Ухвала

Іменем України

26 липня 2022 року

м. Київ

справа № 344/10402/20

провадження № 61-6754ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Парфана Тараса Дмитровича на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 червня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про визнання наказу протиправним і поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив: визнати наказ Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз») від 14 липня 2020 року № 427-к протиправним і скасувати його; поновити його на посаді начальника західного сектору протикорозійного захисту відділу протикорозійного захисту та діагностики управління транспортування газу філії «Оператор газотранспортної системи» АТ «Укртрансгаз»; стягнути з АТ «Укртрансгаз» на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

При пред`явленні позову ОСОБА_1 повідомив суд, що його орієнтовні витрати на правничу допомогу складатимуть 56 000 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ АТ «Укртрансгаз» від 14 липня 2020 року № 427-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника західного сектору протикорозійного захисту відділу протикорозійного захисту та діагностики управління транспортування газу філії «Оператор газотранспортної системи» АТ «Укртрансгаз» з 15 липня 2020 року у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Вирішено поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді до посади, яку він займав на час звільнення, або внести зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду начальника західного сектору протикорозійного захисту відділу протикорозійного захисту та діагностики управління транспортування газу філії «Оператор газотранспортної системи» АТ «Укртрансгаз». Стягнуто з АТ «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 липня 2020 року до 15 квітня 2021 року в сумі 331 966,04 грн, з обов`язковим відрахуванням необхідних платежів, нарахованих на вказану виплату, згідно з вимогами чинного законодавства. Стягнуто з АТ «Укртрансгаз» на користь держави за дві вимоги немайнового характеру 1 681,80 грн та вимогу майнового характеру 3 319,66 грн судового збору. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць.

Під час судових дебатів 15 квітня 2021 року представник позивача вказав, що протягом п`яти днів суду будуть надані докази щодо розміру витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи. 16 квітня 2021 року на електронну адресу суду представником позивача подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 травня 2022 року, апеляційну скаргу АТ «Укртрансгаз» задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 15 квітня 2021 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на рівнозначній посаді, яку він займав на час звільнення, або шляхом внесення змін до штатного розпису з уведенням скороченої посади начальника західного сектору протикорозійного захисту відділу протикорозійного захисту та діагностики управління транспортування газу філії «Оператор газотранспортної системи» АТ «Укртрансгаз», змінено. Викладено абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції в такій редакції: «Поновити на роботі ОСОБА_1 на посаді начальника західного сектору протикорозійного захисту відділу протикорозійного захисту та діагностики управління транспортування газу філії «Оператор газотранспортної системи» Акціонерного товариства «Укртрансгаз». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

28 вересня 2021 року цивільну справу № 344/10402/20 було повернуто до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області. 06 жовтня 2021 року клопотання про долучення до матеріалів справи доказів витрат позивача на професійну правничу допомогу передано судді Польській М. В.

Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2021 року стягнуто з АТ «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 37 800 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що заперечення відповідача проти розміру заявлених судових витрат є частково обґрунтованими, оскільки витрати в розмірі 33 200 грн як гонорар успіху (10 % від суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутого судом) не є гонораром, узгодженим сторонами за конкретну виконану роботу, проведену адвокатом. Позивачем та його представником не доведено пропорційності зазначеної ними кількості витраченого адвокатом часу розміру узгодженого гонорару.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Укртрансгаз» задоволено частково. Додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2021 року змінено. Стягнуто з АТ «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 20 000 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Підготовка та направлення адвокатських запитів, підготовка відповіді на відзив, підготовка письмових пояснень мають організаційний характер, є складовими підготовки до участі в розгляді справи та за своїм змістом не можуть бути віднесені до правової допомоги як окрема послуга, також немає підтвердження, що клієнту разом з тим надавалися консультації правового характеру. Такі витрати не відповідають критерію їх необхідності, тому не підлягають відшкодуванню. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Адвокатом Парфаном В. І. із заяв по суті справи подано лише позовну заяву та відповідь на відзив. Крім цього, об`єктивними і розумними витратами є витрати, понесені у зв`язку з участю адвоката в судових засіданнях - 10 500 грн. Враховуючи наведене, заявлена сума витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу підлягає зменшенню до 20 000 грн.

19 липня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Парфан Т. Д. подав засобами електронного зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 червня 2022 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2021 року.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Апеляційний суд безпідставно змінив додаткове рішення суду першої інстанції, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , оскільки відповідачем не доведено, що перелічені в детальному описі послуги не були фактично надані ним як адвокатом, а також - що вартість таких послуг є нерозумною.

Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої та абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною третьою, восьмою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

Судами встановлено, що 15 квітня 2021 року представником ОСОБА_1 -адвокатом Парфаном Т. Д. під час судових дебатів в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України було заявлено, що протягом п`яти днів ним будуть надані докази щодо розміру витрат у зв`язку з розглядом справи.

16 квітня 2021 року на електронну адресу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області представником ОСОБА_1 - адвокатом Парфаном Т. Д. подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів витрат на професійну правничу допомогу.

При зверненні до суду з цим позовом ОСОБА_1 повідомив суд, що орієнтовні судові витрати складатимуть 56 000 грн (витрати на професійну правничу допомогу).

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи, до клопотання долучено: додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 17 липня 2020 року, укладену між адвокатом Парфаном Т. Д. та ОСОБА_1 , в якій зазначено, що розмір вартості наданих адвокатом послуг визначається сталими сумами за виконання конкретних завдань і погодинною оплатою у випадках, визначених сторонами, а також «гонораром успіху», зокрема: підготовка позовної заяви - 6 300 грн; підготовка відповіді на відзив - 3 150 грн; підготовка процесуальних документів (1 документ) - 1 050 грн; підготовка та направлення адвокатських запитів (1 запит) - 1 050 грн; підготовка (за потреби) апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу - 4 200 грн; година роботи адвоката - 1 050 грн; проведення адвокатом консультацій з клієнтом, підготовка до судових засідань, участь адвоката в судових засіданнях оцінюється згідно з витраченим адвокатом часом, але не менше 1 050 грн (за одне судове засідання); «гонорар успіху» адвоката складає 10 % від середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутого судом. При підписанні цієї додаткової угоди клієнт оплачує адвокату аванс в сумі 14 000 грн.

Також адвокатом Парфаном Т. Д. долучено: детальний опис послуг, наданих ОСОБА_1 в рамках договору про надання правової допомоги від 17 липня 2020 року; акт наданих послуг з правової допомоги від 16 квітня 2021 року; квитанції до прибуткового касового ордера від 17 липня 2020 року № 3/07 на суму 14 000 грн та від 16 квітня 2021 року № 2/04 - на суму 57 000 грн.

Як встановлено з акта наданих послуг з правової допомоги від 16 квітня 2021 року, загальна сума наданих послуг з правової допомоги становить 71 000 грн, що складається з такого: 6 300 грн - підготовка позовної заяви з додатками; 3 150 грн - підготовка відповіді на відзив; 1 050 грн - підготовка письмових пояснень; 2 100 грн - підготовка і відправка адвокатських запитів; 10 500 грн - участь в судових засіданнях (07 вересня 2020 року, 01 жовтня 2020 року, 22 жовтня 2020 року, 17 листопада 2020 року, 20 січня 2021 року, 02 лютого 2021 року, 16 лютого 2021 року, 18 березня 2021 року, 30 березня 2021 року, 15 квітня 2021 року); 4 200 грн - консультації з клієнтом; 33 200 грн - гонорар успіху - 10 % від суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутого судом (331 966,04 х 10 %).

Згідно квитанціями до прибуткового касового ордера від 17 липня 2020 року № 3/07 ОСОБА_1 було сплачено адвокату Парфану Т. Д. 14 000 грн, від 16 квітня 2021 року № 2/04 - 57 000 грн.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 367/4910/17-ц (провадження № 61-11695св19) зазначено, що беручи до уваги надані позивачем до місцевого суду докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, апеляційним судом було враховано такі обставини як складність цієї справи; тривалість участі представників позивача під час розгляду справи в суді першої інстанції; час, об`єктивно необхідний для підготовки позовної заяви, інших процесуальних документів, поданих до суду першої інстанції. Отже, апеляційний суд правильно визначив розмір витрат на оплату правничої допомоги, заявлений до стягнення, який є співмірним із складністю справи та обсягом фактично виконаних робіт (наданих послуг). З урахуванням того, що наданими до суду документами підтверджено обґрунтованість, необхідний фактичний обсяг та співмірність витрат на правничу допомогу позивачем у справі, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про наявність підстав для компенсації таких витрат на користь позивача за рахунок відповідача.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, на яку послався представник заявника в касаційній сказі, вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір -обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Дослідивши доводи клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Парфана Т. Д. про стягнення витрат на правничу допомогу, врахувавши складність справи та виконані адвокатом роботи, принципи співмірності, реальності та розумності судових витрат, а також - витрачений час на надання послуг, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що стягнуті місцевим судом витрати на професійну правничу допомогу в розмірі37 800 грн є завищеними та не обґрунтованими належним чином, а тому підлягають зменшенню до 20 000 грн, що відповідає критеріям реальності та розумності.

Такий висновок апеляційного суду, за встановлених обставин, узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у вищенаведеній постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, на яку послався представник позивача в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з установленими судами попередніх інстанцій обставинами і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Парфана Тараса Дмитровича на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 червня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про визнання наказу протиправним і поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко