Справа №  22-500/2009           Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко І.М.

Категорія: 79                                Доповідач: Белінська І.М.

                                         УХВАЛА

                               ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

                  31 березня 2009 року           Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

                  Белінської І.М. - головуючої,

                  Гайсюка О.В.,

                  Чорнобривець О.С.,

при секретареві - Ткач І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кіровограді справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м.Кіровограда від 9 грудня 2008 року в цивільній справі за його скаргою на дії посадових осіб та  рішення державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

                                  ВСТАНОВИЛА:

                  29.05. 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії посадових осіб та рішення державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту  державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

                 Посилався на те, що постановою державного виконавця від 21 квітня 2008 року йому  було незаконно відмовлено у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом №2-1864, виданим 29.02.2008 року Ленінським районним судом м.Кіровограда, про стягнення 900 гривень з Державного казнечейства України на його користь згідно із рішенням того ж суду  від 27 вересня 2007 року в цивільній справі за його скаргою на дії державного виконавця відділу ДВС Кіровського районного управління юстиції м.Кіровограда з посиланням на непідвідомчість виконання рішення відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мінюсту України.

                Зазначав, що відповідно до ст.20-1 Закону України “Про виконавче провадження” ( далі - Закон) виконання рішень, за якими боржником є Державне Казначейство України, підвідомче вищезазначеному відділу, оскільки Державне Казначейство України також є центральним органом виконавчої влади.

                Крім того, всупереч положенням ч.3ст.8 Закону заступник директора Департаменту ДВС - начальник відділу примусового виконання рішень, який підписав супровідний лист про повернення виконавчого листа з постановою про відмову у відкритті виконавчого провадження, належним чином не перевірив законність даної постанови. Жодна з посадових осіб як Департаменту ДВС так і відділу примусового виконання рішень не роз”яснила йому, як стягувачу, до якого відділу ДВС належить подати виконавчий лист.

                7 жовтня 2008 року ОСОБА_1. подав уточнену скаргу, у якій посилався на те, що всупереч вимогам ст.ст. 2, 5, 7, 24, 26 Закону державний виконавець порушив строки розгляду заяв і вирішення питань відкриття виконавчого провадження, роз”яснення прав та порядку оскарження, вчасно  не направивши йому копію прийнятого ним рішення.

               Просив визнати рішення державного виконавця незаконним, бездіяльність посадових осіб відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС неправомірною, постанову державного виконавця від 12.05.2008 року про відмову у відкритті виконавчого провадження недіючою та зобов”язати державного виконавця прийняти виконавчий документ до провадження і виконати рішення суду.

              Ухвалою Ленінського районного суду м.Кіровограда від 9 грудня 2008 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

              В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування ухвали через неправильне застосування судом Законів України “Про виконавче провадження”, “Про звернення громадян”, норм міжнародного приватного права.

             Перевіривши законність і обгрунтованість судового рішення, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вирішила, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

             Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що Державне казначейство України не є боржником за виконавчим листом, а також дійшов висновку про те, що воно не відноситься до кола органів державної влади, виконання рішень, за якими вони є боржниками покладається на відділ примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України.

            Відповідно до Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року, Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Отже, Державне казначейство України не є вищим або центральним органом виконавчої влади або іншим органом державної влади, а тому доводи заявника про те, що виконавчий лист підлягав виконанню саме суб»єктом оскарження  відповідно до вимог ст..20-1 Закону України «Про виконавче провадження» є необґрунтованими.

            Крім того, не відповідають змісту виконавчого листа і доводи ОСОБА_1. про те, що Державне казначейство України є боржником за вказаним виконавчим документом, оскільки з виконавчого листа вбачається, що боржниками за рішенням Ленінського районного суду м.Кіровограда від 27 вересня 2007 року, за яким з відділу ДВС Кіровського районного управління юстиції на користь ОСОБА_1. стягнуто 900 гривень у відшкодування судових витрат, є Кіровський відділ ДВС Кіровоградського міського управління юстиції та Управління Державного казначейства України.

                За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС  вирішив питання щодо відмови у відкритті виконавчого провадження з дотриманням вимог п.4ч.1ст.26, ст..20-1 Закону.

                Безпідставними є доводи заявника про те, що, відмовляючи у відкритті виконавчого провадження з підстав, передбачених п.4ч.1ст.26 Закону, державний виконавець або посадова особа, яка підписала супровідний лист про повернення виконавчого листа, зобов»язані були роз»яснити йому, до якого відділу ДВС йому необхідно подати виконавчий лист, оскільки такий обов»язок Законом не передбачений. Відповідно до ч.1ст.28 Закону сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз»яснення відповідного рішення чи змісту документа, якщо резолютивна частина рішення, викладена у виконавчому документі, є незрозумілою.

               Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов»язані з розглядом скарги, поданою в порядку розділу УП ЦПК України, покладаються судом на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника. Відповідний територіальний орган Державного казначейства України, за загальним правилом, є відповідачем наряду з відповідним відділом державної виконавчої служби, в яких працює державний виконавець, лише при розгляді позовів фізичних та юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця.

              Не підлягали задоволенню доводи заявника щодо порушення державним виконавцем строків вирішення питання про відкриття виконавчого провадження, оскільки такі вимоги  заявлені з пропуском встановленого ч.4ст.26 Закону строку для оскарження постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження.

              Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції розглянув питання щодо судового контролю за виконанням судового рішення з дотриманням норм ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження», підстави для скасування  ухвали відсутні.

            На підставі викладеного, керуючись ст..ст.303, 304, 307, п.1ст. 312, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

                                               УХВАЛИЛА:

             Апеляційну скаргу ОСОБА_1. відхилити, а ухвалу Ленінського районного суду м.Кіровограда від 9 грудня 2008 року залишити без змін.

            Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання нею законної сили.

ГОЛОВУЮЧА СУДДЯ:

СУДДІ: