2007, що є істотним порушенням, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що вказаний доказ не може вважатись допустимим доказом.

Враховуючи, що вищезазначені документи були складені з істотними порушеннями, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги прокурора щодо встановлення та перевірки ширини проїзної частини, а також щодо того, що дані, викладені в акті, відповідають дійсності, та щодо пояснень свідка ОСОБА_17 стосовно складання акту обстеження.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги прокурора щодо того, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги пояснення ОСОБА_8 та ОСОБА_10 стосовно їх сприйняття проїзної частини дороги.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України “Про автомобільні дороги”:

- автомобільна дорога - лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів;

- проїзна частина - частина автомобільної дороги, безпосередньо призначена для руху транспортних засобів.

Враховуючи, що насип гравію, у розумінні викладених в законі позначень, не призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано прийнято до уваги пояснення обвинуваченого ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_10 , стосовно того, що обидва водії сприймали та вважали проїзною частиною дороги саме асфальтоване її покриття, яке вони і використовували для руху транспортних засобів, а решту - узбіччям з насипом гравію, яке періодично використовувалось водіями для руху лише за потреби, що не зобов`язувало водія ОСОБА_8 рухатись саме цим узбіччям, а тим більш якнайближче до його правого краю, тому колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги прокурора щодо висновків авто-технічної експертизи №2941 від 29.06.2010 року, оскільки вказаний висновок був зроблений на підставі наданих матеріалів кримінального провадження з різними даними щодо ширини проїзної частини дороги в місці зіткнення (6,2 м та 4,1 м).

Щодо доводів прокурора про неналежність, як доказу, висновку автотехнічної транспортно-трасологічної експертизи №000193/1 від 02.03.2015 року, проведеної ТОВ “Українські незалежні судові експертизи”, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було встановлено, що вказана експертиза була проведена з порушенням вимог ст. 310 КПК України 1960 року, проте вказана експертиза є лише одним із доказів, який оцінюється в сукупності з рештою зібраних доказів і не має для суду наперед установленої сили, а також не є доказом винуватості ОСОБА_8 , оскільки встановлення наявності чи відсутності вини є компетенцією суду, а не експерта.

Колегія суддів вважає також безпідставними доводи апеляційної скарги прокурора щодо неналежності як доказу висновку експерта № 1-31/05 від 31 травня 2016 року, яким не було встановлено причинно-наслідкового зв`язку між діями водія ОСОБА_8 та подією ДТП, колегія суддів зазначає, що вказана експертиза була призначена ухвалою суду першої інстанції у встановленому КПК України 1960 року порядку, повністю відповідає вимогам ст.ст. 310, 312 КПК України 1960 року, тому колегія суддів вважає, що відсутні підстави для визнання вказаного висновку неналежним доказом.

При цьому, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги прокурора щодо того, що суд першої інстанції не зазначив, чи є висновки експертів № 1-31/05 від 31.05.2016 та 02 березня 2015 року № 000193/1 допустимими та достовірними доказами у вказаній кримінальній справі,

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 334 КПК України 1960 року мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення, і як вбачається з вироку суду першої інстанції, суд першої інстанції мотивував свої висновки стосовно вказаних експертиз відповідно до вказаних вимог закону.

Колегія суддів не приймає також доводи апеляційної скарги прокурора щодо того, що висновки суду першої інстанції про перебування за кермом ОСОБА_13 не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки, під час досудового розслідування було проведено судово-медичну експертизу ОСОБА_10 , висновком якої підтверджено, що тілесні ушкодження ОСОБА_20 отримав під час керування транспортним засобом.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції врахував всі пояснення, надані учасниками судового провадження, у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах провадження, і врахував при цьому, суперечливі показання ОСОБА_10 , і суперечливі показання ОСОБА_13 , та зробив висновок про необ`єктивність досудового слідства, а також, що інші версії обставин ДТП, про які зазначали учасники подій, прокурором не спростовані. Такий висновок суду першої інстанції не є висновком про перебування за кермом ОСОБА_13 , як вважає прокурор, тому доводи його апеляційної скарги в цій частині, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Колегія суддів також зазначає, що вирок суду першої інстанції ухвалений відповідно до вимог ст.ст. 334-336, 327 КПК України 1960 року, тому колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги прокурора щодо того, що суд першої інстанції не зазначив статтю, за якою виправдано ОСОБА_8 , а також, передбачену законом підставу виправдання, оскільки такі доводи спростовуються мотивувальною частиною вироку суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності наявності в діях ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, тому вважає за необхідне апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 грудня 2021 року — без змін.

Керуючись ст.ст. 366, 377 КПК України 1960 року, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора на вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 грудня 2021 року стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України — залишити без задоволення.

Вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 грудня 2021 року стосовно  ОСОБА_8 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України — залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4