ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.07.2022Справа № 910/9752/16

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алко-Інвест»

до 1. Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ»

2. Державного підприємства «Адміністрація морський портів України»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів

1. Міністерство інфраструктури України

2. Компанія «WELLGOS PQ S.A.»

3. Товариство з обмеженою відповідальністю «3-А»

4. Компанія «Dead Sea Shipping and Marine Company»

про стягнення 9060659,00 дол США.

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1: Ільченко К.Р.Згода Ю.А.;

від відповідача 2: Сидоринко Д.О.,

від третьої особи 1: Ігнатенко Т.Б.,

від третьої особи 2: не з`явився;

від третьої особи 3: не з`явився;

від третьої особи 4: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27.05.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Алко-Інвест» з вимогами до Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» (змінило найменування на Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ») та Державного підприємства «Адміністрація морський портів України» про солідарне стягнення 9060659,00 дол США.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідачем 1 було неправомірно самовільно вивантажено з судна Faina належний позивачу вантаж, який прибув у порт Іллічівськ - 551 автомобіль, які в подальшому в результаті злочинних дій громадян Лівії, які захопили в полон громадян України та тероризували державу Україна, було передано злочинцям до Лівії в обмін на моряків. Протиправними діями відповідача 1 позивачу завдано збитки у розмірі вартості 551 автомобіля, що становить 9060659,00 дол США. Оскільки вказані автомобілі у кількості 551 одиниця позивач мав намір продати іншим особам, то причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача 1 і збитками полягає в тому, що належний позивачу на праві власності вантаж не був доставлений перевізником у визначене договором місце та не був вручений зазначеним позивачем особам у зв`язку з втратою вантажу через його протиправне вивантаження. Оскільки після реорганізації відповідача 1 неможливо точно встановити обов`язки підприємства щодо правовідносин, що склались, позивач вважає, що відповідач 2 несе солідарну відповідальність за зобов`язаннями щодо відшкодування шкоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2016 порушено провадження у справі №910/9752/16 (суддя Підченко Ю.О.), судове засідання призначено на 17.06.2016.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2016, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 у справі №910/9752/16, відмовлено у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Алко-Інвест».

Постановою Верховного Суду від 29.07.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2016 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 у справі №910/9752/16 скасовано; справу №910/9752/16 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Внаслідок проведеного автоматизованого розподілу справу №910/9752/16 передано на розгляд судді Спичаку О.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 справу №910/9752/16 прийнято до провадження суддею Спичаком О.М., постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 06.10.2021.

06.10.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшли письмові пояснення, в яких відповідач вказав на відсутність всіх складових цивільного правопорушення, наявність яких є підставою для стягнення збитків. Крім того, відповідач вказав на те, що позивач не є власником спірних автомобілів, що встановленими судовими рішеннями у справі №757/20018/13-к та у справі №757/16317/13-к.

Також відповідач звернув увагу на те, що «відвантаження» та «вивантаження» є різними поняттями, і саме відвантаження вантажу здійснюється виключно за нарядами про відвантаження.

06.10.2021 відповідачем 1 подано заяву про закриття провадження у справі.

У підготовчому засіданні 06.10.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 03.11.2021.

03.11.2021 позивачем подані письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 03.11.2021 судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача 1 про закриття провадження у справі; постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 17.11.2021.

16.11.2021 відповідачем 1 подано клопотання про розгляд справи №910/9752/16 колегією суддів.

16.11.2021 позивачем подані письмові заперечення на пояснення відповідача 1, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 17.11.2021 судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача 1 про колегіальний розгляд справи; постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 08.12.2021.

08.12.2021 відповідачем 1 подано заяву про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи №910/9752/16.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 відмовлено у задоволенні заяви відповідача 1 про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи №910/9752/16.

У підготовчому засіданні 08.12.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 22.12.2021.

08.12.2021 від відповідача 1 надійшли письмові пояснення,які суд долучив до матеріалів справи.

21.12.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові заперечення на пояснення відповідача 1, які суд долучив до матеріалів справи.

22.12.2021 відповідачем 1 подано клопотання про закриття провадження у справі.

22.12.2021 відповідачем 1 подано клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - власника судна Faina компанію Waterlux FG, капітана судна та Одеську митницю Держмитслужби.

У підготовчому засіданні 22.12.2021 судом було відмовлено у задоволенні клопотань відповідача 1 про закриття провадження у справі та про залучення до участі у справі третіх осіб та відмовлено у задоволенні усного клопотання позивача про застосування до відповідача 1 заходів процесуального примусу.

У підготовчому засіданні 22.12.2021 судом постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.02.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 08.02.2022 судове засідання у справі №910/9752/16 призначено на 23.02.2022.

23.02.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшла заява про застосування позовної давності.

У судовому засіданні 23.02.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 16.03.2022.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб.

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Рішенням Ради суддів України від 24.02.2022 № 9 запроваджено невідкладні заходи для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах воєнного стану. Зокрема, пунктом 2 вказаного рішення зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів рекомендовано оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Згідно з указом Президента України «Про продовження дії воєнного стану в Україні» № 133/2022 від 14.03.2022, затвердженого Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

Крім того, 02.03.2022 на офіційній веб-сторінці Ради суддів України оприлюднено рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, згідно з пунктом 5 яких судам рекомендовано по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя. Справи, які не є невідкладними, розглядати лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження.

За наведених обставин судове засідання, призначене на 16.03.2022, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2022 судове засідання у справі №910/9752/16 призначено на 11.05.2022.

06.05.2022 позивачем подано заперечення на заяву відповідача 1 про застосування позовної давності.

У судовому засіданні 11.05.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 15.06.2022.

У судовому засіданні 15.06.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 06.07.2022.

У судовому засіданні 06.07.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 27.07.2022.

У судове засідання 27.07.2022 з`явились представники відповідача 1, відповідача 2 та третьої особи 1; проти задоволення позову заперечили.

Представник позивача у судове засідання 27.07.2022 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином.

При цьому, позивачем було подано клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з тим, що представник позивача прийматиме участь у судовому засідання в Броварському міськрайонному суді Київської області.

У судовому засіданні 27.07.2022 судом було відмовлено в задоволенні вказаного клопотання позивача, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд даної справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Представник третіх осіб 2, 3, 4 у судове засідання 27.07.2022 не з`явились, про призначене судове засідання були повідомлені в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

У судовому засіданні 27.07.2022 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

05.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Алко-Інвест» (покупець) та Wellgos PQ S.A. (продавець) укладено Контракт №АМ/01, відповідно до умов якого продавець зобов`язується поставляти, а покупець - приймати та оплачувати товар згідно з специфікаціями поставки або інвойсів.

Відповідно до п. 2.1 Контракту №АМ/01 від 05.03.2013 загальна сума за контрактом складає 20000000,00 дол США.

Відповідно до п. 3.1 Контракту №АМ/01 від 05.03.2013 оплата за товар здійснюється як у вигляді передоплати, так і можливе відстрочення платежу.

Згідно з п. 4.2 Контракту №АМ/01 від 05.03.2013 продавець здійснює поставку товару на умовах, які обумовлюються на кожну партію в інвойсі, що є невід`ємною частиною Контракту. При тлумаченні термінів даного контракту має силу Інкотермс 2000 та Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товару 1980 року.

У п. 4.4 Контракту №АМ/01 від 05.03.2013 сторонами погоджено, що ціна товару визначається для кожної партії та вказується в інвойсах на конкретну поставку. Умови поставки - CIP, CIF, DDU, DAF, CPT кордон України (Інкотермс 2000).

Відповідно до п. 10.2 Контракту №АМ/01 від 05.03.2013 у випадку, якщо сторони не прийдуть до згоди, всі спори та розбіжності, за виключенням підсудності загальним судом, підлягають передачі на вирішення арбітражу Торгово-промислової палати України, який повинен бути у місті Києві.

Згідно з п. 10.3 Контракту №АМ/01 від 05.03.2013 арбітраж приймає рішення на підставі умов даного контракту, а також норм і права, які належать в силу правил колізійного права держави, де знаходиться арбітраж.

Як зазначено у преамбулі Закону України «Про міжнародне приватне право», цей Закон встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: - хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» вибір права - право учасників правовідносин визначити право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом.

Як зазначено у ст. 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом: 1) визначення застосовуваного права; 2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб; 3) підсудність судам України справ з іноземним елементом; 4) виконання судових доручень; 5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Згідно зі ст. 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

У ч. 1 ст. 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, що у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є: 1) продавець - за договором купівлі-продажу; 2) дарувальник - за договором дарування; 3) одержувач ренти - за договором ренти; 4) відчужувач - за договором довічного утримання (догляду); 5) наймодавець - за договорами найму (оренди); 6) позикодавець - за договором позички; 7) підрядник - за договором підряду; 8) виконавець - за договорами про надання послуг; 9) перевізник - за договором перевезення; 10) експедитор - за договором транспортного експедирування; 11) зберігач - за договором зберігання; 12) страховик - за договором страхування; 13) повірений - за договором доручення; 14) комісіонер - за договором комісії; 15) управитель - за договором управління майном; 16) позикодавець - за договором позики; 17) кредитодавець - за кредитним договором; 18) банк - за договором банківського вкладу (депозиту), за договором банківського рахунку; 19) фактор - за договором факторингу; 20) ліцензіар - за ліцензійним договором; 21) правоволоділець - за договором комерційної концесії; 22) заставодавець - за договором застави; 23) поручитель - за договором поруки.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про міжнародне приватне право» зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов`язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Оскільки сторони у Контракті №АМ/01 від 05.03.2013 (п.п. 10.2, 10.3) по суті погодили, що застосовуються норми і право, які належать в силу правил колізійного права держави, де знаходиться арбітраж, суд дійшов висновку, що до правовідносин між сторонами Контракту №АМ/01 від 05.03.2013 слід застосовувати норми матеріального права України.

21.03.2013 між сторонами укладено Додаткову угоду до Контракту №АМ/01 від 05.03.2013, в якій сторони дійшли згоди, що передоплата за партію товару, що поставляється на теплоході «Фаіна» у сумі 9678504,00 дол США здійснюється відповідно до наступного графіку: до 26.03.2013 - 500000,00 дол США, до 03.04.2013 - 1150500,00 дол США, до 04.04.2013 - 2675000,00 дол США, до 30.04.2013 - 5353004,00 дол США.

Як вбачається з матеріалів справи, Wellgos PQ S.A. (продавцем за Контрактом №АМ/01 від 05.03.2013) було виставлено позивачу інвойси (містять посилання на реквізити Контракту №АМ/01 від 05.03.2013) із зазначенням найменування товару (марки автомобілів), кількості товару, ціни та загальної вартості. Умови поставки - CIF, Іллічівськ.

Загальна кількість автомобілів, вказаних в інвойсах, становить 596 одиниць на загальну суму 9678504,00 дол США.

Термін CIF («вартість, страхування та фрахт») означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Продавець зобов`язаний оплатити витрати і фрахт, необхідні для доставки товару в зазначений порт призначення, але ризик втрати або ушкодження товару, як і будь-які додаткові витрати, що виникають після відвантаження товару, переходять із продавця на покупця. За умовами терміна CIF на продавця покладається обов`язок по митному очищенню товару для експорту. Даний термін може застосовуватися тільки під час перевезення товару морським або внутрішнім водним транспортом.

Відповідно до Інкотермс 2000 "C"-терміни вимагають від продавця укласти договір перевезення на звичайних умовах за свій власний рахунок. Тому пункт, до якого він повинен оплачувати транспортні витрати, обов`язково має бути зазначений після відповідного "C"-терміна. За умовами термінів CIF і CIP продавець також повинен застрахувати товар і нести витрати щодо страхування. Договори купівлі-продажу на умовах "C"-термінів входять до категорії договорів відправлення.

У природі договорів відправлення закладено, що, в той час як звичайні транспортні витрати за перевезення товару звичайним маршрутом і способом до погодженого місця сплачуються продавцем, покупець приймає ризики втрати чи пошкодження товару, а також додаткові витрати, що можуть виникнути внаслідок подій, що мають місце після належної доставки товару для перевезення. Сутність "C"-термінів полягає у звільненні продавця від будь-яких подальших ризиків і витрат після належного виконання ним договору купівлі-продажу шляхом укладення договору перевезення та передання товару перевізникові, а також забезпечення страхування за термінами CIF і CIP.

Хоча статті А.8 правил Інкотермс спрямовані на забезпечення надання продавцем покупцю "доказів поставки", варто підкреслити, що продавець виконує цю вимогу в момент надання "звичайних" доказів.

Згідно умов термінів CPT і CIP це буде "звичайний транспортний документ", а термінів CFR і CIF - коносамент або морська накладна. Транспортні документи повинні бути "чистими", що означає, що вони не повинні містити застереження чи вказівки, що констатують дефектний стан товару та/або упаковки. Якщо такі застереження або вказівки з`являються в документі, він вважається "нечистим" і не приймається банками в операціях із документарними акредитивами.

Позивачем долучено до матеріалів справи копії коносаментів від 06.03.2013 №№1-75, в яких відправником вказано Wellgos PQ S.A., отримувач - «to order»; судно, на якому перевозиться вантаж (автомобілі) - Фаіна, порт відвантаження - Іллічівськ. Коносаменти містять детальний перелік вантажу (автомобілів), який аналогічний тому вантажу (автомобілям), що вказані у інвойсах.

Крім того, Додатком №1 до коносаментів є Пакувальний лист з детальним переліком автомобілів.

З листа Wellgos PQ S.A. від 18.03.2013 вбачається, що вказаним листом продавець повідомляє всіх, кого це стосується, що вантаж, який прибуває в Іллічівський морський торговий порт, 596 автомобілів відповідно до пакувального листа, коносаментів №№1-75 від 06.03.2013, Контракту №АМ/01 від 05.03.2013 належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Алко-Інвест».

Вантаж у кількості 596 автомобілів прибув в Іллічівський морський торговий порт 19.03.2013.

15.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю « 3-А» (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Алко-Інвест» (клієнт) укладено Договір транспортного експедирування №15/03/13, відповідно до умов якого експедитор бере на себе зобов`язання за плату і за рахунок клієнта виконати послуги, пов`язані з перевезенням вантажу клієнта, а також організувати за плату і за рахунок клієнта, зокрема, оформлення одержання/відправлення вантажу, що прибуває/відправляється, його приймання/здавання за кількістю та якістю; навантаження та розвантаження вантажу; зберігання вантажу до його одержання/відправлення у пункті призначення; проведення митного оформлення вантажу та надання послуг митного брокера.

Відповідно до п. 2.4 Договору клієнт зобов`язаний не пізніше 7 (семи) діб до приходу судна з його вантажем або під навантаження надати експедитору письмову заявку.

23.12.2011 між Державним підприємством «Іллічівський морський торговельний порт» (порт) та Товариством з обмеженою відповідальністю « 3-А» (агент) укладено Договір №251/а про агентування суден, предметом якого є надання портом послуг з організації агентування суден і забезпечення оплати послуг порта судновласниками.

Відповідно до п. 2.1 Договору порт надає через агента послуги судновласникам по обслуговуванню суден, а також інші послуги агенту.

23.12.2011 між Державним підприємством «Іллічівський морський торговельний порт» (порт) та Товариством з обмеженою відповідальністю « 3-А» (вантажовласник) укладено Договір №250/и про перевантаження імпортної автотехніки, відповідно до умов якого порт приймає на себе зобов`язання вивантажити із суден типу РО-РО, прийняти на зберігання, навантажити в залізничні вагони і/або автотранспорт та документально оформити імпортну автотехніку, а вантажовласник планує до перевантаження 5000 одиниць автотехніки та зобов`язується сплатити надані портом послуги.

У п. 2.1.1 Договору №250/и від 23.12.2011 зазначено, що порт здійснює вивантаження вантажу із суден типу РО-РО і його прийом відповідно до діючих правил, звичаїв та погоджених з портом доручень вантажовласника самотужки та по фактично витраченому часу обробки судна; веде облік руху вантажів вантажовласника по коносаментам і судновим партіям.

Відповідно до п. 2.1.3 Договору №250/и від 23.12.2011 порт здійснює відвантаження вантажу по нарядам вантажовласника.

Згідно з п. 2.2.1 Договору №250/и від 23.12.2011 вантажовласник направляє порту інформацію про фактичний підхід судна за 10 діб, 72 години, 48 годин, 24 години. Інформація повинна містити: найменування судна, його характеристики та осаду; дату подачі судна; найменування, кількість, особливості вантажу, порядок його приймання і перевантаження, характеристики вантажних місць по кожному виду вантажу. Своєчасну надає порту попередню інформацію в електронному вигляді (інформація наряду, інформація коносаменту) по вантажах, які плануються до вивантаження.

Згідно з п. 2.2.4 Договору №250/и від 23.12.2011 вантажовласник направляє в порт свого представника для одержання вантажів на місці і здачі їх порту на зберігання, з дорученням на свої повноваження.

Згідно з п. 2.2.5 Договору №250/и від 23.12.2011 вантажовласник видає порту не пізніше ніж за 48 годин до підходу судна наряди на відвантаження вантажу. Наряд повинен містити повну адресу, транспортні і платіжні реквізити одержувача, спосіб визначення кількості вантажу, особливі вказівки вантажовласника і інші необхідні дані.

Додатком №1 до Договору №250/и від 23.12.2011 є форма Наряду.

Судом встановлено, що 26.03.2013 Товариством з обмеженою відповідальністю « 3-А» було подано Державному підприємству «Іллічівський морський торговельний порт» наряд №10П/406 на відвантаження з судна Faina вантажу за коносаментом №26 від 06.03.2013; наряд №11П/407 на відвантаження з судна Faina вантажу за коносаментом №35 від 06.03.2013, наряд №12П/408 на відвантаження з судна Faina вантажу за коносаментом №42 від 06.03.2013, наряд №13П/409 на відвантаження з судна Faina вантажу за коносаментом №43 від 06.03.2013, наряд №14П/410 на відвантаження з судна Faina вантажу за коносаментом №67 від 06.03.2013, наряд №15П/411 на відвантаження з судна Faina вантажу за коносаментом №73 від 06.03.2013.

Всього Товариством з обмеженою відповідальністю « 3-А» було подано наряди на відвантаження автомобілів у за вказаними коносаментами у загальній кількості 45 автомобілів.

Як зазначає позивач у позовній заяві, він мав намір розвантажити та розмитнити, здійснити подальшу реалізацію на території України лише вказаних 45 автомобілів, а решту автомобілів відповідно до Контракту №01/09 від 19.03.2013 позивач зобов`язався поставити до Грузії.

Однак, не зважаючи на те, що будь-яких інших нарядів на відвантаження автомобілів, крім тих, що були подані Товариством з обмеженою відповідальністю « 3-А» на загальну кількість автомобілів 45 одиниць, порту не надавалось, протягом 19.03.2013 - 20.03.2013 Державним підприємством «Іллічівський морський торговельний порт» було вивантажено з судна Faina всі автомобілі у кількості 596 одиниць на свій власний розсуд, що є порушенням умов Договору №250/и від 23.12.2011.

Листом від 20.03.2013 позивач звернувся до власника судна Faina та просив повідомити, коли він зможе відправити до Грузії автомобілі у кількості 551 одиниць, які наразі знаходяться на борту судна.

Однак, листом від 21.03.2013 власник судна Faina повідомив позивача про те, що всі 596 автомобілів 20.03.2013 були вивантажені з судна.

Листом від 22.03.2013 позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «3-А» та просив пояснити ситуацію, яка виникла, оскільки позивач інформував експедитора про вивантаження лише 45 автомобілів з судна Faina, тоді як вивантажено було всі 596 автомобілів.

Листом від 26.03.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю «3-А» повідомило позивача, що ним було подано Державному підприємству «Іллічівський морський торговельний порт» лише 6 нарядів на відвантаження автомобілів у загальній кількості 45 одиниць, жодних інших нарядів щодо вивантаження автомобілів з судна Faina Товариством з обмеженою відповідальністю « 3-А» від позивача не отримувалось та, відповідно, Державному підприємству «Іллічівський морський торговельний порт» не надавалось.

Листом від 26.03.2013 позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «3-А» та просив негайно організувати навантаження на борт судна Faina 551 автомобіль.

Втім, листом від 27.03.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю « 3-А» повідомило позивача, що Державним підприємством «Іллічівський морський торговельний порт» відмовлено у навантаженні 551 автомобіля у зв`язку з забороною Іллічівським міським Відділом головного управління МВС України в Одеській області на виїзд вантажу судна Faina з території порту.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2013 в рамках кримінального провадження №12013170160000800 ухвалою слідчого судді Іллічевського міського суду Одеської області за клопотанням слідчого СВ Іллічевського МВ ГУМВС України в Одеській області О.В.Гершун, яке було погоджено із старшим прокурором прокуратури м. Іллічевська Пападюком І.М., накладено арешт на вказані автомобілі.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Іллічівського міського суду Одеської області від 01.04.2013 у кримінальному провадженні №12013170160000800 на 597 автомобілів; передано 597 автомобілів у розпорядження співробітника транспортної фірми Дед Сі Шіпінг Маріне Компані для подальшого вивезення автомобілів з території України до Лівії.

Заявкою від 05.08.2013 представник Dead Sea Shipping and Marine Company звернуся до Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» та просив забезпечити проведення необхідних навантажувально-розвантажувальних робіт та надати послуги транспортно-експедиторського обслуговування для завантаження автомобілів у кількості 597 одиниць на судно типу РО-РО для вивезення вказаних автомобілів з території України до Лівії згідно з ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к. Вказані автомобілі вибули з володіння заявника, були вивантажені та зберігались в порту Іллічівськ без відома та без згоди заявника, заявник є потерпілим в кримінальному провадженні №12013170160000800, а автомобілі повинні були прибути до Лівії.

Дорученням №12 від 16.08.2013 Державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт» доручило відвантажити 597 автомобілів з порту для подальшого вивезення автомобілів з території України до Лівії згідно з ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідачем 1 було неправомірно самовільно вивантажено з судна Faina належний позивачу вантаж, який прибув у порт Іллічівськ - 551 автомобіль, які в подальшому в результаті злочинних дій громадян Лівії, які захопили в полон громадян України та тероризували державу Україна, було передано злочинцям до Лівії в обмін на моряків. Протиправними діями відповідача 1 позивачу завдано збитки у розмірі вартості 551 автомобіля, що становить 9060659,00 дол США.

Оскільки вказані автомобілі у кількості 551 одиниця позивач мав намір продати іншим особам, то причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача 1 і збитками полягає в тому, що належний позивачу на праві власності вантаж не був доставлений перевізником у визначене договором місце та не був вручений зазначеним позивачем особам у зв`язку з втратою вантажу через його протиправне вивантаження. Оскільки після реорганізації відповідача 1 неможливо точно встановити обов`язки підприємства щодо правовідносин, що склались, позивач вважає, що відповідач 2 несе солідарну відповідальність за зобов`язаннями щодо відшкодування шкоди.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач 1 вказує на те що судами у справі №916/546/14 та у справі №757/16317/13-к встановлено, що власником спірних автомобілів є Фірма Дед Сі Шіпінг енд Маріне Компані, а не позивач. Крім того, у кримінальному провадженні №12013170160000800 встановлено, що коносаменти, на які посилається позивач як на докази, що підтверджують його право власності на автомобілі, є підробленими. Також, відповідач 1 зазначив, що завантаження спірних автомобілів відбулось на виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2016, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 у справі №910/9752/16, відмовлено у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Алко-Інвест».

Постановою Верховного Суду від 29.07.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2016 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 у справі №910/9752/16 скасовано; справу №910/9752/16 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Верховний суд у постанові від 29.07.2021 у справі №910/9752/16 зауважив, що визнаючи преюдиційними обставини, що були встановлені у господарській справі №916/546/14, місцевий господарський суд належним чином не встановив суб`єктного складу, предмету позову у цій справі, не дослідив чи було предметом розгляду та дослідження у вказаній справі право власності на спірний вантаж; помилковим є висновок судів попередніх інстанцій щодо надання обставинам, встановленим ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі № 757/16317/13-к, якою було скасовано арешт автомобілів, значення преюдиційних під час розгляду цієї справи, оскільки ухвала суду про скасування арешту на майно у кримінальному провадженні не є судовим рішенням, яким вирішено спір по суті та не може вважатись рішенням суду, у якому встановлені обставини, що мають преюдиційне значення для справи, яка розглядається.

Крім того, Верховний Суд вказав, що суди не надали належної оцінки доказам щодо підтвердження права власності позивача на спірний вантаж, а відтак не надали оцінки як доводам позивача, так і доводам відповідача 1 щодо наявності у позивача порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду.

Також, Верховний Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій було залишено поза увагою питання щодо належних відповідачів у цій справі, зокрема, чи міг виникнути у відповідачів солідарний обов`язок з огляду на положення ч. 4 ст. 109 ЦК України, не надано оцінки доводам відповідача 2 в контексті часу, коли відбувались події, внаслідок яких, на думку позивача, йому була завдана шкода та відповідних повноважень відповідача 2, враховуючи, що останнім в підтвердження таких обставин були надані відповідні докази, яким також не була надана оцінка судами попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. 5 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Виходячи з системного аналізу ст. ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Одночасно з цим, статтею Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод і інтересів, а також у разі звернення до суду органів чи осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Отже, відсутність права та охоронюваного законом інтересу у позивача або недоведеність факту його порушення є підставою для відмови у позові.

Як встановлено судом, на підтвердження наявності у позивача права власності на спірні автомобілі позивачем долучено до матеріалів справи копію договору купівлі-продажу, копії коносаментів, пакувальних листів, супровідних листів продавця.

Крім того, до кожного коносамента №№1-75 Wellgos PQ S.A. (продавцем) видано повідомлення (від 25.03.2013, від 26.03.2013, від 27.03.2013), що вантаж (детальний перелік), який прибув за кожним конкретним коносаментом від 06.03.2013 відповідно до Контракту №АМ/01 від 05.03.2013, належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Алко-Інвест».

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було у повному обсязі оплачено товар, який був поставлений Wellgos PQ S.A. відповідно до Контракту №АМ/01 від 05.03.2013, а саме: 02.04.2013 сплачено грошові кошти у розмірі 536755,00 дол СШа та 513245,00 дол США, 03.04.2013 - 600500,00 дол США, 04.04.2013 - 1450000,00 дол США та 1225000,00 дол США, 08.04.2013 - 1350000,00 дол США, 09.04.2013 - 1500000,00 дол США, 10.04.2013 - 1500000,00 дол США та 11.04.2013 - 1003004,00 дол США, що підтверджується листом Публічного акціонерного товариства «Банк Восток» вих. №В-010-05-130 від 11.04.2013, банківськими виписками з рахунку позивача та платіжними дорученнями.

Відповідно до ст. 135 Кодексу торгового мореплавства України правовідносини між перевізником і одержувачем вантажу визначаються коносаментом. Умови договору морського перевезення, не викладені в коносаменті, обов`язкові для одержувача, якщо в коносаменті зроблено посилання на документ, в якому вони викладені.

Після приймання вантажу до перевезення перевізник вантажу, капітан або агент перевізника зобов`язані видати відправнику коносамент, який є доказом прийому перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті. Перевізник може видати інший, ніж коносамент, документ на підтвердження отримання вантажу для перевезення. Такий документ є першорядним доказом укладання договору морського перевезення і приймання перевізником вантажу, як його описано в цьому документі. Коносамент складається на підставі підписаного відправником документа, в якому, зокрема, повинні міститися дані, зазначені в пунктах 4-8 статті 138 цього Кодексу. Відправник відповідає перед перевізником за всі наслідки, що виникли в результаті неправильності або неповноти відомостей, зазначених у згаданому документі (ст. 137 Кодексу торгового мореплавства України).

У ст. 138 Кодексу торгового мореплавства України зазначено, що у коносаменті зазначаються: 1) найменування судна, якщо вантаж прийнято до перевезення на визначеному судні; 2) найменування перевізника; 3) місце приймання або навантаження вантажу; 4) найменування відправника; 5) місце призначення вантажу чи, при наявності чартеру, місце призначення або направлення судна; 6) найменування одержувача вантажу (іменний коносамент) або зазначення, що коносамент видано "наказу відправника", або найменування одержувача з зазначенням, що коносамент видано "наказу одержувача" (ордерний коносамент), або визначенням, що коносамент видано на пред`явника (коносамент на пред`явника); 7) найменування вантажу, його маркування, кількість місць чи кількість та/або міра (маса, об`єм), а в необхідних випадках - дані про зовнішній вигляд, стан і особливі властивості вантажу; 7-1) для небезпечних вантажів - найменування вантажу, порядковий номер виробу або речовини відповідно до прийнятої Організацією Об`єднаних Націй системи, клас (підклас), група сумісності для вантажів класу 1, додаткові види небезпеки та група пакування (якщо визначена), а також маса нетто вибухової речовини; 8) фрахт та інші належні перевізнику платежі або зазначення, що фрахт повинен бути сплачений згідно з умовами, викладеними в рейсовому чартері або іншому документі, або зазначення, що фрахт повністю сплачено; 9) час і місце видачі коносамента; 10) кількість складених примірників коносамента; 11) підпис капітана або іншого представника перевізника.

Суд зазначає, що з огляду на надані позивачем документи на підтвердження набуття права власності на спірні автомобілі, у суду відсутні підстави вважати обґрунтованими доводи відповідача 1 про те, що позивач не є їх власником, обставини чого встановлено у судових рішеннях у справах №757/20018/13-к та №757/16317/13-к.

Так, в ухвалі Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к зазначено, що потерпілі у кримінальному провадженні № 12013170160000800 26 липня 2013 року звернулися до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва із клопотанням про скасування арешту усіх автомобілів, які перелічені у додатку № 1 до клопотання, та передати їх у розпорядження представника, співробітника транспортної фірми Дед Сі Шіпінг енд Маріне Компані (Йорданія) для подальшого вивезення автомобілів з території України до Лівії.

Клопотання мотивовано тим, що на даний час в арешті автомобілів потреба відпала, слідчому надані всі необхідні документи, які підтверджують право власності на вказані автомобілі, а кожного дня потерпілі, які є власниками цих автомобілів несуть збитки у зв`язку із несвоєчасною поставкою автомобілів до клієнтів у Лівії, автомобілі втрачають товарну якість під впливом погодних опадів, змін температури.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі № 757/16317/13-к скасовано арешт автомобілів та передано їх у розпорядження співробітника транспортної фірми Дед Сі Шіпінг енд Маріне Компані (Йорданія) (Dead Sea Shipping and Marine Company) для подальшого вивезення автомобілів з території України до Лівії.

Крім того, старший прокурор першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України Бєлік А.А. звернувся до суду із клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваної ОСОБА_1 (справа №757/20018/13-к).

Клопотання обґрунтоване тим, що Головним слідчим управлінням МВС провадиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12013170160000800 за підозрою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.15, ч.4 ст.190 КК України, за фактом умисного заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_2 при співучасті ОСОБА_1 , керуючись корисливим мотивом та маючи єдиний намір на заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, в період часу з 03.03.2013 до 18.03.2013, за попередньою змовою з невстановленими в ході слідства особами, шляхом обману здійснив замах на заволодіння чужим майном - автомобілями, у кількості 597 одиниць, що належали юридичним та фізичним особам Держави Лівії. На початку березня 2013 року, точний час в ході слідства не встановлено, невстановлені особи, які мали досвід в галузі міжнародних перевезень вантажу морськими шляхами та були освідченні про те, що в країнах Хашимітське королівство Йорданія та Держава Лівія фінансово-господарські стосунки формуються на договірних відносинах, які не потребують укладання договорів та інших господарсько-фінансових документів на паперових носіях, запропонували ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заволодіти шляхом шахрайства чужим майном в особливо великих розмірах, на що ОСОБА_2 , керуючись корисливими мотивами, надав добровільну згоду. Виконуючи свій злочинний план, спрямований на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), в особливо великих розмірах, за попередньою змовою з невстановленими у ході слідства особами, ОСОБА_1 була призначена директором підприємства. ОСОБА_2 у період часу з 27.12.2012 р. по 21.03.2013 р. був капітаном судна «Фаіна», яке належить компанії «Waterlux A.G.» (Панама) та відповідно посадовим обов`язкам ніс персональну відповідальність за вантаж, котрий перевозився керуєимим ним судном. В той же час громадянином Держави Лівія ОСОБА_3 , компанією «Тасахір», компанією «аль-Імтіязаль-Джадіда», компанією «аль-Ауаіл», компанією «аль-Баярік», компанією «аль-Сейл», компанією «аль-Шамалаль-Іфрікі», компанією «аль-СадакаальВафія», компанією «аль-Імад», компанією «Алламеа», громадянином Держави Лівія ОСОБА_4 , компанією «Мьяр», автосалоном «АльсСіндібад Тріполі», компанією «аль-Міхуаральсаріа», автокомпанією «аль-Мухтар», автокомпанією «Алмодхела», міжнародною компанією «аль-МарабехАлдауліа», автокомпанією «аль-Масараль-Акід», компанією «аль-Язід», компанією «КазірЛібія», компанією «МустакбалЛібіяальДжадід», компанією «МедмарЛібія», компанією «НурАлхаят» було придбано у різних компаній в Хашимітському королівстві Йорданія транспортні засоби, загальною кількістю 597 автомобілів. Для доставки цих автомобілів в Державу Лівія дані юридичні та фізичні особи звернулись до експедиторської компанії «DeadSeaMarineandShippingco.», котра, представляючи їх інтереси, уклала договір фрахтування із судновласником судна «Фаїна» Панамською компанією «Waterlux AG», яка зобов`язалась перевезти 597 автомобілів та доставити їх у порт Бенгазі (Держава Лівія). Фрахт (оплату за перевезення), було сплачено компанією «DeadSeaMarineandShippingco.» у розмірі 297375,00 доларів США. 05.03.2013 р. автомобілі кількістю 597 одиниць були завантажені у порту Акаба (Хашимітське королівство Йорданія) на судно «Фаіна», капітаном якого був ОСОБА_2 , яке за договором фрахтування компанія «Waterlux AG» надала для перевезення вантажу відповідно коносаменту від 05.03.2013 р., розпискою помічника капітана судна «Фаіна» ОСОБА_2 від 05.03.2013 р. та довідкою, виданою портовою владою Йорданського Хашимітського Королівства від 27.03.2013 р. №7-20-2116. Проте на шляху слідування судно «Фаіна» під керуванням ОСОБА_2 , за вказівкою невстановлених у ході слідства осіб, які сумісно з ОСОБА_1 діяли заздалегідь розробленим планом, спрямованому на здійснення обману (шахрайства), змінило курс і замість того, щоб рухатись у порт доставки Бенгазі (Держава Лівія), який вказаний в коносаменті від 05.03.2013 р., спрямувало до берегів України у порт Іллічівськ, де всі автомобілі були вивантажені. Маючи єдиний злочинний намір, та, виконуючи злочинний план, спрямований на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), в особливо великих розмірах за попередньою змовою з невстановленими у ході слідства особами, ОСОБА_2 передав невстановленим особам підроблені документи на вантаж судна (коносаменти), які в свою чергу отримала ОСОБА_1 , а також остання отримала від невстановлених осіб зовнішньоекономічний контракт №АМ/01 від 05.03.2013 р. про купівлю товарів, відповідно до умов якого «WELLGOS PQ S.A.» (Республіка Панама) зобов`язувався поставити, а ТОВ «Алко-Інвест» прийняти та оплатити товар відповідно до специфікації поставки та інвойсів. При цьому зовнішньоекономічний контракт №АМ/01 від 05.03.2013 р. ОСОБА_1 підписала тільки 18.03.2013 р. та поставила відбиток печатки ТОВ «Алко-Інвест». На підставі цього контракту 18.03.2013 р. службою Південної митниці були прийняті та частково розмитнені автомобілі, що знаходилися на судні «Фаіна». Таким чином, автомобілі в загальній кількості 597 одиниць по документам, наданих ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в подальшому з судна «Фаіна» було розвантажено на території Іллічівського порту з метою їх подальшої реалізації за участю ОСОБА_1 на загальну суму 20500000 доларів США, яка у шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину, однак розпорядитися майном, отриманим шляхом обману (шахрайство), ОСОБА_2 не зміг за незалежними від його наміру обставинами тому, що ці злочинні дії були припинені працівниками міліції.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 17.09.2013 у справі №757/20018/13-к обрано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Суд вважає помилковим твердженням відповідача 1 щодо надання обставинам, встановленим ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі № 757/16317/13-к, якою було скасовано арешт автомобілів, значення преюдиційних під час розгляду цієї справи, оскільки ухвала суду про скасування арешту на майно у кримінальному провадженні не є судовим рішенням, яким вирішено спір по суті та не може вважатись рішенням суду, у якому встановлені обставини, що мають преюдиційне значення для справи, яка розглядається.

Крім того, обгрунтування прокурора у справі №757/20015/13-к, викладене в ухвалі Печерського районного суду міста Києва від 17.09.2013, не має преюдиційного значення, оскільки відповідного обвинувального вироку суду, в якому б були встановлені вищевказані обставини, до матеріалів справи відповідачами суду не долучено.

За таких обставин, суд вважає необгрунтованими доводи відповідача 1 про те, що у судових рішеннях у справах №757/20018/13-к та №757/16317/13-к, встановлені обставини, що позивач не є власником спірних автомобілів.

Таким чином, зважаючи на долучені позивачем до матеріалів справи докази на підтвердження набуття ним права власності на спірні автомобілі, відсутність в матеріалах справи доказів визнання недійсним Контракту №АМ/01 від 05.03.2013 та відсутність судових рішень, які б мали преюдиційне значення та в яких би були встановлені обставини, які б підтверджували відсутність у позивача права власності на спірні автомобілі, суд дійшов висновку, що позивачем надано достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження того, що даний позов подано саме тією особою, права та законні інтереси якої порушено у зв`язку з обставинами, які виникли.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки і упущена вигода.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

Отже, для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

Відповідно до ч ч.1, 2 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Позов у даній справі обґрунтований тими обставинами, що саме у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача 1 (протиправними діями), яка полягає у тому, що відповідачем 1 без наданих нарядів позивача було здійснено вивантаження автомобілів з судна, позивачу були завдані збитки у розмірі 9060659,00 дол США.

Як встановлено судом, вантаж у кількості 596 автомобілів прибув в Іллічівський морський торговий порт 19.03.2013.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем 1, вивантаження вказаних автомобілів у порту відбулось протягом 19.03.2013 - 20.03.2013.

Як встановлено судом, 23.12.2011 між Державним підприємством «Іллічівський морський торговельний порт» (порт) та Товариством з обмеженою відповідальністю « 3-А» (вантажовласник) укладено Договір №250/и про перевантаження імпортної автотехніки, відповідно до умов якого порт приймає на себе зобов`язання вивантажити із суден типу РО-РО, прийняти на зберігання, навантажити в залізничні вагони і/або автотранспорт та документально оформити імпортну автотехніку, а вантажовласник планує до перевантаження 5000 одиниць автотехніки та зобов`язується сплатити надані портом послуги.

У п. 2.1.1 Договору №250/и від 23.12.2011 зазначено, що порт здійснює вивантаження вантажу із суден типу РО-РО і його прийом відповідно до діючих правил, звичаїв та погоджених з портом доручень вантажовласника самотужки та по фактично витраченому часу обробки судна; веде облік руху вантажів вантажовласника по коносаментам і судновим партіям.

Відповідно до п. 2.1.3 Договору №250/и від 23.12.2011 порт здійснює відвантаження вантажу по нарядам вантажовласника.

Згідно з п. 2.2.5 Договору №250/и від 23.12.2011 вантажовласник видає порту не пізніше ніж за 48 годин до підходу судна наряди на відвантаження вантажу. Наряд повинен містити повну адресу, транспортні і платіжні реквізити одержувача, спосіб визначення кількості вантажу, особливі вказівки вантажовласника і інші необхідні дані.

Додатком №1 до Договору №250/и від 23.12.2011 є форма Наряду.

Як вбачається з умов договору, він містить поняття «вивантаження» та «відвантаження» вантажу.

З системного аналізу умов Договору №250/и від 23.12.2011 вбачається, що під вивантаженням вантажу слід розуміти вантажну операцію, яка передбачає зняття вантажу з судна, а під відвантаженням - вантажну операцію щодо передачі (шляхом завантаження на транспорт) вивантаженого вантажу власнику/перевізнику/іншому отримувачу.

При цьому, 05.06.2013 наказом Міністерства інфраструктури України №348 (після виникнення спірних правовідносин) були затверджені Правила надання послуг у морських портах України, в яких зазначено, що вантажні операції - це навантаження, вивантаження й перевантаження вантажу, завантаження і розвантаження транспортного засобу.

У п. 3.5 Правил вказано, що відвантаження з морського порту портовим оператором (оператором термінала) такого вантажу та відшкодування цьому оператору всіх понесених витрат щодо нього здійснюються в порядку, визначеному договором перевалки.

Відповідно до п. 5.10 Правил вантажі, що відвантажуються з морського порту, замовник пред`являє до навантаження на транспортний засіб у тарі (упаковці), в якій вони прибули до портового оператора (оператора термінала), якщо інше не передбачено договором перевалки.

Таким чином, законодавець також розділяє поняття «вивантаження» від «відвантаження» вантажу.

Як вбачається з п. 2.1.3 Договору №250/и від 23.12.2011, порт здійснює відвантаження вантажу по нарядам вантажовласника.

Вказаний договір не містить умов про те, що вивантаження вантажу (з судна) відбувається на підставі нарядів власника.

Тобто, відвантаження вантажу (з порту), а не вивантаження вантажу (з судна) здійснюється на підставі наданих порту нарядів.

З огляду на викладені обставини, суд вважає недоведеними та необгрунтованими доводи позивача про те, що відповідач 1 протиправно - без відповідних нарядів здійснив вивантаження всіх автомобілів з судна Faina, оскільки ані умовами Договору №250/и від 23.12.2011, ані нормами законодавства не встановлено, що вивантаження (а не відвантаження) вантажу з судна повинно здійснюватися за нарядами (на відміну від вантажної операції «відвантаження» вантажу).

Крім того, як встановлено судом, 01.04.2013 в рамках кримінального провадження №12013170160000800 ухвалою слідчого судді Іллічевського міського суду Одеської області за клопотанням слідчого СВ Іллічевського МВ ГУМВС України в Одеській області О.В.Гершун, яке було погоджено із старшим прокурором прокуратури м. Іллічевська Пападюком І.М., накладено арешт на вказані автомобілі.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Іллічівського міського суду Одеської області від 01.04.2013 у кримінальному провадженні №12013170160000800 на 597 автомобілів; передано 597 автомобілів у розпорядження співробітника транспортної фірми Дед Сі Шіпінг Маріне Компані для подальшого вивезення автомобілів з території України до Лівії.

Як встановлено судом, заявкою від 05.08.2013 представник Dead Sea Shipping and Marine Company звернуся до Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» та просив забезпечити проведення необхідних навантажувально-розвантажувальних робіт та надати послуги транспортно-експедиторського обслуговування для завантаження автомобілів у кількості 597 одиниць на судно типу РО-РО для вивезення вказаних автомобілів з території України до Лівії згідно з ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к. Вказані автомобілі вибули з володіння заявника, були вивантажені та зберігались в порту Іллічівськ без відома та без згоди заявника, заявник є потерпілим в кримінальному провадженні №12013170160000800, а автомобілі повинні були прибути до Лівії.

Дорученням №12 від 16.08.2013 Державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт» доручило відвантажити 597 автомобілів з порту для подальшого вивезення автомобілів з території України до Лівії згідно з ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку щодо відсутності в діях відповідача 1 ознак протиправності, оскільки позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що вивантаження автомобілів відбулось з порушенням умов Договору №250/и від 23.12.2011 та норм законодавства України.

При цьому, відвантаження вже вивантажених автомобілів відповідачем 1 було здійснено на виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к, яка набрала законної сили та не скасована у встановленому законом порядку.

Що стосується посилання позивача на обставини, встановлені судом у справі №916/546/14, суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач зазначає, що судами у справі №916/546/14 встановлена протиправна поведінка відповідача 1, яка виразилась у тому, що відповідач 1 без нарядів здійснив вивантаження автомобілів з судна.

Однак, Верховний Суд у постанові від 29.07.2021 у справі №910/9752/16, якою дану справу №910/9752/16 було направлено на новий розгляд, зауважив, що визнаючи преюдиційними обставини, що були встановлені у господарській справі №916/546/14, місцевий господарський суд належним чином не встановив, зокрема, суб`єктного складу, предмету позову у цій справі.

Суд зазначає, що преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Судом встановлено, що позивач у даній справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Алко-Інвест» не брало участі у справі №916/546/14, з огляду на що відсутні підстави посилатись на обставини, встановлені судами у справі №916/546/14, як на преюдицію при розгляді даної справи.

Крім того, відповідно до ч. 7 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Суд зазначає, що висновки судів у справі №916/546/14 про порушення самим Державним підприємством «Морський торговельний порт «Чорноморськ» Договору №250/и від 23.12.2011 («при вивантаженні всіх 596 автомобілів в порушення умов Договору №250/и від 23.12.2011 позивачем на свій ризик було здійснено навантажувально-розвантажувальні роботи і зберігання 596 автомобілів за відсутності доручень і передбачених умовами п.п.2.2.5 п.2 договору нарядів відповідача») є саме правовою оцінкою поведінки (діям) порту на відповідність умовам договору, що відповідно до ч. 7 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не є преюдицією.

Крім того, як вже встановлено судом, п. 2.2.5 договору визначає необхідність у наданні нарядів саме на відвантаження, а не вивантаження вантажу.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у п. 2.1.1 Договору №250/и від 23.12.2011 погоджено, що порт здійснює вивантаження вантажу із суден типу РО-РО і його прийом відповідно до діючих правил, звичаїв та погоджених з портом доручень вантажовласника самотужки та по фактично витраченому часу обробки судна; веде облік руху вантажів вантажовласника по коносаментам і судновим партіям.

Згідно з п. 2.2.1 Договору №250/и від 23.12.2011 вантажовласник направляє порту інформацію про фактичний підхід судна за 10 діб, 72 години, 48 годин, 24 години. Інформація повинна містити: найменування судна, його характеристики та осаду; дату подачі судна; найменування, кількість, особливості вантажу, порядок його приймання і перевантаження, характеристики вантажних місць по кожному виду вантажу. Своєчасну надає порту попередню інформацію в електронному вигляді (інформація наряду, інформація коносаменту) по вантажах, які плануються до вивантаження.

Як встановлено судами у справі №916/546/14, листами від 18.03.2013 ТОВ « 3-А» інформувало ДП «Іллічівський морський торговельний порт» про те, що теплохід FAINA (прапор Белиз, ІМО №7419377) прибуває на рейд порту Іллічівськ 18.03.2013 об 11:00 під вивантаження у паромному терміналі автотехніки загальною кількістю 595 од.; у випадку затримки вивантаження судна ТОВ « 3-А» гарантувало звільнення причалу та оплату всіх витрат, які пов`язані з можливою перешвартовкою судна до непрацюючого причалу, у будь-якому випадку гарантувало звільнення причалу не пізніше середи 20.03.2013 03:00.

Тобто, експедитор (який є представником вантажовласника) повідомив про необхідність вивантаження всіх автомобілів.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду існування всіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема, протиправної поведінки відповідача 1 та причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою (діями) відповідача 1 та завданими позивачу збитками, що є підставою для відмови у позові.

При цьому, судом встановлено, що наказом Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 №163 наказано реорганізувати державні підприємства морського транспорту згідно з додатком 1 шляхом виділу стратегічних об`єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов`язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів та утворити внаслідок виділу Державне підприємство «Адміністрація морських портів України». Адміністрація морських портів України є правонаступником державних підприємств морського транспорту у частині майна, прав та обов`язків відповідно до розподільчих балансів.

Відповідно до Додатку 1 до наказу, Державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт» підлягає реорганізації шляхом виділу до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України».

Суд зазначає, що оскільки суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами тих обставин, що відповідачем 1 були вчинені протиправні дії, які завдали збитки позивачу, в межах розгляду даної справи відсутня необхідність та актуальність у дослідженні переходу обов`язків у спірних правовідносинах від відповідача 1 до відповідача 2, у зв`язку з чим суд не досліджує питання правонаступництва відповідачів при вирішенні даного спору (з огляду на відсутність обов`язку, відносно якого могло відбутися правонаступництво).

Що стосується заявленої відповідачем 1 позовної давності, суд зазначає наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:

1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;

2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;

3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07 грудня 2010 року у справі «Seal v. The United Kingdom» за заявою № 50330/07), а саме:

- строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18 березня 2008 року у справі «Dacia S.R.L. v/ Moldova» за заявою № 3052/04);

- застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20 травня 2010 року у справі «Lelas v. Croatia» за заявою №55555/08);

- механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20 грудня 2007 року у справі «Phinikaridou v. Cyprus» за заявою № 23890/02).

Виходячи з вимог ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Так як суд дійшов висновку відмовити у позові у зв`язку з необґрунтованістю, підстави для вирішення питання спливу позовної давності відсутні.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою у позові (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 04.08.2022.

Суддя О.М. Спичак