УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 185/5789/21

провадження № 51-2182 ск 22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого         ОСОБА_1 ,

суддів:                  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від

05 травня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2022 року у кримінальному провадженні щодо перегляду за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2002 року щодо нього,

встановив:

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від

05 травня 2022 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_4 про перегляд вироку Апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2002 року за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2022 року апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_4 залишено без задоволення, а ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2022 року без змін.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. В обґрунтування зазначає, що в порушення ст. 370 КПК України, судами попередніх інстанцій в оскаржуваних ухвалах не вказано всі доводи засудженого. Стверджує, що судами відмовлено у задоволенні клопотання про витребування матеріалів кримінальних проваджень із територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Краматорськ, що стосуються фальсифікації кримінальної справи

№ 06/19545, вироком у якій його засуджено до покарання у виді довічного позбавлення волі. Вказує, що суди мали дати оцінку фактам спотворення судами та слідством матеріалів обвинувачення за яким його було засудженого. Окрім цього, на думку засудженого, судами приховано, що з початку 2015 року, після ухвалення рішення Європейським судом з прав людини, органами ДБР здійснюється досудове розслідування двох кримінальних проваджень. Не погоджується із висновками судів про те, що Європейський суд з прав людини досліджував його скаргу за ст. 6 Конвенції, оскільки вважає, що суд відмовився досліджувати вказане питання. Також зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували той факт, що вирок щодо нього у 2002 році було постановлено незаконним складом суду. Разом з цим, звертає увагу на відсутність роботи захисника у цьому процесі та стверджує, що місцевим судом було порушено порядок проголошення ухвали. Окрім цього, у значній частині касаційної скарги засуджений наводить доводи, які стосуються незгоди із оцінкою доказів, покладених в основу вироку, яким надає іншу оцінку, відмінну від оцінки наданої судами, що на його думку є нововиявленими обставинами. Також зазначає, що призначене покарання у виді довічного позбавлення волі є незаконним.

Перевіривши касаційну скаргу, долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України.

Згідно ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 372 КПК України встановлено, що ухвала, яка викладається окремим документом, складається, серед іншого з мотивувальної частини у якій зазначається: суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається; встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Згідно з ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали апеляційного суду зазначаються: короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; встановлені судом першої інстанції обставини; встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

При цьому за приписами ч. 2 вказаної статті, при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Порядок здійснення провадження за нововиявленими обставинами врегульований главою 34 КПК України, у якій наведений вичерпний перелік нововиявлених обставин, за наявності яких можуть бути переглянуті судові рішення, що набрали законної сили.

Так, відповідно до частини 2 статті 459 КПК України нововиявленими обставинами визнаються:

- штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок;

- скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути;

- інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

У пунктах 4, 5 частини 2 статті 462 КПК України визначено, що у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами зазначаються обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою, під час судового розгляду, обґрунтування з посиланням на обставини, що підтверджують наявність нововиявлених обставин, та зміст вимог особи, яка подає заяву до суду.

Разом з цим, тлумачення термінів «нововиявлені обставини», «обставини», що вживаються у ст. 459 КПК України, має здійснюватися в системному зв`язку з іншими положеннями КПК України, у першу чергу зі ст. 91 цього Кодексу, яка визначає обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Таким чином, системне тлумачення положень ст. 459, пунктів 4, 5 ст. 462, ст. 91 КПК України вказує на те, що перегляд судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими обставинами є екстраординарною процедурою перегляду судових рішень, що має місце у виняткових випадках, коли після завершення розгляду кримінальної справи у звичайному порядку (в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій) виявлені обставини, які мають такі ознаки:

1) вони об`єктивно існували на момент ухвалення відповідних судових рішень, але не були відомі та не могли бути відомі суду й особі, яка звертається із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами, під час судового провадження, і стали відомі вже після ухвалення відповідного судового рішення;

2) вони перебувають в органічному зв`язку з елементами предмета доказування в кримінальному провадженні, тобто вони можуть мати значення для оцінки або безпосередньо обставин, які підлягають доказуванню, або доказів, покладених в основу судового рішення;

3) вони мають істотне значення, оскільки самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

За змістом статей 459 – 467 КПК України, процедура перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами за своєю правовою природою не є повторним розглядом справи по суті, повторною апеляцією чи касацією, вона не передбачає нового встановлення фактичних обставин кримінального провадження та усунення суперечностей у доказах. У цьому випадку суд не розглядає обвинувачення по суті, а лише перевіряє наявність передбачених у ч. 2 ст. 459 КПК України обставин, на які учасники судового провадження посилаються як на нововиявлені, та надає оцінку тому, чи могли вказані обставини, що не були відомі суду на час розгляду справи, вплинути на правильність рішення суду, яке належить переглянути.

Предметом судового розгляду в порядку провадження за нововиявленими обставинами виступає не обвинувальний акт (висунуте особі обвинувачення), а судове рішення, зокрема вирок суду, що набрав законної сили, яким установлено наявність чи відсутність винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину.

За приписами статей 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, як слідує із рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Праведная проти Росії» (заява № 69529/01, пункти 27-28) та рішення у справі «Попов проти Молдови» № 2 (заява № 19960/04, пункт 46), процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду.

Як, неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини (рішення у справі «Брумареску проти Румунії», заява N 28342/95, пункт 61, рішення у справі «Желтяков проти України», заява № 4994/04, пункт 42, рішення у справі «Христов проти України», заява № 24465/04, пункт 33), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

Принцип правової (юридичної) визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення у справі «Рябих проти Росії», заява N 52854/39, пункт 52, у справі «Желтяков проти України», заява № 4994/04, пункт 43).

Вказаних вимог закону судами першої та апеляційної інстанцій дотримано в повному обсязі.

Як слідує із копії ухвали суду першої інстанції, вироком Апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2002 року ОСОБА_4 засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ст. 69, п. «а», «г», «з», «і» ст. 93, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 215-3 Кримінального кодексу України 1960 року, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

У заяві про перегляд вказаного вироку засуджений посилався на наступні обставини, які на його думку, є нововиявленими: ОСОБА_5 примусили дати покази відносно засудженого; після затримання він був підданий катуванню та побиттю; порушення його права на захист; фабрикування обвинувачення Донецьким апеляційним судом та досудовим розслідуванням; залишення ним залу судового засідання, через ігнорування його клопотань, тобто вказував на порушення процесуальних норм судом, який розглядав справу як суд першої інстанції; неповноту судового розгляду; незаконність складу суду, оскільки судді, які його засудили, ніколи не приймали присяги. Також в заяві зазначав про необхідність переоцінки доказів досліджених судом під час розгляду кримінальної справи та посилався на ст. 62 Конституції України та її тлумачення КСУ в рішенні від 20 жовтня 2011 року про те, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах отриманих незаконним шляхом. Окрім цього, вказував на фальсифікацію доказів.

Перевіривши наведені обставини, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що жодна із обставин, на які посилається засуджений, як на нововиявлені, не є такими в розумінні ч. 2 ст. 459 КПК України, бо об`єктивно існували на час вирішення кримінальної справи і були предметом дослідження судів при постановленні вироку та його перегляду.

Разом з цим, оцінюючи доводи засудженого щодо неповноти судового розгляду, процесуальних порушень під час ухвалення вироку, «фабрикації справи апеляційним судом Донецької області» та порушення його права на захист місцевий суд виходив із того, що Рішенням Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі «Буглов проти України» (заява № 28825/02) від 10 липня 2014 року, не встановлено порушення права заявника на захист, а саме положень пункту 1 і підпунктів «c» і «d» пункту 3 статті 6 Конвенції. Крім того, ЄСПЛ відхилив розгляд скарг заявника щодо порушень його прав, передбачених пунктами 1 і 3 статті 5, пунктами 1 і 2 статті 6, статями 10 і 13, оскільки вважав, що «вони не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї» (пункти 140, 141 Рішення ЄСПЛ). При цьому визнані ЄСПЛ порушення прав заявника не пов`язані безпосередньо зі змістом судових рішень або з процедурою проведення судового розгляду у справі заявника в апеляційному суді та у Верховному Суді України.

Що стосується посилання ОСОБА_4 на фабрикування справи Апеляційним судом Донецької області та зловживань працівниками органу досудового розслідування під час кримінального провадження щодо чого органами ДБР здійснюється досудове розслідування двох кримінальних проваджень, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі обставини відповідно до положень ч. 3, 4 ст. 459 КПК України віднесено до виключних обставин, які мають бути встановлені вироком суду, що набрав законної сили. У зв`язку із наведеним є безпідставними доводи щодо не витребування матеріалів кримінальних проваджень із ДБР при розгляді заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Здійснюючи перегляд ухвали суду першої інстанції від 05 травня 2022 року за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_4 , апеляційний суд належним чином перевірив її доводи, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, надав на них змістовні відповіді з наведенням відповідних аргументів, при цьому погодився із висновками місцевого суду, що обставини, на які посилався заявник, не є нововиявленими у розумінні ст. 459 КПК України.

Зокрема, апеляційним судом перевірено доводи засудженого про надання йому неякісної правової допомоги адвокатом ОСОБА_6 , які суд визнав безпідставними та надуманими, оскільки, за матеріалами заяви встановлено, що захисник, будучи залученим на підставі ухвали суду, ознайомився з матеріалами заяви, приймав участь у всіх судових засіданнях суду першої інстанції та під час апеляційного перегляду справи, підтримував заяву засудженого та висловлював свої міркування з приводу незаконності вироку суду та необхідності його скасування, що вказує на належне виконання захисником своїх процесуальних обов`язків та відсутність відомостей, що він діяв всупереч інтересів ОСОБА_4 .

Окрім цього, спростовано доводи засудженого щодо порушення місцевим судом порядку проголошення ухвали, при цьому апеляційний суд вказав, що такі доводи спростовуються матеріалами справи та технічною фіксацією судового засідання, відповідно до яких суд першої інстанції, видалившись до нарадчої кімнати

о 14 год 57 хв. 05 травня 2022 року, оголосив судове рішення о 15 год 50 хв. того ж дня.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із такими висновками судів першої та апеляційної інстанції, вважає їх вірними, оскільки обставини, наведені в заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, були відомі, як засудженому, так і Апеляційному суду Донецької області та Верховному Суду України під час ухвалення вироку та його перегляду.

На переконання касаційного суду, обґрунтування заяви засудженого ОСОБА_4 про перегляд вироку Апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2002 року за нововиявленими обставинами свідчить про незгоду з оцінкою доказів, покладених в основу вироку щодо нього, вимогу їх переоцінити, а також спробу домогтися повторного розгляду кримінального провадження по суті, що не відповідає меті інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

Доводи щодо засудження заявника незаконним складом суду стосуються незаконності судового рішення у зв`язку із порушенням норм процесуального права, однак дана обставина не є нововиявленою в аспекті ч. 2 ст. 459 КПК України, тому наведені апеляційним судом мотиви з цього приводу є помилковими, разом з цим зазначене в цілому не впливає на законність та обґрунтованість ухвали суду апеляційної інстанції.

Окрім цього, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_4 щодо незаконності призначеного йому покарання у виді довічного позбавлення волі, оскільки вказане питання не може бути предметом розгляду у провадженні з перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Враховуючи наведене, оскаржувані ухвали судів першої та апеляційної інстанції за своєю формою та змістом відповідають вимогам статей 370, 372, 419 КПК України, узгоджуються із усталеною практикою Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.

Таким чином у касаційній скарзі не наведено доводів, які би свідчили, що в цьому провадженні були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, не встановлено такого і судом касаційної інстанції.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає, що з касаційної скарги

ОСОБА_4 та доданих до неї документів не вбачається підстав для її задоволення, а томуу відкритті касаційного провадження слід відмовити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд  

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2022 року у кримінальному провадженні щодо перегляду за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2002 року щодо нього.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                                   ОСОБА_3