ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/17024/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/817/211/22 Доповідач - ОСОБА_2

Категорія - продовження строків тримання під вартою

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2022 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів   ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши 28 липня 2022 р. у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку в залі Тернопільського апеляційного суду матеріали провадження (справа №607/17024/21) за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 травня 2022 р.,

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 травня 2022 року задоволено клопотання прокурора ОСОБА_6 про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 та продовжено строк тримання під вартою останньому до 23 год. 59 хв. 29 липня 2022 року.

Вказано, що після внесення застави, визначеної ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 квітня 2022 року в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 74430 (сімдесят чотири тисячі чотириста тридцять) гривень, ОСОБА_7 слід звільнити з-під варти і з цього часу на нього покладаються обов`язки: прибувати за викликом до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду; повідомляти суду про зміну свого місця проживання та місця роботи, на строк до 29 липня 2022 року.

Також ОСОБА_7 роз`яснено, що у випадку невиконання покладених на нього обов`язків внесена застава буде звернута в дохід держави.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 травня 2022 року скасувати як таку, що була постановлена з порушенням права на захист та істотним порушенням норм кримінального процесуального закону.

Зазначає, що відповідно до положень ч. 3 ст. 185 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід щодо обвинуваченого. Таким чином, подання стороною обвинувачення клопотання про продовження строку тримання під вартою під час підготовчого засідання не відповідає вимогам КПК України та є істотним порушенням норм кримінального процесуального закону.

Вказує, що відповідно до вимог ст. ст. 42, 315, 376 КПК України суд першої інстанції зобов`язаний був у визначений в резолютивній ухвалі час оголосити йому повний текст ухвали про продовження строку тримання під вартою, роз`яснити його зміст, порядок і строки його оскарження, а також для забезпечення можливості оскаржити цю ухвалу в апеляційному порядку зобов`язаний надати йому повний текст рішення в строк, визначений КПК України.

Натомість суд першої інстанції, як вбачається зі змісту матеріалів справи, обмежився проголошенням в судовому засіданні 30.05.2022 резолютивної частини рішення суду. В подальшому, у визначений час, а саме 3 червня, не оголосив йому повний текст та не надав копії судового рішення.

Наголошує на тому, що копію ухвали він не отримав, що є порушенням його права на захист.

Заслухавши суддю-доповідача про зміст оскаржуваного судового рішення з коротким викладом доводів апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку поданої апеляційної скарги з мотивів, наведених у ній, думку прокурора про законність і обґрунтованість ухвали суду та безпідставність доводів апеляційної скарги, перевіривши судове рішення в межах апеляційної скарги та обговоривши її доводи, вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга залишенню без змін з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

У відповідності до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Відповідно до вимог ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Так, перевіркою доводів апеляційної скарги колегія суддів встановила, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , оскільки запобіжний захід у виді тримання під вартою є законно обраним.

Рішення про продовження обвинуваченому раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд належним чином мотивував, обґрунтувавши наявність підозри, ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також врахував обставини, визначені ст. 178 КПК України, пов`язані з характеризуючими особу обвинуваченого даними.

Судом обґрунтовано зазначено, що мають місце ризики: переховування від суду; незаконного впливу на потерпілих, свідків, інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні; знищення, схову, або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження вчинення кримінального правопорушення, у якому обвинувачується.

Так, ризиком того, що ОСОБА_7 може навмисно переховуватись від суду, є те, що обвинувачений розуміє, що у разі доведення його вини йому може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до шести років за санкцією ст. 3 ст. 185 КК України, а тому є достатньо підстав вважати, що ОСОБА_7 може вчинити дії, спрямовані на переховування від органів суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами. У рішенні по справі «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину за ч. 3 ст. 185 КК України, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до шести років, і згідно із ст. 12 КК України він є тяжким злочином.

Крім цього, у пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бекчієв проти Молдови” від 04.10.2005 зазначено, що ризик втечі має оцінюватись у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.

Так, ОСОБА_7 офіційно не працевлаштований, неодружений, дітей на утриманні немає, що, на думку колегії суддів, свідчить про відсутність у нього міцних соціальних зв`язків і не унеможливлює існування ризику переховуватись від суду.

Надаючи оцінку можливості ОСОБА_7 незаконно впливати на потерпілих, свідків, та інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні, колегія суддів звертає увагу на те, що обвинуваченому безпосередньо відомо місце фактичного проживання потерпілих, свідків та інших обвинувачених у кримінальному провадженні, а тому ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, зможе незаконно впливати на потерпілих, свідків, та інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні шляхом схиляння до дачі ними у суді завідомо неправдивих показань або відмови від дачі показань або іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, що негативно вплине на хід судового розгляду.

При цьому колегія суддів зазначає те, що ризик незаконного впливу на потерпілих, свідків та інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні полягає у процедурі отримання свідчень від цих осіб, а саме спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на потерпілих, свідків, та інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від потерпілих, свідків, та інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні, та дослідження їх судом.

Також колегія суддів враховує, що існують ризики того, що обвинувачений ОСОБА_7 може знищити, сховати, або спотворити будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки місцезнаходження всіх предметів вчинення злочину на даний час невідоме.

Ризиком того, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити вчиняти кримінального правопорушення, у якому обвинувачується, є те, що у Тернопільському міськрайонному суді Тернопільської області на розгляді перебуває ще один обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12021211040000365 від 25 березня 2021 року стосовно ОСОБА_7 , якому інкриміновано вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого, колегія суддів вважає, що підстави, у зв`язку з наявністю яких ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, не відпали, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися, що доведено прокурором в судовому засіданні.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість обрання стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 іншого запобіжного заходу, передбаченого ст. 176 КПК України, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.

Даних, які б вказували на неможливість продовження ОСОБА_7 дії строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не встановлено. Так, беззаперечних доказів того, що до обвинуваченого не може бути застосовано тримання під вартою, в матеріалах справи не міститься та стороною захисту не надано.

При цьому колегія суддів вважає, що продовження строку застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого кореспондується з характером суспільного інтересу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення у справі “Летельє проти Франції" особлива тяжкість деяких злочинів, яка викликає негативну реакцію суспільства і соціальні наслідки, виправдовує попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Отже, приймаючи рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження цього запобіжного заходу, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.

Доводи апеляційної скарги стосовно незаконності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому під час підготовчого судового засідання не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

За змістом ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання, крім інших дій, необхідних для підготовки до судового розгляду, суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

Суд першої інстанції, розглянувши під час підготовчого судового засідання клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим, дотримався вимог ч. 1 ст. 7 КПК України та ухвалив судове рішення, яке не суперечить завданням кримінального провадження, визначеним у ст. 2 КПК України.

Всі інші доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні апеляційного суду, інших доказів, які б могли поставити під сумнів рішення суду першої інстанції, не надано.

З огляду на викладене судом першої інстанції при розгляді клопотань повно та об`єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому зазначені в апеляційній скарзі підстави, з яких обвинувачений просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи та не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.

Доказів на спростування висновків суду першої інстанції в апеляційній скарзі не наведено, матеріалами провадження не встановлено і в ході судового засідання апеляційної інстанції не здобуто.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не виявлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла остаточного висновку про залишення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 без задоволення.

Керуючись ст. ст. 176, 177, 178, 183, 193, 194, 331, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 травня 2022 р., якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, - без змін.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

________________ ________________ ________________

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3