КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/2722/22

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Науменка В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача 1: Міністерство оборони України (проспект Повітрянофлотський, б. 6, м. Київ, 03168, ЄДРПОУ 00034022)

до відповідача 2: ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2, ЄДРПОУ НОМЕР_2)

про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, через уповноваженого представника, звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

1) визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку із встановленням групи інвалідності та більшого відсотка втрати працездатності після первинного встановлення ступеня втрати працездатності;

2) скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, оформлене пунктом 13 протоколу №13 від 27.01.2022 року, затвердженого Міністром оборони України 01 лютого 2022 року;

3) зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення стосовно призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, у зв`язку із встановленням групи інвалідності після первинного встановлення ступеня втрати працездатності;

4) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно направити документи позивача щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 06.08.2019 органами МСЕК позивачу було встановлено 20% втрати професійної працездатності внаслідок поранення, що пов`язане із захистом Батьківщини. У зв`язку з цим Міністерством оборони України позивачу було виплачено 26894 грн. У подальшому позивач неодноразово проходив лікування зазначеної травми, під час чергового огляду лікаря встановлено наявність ознак інвалідності.

31.08.2021 під час огляду органами МСЕК позивачу з 10.08.2021 встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, що пов`язана із захистом Батьківщини та встановлено 30% втрати працездатності, у зв`язку з чим позивач звернувся із заявою до Міністерства оборони України щодо виплати одноразової грошової допомоги.

27.01.2022 комісією Міністерства оборони України прийнято рішення, що оформлене протоколом №13, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Такі дії та рішення відповідача позивач вважає протиправними, що й обумовило необхідність звернення до адміністративного суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 10 червня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки (а.с.35). Відповідно до довідки про доставку електронного листа, ухвалу про відкриття провадження доставлено відповідачам 1 та 2 в електронний кабінет системи «Електронний суд» 10.06.2022 року (а.с.37, 39).

Правом на подання відзиву на адміністративний позов відповідачі не скористались.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що в 2014 році позивач під час захисту Батьківщини, виконуючи бойове завдання на території Донецької області, отримав вибухові травми, які відповідно до довідки від 09.09.2014 року №471 військової частини А1615 Міністерства оборони України спричинили захворювання, пов`язане з проходженням військової служби.

06.08.2019 органами МСЕК позивачу було встановлено 20% втрати професійної працездатності внаслідок поранення, що пов`язане із захист Батьківщини, про що видано довідку серія 12 ААА №007920 від 06.08.2019 року (а.с. 27).

В подальшому позивач періодично перебував на лікуванні за наслідками отриманих травм у медичних закладах, а саме у період з 14.11.2019 по 23.11.2019 року, з 26.02.2020 по 06.03.2020 року, з 28.01.2021 по 08.02.2021 року, з 14.04.2021 по 19.04.2021 року, з 18.06.2021 по 12.07.2021 року з діагнозом: наслідок перенесеної повторної ЧМТ (13.07.2014 та 07.09.2014 р.); контузії головного мозку від вибуху боєприпасів; посттравматична енцефолопатія II ст. з розсіяною неврологічною симптоматикою; лікворно-венозна дистензія з стійкою цефалгією С-м ВСД з пароксизмальними станами; виражений астенічний, мозжечковий та мне стичний с-ми; ДЦЗХ, остеохондроз хребта з переважним ураженням ПВХ; антелістез Ь5 Ист.; хронічна поперекова-крижова радікулопатія; стійкий больовий сіндром, що підтверджується виписками із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 23.11.2019 № 3366, від 06.03.2020 № 668, від 08.02.2021 № 321, від 19.04.2021 № 1088 від12.07.2021 № 1907 (а.с. 22-26).

За результатами огляду медико-соціальною експертною комісією КЗ «Кіровоградське обласне бюро медико-соціальної експертизи Кіровоградської обласної ради» позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 10.08.2021 року (причина інвалідності є травма, пов`язана із захистом Батьківщини), встановлено 30 % (тридцять відсотків) з урахуванням 20% (двадцяти відсотків) втрати працездатності, причиною втрати працездатності є травма, пов`язана із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, про що видано довідку до акту огляду МСЕК серія 12 ААБ № 574445 від 31.08.2021 року (а.с. 28).

Позивач, через ІНФОРМАЦІЯ_2, звернувся до Міністерства оборони України із заявою про призначення одноразової грошової допомоги згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.

16.02.2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 надіслав лист ОСОБА_1 про результаті розгляду комісією Міністерства оборони документів про призначення позивачу одноразової грошової допомоги та надав копію витягу з протоколу засідання комісії №13 від 27.01.2022 року, за змістом якого вбачається, що у призначенні одноразової грошової допомоги відмовлено, оскільки зміна ступеня втрати працездатності відбулась більше, ніж через два роки.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 (далі - Порядок №975), днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Закон №2011-XII було доповнено статтями 16-1, 16-2, 16-3, 16-4 Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 № 5040-VI. Цей Закон набрав чинності 01.01.2014 і застосовується до правовідносин, що виникли після 01.01.2014.

Відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII у редакції, що діяла з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Згодом, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».

Так, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності.

Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.

З дня первинного встановлення ступеню втрати працездатності (06.08.2019) до дня встановлення ІІІ групи інвалідності та зміни ступеню втрати працездатності (10.08.2022) минуло два роки та 4 дні. Оскільки між цими подіями минуло понад два роки, позивач, на думку відповідача, не має права на призначення одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.

Водночас, суд зазначає, що наявність інвалідності згідно результатів лікарсько-консультативної комісії була виявлена у позивача до спливу дворічного строку, наслідком чого позивача було направлено на огляд до Кіровоградського обласного бюро МСЕК відповідно до направлення від 04.08.2021 №80 (а.с. 30). А отже група інвалідності могла бути встановлена в межах дворічного терміну та не була встановлена у зазначений строк з причин, що не залежали від позивача.

Суд вказує, що статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Суд враховує юридичну позицію Конституційного Суду України щодо гарантування статтею 46 Конституції України таких виплат, як одноразова грошова допомога, викладену у рішенні Конституційного Суду України від 22 жовтня 2020 року №12-р/2020, а саме: «одноразова грошова допомога <…..> є юридичним засобом соціального захисту <…..>, що надається державою у зв`язку із втратою ними працездатності, проте приписи частини першої статті 46 Конституції України не гарантують виплати одноразової грошової допомоги» (абзац другий підпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини).

Отже, хоч сама наявність установленого приписами статті 16 Закону №2011-XII права на одноразову грошову допомогу та його обсяг залежать від розсуду законодавця, Конституційний Суд України дійшов висновку, що в разі запровадження Законом одноразової грошової допомоги та фактичного перерахунку її розміру у зв`язку з погіршенням стану здоров`я особи відповідне законодавче регулювання порядку реалізації цього права має бути сумісним з Конституцією України, зокрема втілювати її засадничі цінності.

Суд враховує, що статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

З огляду на викладене слідує, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

Суд наголошує, що Конституційний Суд України у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (справа про посилений соціальний захист військовослужбовців) 6 квітня 2022 року за №1-р(II)/2022 у справі №3-192/2020 (465/20) ухвалив:

- визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII зі змінами;

- пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, вимога пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ зі змінами щодо повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності втратила чинність з 06.04.2022.

Однак, окрім наведеного суд наголошує, що зважає на реалії, пов`язані зі збройною агресією російської федерації проти України, роль Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні Української держави, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Відповідні конституційні принципи є осердям конституційного ладу України, тож від їх захисту залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина.

Виходячи зі змісту приписів статей 17, 65 Основного Закону України, суд вважає, що громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції; тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).

З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п`ятої статті 17 Основного Закону України.

Військовослужбовці, інші громадяни, які залучені до виконання обов`язків оборони держави, виконують обов`язок щодо захисту Вітчизни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях не заради отримання спеціальних статусів, зокрема привілеїв, пільг чи компенсацій. Водночас припис частини п`ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей, що поширюється не тільки на спеціальні пенсії та допомогу для них, а й підтримку у сфері охорони здоров`я, освіти, а також наданні житла та спеціальних підтримчих заходів під час їх переходу до цивільного життя.

Виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.

Суд враховує, що частиною 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.

З огляду на викладене, з урахуванням вищевказаних норм права та положень Конституції України, суд вважає невиправданим застосування до позивача пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо законодавчого обмеження часовими рамками (строком у два роки), та як наслідок відсутності підстав для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності та зміни ступеня втрати працездатності, внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

Щодо відсутності підстав для виконання судом обов`язку, зазначеного в абзаці 2 частини 4 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України з приводу звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону, суд враховує, що на момент розгляду справи вже наявне Рішення Конституційного Суду України від 6 квітня 2022 року №1-р(II)/2022 у справі №3-192/2020 (465/20), яким пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визнано неконституційним.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що пункт 13 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.01.2022 року №13, є протиправним та підлягає скасуванню.

Застосовуючи механізм захисту порушеного права та його ефективного відновлення, керуючись повноваженнями, наданими частиною 2 статті 9, частини 2 статті 245 КАС України суд вважає за необхідне зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути документи ОСОБА_1 стосовно призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, та прийняти відповідне рішення з урахуванням правового висновку суду.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Правові підстави для застосування статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 13 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №13 від 27 січня 2022 року, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути документи ОСОБА_1 щодо призначення йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, та прийняти відповідне рішення з врахуванням правового висновку суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду В.В. Науменко