Справа № 750/11583/21 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/4823/383/22

Категорія - заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами.   Доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

02 серпня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_2

суддів:  ОСОБА_3 ,  ОСОБА_4   

за участі секретаря ОСОБА_5

сторін провадження

засудженого ОСОБА_6

його захисника – адвоката ОСОБА_7

прокурора ОСОБА_8

Розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Чернігові апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Новозаводського районного суду міста Чернігова від 27 червня 2022 року, 

                                  В С Т А Н О В И Л А :

Цією ухвалою заява засудженого ОСОБА_6 про перегляд судових рішень за виключними обставинами залишена без задоволення,  з тих підстав, що норми ч. 1 ст. 81 та ч. 1 ст. 82 КК України, які визнані такими, що не відповідають Конституції України, не враховуються при вирішенні питання про призначення покарання за наслідками встановленого кримінального правопорушення, стосуються саме відбування покарання, а тому не можуть вважатись виключними обставинами в контексті ч. 3 ст. 459 КПК України.

В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить ухвалу скасувати, дослідити матеріали справи та за результатами апеляційного розгляду задовольнити вимоги поданої ним заяви, вирішити питання щодо припинення триваючого порушення його основоположних прав та застосування щодо нього компенсаторних засобів, відповідно до положень ст. 13 Конвенції, скасувати вирок Чернігівського обласного суду від 01 червня 2001 року, ухвалу Верховного Суду України від 09 жовтня 2001, ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова  від 26 червня 2019 року та Чернігівського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року, винести нову ухвалу, якою призначити йому строкове покарання.

Аргументує тим, що виключними обставинами, які є безумовною підставою для скасування судових рішень, якими він засуджений до довічного позбавлення волі, є висновки рішення Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року №6-р (ІІ)/2021 у справі про перегляд вироку особі, караній на довічне позбавлення волі, рішення Європейського Суду з прав людини у справах «Пєтухов проти України №2», «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства», рішення щодо  нього у справі «Дембо та інші проти України» та міжнародне законодавство щодо призначення покарання молодим особам.

Відповідно до міжнародного законодавства, молодим особам не повинна призначатись максимальна міра покарання, вирок щодо якої має носити виховний характер, головна ціль якого – реабілітація та найскоріше повернення у суспільство. Більше ніж 21 рік триває порушення статті 3 Європейської Конвенції з прав людини по відношенню до нього.

Призначаючи покарання, суд зобов`язаний керуватись положеннями ст.ст. 50, 65 КК України і не має права їх не враховувати. В свою чергу Конституційний Суд України у своєму Рішенні, визнаючи неконституційність положень статей 81, 82 КК України, прямо зазначає про неможливість реалізації положень 50, 65 КК України щодо осіб, яким призначається покарання у виді довічного позбавлення волі. Саме це питання було проігноровано судом першої інстанції, хоча за змістом його заяви убачається, що саме ці норми матеріального права були порушені під час призначення йому максимального покарання. Отже, такі висновку є незаконними та необґрунтованими.

Переконаний, що не відповідають нормам міжнародного права і висновки  суду про те, що відновлення настільки, наскільки можливо попереднього юридичного стану, який він мав до порушення Конвенції, є неможливим,  оскільки ЄСПЛ не зробив висновку про порушення конвенційних прав заявника під час розгляду судами справи відносно вчиненого ним правопорушення. На його думку, ЄСПЛ встановив порушення конвенційних прав, а свободу розсуду щодо виправлення цих порушень у ефективний спосіб поклав на національні органи влади. Своїм рішенням суд першої інстанції фактично відмовляє йому в реалізації ряду гарантованих конституційних прав, позитивний обов`язок щодо забезпечення яких покладений на судові органи влади.

Заслухавши доповідача, засудженого та його захисника, які просили про скасування   судового рішення з наведених підстав, прокурора, який заперечував проти аргументів сторони захисту, вказуючи, що норми матеріального права, які застосовуються при виконанні вироку,  не можуть застосовуватися при призначенні покарання, засуджений під виглядом виключних обставин оспорює судові рішення в частині суворості призначеного покарання, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу засудженого  залишити без задоволення.

Вироком Чернігівського обласного суду від 01 червня 2001 року ОСОБА_6 засуджений за вчинення злочинів, передбачених п.п. «б», «г», «є», «і» ст. 93 КК України (1960 року) до довічного позбавлення волі.

Ухвалою Верховного Суду України 09 жовтня 2001 року вирок суду щодо ОСОБА_6 залишений без зміни, а касаційні скарги та протест прокурора без задоволення.

На відміну від апеляційного та касаційного розгляду справи, перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами є специфічним провадженням перегляду судових рішень, що набрали законної сили, і служить усуненню недоліків попереднього судового розгляду.

Провадження за нововиявленими або виключними обставинами відбувається у зв`язку з виявленням таких обставин, які виникли вже після розгляду кримінальної справи або існували на момент її розгляду, однак не були відомі суду і їх наявність не дає оцінювати винесене судове рішення як законне, обґрунтоване та справедливе.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК України виключною обставиною визнається встановлена Конституційним судом України неконституційність,  конституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи.

Рішенням Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021 визнано неконституційними положення ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК України, в тім, що вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у виді довічного позбавлення волі.

Разом з тим, цим же Рішенням зобов`язано Верховну Раду України невідкладно привести нормативне регулювання, установлене статтями 81, 82 КК України, у відповідність до Конституції України та цього Рішення.

Таке Рішення Конституційний Суд України постановив з метою реалізації статей 3, 23, 28 Конституції України та приведення Кодексу у відповідність до  Конституції України та зазначив, що  обов`язком саме Верховної Ради України є законодавчо забезпечити реалістичну перспективу звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, від подальшого відбування такого покарання шляхом унормування порядку заміни довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням або умовно-дострокового звільнення.

Тому виконання вищевказаних приписів Конституційного Суду України має бути здійснено шляхом внесення Верховною Радою України змін до норм права, які регулюють питання умовно-дострокового звільнення від відбування покарання та заміну його невідбутої частини більш м`яким, з метою поширення їх дії на такий вид покарання, як довічне позбавлення волі.

У той же час, нормами статей 81 та 82 КК України регламентований порядок умовно-дострокового звільнення від відбування покарання та заміни  невідбутої частини покарання більш м`яким покаранням, тобто вказані норми не враховуються при вирішенні питання призначення покарання за наслідками встановленого кримінального правопорушення та не могли бути враховані під час вирішення питання про призначення міри покарання засудженому  ОСОБА_6 ..

Таким чином, вирішення питання про застосування вказаних норм Закону, які визнані неконституційними, але на законодавчому рівні не врегульовані, не підпадають під розуміння виключних обставин, як помилково вважає засуджений, адже Законодавцем не визначений порядок, яким би покарання у виді довічного позбавлення волі могло б бути замінено на інший вид строкового покарання.

Твердження апелянта про те, що Конституційний Суд України у своєму рішенні зазначає про неможливість реалізації положень 50, 65 КК України щодо осіб, яким призначається покарання у виді довічного позбавлення волі, без врахування положень ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК України, що і є підставою для скасування постановлених щодо нього судових рішень, є невірним тлумаченням Закону та вищевказаного судового Рішення.

Так, при вирішенні питання про можливість умовно-дострокового звільнення засудженого чи заміни невідбутої частини покарання більш м`яким покаранням, суд, окрім іншого, має враховувати і положення ст.ст. 50, 65 КК України. Однак, при ухваленні вироку та визначенні покарання особі, яка визнається винуватою, суд враховує виключно положення вимог статей 50, 65 КК України та до його повноважень не входить розгляд питання щодо можливого звільнення засудженого у майбутньому. Крім того, положення вказаних статей, не були визнані такими, що не відповідають Конституції України,  отже, є конституційними та вірно були враховані при призначенні покарання.

З огляду на викладене, виконання приписів Конституційного Суду України, відображених у рішенні, на яке посилається засуджений, насамперед повинно бути здійснено шляхом унесення Верховною Радою України змін до норм права, котрі регулюють звільнення від відбування покарання та заміну його невідбутої частини більш м`яким, з метою поширення їх дії на такий вид заходу примусу, як довічне позбавлення волі.

Висновки рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дембо та інші проти України», серед яких була розглянута заява і ОСОБА_6 та яким констатоване порушення ст. 3 Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод 1950 року щодо покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення, не суперечать встановленим під час судового розгляду фактичним даним про те, що заявником не було наведено підстав для перегляду судових рішень, які б відповідали критерію виключних обставин.

Загальні принципи, яких дотримувався ЄСПЛ при ухваленні цього рішення, а саме: оцінка та наліз наведених ним фактів, констатований зміст порушення Конвенції та визнання порушення достатньо справедливою сатисфакцією свідчать про допущення щодо  ОСОБА_6 таких порушень Конвенції, які за цих обставин неможливо відновити у вигляді того стану чи становища, що існували до вчинення правопорушень.

Таке повне відновлення попереднього юридичного стану, зокрема шляхом перегляду судових рішень та заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, який не може перевищувати п`ятнадцяти років, не є можливим, оскільки ЄСПЛ констатував порушення Конвенції лише щодо довічного ув`язнення без перспективи звільнення та не зробив висновку про порушення конвенційних прав заявника під час розгляду в судах справи щодо нього.

Констатоване порушення Конвенції щодо заявника може бути усунуто лише шляхом вжиття заходів загального характеру з боку держави.

У той же час, удосконалення нормативно-правових актів є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої іншої  інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України.

Відповідно до зазначеного Рішення Конституційного  Суду України, визнано неконституційними положення ст.ст. 81, 82 КК України, в частині неможливості їх застосування до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, а не такий вид покарання, як довічне позбавлення волі.

Покарання у виді довічного позбавлення волі не визнавалось незаконним та неконституційним а ні Європейським судом з прав людини, а ні Конституційним Судом України, отже, ОСОБА_6 призначений такий вид покарання, який передбачений Кримінальним Законом та не суперечить нормам  національного та міжнародного права.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 407, 424, 459 КПК України, колегія суддів,

                                    У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а    ухвалу   Новозаводського    районного    суду м. Чернігова від 27 червня 2022 року, якою залишено без задоволення заяву ОСОБА_6 про перегляд судових рішень за виключними обставинами, без змін.

Ухвала набирає законної сили після проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а для засудженого, який перебуває під вартою, у цей же строк, з дня вручення копії ухвали.

СУДДІ:

ОСОБА_9            АНТИПЕЦЬ ОСОБА_10