КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

1[1]

У Х В А Л А

Іменем   України

03 серпня 2022 року                                                                                      м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого: судді                       ОСОБА_1 ,

суддів:                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря судового засідання –   ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_5 – адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2022 року, у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Плесецьке, Васильківського району Київської області, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

який обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України,                       

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора –                                 ОСОБА_7 ,

захисника –                                 ОСОБА_6 ,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою від 21 липня 2022 року Києво-Святошинський районний суд Київської області продовжив строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 днів, починаючи з 31 липня 2022 року до 29 вересня 2022 року включно, без альтернативи внесення застави.

Також цією ухвалою суд продовжив строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , однак судове рішення в цій частині не оскаржується.

Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції зазначив про те, що на даний час обставини, які послужили підставою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою не відпали та продовжують існувати ризики, які виправдовують застосування до                  ОСОБА_5 цього запобіжного заходу.

            Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_5 – адвокат ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2022 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора Києво-Святошинської прокуратури про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , відмовити. Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешті за місцем зареєстрованого мешкання.

В обґрунтування апеляційних вимог захисник посилається на те, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, з наступних підстав.

Як зазначає у скарзі апелянт, продовжуючи обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції зазначив, що погоджується з доводами сторони обвинувачення, зазначеними ще в клопотанні про обрання запобіжного заходу про існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та їх незмінності, з чим сторона захисту категорично не погоджується.

Зокрема, захисник посилається на те, що ОСОБА_5 вже тривалий час, з 2014 року, тримається під вартою, проте, прокурором суду не надано жодного доказу того, що заявлені ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують  тримання її підзахисного під вартою, як це передбачено вимогами кримінального процесуального закону.

Не дивлячись на приписи процесуального закону, прокурор не надав суду жодного документу, який би доводив існування обставин, які б свідчили про існування хоча б одного ризику, передбаченого ч. 1 ст. 177 КПК України.

Враховуючи стадію розгляду даного кримінального провадження, прокурор, для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, повинен був довести існування ризиків та неможливість застосування до ОСОБА_5 більш м`яких запобіжних заходів, однак цього зроблено не було.

Наведені факти, з урахуванням норм Європейського суду з прав людини, захисник обвинуваченого звертає увагу на те, що доцільність продовження строку тримання під вартою повинна ґрунтуватися на презумпції того, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування, та тримання під вартою не повинно бути продовжене через очікуване покарання у вигляді позбавлення волі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення захисника обвинуваченого, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити; пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення скарги та просив залишити ухвалу суду без змін; перевіривши додані до апеляційної скарги матеріали, а саме клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та копію ухвали суду від 21.07.2022 року, а також обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Так, відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для продовження запобіжного заходу, так само як і для його застосування, є зокрема наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 331 КПК України суд першої інстанції, незалежно від наявності клопотань, зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 цього Кодексу, на суд покладено такий самий обов`язок, а саме до спливу продовженого строку, повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_5 – адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Києво-Святошинскього районного суду Київської області від 21 липня 2022 року про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовженняобвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а тому, враховуючи конкретні обставини даного кримінального провадження, обставини з якими закон пов`язує можливість продовження застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, в тому числі наявність ризиків, які давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачений            ОСОБА_5 може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.

Всупереч доводам апеляційної скарги, суд першої інстанції, приймаючи рішення про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, з достатньою повнотою та об`єктивністю дослідив усі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та, враховуючи їх сукупність, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності та продовження існування ризиків, які були враховані при застосуванні до обвинувачених виключного запобіжного заходу, що свідчить про те, що лише запобіжний захід у виді тримання під вартою може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених.

Таким чином, всупереч доводам апеляційної скарги, приймаючи рішення про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, суд першої інстанції встановив наявність достатніх підстав для висновку про доцільність продовження тримання обвинуваченого під вартою, оскільки судове провадження не могло бути до спливу продовженого строку тримання обвинувачених під вартою.

Колегія суддів погоджується з вказаним рішенням, оскільки вважає його таким, що відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та ґрунтується на вимогам закону.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р., рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991р.).

Отже, за висновком колегії суддів, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження цього запобіжного заходу, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та  прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги відсутність будь-яких порушень норм КПК України з боку суду першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає необхідним, за наслідками апеляційного розгляду, прийняти рішення, яким апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 – адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Водночас, незважаючи на відсутність законних підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого, колегія суддів, на підставі вимог, передбачених ч. 2 ст. 404 КПК України, вважає необхідним вийти за межі апеляційних вимог та прийняти рішення про зміну оскаржуваної ухвали, як щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , так і щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , яким не буде погіршене становище обвинувачених, з огляду на таке.

Як вбачається із резолютивної частини оскаржуваної ухвали суду від 21 липня 2022 року, прийнявши рішення про продовження обом обвинуваченим строку тримання під вартою на 60 днів, суд першої інстанції зазначив про те, що цей строк необхідно обчислювати починаючи з 31 липня 2022 року  і до 29 вересня 2022 року включно.

Однак такий порядок обчислення строку тримання обвинувачених під вартою слід визнати безпідставним, оскільки він не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону, зокрема вимогах ч. 5 ст. 115 та ч. 1      ст. 197 КПК України, відповідно до яких, строк дії ухвали суду про продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. При цьому, при обчисленні строків днями, не береться до уваги той день, від якого починається строк, тобто день ухвалення рішення суду, за винятком строків тримання  під вартою.

Тобто, строк дії ухвали про продовження строку тримання під вартою повинен обчислюватися з дня винесення відповідної ухвали, а не з дня, коли закінчується строк тримання під вартою за попередньою ухвалою.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне змінити оскаржуване судове рішення в частині обчислення строку дії ухвали про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_5 та  визнати продовженим строк їх тримання під вартою на 60 днів, з 21 липня до 18 вересня 2022 року включно.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 та   422-1  КПК України, колегія суддів,–

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 – адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Відповідно до вимог, передбачених ч. 2 ст. 404 КПК України, ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2022 року про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_5 змінити.

Вважати продовженим строк тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 днів, а саме до 18 вересня 2022 року включно.

У решті ухвалу суду залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:  _____________                        _____________                           _____________

               ( ОСОБА_1 )                          ( ОСОБА_2 )                          ( ОСОБА_3 )                             

Номер справи : 362/2519/15-к

Номер провадження : 11-кп/824/3016/2022 

Категорія : ч. 4 ст. 187, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115  КК України

Головуючий у 1-й інстанції – суддя ОСОБА_9

Доповідач - суддя ОСОБА_1